Юрій Прийма: «Путін зупиниться там, де ми його зупинимо» - 9 Грудня 2014 - Лохвиця
-
ЛохвицяП'ятниця, 09-Гр-2016, 20:26
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Грудень » 9 » Юрій Прийма: «Путін зупиниться там, де ми його зупинимо»
    15:43
    Юрій Прийма: «Путін зупиниться там, де ми його зупинимо»
    Після 47 днів перебування на маріупольському блокпосту в зоні АТО червонозаводчанин Юрій Прийма нещодавно побував у відпустці. Я знаю Юру як активного «свободівця», який не раз був на Майдані в Києві, а також підтримував усі районні віче. Крім того, Юра – член Ради ВО «Майдан» м. Червонозаводського. Тож дізнавшись, що він повернувся додому, домовитися про інтерв’ю було нескладно.


    Як починається солдатська дорога?
    – Після проходження медкомісії на другий день мене і ще шістьох лохвичан відвезли у військову частину на території Дніпропетровської області. По дорозі забрали іще хлопців із Гадяча.
    До речі, яке у Вас враження про медичну комісію, бо всяке говорять…
    – Ви знаєте… Не буду називати прізвище лікаря, але чи жартома, чи серйозно він тоді сказав: «Якщо ти з’явився на комісію, ти вже здоровий, а якщо приїхав, керуючи авто, значить адекватний і вояка хоч куди!» У Дніпропетровську тиждень прожили на території військової частини. Нічого з нами ніхто не робив. У самій військовій частині були шоковані, бо по плану мало прибути 200 чоловік, а навезли 800. Добре, що було літо і тепло. Потім все-таки відібрали окрему команду і перекинули нас до Запоріжжя. Так я потрапив у 9 полк Нацгвардії. Нині його називають підрозділом «Гепард».
    Добре, Юрію, «Гепард» так гепард. Але ж автомат у руках ти тримав 20 років тому.
    – Дійсно, в Запоріжжі почалися вже якісь навчання, практика. Нам дуже пощастило, що робили це хлопці-контрактники, які приїхали з АТО. Виявляється, все те, що нам колись показували і я запам’ятав із армії, трішки не так на цій війні. Хлопці нас учили, що навіть камінець може врятувати. Так продовжувалось 2 тижні.
    Але ж зачекай. Нацгвардія – це колишні внутрішні війська. Знаючи твої патріотичні настрої, сумніваюся, чи комфортно тобі там?
    – Дійсно, це колишні внутрішні війська. Але на сьогоднішній день нацгвардія має на своєму озброєнні практично все, окрім авіації. Тобто і танки, і артилерію, і самохідні машини і т. д. По великому рахунку, багато хто з них стояв із нами на Майдані, але по іншу сторону.
    Так там що – і беркутівці є?
    – Можливо мені просто не довелось, але не зустрічав жодного. Найбільше вражає те, що серед них є солдати строкової служби, які переслужили по 7 місяців і більше. Фактично там знаходиться 2 призови. Дійсно тоді, мабуть, велася серед них серйозна пропаганда. Бо скільки я не спілкувався, жоден з них не сказав, що Майдан – це добре, що люди на Майдані відстоювали своє. І говорять навпаки, мовляв, хіба то люди були на Майдані – вони нас і били, і т. д. А щодо мобілізованих таких, як я, то в переважній більшості вони розуміють, для чого й навіщо вони там. Практично всі мого віку – від 35 до 40 років, а хто вже зовсім злякався, ті просто не поїхали в зону АТО. Не з’явились на виїзд у частині.
    Так зачекай… Це вже дезертирство?
    – Можна і так назвати. Але, Ви знаєте, були випадки, коли ті, хто не поїхав із нами, просиділи дома, пропили горілку, а потім ще держава нарахувала їм по 1800 грн. зарплати. Не знаю, як буде далі, що робитимуть командири. Може, когось показово покарають, але такий випадок був.
    Куди після цього привела тебе стежка війни?
    – 4 жовтня ми приїхали в Маріупольський аеропорт. Там формувалися основні сили, облаштовувалась лінія оборони міста.
    Ти зараз – командир мінометного розрахунку. Свого часу і в армії був артилеристом?
    – Абсолютно ні. Тоді я служив у залізничних військах. На мінометника мене вивчили буквально за добу. І вивчили дуже цікаво. Всі наші офіцери (а всі вони з внутрішніх військ) до цього, окрім патрульно-постової служби нічого не знали. І це не їхня вина. Тож коли ми отримали міномети, ніхто не знав, із якого боку до них підходити і що з ними робити. Добре, що наш заступник командира полку мав батька-кадрового артилериста, який проживає десь на Сумщині. Він терміново його викликав і ми разом поїхали на полігон. І той за добу навчив нас певних азів мінометної справи. Спасибі полковнику запасу Миколі Івановичу, адже ми навіть не уявляли про якісь розрахунки і артилерія – це не автомат. Після такого навчання наш мінометний розрахунок був першим направлений на блокпост, де і пройшли мої 47 діб перебування в АТО.
    І які були випадки?
    – Наш блокпост був одним із найспокійніших, бо розташовувався під самим містом і значних обстрілів не зазнав. Але мені, окрім усього, як водію доводилось їздити на інші блокпости. Там і потрапили під обстріл «Граду». Дійсно, це дуже небезпечна і сильна зброя, яка руйнує все. А найголовніше, що під час мінометного обстрілу ти можеш почути свист міни і в тебе є 5–7 секунд, щоб упасти і десь сховатися. А осколки з ракет «Граду» летять безшумно, наче сніг на голову, і зненацька.
    Який настрій у місцевих, тобто маріупольців?
    – Я б сказав, 30 на 70. Тобто 70% налаштовані проукраїнськи, а 30%, нажаль, вороже і навіть агресивно. За 300 м від нашого поста починається приміська зона. Але ми знали, якби розпочався справжній ворожий наступ і нас накрили «Градами», то «зачистка» почалася б нам зі спини, тобто напали б місцеві. Бо серед них вистачало вороже налаштованих, а то і просто путінських агентів.
    Що ж тоді про все це думають твої товариші?
    – Я буду говорить про мобілізованих. Офіцери і строковики – це інша справа. Багато хто з них, і в тому числі я, вважаю, що якби був введений військовий стан і даний відповідний наказ, то не треба було б навіть загальної мобілізації. Оцими силами, які зараз є в армії, ми могли б перемогти. І техніка гарна у нас є. Тільки її чомусь нам не дають.
    А звідки ти знаєш, що є?
    – Я особисто приганяв техніку в свою частину. Тільки дуже боляче і шкода, що частина техніки, яка стояла на НЗ, тобто нова, вже розграбована. Наприклад, ті самі БТРи. На них стоять «газонівські» мотори і покрадено все, що можна поцупити – карбюратори, трамплери, котушки і т. д. Виходить, що в принципі техніка є. У нас на блокпосту стояла намертво забита «шістдесятчетвірка», а на НЗ стоять нові «вісімдесятки». Тож більша частина мобілізованих налаштована навести порядок і забути про війну. Але згори такої команди нема і незрозуміло, чого ми чекаємо.
    А 26 жовтня тобі й твоїм товаришам вдалося проголосувати?
    – Ні. Голосували тільки строковики, їх возили в Маріуполь. Справа в тому, що у багатьох із нас не було з собою й паспорта. А ще скажу особисто про себе: в мене не було настрою й бажання їхати і голосувать у Маріуполь. Не знаю, чого, можливо тому що ми відчували там не зовсім приємну атмосферу. Та і взагалі, мабуть, ніхто не планував, щоб ми голосували.
    Якою медаллю ти нагороджений?
    – З нашої частини за сумлінне виконання військових обов’язків нагородили 3 чоловік, у тім числі й мене. Це медаль «Незалежність України» ІІІ ступеня.
    Чому ти потрапив у цей список?
    – Мені важко сказати. Чогось грандіозного я не зробив, просто добросовісно виконував свій солдатський обов’язок. І це не тільки моя нагорода, це нагорода всіх хлопців із мого розрахунку. Вони молоді, але чесні й дисципліновані.
    Щось про лохвичан, призваних разом із тобою, знаєш?
    – Не знаю. Вони всі лишились на Дніпропетровщині, а мене забрали в Запоріжжя.
    У Маріуполі земляків зустрічав?
    – Лохвицьких, нажаль, ні. Найближчі – це 2 чоловіки з Лубенського району, двоє хлопців пирятинських і один – із мого мінометного розрахунку з Диканьки.


    29 листопада я знову зустрів Юру на Червонозаводському ринку. Наступного дня закінчувалась його відпустка і він мав повертатись у свою військову частину, залишаючи вдома дружину та доньку. В час нашої розмови підійшло кілька його знайомих, які, звичайно, питали, чи знову повертається туди. «Так, – відповідав він, – комусь треба. Путін зупиниться там, де ми його зупинимо.»

    Переглядів: 329 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 1
    0  
    1 Obers   (09-Гр-2014 15:52)
    Лохвицькі «свободівці» продовжують допомагати українському війську 

    Лохвицька районна організація ВО «Свобода» зібрала чергову партію гуманітарної допомоги українським військовим, які тримають оборону на Сході. Зібрані продукти та теплі речі заплановано передати волонтерському об’єднанню «Полтавський батальйон небайдужих» для доставки на передову.
    За підтримки громади всього за два тижні вдалося зібрати понад півтони овочів – картоплі, капусти, буряків, моркви. Небайдужі земляки передали консервацію, ковдри й теплий одяг. Продукти та речі передадуть волонтерському об’єднанню «Полтавський батальйон небайдужих» для централізованої доставки на передову.

    «Коли все у суспільстві працюватиме для фронту, тоді українство переможе. Не маємо права опускати руки, адже треба думати про хлопців, які зараз там, не маємо права лишити їх без підтримки», – зазначив очільник націоналістів Микола Голінко.

    Збір речей і продуктів продовжується.


    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Грудень 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031
    Copyright Лохвиця © 2016