Знаєте, яким він хлопцем був?! - 25 Листопада 2014 - Лохвиця
-
ЛохвицяЧетвер, 08-Гр-2016, 08:52
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Листопад » 25 » Знаєте, яким він хлопцем був?!
    12:30
    Знаєте, яким він хлопцем був?!
    9 листопада о 10 ранку Віра Вікторівна спілкувалася по телефону з сином. Саша, як завжди, говорив, що в нього все добре. Сказав, що зараз відпочине, а потім перетелефонує сам. Але дзвінка мама так і не дочекалась. Як стало пізніше відомо, полтавських міліціонерів того дня обстрілювали майже 7 годин.


    Зі сльозами на очах згадує той момент Сергій Сапа, командир роти спецпідрозділу, в якому служили Олександр Матійчук та Віталій Кузьменко:

    Після проведення розводу бійцям дали 10 хвилин на збори. За 5 хвилин розпочався перший артобстріл. Снаряд потрапив у будівлю, де перебували два бійці, які прийняли на себе уламки. Нажаль, поранення були несумісними з життям.

    Син школи

    Юлія Миколаївна Погрібняк, Сашин класний керівник із 5 по 9 класи, стверджує, що навіть у дитячому віці характерною його рисою була справедливість. Якщо йому в цьому плані щось здавалося сумнівним, то доскіпливо і наполегливо допитувався, чого і чому так, а не інакше. А ще Саша дуже любив менших дітей і тварин. У навчанні не був відмінником, але ніколи не був і невстигаючим. Дитина як дитина. Рухливий, активний, хоч сидів за першою партою, але встигав спілкуватися і з тими, хто були на задніх і на середніх. Активний учасник усіх шкільних ранків та вечорів. Наш клас тоді багато і часто ходив у походи. Були діти, які не дуже тяглись до цієї справи. Не всім до вподоби була відсутність комфортних умов. Саша не пропустив жодного. А ще дуже любив маму. Було помітно, як він її жалів і не хотів хвилювати. Коли траплялися якісь дрібні порушення, перш за все просив: «Ви тільки не кажіть мамі». На моє прохання пригадати якийсь конкретний епізод, що асоціюється у її пам’яті з Сашею, Юлія Миколаївна говорить:

    Я хворіла й після операції певний час була вдома. Поки зібрався увесь клас, пам’ятаю, Саша прийшов до мене в перший же день, як тільки виписали. Приніс банан і ми його разом з’їли.

    А втім, і після 9 класу, навчаючись у технікумі, в кожну вільну від навчання хвилину, від роботи, від служби він бував у школі. Школа лишилась для нього назавжди другим домом, а вчителі – порадниками та близькими людьми. Він хотів знати все і вміти все. Тому навіть умовив директора школи Валерія Олексійовича Червоненка давати йому уроки гри на гітарі. 17 листопада в рідних стінах Сашиної школи відбулась урочиста лінійка, присвячена пам’яті Олександра Матійчука.

    Ми гордимося, що це наш учень і випускник, – сказав Валерій Червоненко. – Ми поховали тіло, а душа Саші назавжди лишиться з нами.

    Не ховався за чужі спини і хотів у АТО

    Керівника групи, в якій навчався в технікумі Саша, Марину Григорівну Мєдвєдєву, я застав у аудиторії, де вона проводила виховну годину зі своїми студентами.

    Сьогодні вони прибирали листя. Хлопці відмовились від роботи. Вимкнули телефони і втекли. Працювали самі дівчата і один хлопець із групи. Після свій вчинок ті, хто не працював, пояснили тим, що вони прийшли сюди вчитись, а не гребтись.

    Даю Вам слово: Саша б так ніколи не вчинив. Він був тією людиною, яка вже з молодих років здатна була відповідати за свої вчинки. На похорон з’їхалися не менше, ніж пів групи. Хто не зміг приїхати, передавали, як могли, гроші. Переказували на картки. Саша дружив не тільки з хлопцями, а й із дівчатами.

    Група, в якій він навчався,була дуже дружною. Після завершення навчання вони продовжували спілкуватися. Гуляли разом на весіллях, кумували. Сашині однокурсниці пригадують, що саме він обов’язково вітав їх із Днем народження, 8 Березня, ні разу не пропустивши ці дати. Цього року в червні була зустріч випускників, 5 років. Саша говорив, що звільняється із елеватора, бо там немає розвитку та перспективи, і що хоче влаштуватись у міліцію.

    Після того один із одногрупників зустрічав його в Полтаві й розповідав, що Саша був дуже задоволений. говорив, що це дійсно його і що дуже подобається. Я не можу повірити, що його немає. Наче маю якусь вину. Якось були сказали, що і Саша там. Але, можливо, не зовсім усвідомлювала, що він може бути у такій небезпеці. Бо зараз багато знайомих, друзів та кумів у АТО. Тож переживаєш і молишся за них – може, це якось їх захистить. Не можу зрозуміти, чому доля посилає випробування найсвітлішим людям, найяскравішим. Саша був саме таким. Він не ховався за чужі спини і друзі говорили, що він хотів у АТО.


    24 серпня Саша перебував у відпустці. На міському стадіоні відбувалося свято. До директора Будинку культури Валерія Сидоренка, який у цей час скручував прапори, підбіг молодий чоловік і сказав: «Я служу в АТО. Дайте мені прапор міста. Я повішу його там, щоб він мене обігрівав.»

    Від автора.

    У місті Червонозаводському безліч назв вулиць, які символізують комуністичний режим. Особи, чиїми іменами вони названі, не мають до міста ніякого стосунку. Олександр Матійчук ріс і жив у місті над Сулою. Тут він з молоком матері увібрав любов до України,за яку й віддав життя. Тож справа честі червоно заводчан – одну з вулиць міста назвати його ім’ям.


    Переглядів: 335 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Листопад 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Copyright Лохвиця © 2016