Сім’я Герасименків утекла від війни й оселилася в Западинцях під Лохвицею - 22 Липня 2014 - Лохвиця
-
ЛохвицяП'ятниця, 02-Гр-2016, 20:56
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Липень » 22 » Сім’я Герасименків утекла від війни й оселилася в Западинцях під Лохвицею
    17:41
    Сім’я Герасименків утекла від війни й оселилася в Западинцях під Лохвицею
    Уже третій тиждень у селі Западинцях на Лохвиччині мешкає сім’я з Макіївки, що на Донеччині. Жінка з трьома дітьми втекла на Полтавщину, дізнавшись про можливу «зачистку» міста від сепаратистів. Цьому передували тривожні безсонні ночі під звуки вибухів.


    Наталія Герасименко з синами Михайлом, Данилом та Олександром у Западинцях біля дому сім’ї Третьякових, де їх гостинно прийняли


    «За 100 метрів від нашого будинку дівчинці прострелили ногу, а жінці поцілили в око»

    Дорогу до будинку сім’ї Третьякових, яка гостинно прийняла чужих і до того зовсім незнайомих людей, показують перші ж перехожі в центрі Западинців, яких удалося зустріти. 4-річного Данилка катає на новенькій гойдалці, причепленій між міцним стовпом і товстелезною липою, 12-річний брат Олександр. Мами Наталії Василівни саме немає вдома – велосипедом поїхала до сусіднього села Харківець, щоб домовитися про своє працевлаштування.

    Часто стріляли зовсім неподалік від нас, у центрі Макіївки, – розповідає Олександр російською мовою, якою зазвичай говорять і його мама та брати. – За 100 метрів від нашого будинку дівчинці прострелили ногу, а жінці поцілили в око. Особливо багато стрілянини я чув від блок-постів Донецької народної республіки, на які нападали.

    Кілька місяців тому життя сім’ї Герасименків було стабільним. Вони мешкали у двокімнатній квартирі двоповерхового будинку. Наталія Василівна працювала на коксохімічному заводі черговою стрілочного поста. Данилко відвідував дитсадок, Олександр – школу, Михайло навчався у гірничому ліцеї. Нині підприємства й установи там працюють, але дуже багато людей полишають Макіївку.

    Я зовсім не хотів виїжджати, бо там залишилося багато друзів, – Олександр говорить аж надто по-дорослому, добре формулюючи думки. – Коли ми тікали, сім’ї чотирьох моїх подруг-сусідок планували пішки йти до Росії. Батьки вирішили, що їм там буде найбезпечніше. Перед утечею намагалися відновити бомбосховище біля наших будинків, яке було засипане сміттям, але так і не завершили справу.

    12-річні хлопці ходили Макіївкою з українськими прапорами й писали на стінах «Слава Україні!»

    За словами хлопця, найбільше жителі Макіївки бояться бійців «Правого сектору», однак він не певен, що ті, хто ним представляються й наганяють страх, – справжні представники цієї організації.

    Усі мої друзі, окрім ровесників Фіми та Артема, за ДНР. Я теж на боці України, хоча не в усьому підтримую нинішню владу. Ми з друзями ходили Макіївкою з українськими прапорами. Артем купував балончики з фарбою, малював на стінах і парканах українські прапори й писав: «Слава Україні!», «Героям – слава!», «ПТН ПНХ». Хоча часто всі ми чуємо від дорослих: «Референдум давно відбувся, чому далі воювати?» Мій старший брат говорить: «Я – патріот своєї України, але не підтримую владу, за якої «Правий сектор» ні за що спалив у Одесі невинних людей». У Макіївці кажуть, містом під прапором «Правого сектору» їздить машина, з якої розстрілюють мирних людей. Щоправда, невідомо, чи справжній то «Правий сектор», чи замасковані росіяни. Мені сусідка говорила, що скоро такі загони «Правого сектору» ходитимуть дворами і убиватимуть російськомовних, при них краще переходити на українську. У нас російською говорить більшість людей, але й україномовних вистачає. Я говорю частіше російською, хоча ходжу до українського класу. Навіщо за мовою ділити людей – не розумію. Практично вся українська армія говорить російською, це видно навіть із сюжетів новин.

    «Не встиг узяти навіть вихідного одягу»

    Мама одноосібно прийняла рішення тікати, – до розмови приєднується 18-річний Михайло. – Звернулася по допомогу до знайомого по роботі, той саме їхав на Полтавщину і зміг нас відвезти. Увечері 17 червня мама сказала, що завтра вранці поїдемо. Часу зібратися не було, я не взяв із собою навіть того одягу, в якому можна вийти гуляти. За квартирою сусіди обіцяють наглядати. Ми були заляканими, адже через день обіцяли зачистку, якої так і не було. Виїжджає з Макіївки дуже багато людей, місто лишилося напівпорожнім. З нашого дому інша сім’я з трьома дітьми поїхала до родичів у Крим. Ми їхали з Донецької області цілу ніч, перечікуючи на блокпостах шалений потік машин із такими ж біженцями. Проїхали штук 8 блокпостів – як ДНРівських, так і української армії. Добре, що побачивши дітей, військові нас пропускали, не оглядаючи всі речі. Я не встиг скласти іспити в гірничому ліцеї, де закінчував третій курс. Але вчителі поставили хороші оцінки й так, бо добре навчаюся. Залишилося пройти практику, але як повертатися назад – не знаю.

    Коли неподалік ішли бої, ночували в підвалі

    Прийняла таке рішення, бо було дуже страшно за дітей, – прихиляє велосипед до паркана 39-річна Наталія Герасименко, мати хлопців. – Стріляють, бомблять. Коли я працювала в нічну зміну, весь час переживала за дітей. Двічі доводилося ночувати з молодшими у підвалі, який ми з сусідами підготували заздалегідь. У цей час справжні бойові дії велися за 5 кілометрів, було чути вибухи, видно спалахи. Усе це невдовзі могло перекинутись до нас. То я й попросила колегу по роботі відвезти нас, куди завгодно, де не стріляють. Так і опинилися у його двоюрідної сестри Валентини. Разом із чоловіком Володимиром та своїми дітьми вони нас дуже добре прийняли, обігріли душевним теплом і забезпечили всім необхідним. Зараз стою на обліку як безробітна, з 1 липня вийду на роботу в місцеве сільськогосподарське підприємство «Ранок». Допомогли в центрі зайнятості. Там я сказала, що згодна на будь-яку роботу, адже виросла в селі. Паралельно Володимир Рязанов, помічник народного депутата України Тараса Кутового, допомагає мені підшукати роботу за фахом, адже я – залізничник.

    Багато жителів Макіївки вірять пропаганді й підтримують ДНР

    Народ на Донбасі мріє про мир, – у голосі Наталії Василівни чується трепет. – Багато записалися в ополченці, але за зброю братися не поспішають. До речі, в нас до них не ставляться як до сепаратистів. А українські засоби масової інформації називають нас сепаратистами, терористами, заявляють, нібито самі в своїх стріляємо

    Герасименки планують залишатися жити у Западинцях, їм сподобалися тутешня природа, щирі й добрі місцеві мешканці. Вистачає й порожніх хат, однак придбати житло поки що не по кишені. Оскільки приїхали з однією валізою на чотирьох, діти потребують допомоги – теплого одягу, взуття, постільної білизни. Та й грошей, звичайно, бракує.

    Переглядів: 225 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Липень 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28293031
    Copyright Лохвиця © 2016