ЛохвицяВівторок, 24-Жов-2017, 10:54
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Липень » 2 » Мак не можна вирощувати навіть бабусям на пиріжки
    11:12
    Мак не можна вирощувати навіть бабусям на пиріжки
    Із середини 90-х до середини 2000-х десятки молодих людей вешталися містом у пошуках сировини, компонентів для приготування, «точок» (помешкань, де можна виготовити і вколоти наркотики), грошей для придбання «ширки».


    Для населення Лохвиці, як і багатьох інших міст, це стало проблемою, адже молодь виносила з батьківських осель і продавала цінні речі, наркомани і п’яниці крали все, що погано лежить, а люди в неадекватному стані становили небезпеку.

    Коли міліція повела рішучу боротьбу з наркоманією, лідери розповсюдження макової хвороби опинилися за ґратами. Частина їх клієнтів перейшла в інший світ, здебільшого через занесені при ін’єкціях інфекції. Згодом масовий інтерес до наркотиків став спадати. А наступне покоління має, здебільшого, вже здорові інтереси й захоплення. Тому нині використані шприци та «бульбулятори» не валяються у кожному закутку, як було 10 років тому. У цьому немала заслуга нашого співрозмовника. Володимир Грищенко 8 років очолював службу боротьби з незаконним обігом наркотиків у Лохвицькому районному відділі міліції. Зараз працює дільничним інспектором, оскільки службу БНОН реорганізовують і створюють міжрайонну.

    Володимире Сергійовичу, як змінювалася чисельність наркоманів на Лохвиччині за час Вашої служби у відділі боротьби з незаконним обігом наркотиків? Здається, 9 років тому ще траплялися хати, з вікон яких тхнуло розчинником і навколо тинялися сумнівні особи…
    Дійсно, раніше таке траплялося, наркоманів було багато. Але нині хто кинув, хто помер, хто поїхав на заробітки. Колишні наркомани взялися за голову, адже раніше їм вдавалося вести паразитичний спосіб життя, промишляючи крадіжками тощо, тепер – ні. Та й подорослішали вони, завели сім’ї, працюють над їх забезпеченням.
    Вирощування сировини, виготовлення, зберігання наркотиків і їх розповсюдження – злочин, а їх вживання?
    Так, стаття 309 Кримінального Кодексу України передбачає покарання за виготовлення, вживання, зберігання, перевезення наркотиків. А от розповсюдження – інша стаття, яка передбачає значно суворіше покарання.
    Чи вирощують зараз мак?
    За останні 2–3 роки роботи не пригадую випадків вилучення посівів маку, бо всі знають, що вирощувати його не можна навіть бабусі, яка хоче спекти пиріжків. Для цього мак можна придбати в будь­якому продуктовому магазині.
    Чи всі сорти і види маку вирощувати не можна?
    Заборонено вирощувати ті, які містять опій. Якщо вилучений у чиємусь дворі мак не містить опію (наприклад, схожий на опіумний, декоративний сорт), це виявить експертиза і по даному факту буде оформлений відмовний матеріал.

    Переглядів: 326 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 2
    0
    2  
    40-річний лохвичанин половину життя вживав наркотики і пиячив



    Після трьох років майже здорового способу життя він не вважає себе вільним від залежності


    Лохвичанину Андрієві (ім’я змінене) зараз 40 років. Жодного разу не одружувався, не має дітей. Лише останні 3 роки повністю перестав уживати алкоголь, систематично вживати наркотики, має постійне місце роботи і почав піклуватися про стареньку маму. Починаючи з 16 років Андрій уживав спиртне і наркотики з конопель, із 20 – «ширку», у 35 – скуштував амфетамін та інші синтетичні наркотики. Нині намагається надолужити марно прожиту молодість, відшукати справжнє кохання, створити сім’ю.

    – Уперше напився вином я у селі в бабусі, коли хлопчаком був, – Андрій підсміюється сам із себе, згадуючи, скільки отрути прийняв за життя його організм. – Дід (ні його, ні бабусі вже 20 років немає) у кущах заховав літрову банку вина з порічки, а я побачив. Увечері випив усе сам і ледве до ліжка доповз. Проспав до обіду наступного дня, баба все зрозуміла і дуже сварила. Цигарки пробував із дитинства, призвичаївся до них років із 14. А у 16 років я подружився із сусідом на прізвисько «Гоблін». Йому було років 25, уже мав умовний строк за крадіжку. Коли «Гоблін» залишався сам у квартирі, ми приходили і насолоджувалися життям. Слухали з потужних колонок (неабияка розкіш на початку 90-х) музику, яка просто «перла», пили самогон або бражку, лапали сусідських дівчат. Якось ми з другом прийшли до «Гобліна», а батьки були вдома. На сходовому майданчику він дістав із кишені чорну кульку і сказав, що то «мацанка» (концентрат на зразок гашишу. – прим. авт.) із коноплі, розламав її на дрібненькі шматочки, змішав із тютюном і засипав у сигарету. Ми зробили по 3 затяжки, передаючи цигарку по колу. Підлога під ногами почала гойдатися, наче ми на кораблі під час шторму. Нудило. Слова «Гобліна», який нас заспокоював і підбадьорював, звучали утричі повільніше і ніби з велетенського рупора. З годину ми сиділи, перелякані, міцно вчепившись за поручні й боячись подивитися вниз. Потім стало приємно, було відчуття легкості, ми сміялися до болю в животах із будь-якого приводу. «Відпустило» години за три. Додому йти було страшно, бо від коноплі те, що уявляєш, здається реальним. Вчувався голос матері: «А хто це тут коноплі накурився?»

    До 18-річчя і служби в армії Андрій присвячував спілкуванню в сумнівних компаніях і вживанню алкоголю та «травиці» майже весь вільний від навчання в ПТУ і роботи час.

    Під час крадіжки зрозумів значення прислів’я «Як Пилип з конопель»

    – Звісно, грошей ні в кого з нас не було, та й знецінювалися вони у той період просто на очах. Ми з другом захотіли заробити. «Трава» тоді в Лохвиці росла мало не в кожному городі. Ми примітили город на околиці, де наприкінці серпня коноплі сягали метрів 4 у висоту. Взяли по мішку, ножика і прийшли о 12 ночі. І виявилося, що саме на той город світить найяскравіший в усій Лохвиці ліхтар – тому, мабуть, ніхто не «зібрав урожай» раніше. Ми вирішили дочекатися, поки ліхтарі вимкнуть. Години у 2 ночі терпець урвався, ми почали кидати по лампі камінцями. Я попав по рефлектору, у тиші він загув, наче дзвін. Загавкали собаки, у хаті ввімкнулося світло. Ми дременули. Перечекавши пару днів, прийшли знову. Ліхтарі чомусь не горіли, але місяць світив так, що газету можна читати. Кілька разів ми перелазили через штахетник, але тікали, бо то машина світить, то перехожі заглядають. Сиділи в кущах і тремтячи від страху наспівували то «Це вони – наркомани» Миколайчука, то «Наркомани на городі» «Братів Гадюкіних».

    Коноплі були, наче дерева. Щоб зрізати ножем, їх доводилося стругати біля ґрунту, як олівець, а потім переламувати. Запах стояв дивний, із чоловічих рослин сипався пилок. Зрізавши десятків два, ми перекинули їх через паркан, склали на мішок і понесли, наче носилки. На диво, на шляху з кілометр нам ніхто не трапився. Розклали здобич сушитися на горищі – і по решту. Нам було смішно, йшли, петляючи. Від пари наших колишніх учителів, які вночі поверталися, певно, з гостей, почули у спину: «Ідуть, як чумні». Певно, приказка «Як Пилип з конопель» означає не лише раптовість, а і специфічний стан того Пилипа.

    За тиждень конопля висохла. Але скільки ми її не пробували, чомусь майже не «вставляла». Ні заробити не вийшло, ні самим покурити. Тоді ми технологій не знали і спалили крадькома.

    0
    1  
    Позбавитись від залежності не допомагало ні лікування, ні кодування

    Коноплю Андрій примудрявся діставати навіть під час служби в армії – у частині було кілька хлопців із Криму, де зіл­ля «міцніше». Після служби довго не тримався на жодному місці роботи, пиячив і спробував «ширку». До 22 років уже не міг обходитися без алкоголю й уколу. Принагідно бавився і «травицею».

    Щоб все це купувати, крав, або виносив із дому і продавав заради «куба» або пляшки все, що попадало під руку – від пательні і м’ясорубки до алюмінієвої драбинки. Під тиском сім’ї ходив по лікарях, їздив по бабцях­шептухах. Але результату вистачало максимум на 4 дні, бо залежність мав одночасно від препаратів опію, спиртного та нікотину.

    Коли уперше попався на крадіжці, суд вирішив відправити на примусове лікування до психіатричної лікарні в село Снітин Лубенського району. Звідти Андрій утік, і того ж дня здійснив наступну крадіжку.

    За цю крадіжку наркозалежного ув’язнили на 2 роки. Вийшов, знайшов роботу, адаптувався до життя. Але зустрів «старого знайомого», який продав шприц із «ширкою», і одразу зателефонував дільничному міліціонеру. Андрій знову потрапив за грати на кілька місяців. Вийшовши, взявся за старе – горілку й наркотики.

    Рідні у відчаї возили на «кодування» кілька разів. Відправляли у секту, де підопічний багато працював для її потреб, іще й гроші доводилося платити, але нічого не допомагало. Відмовитися від спиртного допоміг укол, після якого будь-яка доза алкоголю може призвести до смерті.

    – Три роки не п’ю і не колюся, – радіє Андрій. – Від наркотиків не «кодувався», а відмовляюся вольовими зусиллями. Це б не вдалося, якби пиячив, бо від горілки стаєш легковажним. Хіба що курив кілька разів. Нормально заробляю, можу дозволити собі і знаю, де взяти будь-які наркотики, але в моєму віці пора взятися за розум. Нікому не раджу пробувати, навіть якщо не виникає фізичної залежності. Бо колишніх наркоманів не буває – це ось тут (стукає себе пальцем по скроні) залишається назавжди. 

    Розповідь наркозалежного записав Олег ДОЛЕНКО

    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Липень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
      12345
    6789101112
    13141516171819
    20212223242526
    2728293031
    Copyright Лохвиця © 2017