ЛохвицяЧетвер, 23-Лис-2017, 21:31
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Серпень » 15 » Військові отримали гуманітарку з Лохвицького району
    14:16
    Військові отримали гуманітарку з Лохвицького району
    Першу партію гуманітарної допомоги, яку назбирали на Лохвиччині, активісти відвезли військовим минулого тижня. Крім того, за наполегливим клопотанням з району та після спільного звернення солдатських матерів і представників «Спілки Спасіння Села» від облдержадміністрації бійцям також передали 20 бронежилетів. Звіт про поїздку пропонуємо вашій увазі далі. Мінімум імен, максимальна узагальненість — ці речі, за словами самих бійців, рятують життя не гірше, ніж засоби захисту.


    Боєць 93-ої окремої механізованої роти, куди мобілізовані лохвичани,
    біля своєї військової частини

    27 годин – саме стільки тривала подорож, яка почалась із Лохвиці, із заїздом у дві військові частини у Кіровоградській та Дніпропетровській областях. Саме туди направлені мобілізовані бійці, частина з яких вже встигла побувати або й зараз несе службу в зоні АТО.


    Бійці з Лохвичини: контрактник Петро і мобілізований Олег отримали бронежилети першими

    На руках – список тих, хто має потребу в бронежилетах. Як виявилося, не так просто знайти усіх бійців, оскільки більшість з них зайняті й перебувають поза територією частини.


    Зібране продовольство ледь помістилося у два мікроавтобуси

    Вдається додзвонитися до одного з них – Олега. Він приходить і допомагає переговорити по телефону ще з кількома побратимами, береться передати одному з них гостинці й бронежилет. Небагатослівний скромний хлопець розказує про те, що в частині вже чотири місяці, багато часу проводять на полігоні, відточують уміння поводження зі зброєю.

    Ми живемо в наметах, спимо на розкладачках. Останнім часом дощі йшли, то було прохолодно й сиро, не відмовилися б від спальників, – каже Олег.

    А ще є потреба в ковдрах, рушниках, шкарпетках із натурального волокна, пральних порошках, шампунях, засобах та станках для гоління. Прості речі, звичні в цивільному житті, дуже цінуються в польових умовах.

    Поряд проїздить УРАЛ: в поле зору військових потрапляють наші дві машини з немісцевими номерами і фотокамера. Підходить командир розвідувальної роти Максим. Перш ніж вислухати нас, дізнається про мету візиту, вивчає документи і лише після цього відповідає на наші запитання, погоджується допомогти та проводить до наметового містечка.
    Потреби військових: якісна форма та взуття

    Нас пригощають кавою – гостям тут, зазвичай, раді. У продовження розмови про потреби військових називає те, що потребують мобілізовані ще на старті, коли їх відправляють у частини.

    Найперше, на чому не можна зекономити, це взуття. Причому не підходять полегшені берці вітчизняного виробництва, в крайньому випадку це мають бути «рифльонки», а краще – зарубіжні, шкіряні, можна навіть «секонд-хенд», – показує власні, пісочного кольору. – Оцим уже два роки. Далі потрібна нормальна форма: «скло» не підходить, воно не пропускає повітря. Знову ж таки, краще брати зарубіжну, німецьку чи англійську, підійде та, що була у вжитку.

    Наголошує Максим і на важливості «розгрузів» – розвантажувальних жилетів з великою кількістю кишень.

    Навіть якщо солдат буде без бронежилета, але в якісному «розгрузі», який вміщує кілька магазинів, гранати та інші корисні речі, він таким чином зможе подбати і про себе, й про життя побратимів, – резюмує командир і доволі критично висловлюється щодо бронежилетів. – Боєць має бути впевнений у їхній якості, інакше створюється хибне відчуття захищеності, й людина підставляє себе під кулі. Наслідки цього можуть бути трагічні.
    Не всі засоби захисту витримують перевірку – у таборі бачимо багато броньованих плит. Деякі прострелені ледь не пістолетом, інші витримують навіть бронебійні кулі.


    Інформаційна «гігієна» протидіє паніці

    На пошук бійців із Лохвиччини йде більша частина часу перебування в таборі. Володимир Рязанов, помічник-консультант народного депутата України Тараса Кутового, не випускає з рук телефону. За цей час вдається передати частину вантажу колоні, яка прямує в зону проведення АТО, частина бійців саме там. Туди ж їде кілька персональних передач. Знаходяться хлопці, які згодилися забрати бронежилети і гостинці для тих, хто у звільненні. Зрештою, у багажнику лишається тільки те, що призначено для двох бійців у кіровоградській частині. А тим часом точиться розмова з командиром, який розказує про співпрацю з волонтерами. Але багато говорить і про інформаційну складову війни.

    Треба розуміти, що серед біженців багато завербованих. Приїздить, наприклад, жінка з дитиною в мирний регіон, а насправді, підготовлений солдат, і починає розказувати про звірства Нацгвардії, або про те, що наша армія терпить поразку, породжуючи тим самим паніку. Потрібно вчитися відрізняти таких людей, бути пильними і не піддаватися їхньому впливу. Посіяти хаос на решті територій України, доки на Сході точиться бойовий конфлікт, – такою є мета диверсійної роботи противника, і в цьому він, на жаль, має певні успіхи, – наголошує Максим.

    Довести право на «альтернативну точку зору» – це теж методи «їхньої» пропаганди. Саме тому землякам рекомендують дослухатися тільки до інформації з перевірених та офіційних джерел, не поширювати плітки, ставитися до чужих розповідей максимально критично.

    «Зі зброєю треба поводитися краще, ніж із дівчиною»

    Доки ми «гостюємо» у військових, у Максима не замовкає телефон. Він дає вказівки підлеглим, кілька разів відлучається у справах. Майже увесь цей час в тіні столу спить пес, якому байдуже до метушні та спеки. Неподалік табору – полігон, тому фоном для розмови слугують глухі танкові вистріли.

    Кілька бійців, які долучилися до бесіди, вже встигли побувати в зоні АТО і у військовому госпіталі і повернутися в частину. Про поранення говорять не охоче, скромно відводять очі, мовляв, які ми герої… Згадують тих, кому пощастило менше загиблих. Один із «двохсотих» пішов з життя напередодні:

    – Хороший був, толковий командир. Так тупо загинув… – нервовий жест рукою, цигарка за цигаркою і кількахвилинна тиша. Кожен думає про щось своє. За кілька метрів за іншим столом іще один гурт вояків: чистять зброю, слухають музику, гомонять і сміються – незважаючи на втрати, поранення, фізичне виснаження життя триває. І бойовий дух – аж ніяк не остання складова перемоги.

    Зі зброєю треба поводитися навіть краще, ніж з дівчиною. Бо ніколи не знаєш, коли вона може врятувати тобі життя, а тому зброя має бути завжди готовою до пострілу, – коментує дії підлеглих командир.

    У частині багато уродженців Пол­тавщини: окрім лохвичан, зустріли юнака з Хорола, інший – з Мир­городського району. Почувши краєм вуха про людей, які приїхали з області, долучаються до розмови: їм теж приємно зустріти тут земляків.

    До іншої військової частини дісталися вже затемна. Сподівалися, що підвеземо одного з бійців додому – того нібито відпускали спочатку у звільнення. Але не склалося: керівництво не дозволило, мовляв, на місці потрібен.

    Вберігаємо й допомагаємо

    Дорогою додому пізно вночі на заправці зустріли юнака з автоматом. Вигляд людини зі зброєю, за великим рахунком, вже нікого не дивує в цей неспокійний час. Виявилося, бійців Нацгвардії автобус віз зі Слов’янська. Неподалік зупинилась вантажівка в супроводі ДАІ, в причепі – БТР.

    У час фактичної війни нічні дороги України живуть своїм тривожним життям, ховаючи у темряві від ока супутників передислокації військ і техніки. Командування військ постійно наголошує на тому, щоб цивільні не розголошували відомості про рух Збройних сил України та бути менш відвертими в інтернеті, особливо в соцмережах.

    Є спеціально навчені люди, які вишукують інформацію про бійців. Доходить до погроз родинам, дезінформації про стан та місце перебування воїнів, маніпуляцій і так далі, – свідчать військові.

    Саме тому у цьому тексті немає прізвищ – ви самі знаєте самі своїх героїв. Прийде час, і громада почує про них, побачить їхню переможну ходу вулицями рідних міст і сіл.

    Хотілося б також відзначити внесок волонтерів з Лохвиці: власників мікроавтобусів Володимира Литвиненка та Олександра До­лошу, а також Руслана Климен­ка, завдяки яким вдалося вчасно і оперативно доставити гуманітарку.

    А поки продовжуємо допомагати бійцям, бути їхнім тилом.



    Нагадуємо рахунок у Приватбанку № 5168742017673710 на ім’я Луценко Людмили Григорівни, керівника громадської приймальні народного депутата Тараса Кутового. По додаткову інформацією звертайтеся за адресою у Лохвиці – вул. Перемоги, 13. Там же чекають листів з вашими теплими побажаннями та дитячі малюнки, які так люблять солдати.
    Переглядів: 361 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Серпень 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031
    Copyright Лохвиця © 2017