Крокуємо до дня міста Лохвиці - 8 Вересня 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяСубота, 10-Гр-2016, 00:14
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Вересень » 8 » Крокуємо до дня міста Лохвиці
    11:06
    Крокуємо до дня міста Лохвиці
    Двоє Почесних громадян міста спричинилися до появи нової книжки про Лохвицю й суміжні терени.


    Щойно у видавництві «Гадяч» Полтавської області побачила світ книжка краєзнавця й дослідника лохвицького адвоката Олександра Івановича Панченка, яка має наголовок «Біографічно-історичний народний календар-альманах «Лохвиця, Посулля, Україна…». Ця книга була видана за підтримки уродженця міста Лохвиці професора Віктора Олександровича Кутового та його родини. Нова книга деякою мірою доповнює попередні книжки авторства О.Панченка «Лохвицький край» (2004) «Мала енциклопедія Лохвиччини. Мій рідний край на тлі української історії в персоналіях» (Нехронологічні документальні й історично-літературні есеї, нариси, довідки та передруки)» (2008), як також зовсім ще недавнє репринтне видання «Лохвицький історичний Збірник. - Видання Лохвицького повітового земства» (2012), що також було видано за підтримки проф. В.О.Кутового. Дизайн обкладинок трьох останніх книг майстерно виконав місцевий вчитель, патріот свого краю В’ячеслав Онацький.

    Прикметно, що нова книжка про наш такий уславлений людьми, історією, творчістю та працею людей край з’явилася напередодні Дня нашого міста, в часі, коли згідно з рішенням Лохвицької міської ради В.О.Кутовому та О.І.Панченкові було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Лохвиці».

    Слід зазначити, що нова книжка О.Панченка є історико-краєзнавчою працею, яка значною мірою документує історію не лише нашого міста, але й усієї північної частини історичної Полтавщини, державотворчу, мистецьку й подвижницьку діяльність багатьох поколінь наших земляків. Незважаючи на порівняно вузький терен, який охоплює це видання, в ньому подані матеріали біографічно-джерельного характеру значної кількості визначних людей, які народилися або побували на цій частині одвічних українських етнічних теренів – історичній Лохвиччині, поселеннях над річкою Сулою, як також – Многою, Пслом та Удаєм на Полтавщині. В книзі зібрано матеріал про нашу милу батьківщину - місто Лохвицю, Лохвицький район, а колись то були поселення первісних людей, рубіж Київської Русі, славетні козацьці сотні у складі Козацької Держави та доволі значний за площею та населенням повіт у складі однієї із губерній Московщини.

    Насправді ж Лохвиця й інші подніпровські козацькі містечка Центральної України завжди були патріотичними, однак дещо тихими й ніби трохи провінційними. Зберігся досить вимовний опис Лохвиці кінця 19-го – початку 20-го століття, який наводить О.Панченко у передмові до своєї книги, зроблений відомим етноґрафом і літературознавцем Василем Петровичем Горленком: «…Але хто не потрапив би в глуху Лохвицю (Полтавскої губ.), побачив би, як мало в ній «городського»… Солом’яні дахи, плетені паркани, сади й городи, з величезними вільхами та липами, які де-не-де стирчать, оточені скиртами, собаки по дворах і свині на вулицях – все тут як належиться бути в українському селі…». Та хоча Лохвиця й була, так би мовити, глухоманню, таким собі «ведмежим закутком» Полтавщини, - продовжує автор книги, - проте в ній завжди бився досить потужний живчик громадсько-політичного, культурно-освітнього та наукового життя, який не могли задушити московські зайди та їхні поплентачі…

    Як на мене, книжка О.Панченка «Біографічно-історичний народний календар-альманах «Лохвиця, Посулля, Україна…» - це лише невелика частина біографій осіб та відомостей про події з української історії, частина нас самих, представників великої української нації, у визначеному часі та просторі, тому вона має об’єднувати наших предків, нас самих, наших дітей і онуків, бо ми одна нація, автохтони-господарі своєї Землі, на якій ми були, ми є і при Божій допомозі будемо. Бо ж Лохвиччина, полтавське Посулля та суміжні терени, – це невеликий клаптик великої української землі, насичений працею, творчістю, потом і кров’ю наших предків-українців, від яких ми походимо. Думається, що ця ошатна книжка має стати є пам’яткою для усіх тих, що колись жили на історичній Лохвиччині, їхніх нащадків, сучасників та майбутніх поколінь, оскільки вона містить різноманітну інформацію про наших видатних земляків, минуле й сучасне Посульського краю на тлі доволі непростої й героїчної, часто - трагічної української історії. Без сумніву, книга носить щонайперше біографічно-довідковий характер, однак вона дає певний поштовх у плані вивчення історії наших теренів на коротких прикладах з життя та діяльності визначних осіб і може зацікавити не лише мешканців Лохвиччини чи Полтавщини, але й науковців, мистців та літераторів з інших місцевостей та країн поселення українців.

    Особливої уваги у цій книзі О.Панченком приділено документам та матеріалам заснованого далекого 1886 року й знаменитому в усій окрузі Лохвицькому товариству сільських господарів (ЛТСГ), проект статуту якого було підписано ще в травні 1885 року. Відомо, що це товариство провадило значну наукову й академічну діяльність у галузі табаківництва, дослідної справи, місцевої, переробної та кустарної промисловості, як також тваринництва, кредитування, бджолярства, мало гарну бібліотеку, займалось благодійництвом. В книзі поміщено зокрема розширений життєпис провідного члена товариства Івана Прохоровича Бедра, якого згідно з матерілами Вікіпедії та російськомовних видань, ідентифікують не інакше, як «російський громадський діяч», а також - професійний садівник, один з основоположників та пропаґандистів сибірського садівництва, засновник випробувально-наукового саду (пізніше Західно-Сибірської садової станції) на Тагарському острові поблизу Мінусінська, якого у 1918 році було обрано членом Сибірської обласної думи. Насправді ж, Іван Прохорович Бедро походив із давнього українського козацького року, народився 31 січня (12 лютого) 1874 року, більш як 140 років тому, в містечку Смілому Роменського повіту Полтавської губернії (Московська імперія) в сім’ї козака Прохора Олексійовича Бедра. І.П.Бедро навчався в Уманському училищі землеробства і садівництва (Київська губернія), потім - у Петровській землеробській і лісовій академії (нині - Московська сільськогосподарська академія імені К.А.Тімірязєва). У числі кращих випускників цієї академії І.П.Бедро стажувався в розплідниках і насінницьких господарствах Франції, Бельґії, Ґолландії та Німеччини, вивчав насінництво овочевих культур у господарстві знаменитої фірми Вільморен, а також виноградарство на півдні Франції. Повернувшись на батьківщину, І.П.Бедро, орендуючи 10 га землі на околиці міста Лохвиці, створив плодовий розсадник і садівниче господарство, звідки вирощені і щеплені саджанці яблунь розсилалися по всій Україні. Користуючись популярністю серед населення, І.П.Бедро двічі обирався від місцевих селян земським радним (гласним) Лохвицького повіту. Від 1895 року І.П.Бедро, будучи секретарем-аґрономом і членом правління Лохвицького товариства сільських господарів, організовував виставки с/г машин, обладнання й насіння. У 1904 році його обрали головою Пісківського сільськогосподарського товариства, яке він значно розширив, створивши вісім кооперативів (дрібних сільськогосподарських товариств). Одночасно він служив у Лохвиці аґрономом повітового земства та завідувачем досвідченим полем. Напередодні та у ході першої російської революції 1905-1907 років І.П.Бедро почав брати активну участь у політичному житті нашого реґіону… Пізніше, характеризуючи масштаб й цінність широко задуманої, з любов’ю виконуваної роботи і, намагаючись врятувати І.П.Бедра від розорення через непомірні податки, В.М.Крутовський писав восени 1929 року в журналі «Сибірське плодівництво та городництво»: «…Найдивніше те, що вся ця ґіґантська робота виконується руками родини Бедра, яку складають він сам, дружина, двоє синів-підлітків, і тільки на осінні роботи, збір врожаю, беруться тимчасово працівники-поденщики... Ця діяльність Бедра має величезне значення. Сад Бедра має бути врятований , наукові роботи його повинні бути збережені і продовжені, і сам Бедро, як цінний та рідкісний фахівець високої марки, беззавітно відданий своїй справі, має бути збережений для Сибіру…».

    Серед дійсних членів справді знаменитого Лохвицького товариства сільських господарів були прізвища євреїв з походження, як от - Арон Абрамовіч Барановскій, Яков Доновіч Баткін, Каетан Алєксандровіч Вальдов, Моісєй Нотовіч Вольф, Абраам Ісаєвіч Горвиць, Дельберґ Ноах Бороховіч, брати Дунаєвські - Евель та Зейлік Зельмановічі, Зороховіч Берк Хаімович, Ісштейн Пінхус Самуіловіч, Іолось Сімон Мордуховіч, Козаков Лазарь Рувімовіч, Копеліович Меєр Гєршовіч, Крічевскій Ошер Абрамовіч, Ліберман Іосіф Моісеєєвич, Тетіївскій Вульф Бенціоновіч, брати Цупінґери – Емілій та Євгеній Алоізієвичі, Ефроімсон Ефронім Абрамович та інші, - тому О.Панченко не випадково чимало уваги у своїй книзі приділив історії лохвицької єврейської громади. Незважаючи на обвинувачення в антисемітизмі, в єврейських погромах у ході трьох т.зв. революцій на теренах московської імперії та в часі доби Української Народної Республіки й Директорії УНР українці на полтавських теренах були загалом терпимі й лояльні до діяльності єврейських національних спілок, товариств та партій. 1910 року в Лохвиці діяли 2 синаґоги, єврейське початкове жіноче приватне, існував окремий єврейський цвинтар, а в 1912 році було засноване єврейське ощадне товариство. У 1913 році місцевим євреям належали три коморі аптечних товарів, дві булочні, єдина у нашому місті лазня, обидві готелі, електротехнічна контора, обидві перукарні, обидві кав’ярні та близько 50 лавок (в т.ч. 5 бакалійних та дві ювелірні). Євреєм був єдиний в Лохвиці лісозаготівельник.

    В 1917 році у Лохвиці виходив щомісячний журнал «Зоря», який видавався спілкою учнів середньої єврейської школи. Слід зазначити, що від 1922 року рабином у Лохвиці був знаменитий діяч Шим’он Мойше (Моше) Діскін (1872-1930). У бідній єврейській родині, лохвицького трубочиста, - зазначає у своїй передмові О.Панченко, - народився також і один із визначних виховників та богословів Реб Йоель Сорін – «Даровітий із Полтави», якому місцевий равин Мойше-Бер Лурьє, як здібному учневі, допоміг поїхати на навчання до знаметитої серед юдеїв Воложинської єшиви, щоб той там почав свій шлях видатного юдейського релігійного діяча. Одружившись, «Даровітий» переїхав до свого тестя ребе Ельханану Шіффу до Чернічєй тодішньої Мінської губернії, де він поставив за мету свого життя розповсюдити Тору серед усього єврейського народу. З цією метою він поїхав на Волинь (5657 р.) (ред. – 1896 (?) рік), де заснував єшиву в містечку Бережниця, а через декілька років перевів її до Звягелю (тепер - Новоград-Волинський), що отримала назву «Ор Тора», там же наш земляк написав знаметину брошуру про єдність євреїв під наголовком «Ахдут Ісраель», яка була покликана об’єднати всіх набожних юдеїв. Згодом Р.Й.Сорін перебрався до Корця, а пізніше - до Рівного, Кременця та Домбровиці, й, зрештою - до Варшави, де й упокоївся в 5687 році (ред. - у 1926 або 1927 році). Його могила знаходиться поряд з могилами Неціва, ребе Хаіма Соловєйчіка та інших гаонів…

    О.Панченко у своїй новій книзі подає зокрема перелік нерухомих пам’яток археології місцевого значення Полтавської області на території Лохвицького району, до яких віднесено серед інших й знаменитий «Самсонів острів» – слов’янське городище і поселення часів Київської Русі, розташоване на правому березі колись повноводної річки Сула, яке веде відлік від ІІ-І тис. до н.е., далі – від доби бронзового віку, скіфського часу, середини І тис. н.е., роменської культури та доби Київської Русі. Слід зазначити, що натепер ґрунтові насипи валів, рови та городище розміром 40 на 45 метрів практично не збереглося внаслідок промислової діяльності добувників вуглеводнів та нашого безвідповідального мовчання, також зруйновані рештки городища літописного міста Синець.

    В книзі О.Панченка подано докладні відомості й про лохвицьку та інші козацькі сотні, які згідно з працею В.М.Заруби «Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр.», зформувалися у складі Лубенського полку наприкінці 1648 року. У середині 1649 року було три сотні як військові підрозділи. За Зборівською угодою 16 жовтня 1649 р. лохвицька сотня була включена як єдина адміністративна одиниця у складі 300 козаків до Миргородського полку. За реформою Івана Виговського 1658 року Лохвицьку сотню повернули до Лубенського полку, в якому вона надалі постійно перебувала аж до ліквідації у 1782 році. Від 1665 року Лохвиця приписана до Генеральної артилерії разом з Ромнами. У 1764 році зі складу сотні виділено ще одну територіальну одиницю - Янишпільську сотню (1760-1782 pp.). Протягом 1760-1782 pp. сотня поділилася на 2-3 підрозділи. Після скасування полково-сотенного адмінподілу Лівобережжя територія лохвицькі сотні увійшли до Чернігівського намісництва з такими населеними пунктами: Андріївка, село; Безсали, село; Бербенці, село; Білогорілка, село; Брисі, село; Великий, хутір; Венслави, село; Веткалівка, хутір; Гамаліїв Оснач, хутір; Гамаліївка, слобідка; Голінка, село; Жабки, село; Западинці, село; Івахники, село; Коновали, село; Лохвиця, місто; Луки, село; Манькові Жабки, хутір; Млини, село; Піски, село; Пісочки, село; Риги, село; Ручки, село; Свиридівка, село; Скориха, хутір; Скоробогатьки, село; Слобідка дружини Степана Гамадії; Степуки, село; Татарик, хутір; Токарі, село; Харківці, село; Хутори: Велецького Володимира, бунчукового товариша; Гамаліїної, дружини Йосипа Гамалії; Гамфа, генерала; Дарагана, київського полковника; Коченовського, лохвицького сотника; Марковича Якова, бунчукового товариша; Мартоса Івана, бунчукового товариша; Новицьких Андрія і Григорія, бунчукових товаришів; Піроцького Івана, бунчукового товариша; Шмиглі, село; Юсківці, село; Ячники, село. В ревізії 1765-1769 pp. значаться дві Лохвицькі сотні. За першою записане лише містечко Лохвиця, за другою - лише село Свиридівка.

    Не оповідачи повного змісту нової книги Почесного громадяниа міста Лохвиці Олександра Івановича Панченка, обмежусь лише назвами окремих її розділів: «Століття, роки, події, люди», «Слідами документів, публікацій, спогадів та реконструкцій», «Повний список населених пунктів Лохвицького повіту», «Повітові предводителі дворянства», «Полтавці та Доба першої Української революції 1917-1920 років», «Лохвиця єврейська», «Народний календар українців», «Єврейський термінологічний та історико-біографічний словник», «Короткий словник застарілих українських слів».

    Ще добре запам’яталося, що книга добре вдокументована, в її кінці подано частину використаних автором джерел, майже усі сторінки видання, яке видрукоковано на якісному крейдяному папері, супроводжуються цікавими світлинами, як також гравюрами та репродукціями з картин мистця світового рівня Михайла Сергійовича Дмитренка, також уродженця нашої милої Лохвиці.

    …А ще вразив мене вірш іншого нашого земляка Миколи Петренка, який цьогорічного листопада відзначає своє 90 річчя, що його О.Панченко подав у передмові до книжки:
      «Я думав: там, за виднокраєм,
      Зустріну землю золоту –
      Де солов’я переспіваю
      І явора переросту,
      Де тільки вмитись чар-росою –
      І можна цвітом розцвісти!...
      Моє містечко над Сулою,
      Я обійшов усі світи,
      Усі долини, всі висоти –
      І закортіло знов мені
      Туди, де землю гріють потом
      І ділять хліб на трудодні,
      Де із робочої долоні
      Клюють пшеницю солов’ї,
      Де давні роки на припоні
      У груди стукають мені.
      І от спинивсь біля калини,
      Що над Сулою роцвіла, -
      І в щасті плакав – мов дитина,
      Що знову матір віднайшла!..».
    «…Щось подібне подумалось і мені…», - зазначає автор нової книжки про наш милий серцю край, яка з’явилась за підтримки проф.В.О.Кутового, лохвицький адвокат Олександр Панченко.


    …То ж любімо своє рідне місто, свою рідну Лохвицю, увесь наш край, вивчаймо його історію та шануймо людей, які жили тут колись та живуть зараз, поряд з нами…

    Переглядів: 238 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Вересень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930
    Copyright Лохвиця © 2016