У переселенців, які палять і пиячать, продуктові набори забирають назад - 28 Вересня 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяПонеділок, 05-Гр-2016, 17:31
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Вересень » 28 » У переселенців, які палять і пиячать, продуктові набори забирають назад
    11:56
    У переселенців, які палять і пиячать, продуктові набори забирають назад
    Волонтерський центр «Твори добро» діє на території Лохвицького Центру дитячої та юнацької творчості із березня цього року. Він надає допомогу переселенцям із Донбасу, які оселилися на Полтавщині. Всю роботу по збору та розподілу допомоги здійснюють 35-річна Тетяна Ковтун, її чоловік Євген, колишня працівниця міськради Євдокія Давиденко та водій міськради Іван Юрійович. Волонтерка дбає про всіх, кому допомога необхідна, і суворо пильнує, щоб продукти, ліки та речі не дісталися тим, хто прибідняється.


    Тетяна Ковтун (справа) вручає продуктовий набор переселенцям із Луганщини Юлії та Михайлу

    Під дахом ЦДЮТ волонтери ділять кімнату, орендовану як штаб районного осередку однієї з політичних партій. На столах, полицях та під ними – яскраві пакунки з продуктами, медикаментами; іграшки, одяг. Одягом та іграшками в період літніх канікул завалений наполовину й один із класів для занять гуртків.

    Тетяно Георгіївно, як Ви опинилися в Лохвиці, яким було попереднє життя у Маріуполі?
    Майже рік, як приїхала до Лохвиці в числі перших переселенців. Спочатку сама з 14-річною донькою, потім узимку забрала й чоловіка. До війни все у нашому житті було чудово. Працювали у меблевій фірмі, я – дизайнером. У Лохвиці жила моя бабуся, царство їй небесне, ми переїхали в її будинок. Я від коріння лохвицька, але на українську мову поки що не перейшла, бо спілкуюся найбільше з такими ж переселенцями, дехто з яких української мови поки що не розуміє, тим паче розмовного суржику.
    Як сталося, що Ви взялися за таку важливу й необхідну, але не оплачувану роботу?
    Починати завжди важко і складно, але мені це вдалося завдяки підтримці міської ради. Взялася за волонтерство, тому що з часу мого переїзду й понині в Лохвиці не було й немає більше жодного волонтера, який би опікувався переселенцями зі Сходу. У цьому приміщенні працюю з 10 березня. Перш ніж стати волонтером, я сама не раз зверталася за допомогою в усі можливі інстанції. Нам, переселенцям, було дуже складно, тому що роботи знайти не могли, а платити за газ і купувати продукти за щось потрібно. Я звернулася до В’ячеслава Демчука*: «А давайте спробуємо!» – «А чому б і ні?» Потім створила свої групи в соціальних мережах, поспілкувалася з волонтерами, які мають досвід. Вступила до волонтерської організації «Донбас-SOS», де знають усіх волонтерів України, які працюють у даному напрямку. Крім приміщення, міський голова забезпечив і транспортом. Починала я з переселенців самої Лохвиці, потім – увесь район, зараз опікуюся людьми з усієї Полтавщини. До мене зараз телефонують і приїжджають переселенці з Гадяча, Миргорода, я відправляю посилки до Полтави «Новою поштою». Правда, з нею виникли проблеми. Якщо раніше волонтери могли отримати промо-коди і відправити посилку безкоштовно, то зараз їх дають, але не всім. Можлива пересилка «Укрпоштою», але по-перше посилка йде довше, по-друге немає можливості оплати доставки одержувачем. А багато людей мають що надіслати, але не мають грошей на пересилку. У таких випадках доставку оплачую я при одержанні.


    Тетяна Ковтун приймає і розподіляє одяг, зібраний для постраждалих українців жителями країн Європи

    Звідки речі й продукти, які Ви розподіляєте?
    В основному одяг, продукти (першочергово – дитяче харчування) надсилають із Франції, Бельгії, Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії. Із Німеччини, Швейцарії, Франції одержуємо грошові перекази. Від Росії допомога йде по лінії російської православної церкви, яку в нас прийнято називати пособницею агресорів. Я поза політикою, тому не відмовляюся. За кордоном збирають все це волонтери і волонтерські центри, які знають про наше лихо. Наприклад, у Женеві це організовано роблять мама трьох дітей, благодійний центр при церкві та молодий хлопець, який об’їжджає села і збирає гуманітарну допомогу до своєї машини.

    За весь час роботи ніхто з лохвичан нічого не приніс.

    Чи не через те наші люди не допомагають, що кілька переселенців дискредитували усіх, маючи засоби для існування, але не відмовляючись від допомоги і живучи на широку ногу? Лохвичани, які весь вільний від роботи час працюють у своєму господарстві, скупі до приїжджих, які звикли нормально жити, працюючи по 8 годин на день…
    Можливо, але це стосується порівняно малої кількості колишніх жителів Сходу. Дехто адаптувався до життя на Полтавщині, обробляє городи, тримає худобу. Вибору немає – там страшно випустити дитину на вулицю, роботи немає, їсти нічого. А тут навіть не маючи роботи, можна працювати вдома й виростити овочі, одержати м'ясо і яйця. Лохвичани це справді підтримують – діляться хто мішком картоплі на посадку, хто насінням, хто порадами. Ми учимось жити заново.
    Чи може скористатися допомогою забезпечена людина?
    Для одержання допомоги недостатньо прийти і сказати: «Я – переселенець! Дайте мені допомогу!» Я зберігаю чеки, веду облік усіх витрачених коштів, дотримуюся суворої звітності, відправляю звіти закордонним благодійникам. Продуктові набори, які формую і розподіляю, коштують близько 100 грн. Це дитячі харчові суміші, крупи, тушонка, кілька, печиво, при можливості – сік, медикаменти. Кожного, хто одержує продуктовий набір, фотографую, вимагаю ксерокопію паспорта й довідки переселенця. Якщо людина прийде повторно вже за тиждень і спробує одержати проднабір, скориставшись тим, що я її не запам’ятала, в неї нічого не вийде. Якщо, вручивши продуктовий набір, я помічаю, що одержувач у стані алкогольного сп’яніння, або палить цигарку, забираю назад. Такі випадки траплялися. Батько просить дитяче харчування, витрачаючи 10–20 грн. на цигарки щодня, тобто до 600 грн. на місяць. Якщо на цигарки знайшов гроші – хай краще дітей прогодує. Бувало, мама стоїть і курить на порозі, а потім питає: «А можна мені хоча б соску?» Відповідаю: «Відмовся від цигарки або пляшки пива – буде тобі соска». А пачка молочної суміші хай дістанеться тим, у кого на неї справді немає можливості заробити. Приміром, у Червонозаводському зараз немало багатодітних сімей, яким справді потрібна підтримка, не лише матеріальна, а й вислухати, порадити, підказати…
    Певно, важко постійно переживати за когось, вислуховувати проблеми людей?
    Важко в першу чергу не фізично, а морально: доводиться нести на собі тягар підопічних, бути і психологом, і мамою, і татом, і другом, і братом. Із кимось разом плачу, із кимось – сміюся. У когось дім розбитий, у когось загинула рідна людина… Але коли я бачу дитячі посмішки, очі, які світяться від радості, що сьогодні в них є сік і печиво (не говорячи про інші продукти харчування), іграшка, якою можна погратися всією сім’єю, в мене душа радується. І радість за те, що хоч чимось можу допомогти людині, допомагає працювати далі.
    Чи самі маєте потребу в допомозі?
    Живу в саманному будинку, для підтримання якого в порядку треба добряче докладати рук. Не маю опалення, холодильника і пральної машини. Хоча сім’ї, яка потребувала, передала пральну машину «Indesit».
    Скільки зараз людей під Вашою опікою?
    Загалом – кілька сотень сімей із Лохвицького району. Буває, щодня приходить по 3–6 сімей, буває – за два дні нікого. Дехто, починаючи з березня, приходить не вперше. Комусь потрібен одяг, комусь – медикаменти. Щомісяця мами приходять по дитяче харчування. Є такі, хто виїхав до Києва у пансіонат для переселенців, не знайшовши роботи й засобів для існування.
    Чого найбільше не вистачає?
    Одягу в нас зараз дуже багато, а якщо хто хоче допомогти, хай приносить підгузки, дитяче харчування, медикаменти. Навіть небагата людина могла б поділитися банкою консервації чи шматком сала… Якби ще й прості люди допомагали – було б просто здорово! Мрію проводити з дітьми-переселенцями всілякі ігри, конкурси, для чого досить лише закупити невеличкі призи.
    Щойно закінчується наша розмова, до центру «Твори добро» приходять нові підопічні – Юлія та її трьохрічний син Михайло.


    «Твори добро» працює за адресою: м. Лохвиця, вул. Леніна, 1б. Тетяна Георгіївна чекає відвідувачів, які потребують допомоги або мають можливість її надати стабільно з 9 до 12 години по буднях, у решту часу може відлучатися у справах. Їй можна зателефонувати: 0 97 196 43 49, 0 99 209 49 95.

    Перша наша розмова відбулася у червні. Готуючи статтю до друку, ми запитали у волонтерки, що змінилося. Виявилося, конче не вистачає продуктів.

    У даний момент нам особливо потрібні підтримка й допомога, – повідомила вона. – У нас закінчуються продуктові набори, для переселенців залишається лише одяг. Спонсорської підтримки немає ніякої. Мені порадили звернутися до підприємців, на них остання надія. Адже в мене просто серце болить, коли приходять люди, а для їхніх дітей немає ані підгузників, ані дитячого харчування, не говорячи вже про крупу чи тушонку для дорослих. Дуже багато кому з мам ні за що купити навіть молока, це стосується тих, хто приїхав недавно, не облаштувався. Тим, хто вже облаштувався і знайшов роботу, я припинила давати допомогу взагалі.

    Під тим же дахом допомагають українським воїнам

    У лохвицькому офісі однієї з політичних партій, розташованому в ЦДЮТ, також збирають допомогу для воїнів АТО. Із березня цього року безпосередньо ділить кімнату із Тетяною Ковтун та займається збором, закупівлею й відправкою продуктів, ліків і речей Євдокія Давиденко, яка до виходу на пенсію працювала у міській раді і яку всі лохвичани ласкаво називають просто «тьотя Дуся».


    Євдокія Давиденко збирає і готує до відправки в зону АТО найнеобхідніше бійцям

    За партійні кошти закуповуємо ліки, папір, рушники, продукти і щомісяця відправляємо у зону АТО, – показує Євдокія Йосипівна на штабель зі 100 п’ятилітрових каністр питної води, що чекають на відправку. – Нажаль, попри те, що давали в газеті об’яву, люди не відгукуються, нічого не приносять. Самі ж ми лише у березні, щойно я сюди прийшла, закупили на 2,5 тис. грн. шкарпеток і предметів гігієни, на 2 тис. грн. ліків. Крім того, відправляємо бійцям укомплектовані аптечки.

    А за кілька метрів у Лохвицькому міському еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді діти виготовляють для воїнів обереги. Перші – у формі серця з жовтими і блакитними стрічками. Потім стали робити обереги з природних матеріалів, наприклад, із рогозу у вигляді хатинки, підкови. Діти писали листи солдатам, де розповідали про свої канікули, які завдяки їм проходять тихо і мирно. Як повідомляє директор ЕНЦУМ Вікторія Ковальова, відправили на фронт відіслали 100 оберегів, 100 малюнків і 35 листів.

    • Радимо читачам задуматися – чи було б усе так просто, якби не вибори незабаром і не збільшувалася від того підтримка виборців (примітка редакції)/


    Сергій НІКОНОВ
    "Лохвицький Край"
    Переглядів: 171 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Вересень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930
    Copyright Лохвиця © 2016