Полтавський "Монте-Крісто". Історія повторюється - 29 Вересня 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяП'ятниця, 02-Гр-2016, 20:57
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Вересень » 29 » Полтавський "Монте-Крісто". Історія повторюється
    12:21
    Полтавський "Монте-Крісто". Історія повторюється
    Виконуючи редакційне завдання відносно розкриття історії сходження на владний Олімп двох "яскравих" персонажів полтавського істеблішменту, я стикнувся з проблемою, яка на певний час затримала вихід матеріалів до друку.


    Проблема була наступного характеру: що менше зло - прокурор, чи колишній очільник міста, який рветься до бюджетного корита? Людина, яка давала вказівки на розгін Майдану в Полтаві, чи той, хто своїми діями змусив людей захищати свою країну, та себе особисто від цього поганця?

    Що менше зло, той хто розікрав майже всю комунальну нерухомість Полтави для облаштування двох готелів в Австрії, чи той, хто грабував людей кожного дня, перебуваючи на посаді прокурора Полтавської області?

    Не знайшовши вирішення цієї дилеми, спробую разом з вами розібратися.

    Але спочатку трохи історії...

    Роман «Граф Монте-Крісто» — не просто одне із багатьох творінь Олександра Дюма. Серед творчого доробку плодючого француза, поміж усіх 1 200 романів та п’єс, історія Едмона Дантеса не тільки не загубилася, але й посіла одне з найпочесніших місць. Сталося це і тому, що «Граф Монте-Крісто» закохав у себе велику частину читаючого населення планети, і тому, що для створення цієї історії Дюма зруйнував власноруч створену й відпрацьовану схему творчості та графік написання романів.

    Алгоритм творчості Дюма був досить простим — як казали у одній рекламі, «взула і забула». Тобто сісти і якомога швидше написати, а тоді просто забути про вже написане та братися до нового роману. І досі ходять легенди про те, що навіть руйнування стіни в кабінеті не могло завадити письменникові писати. Серед шуму та пилюки Дюма сідав скраєчку столу й писав собі потихеньку. Так він написав майже все. Крім «Графа Монте-Крісто».

    Усе почалося тоді, коли в тридцятих роках ХІХ століття Олександр Дюма вирішив створити цикл історичних романів. У рекордні терміни вийшов один, другий, третій… Публіка хотіла ще. Тож було б цілком логічно, якби готуючись до написання чергового історичного роману, пан Дюма проводив свій вільний час у якій-небудь бібліотеці, копирсаючись в історичних наукових роботах у пошуках підходящого сюжету. Але щось штовхнуло Дюма вирушити до найближчого поліцейського відділку, щоб ознайомитися зі злочинами паризьких обивателів. Хто зна, скільки цікавих фактів та ідей Дюма звідти виніс, але абсолютно достовірно відомо, що принаймні одна справа письменника таки зацікавила. Це була історія чоботаря Франсуа Піко. І хоча зараз ім’я цього француза мало про що говорить, але його біографія знайома дуже багатьом — адже вона лягла в основу «Графа Монте-Крісто». А сам Піко став прототипом Едмона Дантеса.

    За графіком роботи, якого дотримувався Дюма, роман мав з’явитися дуже і дуже швидко. Але несподівано навіть для себе автор вирішив змінити звичний підхід до літературної творчості й приділити «Монте-Крісто» набагато більше часу та енергії. Дюма вирішив перед тим, як викласти на папері сюжетні перипетії, відвідати реальне місце подій. Вирішив — і поїхав подорожувати. Нібито нічого незвичного — зрештою, Дюма й сам казав, що не можна сідати за історичний роман, не бачивши, де описувані відбувалися події. Проте ця подорож затяглася майже на десять років!

    Основним місцем паломництва став Марсель — вперше Дюма побував у цьому місті в 1834 році, і поки працював над романом, неодноразово туди навідувався. Прискіпливість Дюма до географічних деталей не знала упину: він відвідав кожне місце, що згадується в романі. Письменника у його прагненні до точності не зупинили навіть в’язничні мури: він не полінувався навіть відвідати страхітливий замок Іф, де за сюжетом страждав Дантес.

    Що пов'язує Полтаву і Марсель? Едмона Дантеса та Сергія Веренкіотова? Прокурора Миронова та Жерара де Вільфора? Мерседес, кохану Дантеса і Тетяну, дружину Сергія Веренкіотова? Що спільного в цій разючій історії?

    Невже історія дає черговий шанс Олександру Дюма написати історичний бестселер ще один раз? Я думаю, що так...

    Але по черзі.

    Приватне підприємство "Українська зерноторгівельна компанія " з засновниками Веренкіотовим С.В., та Бундур С.Б., працювало на теренах Полтавської, Харківської, Сумської та Чернігівської області, скуповуючи зернові культури у виробників, та перепродаючи далі, робило непоганий гешефт. Значні обсяги реалізації змушували засновників працювати до сьомого поту під час, та після, збору врожаю. Дивіденти від роботи приносили гарний настрій, та матеріальну впевненість в завтрашнім дні.

    Жирні карасі, з часом, стали золотими рибками, а ще, з часом, вже і золотими коропами.

    І з непомітних, перетворилися на об'єкти полювання хижих створінь. Але вони цього ще не помічали.

    У Мерседес і Едмона Дантеса напередодні весілля було безхмарне небо, яке не віщувало ніякої біди.

    І Сергій Веренкіотов йшов до шлюбу зі своєю коханою, не відчуваючи найменшого натяку на щось інше, ніж кохання.

    Прокурором Диканського району на той час був ставленник та довірена особа прокурора Полтавської області Миронова А. М., Олексій Бондаренко, на прізвисько "Вухатий" або ж "Слоник".

    10.12.2012 року на телефон співзасновника ПП Сергія Бундури, зателефонував Орест Сак, запитавши, чи були в них сьогодні "гості"? Той відповів, що нікого не було.

    12.12.2012 року вранці на телефон вже Сергія Веренкіотова зателефонували з невідомого номеру, і попросили під'їхати до прокуратури Диканського району. Оскільки в цей день у нього на 12 годину була призначена реєстрація шлюбу, то зрозуміло, він відмовився.

    Близько 11 години до Сергія на офіс під'їхав слідчий прокуратури Диканського району і порадив йому "без цирка" залазити до його машини, і їхати з ним. Вмовляння та пропозиції не діяли.

    Замість своєї коханої та реєстрації шлюбу Сергій побачив "Вухатого" Бондаренка, прокурора Диканського району, який ні зовні, ні по внутрішньому складу не відповідав критеріям його майбутньої дружини.

    "Слоник" Бондаренко повідомив Сергію, що команду по затриманню в день весілля дав особисто Прокурор Полтавської області Миронов А.М.,за проханням Ореста Сака. "Друга" і "партнера" Сергія.

    Ціною декількох десятків тисяч доларів Сергій умовив Вухатого та Ореста Сака відвести його до Палацу одружень на реєстрації шлюбу, але 3 хвилини, дані на реєстрацію дуже швидко сплили і Сергія знову засунули до машини й повезли до прокуратури Диканського району, де йому запропонували «ПО ХОРОШЕМУ» віддати телефон і ключі від автівки, на якій він пересувався. Обшукавши автомобіль та не знайшовши нічого кримінального, Миронов, прокурор області, на прізвисько «Красуня Клапа» разом із «Вухатим Слоником» забажали обшукати офіс та помешкання Сергія. На офісі Бондаренко разом зі слідчим Перехрестом витягли 4 ноутбуки та документи по ПП «Зерноторгівельна компанія». О 19 годині цього ж дня слідчий Перехрест звідкілясь витягнув постанову суду про обшук житлового помешкання, де був прописаний Сергій і мешкають його батьки. О 19.30 Сергія привезли до ресторану «Палаццо» на вулиці Гоголя для зустрічі з Орестом Саком, який є довіреною особою Миронова - "Клапи". Близько 22 години Сергія відвезли на офіс до Ореста Сака. Сергія перетягли в машину до Ореста, попередньо ще раз обшукавши. Орест показав Сергію посвідчення заступника начальника антикорупційного комітету. Потім Орест відкрив сайт комітету, де показував статті про Генеральну прокуратуру України, Генпрокурора, його заступників і сказав, що від цих людей від вирішує долі людей не тільки в Полтавській області, а й по всій Україні. Потім Орест дістав фотографії з папки, на яких він стоїть із керівництвом комітету по боротьбі з організованою злочинністю, Ковжогою та іншими й пояснював, із ким Сергій розмовляє.

    Нарешті Орест Сак повідомив Сергія про те, що він є особистою довіреною особою прокурора "Красуні Клапи"-Миронова, і за 100 тисяч доларів він із Мироновим готовий допомогти Сергію повернутися на весілля.

    Уже дружина Сергія Тетяна цілий день чекала на присутність свого чоловіка на весіллі. Пообіцявши до завтра задовольнити «недорогі» забаганки Миронова, Сергій знайшов можливість повернутися до гостей, які з’їхалися на весілля та до своєї коханої, чудово розуміючи, що завтра його може чекати ще більш жахлива ситуація.

    Наступного дня, близько 22 години, біля прокуратури області Сергій передав Оресту Саку 240 тисяч гривень. Ще за 30 тисяч доларів Орест разом із Мироновим дозволили Сергію викупити один із його ноутбуків. Орест зателефонував Олексію "Слонику" і той люб’язно дозволив під’їхати до нього в Диканьку, і вибрати 1 із 4 ноутбуків у слідчого Перехреста.

    14.12.12 року о 9.30 ранку в ПАТ «ВТБ Банк» Сергій зняв зі своєї кредитної лінії суму 240 тисяч гривень, що на той час дорівнювала 30 тисячам доларів, зателефонував Оресту, щоб віддати їх, але той попросив, щоб гроші віддали його рідному брату в його офісі.

    Гроші віддали. Апетити та наміри хижаків трохи заспокоїли.

    Зло нажерлося.

    Яка дивна іронія закладена між цими двома долями Едмона Дантеса й Мерседес та Сергія Веренкіотова й Тетяни. Сотні років розділяють ці дві історії та події. Чи уявляєте ви собі свою відсутність на весіллі з коханою людиною, із десятками близьких родичів? Чи уявляєте ви собі, що такий собі Жерар де Вільфор, а через сотні років прокурор Миронов, можуть так безкарно переслідувати й принижувати людську гідність? Що святі почуття любові можуть бути так жорстоко знівечені задля задоволення власних страстей.

    Дві різні історії графа Монте-Крісто та Сергія Веренкіотова, але дві дуже схожі долі. В Олександра Дюма-старшого епілог обнадійливий – зло покаране.

    У нашій історії – поки ще ні. Ще не загоїлися ні в Тетяни, ні в Сергія, ні в їхніх батьків та близьких родичів душевні рани від тих моральних мук, яких їм завдав Миронов, Бондаренко, Сак та інші. Це весілля без нареченого, якого викрали прокурори, вони запам’ятають на все своє життя.

    Розповідаючи цю історію, я переслідую, насамперед, ідею про відстоювання честі й гідності Сергія, його сім’ї, його родини. Я впевнений, Сергій прочитає історію непростої долі Едмона Дантеса, як аріаднину нитку у вирішенні покарання весільних ґвалтівників.

    «Нет повести печальнее на свете, чем повесть о Ромео и Джульетте». Безумовно, Шекспір і Дюма писали історії, які не дають спокою весільним ґвалтівникам та іншій наволочі.

    Які, реалізуючи свої хижі забаганки, готові розірвати людей, їхні сім'ї, комунальне майно, бюджет міста. Залишити людей жебраками. Спонукати їх колонами йти отримувати цукор, аптечки та іншого роду подачки. Щоб не померти. Щоб вижити.

    Абсолютно забувши про людську гідність.

    Та про свою честь.

    Далі буде…

    А як же тіні забутих предків? Чи простять вони наругу над своєю честю?

    Переглядів: 233 | Додав: Rimusato | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Вересень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930
    Copyright Лохвиця © 2016