ЛЮДМИЛА КРИВКО: «На роботу в дитсадок мене привела розбита дорога Лохвиці. І я низенько вклоняюся тому бездоріжжю!» - 4 Листопада 2014 - Лохвиця
-
ЛохвицяЧетвер, 08-Гр-2016, 08:54
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Листопад » 4 » ЛЮДМИЛА КРИВКО: «На роботу в дитсадок мене привела розбита дорога Лохвиці. І я низенько вклоняюся тому бездоріжжю!»
    17:16
    ЛЮДМИЛА КРИВКО: «На роботу в дитсадок мене привела розбита дорога Лохвиці. І я низенько вклоняюся тому бездоріжжю!»
    Уже скоро 40 років, відколи Людмила Іллівна виховує дошкільнят. Спеціаліст вищої категорії працює в Лохвиці методистом у дитячому садку №2 «Орлятко». Філолог за фахом, за покликом – мама, бо вдома і на роботі все своє життя усю себе віддає дітям.


    Методист Лохвицького дитсадка «Орлятко» Валентина Кривко із вихованцями

    Після закінчення Полтав­ського педагогічного інституту вона повернулася до рідної Лохвиці. Пішла викладати українську мову та літературу до Сенчанської школи. Невдовзі закохалася й вийшла заміж. За рік пара вже чекала на появу дитини. На роботу Людмила Іллівна добиралася пішки. Автобуси не ходили. У дощ і мороз доводилося йти бездоріжжям. Розповідає, що страшенно не хотіла залишати школу, адже вчителювати мріяла все своє дитинство. Але без транспорту вагітній важко було добиратися на роботу. Пішла в декрет. А потім жінку запросили на роботу вихователем у лохвицький дитячий садок № 1 «Теремок».


    Валентина Кривко 40 років працює з дітьми

    Відкрила для себе зовсім інший світ. Знаєте, чим менша дитина, тим глибша її душа. І ти сім днів на тиждень, з ранку до вечора, маєш дійсно вірити в диво, інакше вони просто тобі не будуть вірити. Ти маєш стрибати, співати, вишивати, ліпити, малювати і сміятися. А найголовніше — ти маєш хотіти це робити.

    «Найефективніша методика виховання – це любов»

    За вісім місяців роботи Людмила Іллівна «виросла» із виховательки до завідую­чої дитсадком. Через 13 років, коли заклад реорганізували, перейшла методистом у «Орлятко». В Лохвиці жінку знає кожна родина, яка має дітей. А вихователька не забула жодного імені своїх вихованців. У дорослих, які вивчилися, виїхали і навідуються до рідного міста, завжди впізнає риси тих малих бешкетників, яким колись розповідала казки, хто не хотів їсти, кому не спалося в «тиху» годину, хто просився до мами – усіх­усіх, каже, любила по­материнськи. Як методист, зізналася, вивела для себе ідеальну формулу роботи з малечею.

    За стільки літ, що віддала методичній роботі, стільки прочитала наукових праць з виховання й педагогіки, зрозуміла одне: звісно кожен вихователь має шукати свій особистий підхід до дитини. І, безумовно, до кожної дитини він має бути індивідуальний. Однак найефективніша методика виховання – це любов. Якщо ти любиш – ти щирий і відкритий. А дитина, вона як губка вбирає те, що ти їй даєш. І якщо приходиш на роботу, а вони злітаються до тебе, як комашня, за руки тебе хапають – ото значить ти хороший вчитель. Дітям треба, щоб їх любили, а вони, повірте, у відповідь любити уміють безмежно.

    «Дитинство – це фундамент. На поганому фундаменті гарної хати не зведеш»

    У Людмили Іллівни два дорослих сина і четверо онучат. Її діти часто жартують: «Ось прийшла бабуся, ну зараз вона вас виховає!». Жінка щоразу усміхається. Каже, і вдома, й на роботі – однакова з усіма дітьми.

    Не буває дітей чужих, не буває поганих дітей. Усе залежить від того, який ти з ними. Дитина не має боятися дорослого. Страх – поганий учитель. Щоразу, перш, ніж щось сказати малому, треба самому стати отим малим. Кожне твоє слово має вагу і силу, і від того, яке саме це слово, буде залежати – руйнівна та сила чи життєствердна. Життя, безумовно, внесе свої корективи в їхні характери. Але дитинство — це фундамент. На поганому фундаменті гарної хати не зведеш. Треба закладати найкраще.

    «Зараз нам, вихователям, дечому треба вчитися у сучасних дітей»

    Ця жінка прийшла вихователем у сьогодення з радянських часів. Вона крізь покоління пронесла свій фах. Бачила і знає, як змінилися діти, чим відрізняються нинішні дошкільнята від тих, кого вона виховувала в юності.

    Ніколи не забуду, коли тільки прийшла працювати в садочок: батьки поприводять зранку малечу, посідає та комашня на стільчики, і як не попіднімаєш їх бавитися, отак можуть цілий день просидіти. Більшість тих дітей були несміливими, тихими. Вони багато чого боялися. Сьогоднішні діти розкуті, жваві, набагато допитливіші. Чи стало з ними важче працювати? – анітрохи. Навіть цікавіше стало. Зараз нам, вихователям, нерідко дечому треба вчитися у сучасних дітей.

    Дитина, яка зростає у колективі, має повноцінне дитинство, переконана Людмила Кривко. Жінка не схвалює рішення тих родин, які не віддають малечу до дитсадків. І не тому, що ця робота ­ її хліб, навіть не тому, що сама безмежно любить свою роботу. Просто ­ з досвіду.

    Батьки можуть самостійно займатися з дитиною. Можуть найняти кваліфікованого репетитора, який дасть їхньому чаду гарні знання, підготовку до школи. Той репетитор може навіть стати дитині гарним другом. Але «Діти повинні жити в світі краси, гри, казки, малюнка, фантазії, творчості», свого часу сказав Василь Сухомлинський. А де іще може бути більше казки, ніж у самому серці дитинства – дитячому колективі.

    Переглядів: 292 | Додав: Obers | Рейтинг: 1.0/1
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Листопад 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Copyright Лохвиця © 2016