ЛохвицяЧетвер, 21-Вер-2017, 08:08
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Головна » 2016 » Лютий » 22 » Назване на честь революціонера село не хоче змінювати назву і об’єднуватися зі сусідніми
    11:51
    Назване на честь революціонера село не хоче змінювати назву і об’єднуватися зі сусідніми
    У селі Луценки Лохвицького району ми побували в один із морозних вечорів разом з ансамблем бандуристок «Струни серця», який має там родинні й творчі зв’язки. І поки зі сцени лунав виступ, мешканці Луценок поділилися з «Подіями та коментарями» своїм сьогоденням.


    Після вбивства несправедливої старшини, керівництво Миргородського полку майже ніколи не зазіхало на землі жабчан

    Гостей та луценківців познайомив з історією села директор школи Олександр Шульга. Дослідження велись через шкільний музей. Чи не найбільший внесок у справу зробили попередні директори Михайло Прядко і Олександр Цись.

    Село Жабки в XVI-XVII ст. заснували козаки. Характерно, що воно довго залишалося козацьким, кріпаки тут з’явилися аж у XIX ст., та й то лише 28 осіб. Козаки були волелюбними, не терпіли примусу над собою. Тому в 1652 році підняли повстання (увійшло в історію як повстання Дейнек) проти Івана Боклевського, шуряка Івана Виговського. Несправедливу старшину жорстоко вбили, після чого керівництво Миргородського полку майже ніколи не зазіхало на землі жабчан.

    У 1840 році в селі були церква, школа, шпиталь для старців. Працьовиті козаки збудували 4 мости через Суху Лохвицю, розчищали регулярно ставки та озера. Діяло два училища. У 870 дворах проживало більше 3000 осіб (нині – не більше 480).

    У 1895 році за кошти жабківського козака Ігоря Залужного відкрили сільськогосподарську ремісничу школу (пізніше – технікум), випускники якої прославили село. Жабки – один із перших населених пунктів України, де було встановлено телефонний зв’язок і почало діяти кредиторне товариство, завдяки якому в селі з’явилися 2 автомобілі, селяни купували передову на той час сільськогосподарську техніку на парових двигунах.

    Під час революції 1905 року Жабки стали центром революційної боротьби, поміщик Кочубей присилав сюди для придушення повстання загін донських козаків. Ті жорстоко розправилися з організаторами, що хотіли вбивати панів і куркулів, палили панське майно.

    1917 року Жабки знову стали центром буремних подій. І саме тут народився майбутній нарком, один із організаторів становлення радянської влади в Україні Степан Кузьмич Луценко (з 1926 р. — заступник Наркома земельних справ УРСР). Після тривалої боротьби радянської влади із загонами селян, що повстали проти неї, запанував страх. Під час розкуркулення до Сибіру вивезли більше 100 сімей. Під час Голодомору в Луценках вимерло 374 особи – на 100 більше, ніж на фронтах Другої Світової війни. Крапку на козацькій вольності Жабок радянська влада поставила у 1937 році, коли було репресовано понад 100 чоловік.

    14 вересня 41-го Луценки зайняли німці, розстріляли більше 30 чоловік. А коли в 43-му радянські війська звільнили село, більше 400 чоловік (усе чоловіче населення) мобілізував польовий військкомат. Майже всі вони потрапили на Букринський плацдарм, де масово полягли через бездарність командування.

    Луценки прославили видатні уродженці, зокрема: Ілля Лета, Герой Радянського Союзу; брати Павло і Яків Савченко, письменники, видатні науковці.

    Луценківці не хочуть знову ставати жабчанами

    Назва села (до 1928 р. – Жабки), а також пам’ятник на честь Луценка у центрі, меморіальні дошки – все це викликає інтерес прихильників декомунізації. Однак більшість місцевих мешканців вважає, що збереження свідчень радянської історії ніяк не означає схвалення тоталітарного режиму.

    Змінити назву й позбутися пам’яток – рекомендація Інституту національної пам’яті, – каже Сергій Володимирович. – Однак депутати сільської ради проголосували проти перейменування села, це думка всієї громади. На щастя, вулиці в нас мають старовинні історичні назви, радянські – хіба що Юрія Гагаріна та земляка, героя СРСР Іллі Лети. Звісно, діяти будемо в межах закону. Але можна, наприклад, оголосити, що «Луценки» – на честь поета Дмитра Луценка. Він теж земляк. Пам’ять Степана Луценка в нас шанують, бо він не причетний до Голодомору й репресій, помер у 1928 році. Нині в Луценках живуть його родичі, загалом 5-6 родин Луценків. Козак Луценко значиться в сільських документах 1637 року. Хіба мало сіл названі прізвищами людей, які там живуть: Харсіки, Дейкалівка, Бухалівка… Недавно на зборах уся громада повторно виступила проти перейменування. А от пам’ятник Степану Луценку демонтуємо цивілізовано.

    Лише один мешканець Луценок не підтримав самостійності села

    Улітку жителів Луценок агітували ввійти до якоїсь об’єднаної громади, але ті не погодились. – Збори, присвячені об’єднанню громад, тривали годин зо три, – розповідає сільський голова. – Лише один чоловік запропонував приєднатися до Лохвиці. Решта – за те, щоб залишилось, як було. У нас є школа, де 32 дітей (15 із яких у початкових класах, наступного року в 1 клас прийде 6), амбулаторія, Будинок культури. Якщо об’єднатися, невідомо, чи буде все це збережене, адже інакше звідки візьмуться кошти в об’єднаних громад? Звісно, в об’єднаній громаді найбільше коштів отримує центральна садиба (це можна підтвердити на прикладі сільрад, до яких і до реформи належало багато сіл). Більшість громад Лохвиччини нині – самодостатні, не дотаційні. Тому якщо об’єднання справді ефективне, треба показати це іншим на прикладі однієї пілотної громади – тоді люди захочуть. Можливо, на жаль, об’єднання стане необхідним через деякий час, адже кількість населення з кожним роком зменшується.

    У Будинку культури після багаторічної перерви взимку стало тепло

    По периметру глядацького залу та сусідніх кімнат проходять труби повітряного опалення, що нагадують водостічні. Від них униз опускаються патрубки, з яких віє теплом. Повітря нагрівається у камері спеціального твердопаливного котла і подається в приміщення.

    Нову систему опалення ми зробили коштом підприємства «Природні ресурси», яке добуває вуглеводні на території сільради, – пояснює сільський голова Сергій Максютенко. – Займалася цим громадська організація «Нептун». Витратили більше 100 тис. грн., лише котел обійшовся у 45. У результаті при температурі надворі трохи вище нуля вдень і трохи нижче вночі в залі вільно можна скинути куртку. Головна перевага такої опалювальної системи перед водяною – можна гріти лише за потреби. Тобто опалення може не функціонувати – і нічого не розмерзнеться. Достатньо за добу перед концертом чи зборами запустити систему. Навіть після того, як опалення не вмикали з тиждень, при ­20°С надворі в залі було +15, на сцені – +17.

    Попри складний економічно час, у Будинку культури з’явилися й новенькі зручні глядацькі крісла, які придбали коштом сільради. Біля Будинку культури – гарні лави. Своїми силами місцеві мешканці здійснюють ремонт. Ця старовинна дерев’яна будівля – колишня церква, відібрана у вірян в 1964 р. У селі є бажаючі повернути церкву назад, однак релігійна громада не надто велика, а потребує це значних капіталовкладень.

    Поетичний дар місцевої мешканки відкрився у 67-річному віці

    У концертній програмі звучали народні й авторські пісні, частина яких написана учасницями «Струн серця». У залі, розрахованому на 150 відвідувавіч, майже не було вільних місць, переважала публіка середнього і старшого віку, але була і молодь, і школярі. «Родзинкою» стали вірші, які читали бандуристки між піснями. Їх авторка – місцева поетеса Марія Даниленко.

    Тематика віршів розмаїта, тут часто згадуються Луценки, улюблені куточки села, назви кутків, імена жителів. Багато творів глибоко ліричних, але й чимало гуморесок. Особливо глядачі оцінили їх у виконанні Богдана Друзда. Кульмінацією стала гумореска «Сепаратистка», сюжет якої нагадує реальні збори в Луценках, що відбулися в червні минулого року, коли жителі села вирішували, чи об’єднуватися їхній громаді з якоюсь із сусідніх.

    Марія Даниленко народилася у селі Долинці Лохвицького району, закінчила Гадяцьке культосвітнє училище. Вийшла заміж до сусідньої Гамаліївки. А 1971 року разом із чоловіком Василем Миколайовичем, який відгукнувся на запрошення працювати головою колгоспу в Луценках, переїхала в це село. Все життя пройшло в роботі та повсякденних клопотах, певно, тому писати вірші почала у поважному віці.

    Виховала сина і трьох доньок (дві з них – учасниці «Струн серця»). Пані Любов і пані Катерина – викладачки музичної школи. Пані Світлана працює у лікарні на Київщині. Син Михайло – юрист.

    Луценки стали нам рідними, – погляд Марії Яківни випромінює тепло. – Частинка мене залишилася там, у Долинці, частинка – тут, про це я написала у вірші «Душа розділена навпіл». Хоча працювала все життя в бібліотеці, високо цінувала художнє слово, писати вірші я почала у 2009 році. Донька Люба набрала вірші, надрукувала саморобну збірочку. В них – усе, що завжди мене хвилювало, одвічні теми – мама, рідне село, трагічні й героїчні сторінки історії нашого народу.

    Переглядів: 239 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Лютий 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    29
    Copyright Лохвиця © 2017