ЛохвицяВівторок, 24-Жов-2017, 10:49
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2016 » Квітень » 2 » Тетяна ДАЦЕНКО: «Нехай поруч з вами будуть гідні люди!»
    01:48
    Тетяна ДАЦЕНКО: «Нехай поруч з вами будуть гідні люди!»
    Секретар Лохвицької міськради відповідає на актуальні питання щодо життя громади та вітає жінок із приходом весни.


    Тетяно Василівно, по моїх підрахунках, нова команда перетинає 100 днів перебування за кермом міської влади. Над якими завданнями і питаннями працювали в цей час Ви, як секретар, і чи вдалося їх вирішити?
    Ста днів поки що немає. Ми прийшли 24 листопада. Найбільш важливим для мене було, аби депутати знайшли спільну мову між собою і не сварились. Можливо, звучатиме банально, але на початку я сказала, звертаючись до них, що тут ми будем працювати на благо міста, а не на благо партійних портфелів, і попрохала, щоб депутати свої партійні квитки лишали за дверима сесійної зали. Поки що, на мою думку, нам вдалось уникнути конфліктів та непорозумінь. А взагалі ми почали із того, що переставивши столи, змінили інтер’єр в сесійній залі. Зробили так, щоб депутати дивились не в спину, а в очі один одному. Тож навіть це, здається мені, допомагає нам. Крім того, внесли до регламенту нововведення, а саме сесійним засіданням має передувати робота колегії депутатів міської ради. Тому всі депутати за день чи два збираються, на обговорення виносяться всі проекти рішень, плідно опрацьовуємо їх, не зважаючи на час, поки не доходим до згоди. Але коли проходить сесія, то вже всі депутати без винятку розуміють, про що іде мова. Крім того, ми офіційно затвердили положення про помічника-консультанта депутата міської ради. Спитаєте, навіщо це? Зрозумійте: 26 округів, 26 депутатів, практично усі ці люди зайняті на основних роботах. Тож аби розвантажити робочий графік, допомогти їм, відтепер кожен депутат має право на 5 помічників. В основному це голови домових, вуличних комітетів, які будуть активно надавать допомогу. Крім того, скажу про себе (і такі випадки є і в інших депутатів). Я на сьогодні – депутат по вулиці Дружби (60-річчя Жовтня). А живу зовсім в іншій стороні. І знайома далеко не з усіма тамтешніми людьми. Тому мені вкрай потрібна буде допомога. Крім того, ми прийняли положення про найактивнішого депутата року. Зрозумійте: необхідно хоч чимось заохочувати депутатів. Адже якщо завдання депутата районної ради – прийти, розібратись у питаннях і проголосувати, то депутат міської ради – це той, хто повинен весь час працювати з іншими людьми. Це складання актів, різного роду обстеження і т. д. Тож до Дня місцевого самоврядування найбільш активні із них отримають грамоти та подяки. Затверджено і прийнято ще ряд програм, яких раніше не було. Як то «Міська програма розвитку фізичної культури і спорту», «Міська програма благоустрою», «Міський автобус», а також «Програма муніципальної підтримки ініціатив громади міста Лохвиці та селища Криниці на 2016 р.». Це означає, що жителі якоїсь вулиці чи кутка виявлять бажання збудувати спортивний чи дитячий майданчик, представлять свій план-проект і виграють конкурс. Чисто символічно зберуть на це хоч би навіть по 1 грн., а все інше профінансує міська рада. Але тоді цей об’єкт буде їхній, бажаний. Вони будуть зовсім по-іншому відноситься до нього. І не дадуть будь-яким вандалам його руйнувати.
    А що означає програма «Міський автобус»?
    Хотілося б, щоб автобус їздив по місту. Ми знаємо, що зробити це намагались і до нас. Але, як запевняють, було невигідно, збитково. У нас зараз є проект. Поки що я не буду про нього поширюватися і детально розповідати. Але ми маєм надію, що у нас вийде, і у Лохвиці буде такий автобус.
    Ви вже сказали, що для Вас дуже важливо налагодити ефективну співпрацю із депутатським корпусом. Цієї каденції в раду прийшли представники різних політичних сил. Але найбільша кількість – від партії, яка підтримувала і боролася за попереднього міського голову. Чи не виникає складності у взаєминах із ними?
    Вибори були непрості. Це однозначно. Не проста була ситуація і тоді, коли ми, нова команда, цілий місяць (підкреслюю!!) не могли зайти у міську раду. За той час у наших сусідів (наприклад, у Миргороді) відбулося 3 сесії, а у нас усе затягувалось. До речі, тепер це дається взнаки і на сьогоднішній день. Наприклад, у питанні перейменування вулиць.
    Ну, про перейменування ми поговоримо пізніше окремим питанням.
    Добре. Але ми зайшли в міську раду практично в кінці року. Довелося провести 4 сесії авральним, штурмовим порядком. А якби ми цього не зробили, то провалили б бюджет на наступний рік. Не секрет, що і по кандидатурі секретаря ради позиція колишнього міського голови була зовсім інша. Через те все робилося для того, щоб нова команда якомога пізніше приступила до повноцінної роботи. Та все ж вибори секретаря відбулись так, як бачив їх новий міський голова. Можливо, ті депутати, що пройшли від «Батьківщини», спочатку мали й інші думки. Але сьогодні я не можу на жодного з них сказати, що вони працюють не на місто, а на свою партію. Повірте, коли я це кажу, то не лукавлю. І навіть більше, якщо вже ми торкнулись цієї теми. У нас є депутат від партії «Рідне місто» Анатолій Петрович Заславець. У минулому в мене з ним склалися непрості відносини. Це раз. По-друге, на першій сесії він устав і заявив, що особисто за мене голосувати не буде, і закликав до цього інших. Але я вважаю, що особисті амбіції треба відкинути і працювати на громаду. Тож сьогодні спілкуюся із ним.
    Ні для кого не секрет, що у свій час Ваша кандидатура районним «Майданом» була рекомендована на посаду голови РДА. Ви пройшли всі необхідні перевірки та тести, але певна група людей зробила усе можливе і неможливе, щоб цю посаду Ви не зайняли. Сьогодні (і це теж не секрет) між районними керівниками назріває серйозний конфлікт. Пам’ятаємо скандал із виборами заступника голови районної ради. Тепер маємо перевірки СБУ і т. д. Ті, хто вчора обіймався, сьогодні ладні «з’їсти одне одного без хліба і солі». Якби Ви стали головою РДА, можливо, ситуація була б іншою?
    Повірте, з плином часу я все більше переконуюся у тому, як говорять в народі, все те, що відбувається, робиться на краще. І це теж не секрет, що я також балотувалась на посаду міського голови. Але тепер я розумію, що в той час до кінця не усвідомлювала, що успіх роботи міського голови – це в першу чергу успішна робота міських комунальних служб та благоустрою. І дякувать Богу, що у нас сьогодні є голова, який добре розуміється у цих питаннях. А я (що там кривить душею) була б не компетентна до кінця в цих питаннях і було б мені дуже важко. А от посада секретаря – це дійсно моє. Але ж це місто, а коли говорити за район, то це ще більша відповідальність. Тому я не раз сама собі говорила, що, можливо, якісь сили мені просто допомогли уникнути неприємностей. Можливо, дійсно на перших посадах повинні бути чоловіки. Що було б, якби я стала головою РДА, я не знаю. Це треба було б бачити і оцінювать. Але повірте, я ні крапелиночки не пожалкувала, що так сталося. Коли прийшов новий чоловік в РДА, то він став і почав працювати. А мені б зовсім не просто було повертатись у колектив, де я пропрацювала не один рік, а 13. Адже я там була головою профспілкового комітету. У свій час ходили різні чутки, але насправді я постраждала саме за цю діяльність. Я публічно сказала ті слова, які говорили багато хто в колективі, але тільки не вголос і тільки не при начальстві. Тож повертатись у колектив, у якому ні один чоловік у свій час не сказав жодного слова у мій захист, було б мені дуже не просто. А найприкріше те, що коли менше, аніж через рік після звільнення померла моя мама, ніхто з них, ні один, не висловив мені співчуття. А мені доводилось виїжджати на кожен похорон. Це для мене було святим. А за те, що у них там зараз робиться в райраді, я думаю, пройде ще трошки часу, і вони мають зрозуміти, чого туди прийшли. Все якось уляжеться і, дай Боже, щоб у них там був мир. Адже будь-де будь-які чвари ні до чого доброго не приводять.
    Прийшов час звернутись до теми перейменування. На сторінках ЛК кілька авторів критично висловилися стосовно цього процесу в Лохвиці. Тож як Ви особисто сприймаєте парад по всій Україні «Калинових, Абрикосових, Яблуневих» назв вулиць? До речі, докір був конкретно у Вашу сторону і стосувався він навіть питання патріотизму. Хоча я пам’ятаю, що Ви були єдиною жінкою, яка в грудні 2013 року з різкою критикою влади виступила на першому лохвицькому віче. Сьогодні сміливих і розумних багато, а тоді біля Тараса стояв гурт не більше 30 чоловік. А решта обходили їх, як прокажених.
    Тема дійсно не проста. Вибачаюсь, що повторююсь, але ж ми зайшли в міську раду 24 листопада. Тобто місяць роботи був втрачений. Тому давайте будем до кінця чесними і повернемся до початку процесу. Закон про декомунізацію був прийнятий ще у квітні 2015 року. А в міській раді, крім двох рішень, які знайшла в комп’ютері і в документах, більше нічого не було. Перше рішення Лохвицької міської ради датувалось липнем. У ньому було вказано, що жителям міста Лохвиці дається 2 місяці для обговорення і перейменування комуністичних назв вулиць. Тобто згідно того рішення, вже у вересні ця тема мала бути закритою! Це була літня пора і можна було без великих зусиль на будь-якій вулиці зібрати людей для обговорення, але цього не було зроблено. Зараз нам закидають, що тоді були створені комісії, проводились якісь громадські опитування. Заявляю відповідально! Жодного документа про це ми не побачили. Наступне рішення стосовно декомунізації по міській раді пройшло від 13 жовтня 2015 року. Але знову про все і ні про що. Абсолютно без конкретики. Мов, будемо працювати, будемо перейменовувати. І це в той час, коли по більшості міст України це питання або вирішувалось повним ходом, або було вже закрите. Тому реально і практично перейменуванням вулиць Лохвиці довелось дійсно займатись мені і новому депутатському корпусу. Пам’ятаю, на колегії поставили питання: «З чого починати і що робити? Як вийти із цієї складної ситуації за браком часу?» Рішення було одне: іти до людей. Як тоді, так і сьогодні я глибоко переконана, що я не мала права називати яким би мені не хотілось ім’ям вулицю, на якій живете Ви чи конкретно інші люди. Через те, що моя вулиця не перейменовувалася. Це право тих людей, яким там жити, жити їхнім дітям та онукам. Чому я повинна вирішувать і нав’язувать свою думку? Тому депутати пішли до людей, які живуть на вулицях, що підпадали під перейменування. Але, повірте, це було дуже складно зробити зимою у порівнянні із літом. Як це мало бути при попередній владі. На вулиці холодно, довелося ходити по квартирах та хатах, було дуже непросто. Деякі люди взагалі не хотіли про це слухать. Інші сприймали абсолютно байдуже. Говорили: «Як назвете, так і буде». Повірте, так було, це правда. Давайте візьмемо за приклад вулицю Сенчанську. Ініціативна група зібрала 53 підписи за перейменування Радянської на Городовенка. Ми були не проти цього. Згадайте, в першому проекті вона дійсно значилась як Городовенка. Але ж там проживає не 53 людей. І коли інші почитали, то дуже швидко зреагували на те. І це – заслуга не Лесика, як він писав. Ми отримали звернення, у якому було в кілька разів більше підписів за назву Сенчанська. До речі, усі статті, які друкувались в ЛК, я сприймала абсолютно адекватно. Вважаю, якщо Сергій Васильович Лесик написав, що я така-сяка пішла на поводу у людей, то сприймаю це не як критику. А у кого мені йти ще – хто скаже? Взагалі цікавий момент, а то й парадокс. Коли Сергій Васильович зателефонував у міську раду і почав вимагати: «Поверніть нам назву «Сенчанська»! Тож по його розумінню ця вулиця не могла називатись іменем Городовенка, а всі інші мають мати історичні назви. Як на мене, коли ти – патріот і хочеш назвати вулицю міста іменем видатного земляка, то для цього був час – ціле літо і ціла осінь. Пройтись по вулицях, розповісти і познайомити людей із історією міста, довести їм свою думку, переконати. Але тепер вийшло так: ніхто нічого не робив абсолютно, а коли завершились усі терміни, адже із 21 листопада по 21 лютого зміна назв стала прерогативою міського голови, і він мав право просто своїм розпорядженням перейменувати – і все, знайшлися ті, які стали кричати, що все не так. У свою чергу я ще раз наголошую, що ми намагалися дослухатись до кожного містянина. До самого кінця у нас вулиця Рози Люксембург значилась як Берегова. І буквально за оті 2 дні страшної події, що сталась у нашому місті, вона оперативно перейменувалась на Олега Коваленка. А ще хочу звернутися до усіх патріотів нашого міста, і особливо до псевдо патріотів, яких, нажаль, вистачає. Перш ніж когось критикувати, здіймати крик, розмахувати руками і привласнювати собі чиїсь заслуги, краще зробити щось корисне для міста. Підкреслюю: саме для міста, а не для особистого піару, якого вже давно ніхто не сприймає, бо що б хто не говорив, люди у Лохвиці вміють думати і все, що відбувається, добре розуміють. Хто бігає від партії до партії, кричить голосно, потім чомусь сидить тихо-тихо. А насправді все робить виключно для своєї кишені. Але на щастя є й інші патріоти в нашому місті. Ось один із прикладів: люди без крику і піару звернулися у міську раду, отримали ордер на те, щоб законно пиляти дерева-сухостій і займаються розчищенням берегової зони Сухої Лохвиці. Адже прийде весна-літо – і нам захочеться піти до річки. Я знаю не всіх тих, хто звернувся до нас. Ті люди не афішують себе, але декого можу назвати. Це Анатолій Бубир, наш депутат Олександр Лісовський та його батько Микола Васильович.
    Я зрозумів, що поспішив із 100 днями. Але у мене є ще одна причина, чому я прийшов сьогодні брати інтерв’ю у Вас, а не, наприклад, у міського голови чи його заступника. Ми з Вами розмовляли про декомунізацію, а скажіть, 8 Березня – це комуняцьке свято, чи народне? Можливо, і його треба перейменувати, або відмінити? До речі, вихідним днем 8 березня в СРСР стало лише в 1965 році. Але в радянській газеті за 1925 рік я прочитав, що 6, 7 та 8 березня «особам жіночої статі в магазинах будуть надаватись значні знижки при купівлі гумових калош».
    Є День матері, є День батька, а є День жінки. Я вважаю, що це свято ніколи не можна відміняти. Адже це один день в році, коли чоловіки не знають, що їм робити. Стараються, як кажуть, вилізти із шкіри, аби догодити жінці. Можливо, раз на рік, але тут тобі і квіти, і подарунки. На Україні жінка – це сильна людина, це захисник Вітчизни, це берегиня роду, це мати, це сестра, це дружина, це бабуся. Можливо, для молоді це не значне свято, а для мене, а тим паче для людей старшого віку воно дуже дороге. Моя точка зору – це свято ніколи не займать, хто б його не започаткував – Клара Цеткін, чи не Клара.
    Зрозуміло. Тоді прийміть, Тетяно Василівно, моє вітання із святом весни, із жіночим святом. Здоров’я, благополуччя, усіляких гараздів Вам і вашій сім’ї! До речі, а чиї поздоровлення будуть найбажанішими і найціннішими у святковий день?
    Найдорожче, що в мене є, це сім’я (очі Тетяни Василівни трішки засльозились): мій чоловік і 2 сини. Вони завжди ретельно готуються до цього дня. І намагаються завжди влаштувати мені свято по-справжньому. Тому я чекаю на ці привітання, бо так прийнято в нашій родині, коли сини були ще зовсім маленькими.
    А колектив міської ради буде вітати своїх працівниць? До речі, як у вас із гендерною політикою?
    У нас трішки не вистачає до 50х50. Чоловіків менше, але не набагато. А от депутатів дійсно пополам. Я вважаю, що День народження, Новий рік і День народження – це великі свята для кожної людини. Тож ми стараємось якось їх відзначити. Я не можу сказати, що за 3 місяці ми стали вже такими дуже-дуже дружними в колективі. Адже багато хто закидав нам, що ми повинні взагалі обновити колектив. Але це теж не справедливо. Як на мене, до цього треба відноситись особливо обережно. У свій час по мені «пройшлася коса» і я знаю, як це важко – людину викинути із роботи. Якщо вона – спеціаліст, якщо вона виконує свою роботу, за нею стоїть родина, діти, сім’я і просто викинути – це не по-людськи. Інше питання – якщо вона не справляється із своїми обов’язками. Це покаже час, але це вже інше питання. А на сьогоднішній день я хочу у цьому інтерв’ю від імені міської ради сказати такі слова: Шановні жінки! Прийміть сердечні вітання з нагоди чудового весняного дня 8 Березня. Все найсвітліше, що є у нашому житті, – весна, радість, щастя, кохання – пов’язане із Жінкою – берегинею роду людського. Від усієї душі бажаю вам жіночого щастя, любові і добра. Нехай поруч з вами будуть гідні люди, а серед них – чоловік, з яки будуть не страшні будь-які негоди. Хай сонце заходить з весною в ваш дім! Будьте коханими і кохайте! Нехай у ваших оселях панують мир, злагода і добробут!

    Переглядів: 286 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Квітень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    252627282930
    Copyright Лохвиця © 2017