ЛохвицяСереда, 22-Лис-2017, 15:40
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Бурезень » 29 » Жителька Харківців зізналася мамі й дітям, що знаходиться на передовій, після півроку служби
    14:18
    Жителька Харківців зізналася мамі й дітям, що знаходиться на передовій, після півроку служби
    Про те, що 32-річна Ольга Юрченко з села Харківців Лохвицького району знаходиться в добровольчому батальйоні, воюючи нарівні з чоловіками, донедавна не знали навіть у Лохвицько-Чорнухинському райвійськкоматі, бо вирушила туди з Києва, де працювала. Героїчна жінка не зізнавалася мамі й трьом дітям, що знаходиться в зоні АТО, аби не переживали. Ольга Григорівна мріє приїхати з бойовими друзями в рідне село, щоб святкувати перемогу і настання миру.


    Ольга Юрченко в штабі біля малюнків, які передають діти з усієї України. Фото з архіву Ольги ЮРЧЕНКО

    Ольга Григорівна говорить щирою українською мовою зі зворотами, характерними для освіченої та інтелігентної людини. Неохоче через скромність ділиться подробицями про свій внесок у захист України. Не підтримує людей, які бояться їхати воювати, ухиляються від викликів до військкомату. Спочатку ми запитали про доньку в її мами, Валентини Петрівни.


    Ольга Юрченко приймає військову присягу на вірність народу України. 7 березня 2015 р.

    Кілька років Оля сиділа вдома, гляділа дітей, – каже Валентина Петрівна. – Паші зараз 12 років, Ані – 7, Маші – 5. Торік поїхала на роботу в Київ, стала волонтером і залишилася в добровольчому батальйоні «Айдар». Ми дізналися, що Оля воює, коли вона вже півроку пробула в зоні АТО. Переживали, не знали, де вона, поки сама про все не розказала – що спочатку залишилась куховарити і надавати медичну допомогу, потім стала бухгалтером. До того по телефону казала, що все в порядку, – і нічого про себе. У кінці лютого приїжджала на два дні, розповідала мало. Знаю, що зараз знаходиться у Старобєльську, виїжджає на передову.

    Під час коротенької відпустки нам не вдалося зустрітися з героїнею розповіді, але пізніше вона відповіла на питання по телефону.

    Як сталося, що Ви, молода мама трьох дітей, потрапили на війну, від якої деякі здорові чоловіки, маючи одну дитину чи й не маючи жодної, ухиляються?
    Двічі їздила волонтером у Луганську область, а приїхавши втретє, прийняла рішення там залишитись. Зараз я – штабний працівник на посаді бухгалтера військової категорії. Живу на військовій базі. Місто Щастя від мене за 70 км, Сєвєрдонецьк – ще ближче, а Трьохізбенка – зовсім поряд. Цей район вважається передовою, поряд також Лисичанськ, Станиця Луганська. Коли нашу територію криють «Градами», все чуємо і все бачимо.
    Чи не страшно Вам там, коли діти – вдома? Чи багато на передовій жінок?
    Мабуть, страшніше знаходитись там, знаючи, що тут робиться. Звісно, в зоні АТО переживаю за всіх своїх друзів, які поруч, за дітей, які вдома. Але головне – хочеться, щоб війна швидше закінчилась. Коли я 2 дні була вдома, не могла звикнути до відсутності гуркоту. Коли одягнена у форму вийшла разом зі знайомим хлопцем із автобуса в Лохвиці, на нас люди дивилися так, наче із космосу прилетіли. Жінок у нас небагато – загалом чоловік 20, але є жінка-командир відділення, яка тут знаходиться з двома синами котрі воюють, є дівчата-медики, є місцеві працівники-дівчата з Луганської області.
    Чи часто доводиться бачити жахи війни на власні очі?
    Найстрашніше, коли людей, які недавно були чужими, а тепер стали зовсім рідними, доводиться проводжати «двохсотими». Щойно їздили з ними на полігони, блокпости… Важко переносити, що наші сидять десь у полоні, бачити поранених.
    Чи є ще лохвичани у «Айдарі»?
    Із Лохвиці в нас є один хлопець – Ваня, він героїчно воював. Недавно повернувся з полону, там відрізали вухо і прострелили ногу. Зараз покохав молоду жінку з дитиною, живе тут із нею. Тут із Полтавщини нас тільки двоє, але в інших формуваннях на передовій земляків вистачає. Знаю про міліцейський батальйон «Полтава», але тут про нього не чули і його не бачили. Тільки з «Фейсбуку» довідуюся, що йому багато дуже допомагають.
    Івана скалічили не в бою, чи вже полоненого?
    В полоні…У тому, що показують по телевізору, немає й частки правди. Супротивники, які потрапляють до нас у полон, виходять такими ж, як і потрапили. А от наші хлопці виходять із полону інвалідами. Наші дуже рідко тікають із полону, а якщо вдається – пливуть річками, повзуть лісами й кукурудзяними полями. Бо не знаю випадку, щоб когось відпустили не скаліченим. А у офіційних повідомленнях це приховують, показують неправильне число жертв. Якщо говорять, що вбили 24 наших, насправді їх може бути і 224.
    Якщо мало земляків, то хто ж воює?
    Тут є люди з усієї України, є молдавани, білоруси, грузини, навіть афганці. За Україну воюють люди різних національностей, усі здружилися, допомагаємо одне одному. Тут дуже багато хороших людей, дружба тут справжня. Тут розумієш, що більшість людей, яких у мирному житті називали друзями, насправді – просто знайомі. Адже тут постійно хтось тебе, або ти когось прикриваєш від смерті спиною. Війна нас здружила, порятунок від смерті – більше, ніж дружба. «Сепарів» із російськими солдатами більше, але в нас вища сила волі й сила духу. Можливо, хтось і відступить, але «Айдарівці» стоятимуть до останнього хоча б у пам’ять про тих, хто вже загинув за нашу землю.
    Чи правда, що серед наших багато зрадників, які допомагають супротивнику?
    Звичайно. Візьмемо хоча б наш «Айдар». Його люди знають і з хорошої, і з поганої сторони. Бо він просто розділився навпіл. Одна половина – «Айдар 0624» – залишилась під командуванням Мельничука, який спочатку був комбатом, потім зайнявся мародерством, забирав машини… Зараз під його керівництвом палять шини під міністерством. До командування повернутися не може, бо звідси таких просто женуть. Я знаходжусь у другій половині «Айдар 2950», воїни якого спочатку жили в лісах, маючи на всіх три автомати. Цей справжній «Айдар» започаткували 19-річні хлопці, які хочуть, щоб наші батьки по той бік війни жили в спокої та мирі. Тут є хлопці, які казали, нібито губили паспорти, а потім виявлялося, що їм по 17. Я читала «їхню» статтю, де нас називають «Айдарівськими вовками». Недарма, бо, бувало, оборонятися доводилося з усіх боків, коли «сєпари» і спереду, і за спиною.
    По телевізору не показують наших, які продають своїх за гроші. Не показують і мешканців Донбасу, які дуже хотіли в Росію, а тепер сидять без шматка хліба і наші солдати на блокпостах віддають їм свої пайки, включаючи воду. І наші волонтери везуть їм продукти, бо не виживуть без грошей при величезних цінах на все.

    Чи відбувається зараз затишшя, чи це тільки…
    Це тільки... Російські найманці й сепаратисти постійно провокують наших. Дійшло до того, що переодягаються в наші форми і стріляють по своїх. Наші сидять у полоні. Постійно стріляють. Ніякого перемир’я фактично немає. У казочки про нього вірять зазомбовані люди, які дивляться телевізор. Вони не бачать, скільки солдатів лежать у госпіталях, скільки грошей збирають на лікування і як утомилися волонтери. А воювати вже ні за що – навкруг самі руїни. Люди, які виїхали з Донбасу, назад уже не повернуться.
    Лохвичани везуть допомогу найчастіше у 93 бригаду. А чи до вас приїжджають волонтери?
    Волонтерам зараз заборонили їздити до нас. Часто відвідувала волонтерка з позивним «Мальва», вона всіх нас, незалежно від віку, називає синами й доцями. Її син загинув у «Айдарі», але вона не опустила руки, займається полоненими, пораненими, пошуками зниклих. Часто волонтери везуть нам речі та їжу, але не доїжджають. Не зрозуміло, куди все те дівається. Ми без них не зможемо, бо формою забезпечили волонтери, у штабі все, включаючи папір, – від волонтерів, пальне – теж. Скільки всього треба ще! Безпілотник – 60 тис. грн., тепловізор – 250. Без усього цього на війні – ніяк!!!
    Чи сприяють швидшому завершенню конфлікту внутрішні чвари між бандитськими угрупуваннями?
    Не віриться… Ця війна вигідна як Росії, так і окремим людям в Україні, від неї отримує гроші як Путін, так і наш «придурок». А страждають усі інші, першочергово – діти й літні люди.
    Кому ще вигідна війна?
    Дивлюся на міліціонерів, які сюди приїжджають. У нас є такі, що прийшли просто з Майдану, а досі офіційно не оформлені. А приїде «мент» – тиждень побув, постояв на блокпосту – отримав статус учасника АТО, статус учасника бойових дій. І одразу після «корочки» отримує квартиру в Києві та землю. О, як у нас уміють!
    Про що говорите з товаришами у вільний час – невже тільки про війну?
    На війні не зациклюємось, усі багато розповідають про свій рідний край, дім, сім’ю, дітей, багато в кого вони малесенькі. Хлопці пишуть вірші, грають на баяні…
    Чи можна Вас називати і публікувати фото, не «пікселізуючи» обличчя?
    Звісно, можна, бо вороги знають про усіх нас більше, ніж ми знаємо один про одного. У нас то «козачки заслані» нишпорять, то безпілотники літають. Певна, що по інший бік знають кожне наше лице. Показуватися не можна тільки людям із Луганської та Донецької областей, яких сепаратисти занесли у списки смертників, які мають сім’ї.

    Ще в ході телефонної розмови ми дізналися, що Ольга Григорівна живе з патріотизмом і щирою вірою в майбутнє у серці. Приміром, на час її відпустки припав «цукровий бум», коли люди «скидали» всі наявні гроші, вкладаючи їх до подорожчання бодай у туалетний папір. Ольга Юрченко цього не зрозуміла, бо вірить у те, що гривня не знеціниться далі, і після перебування в АТО знає вищі цінності, ніж мішок цукру в комірчині, який у разі дефіциту всього іншого доведеться їсти просто ложкою…

    Коли стаття вже готувалася до друку, Ольга Юрченко розповіла, що 7 березня увесь батальйон «Айдар», який перестав давно перестав бути суто добровольчим, «партизанським» і підпорядковується Міноборони, прийняв присягу. Захід висвітлили всеукраїнські ЗМІ. Брат Ольги Петрівни, мешканець Червонозаводського, також прийняв рішення стати на захист Батьківщини і поїхав у зону АТО, планує служити разом із сестрою.

    Переглядів: 349 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Бурезень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031
    Copyright Лохвиця © 2017