«Йому не присвоїли звання Героя, але, повірте, це не справедливо» - 31 Серпня 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяНеділля, 11-Гр-2016, 01:18
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Серпень » 31 » «Йому не присвоїли звання Героя, але, повірте, це не справедливо»
    17:00
    «Йому не присвоїли звання Героя, але, повірте, це не справедливо»
    Присутній на похороні командувач корпусу спецпризначення «Вікінг», генерал-полковник Андрій Жмудовський вважає смерть Романа не випадковою. Розповідає що за останні кілька тижнів, у мирному Києві трагічно загинули троє вояків «Вікінгу». Практично на тому ж самому місті, на проспекті Перемоги був збитий насмерть ще один боєць, тому, стверджує Андрій Юрієвич, іде планомірне знищення патріотів.


    Моросив літній дощ. То плакало дрібними сльозами небо, коли вулицями Червонозаводського в напрямку спиртозаводського кладовища рухалася жалобна похоронна процесія. Сумно на вітрі майоріли, пов’язані чорними стрічками, майданівські та державні прапори і раз по раз лунало «Герої не вмирають!», «Слава Україні – Героям слава!», «Слава нації – смерть ворогам!».

    Того дня, 28 липня, Лохвицька земля прийняла в своє лоно на вічний спочинок не просто сина, а Лицаря Революції Гідності. Вояка славної 14-ї сотні «Майдану», добровольця Національної гвардії, а потім лейтенанта корпусу спецпризначення «Вікінг», учасника АТО Романа Дзюбу (Радченка). Панахиду по загиблому відслужили п’ять священників УПЦКП на чолі з отцем Михайлом Горожинським.

    Трагедія сталася 17-го липня не на полі бою, а в центрі столиці, місті Києві, коли Роман перебував на ротації. На проспекті Перемоги, на розмежувальній полосі його збив невідомий джип, після чього зник з місця ДТП. Удар був такої сили, що постраждалий перелетів через джипа і впав на капот автівки, що рухалася по заду.

    Присутній на похороні командувач корпусу спецпризначення «Вікінг», генерал-полковник Андрій Жмудовський вважає смерть Романа не випадковою. Розповідає що за останні кілька тижнів, у мирному Києві трагічно загинули троє вояків «Вікінгу». Практично на тому ж самому місті, на проспекті Перемоги був збитий насмерть ще один боєць, тому, стверджує Андрій Юрієвич, іде планомірне знищення патріотів.

    Що до Романа, то вже в лікарні медики зуміли невтримати тіло і ще раз вдарити його об підлогу, потім, за словами Жмудовського, почали відбуватись взагалі дивні речі. При постраждалому були всі документи, хто він, звідки, де служив і служить, але повідомлення про Романа командири корпусу і батьки отримали майже через тиждень. За цей час йому була зроблена операція, але необхідних ліків, переконаний генерал, Роман не отримав і не міг отримати, зважаючи на стан нашої «безкоштовної» медицини. Після того як все-таки стало відоме його місцезнаходження волонтери «Вікінга» швидко дістали необхідні препарати, та було пізно… 24-го липня Романа не стало. Контррозвідка корпусу та СБУ контролюють цю справою.

    Добровольчий корпус «Вікінг» займався розвідувально-диверсіною роботою, в його лавах налічюється більше двох тисяч бійців. Генерал-майор розповідає, що ідучи на завдання кожен з його воїнів має при собі гранату. Путінські найманці, сепари розвідників у полон не беруть, а знущаються з них і розстрілюють. Тому хлопці в полдон живими не здаються. За час воєнних дій загинуло більше ста «Вікінгів». Мій співрозмовник розповідає, що багатьох побратимів проважав «в останню путь» особисто.

    «В інших містах люди ставали перед домовинами воїнів на коліна, а у вас… Проходили повз п’ятиверхівки, там не мало людей живе, а війшло по кілька жіночок, а де була міська влада, районна адміністрація, райрада, військомат і т.д. Не вірю що не знали, а як не знали, то навіщо така влада? Тож з патріотизмом тут у вас проблеми. І підтвердженням цього пам’ятник Леніну, повз який ми проходили».

    (Щоб генерал не додавав негативу у своїх враженнях про Червонозаводське і район в цілому я не став перелічувати йому скільки насправді стоїть в місті і районі пам’ятників кату українського народу).

    Завершуючи розмову генерл Жмудовський вказав на стрункого, високого, молодого чоловіка, воїна підрозділу «Вікінг». Відрекомендував його як найближчого бойового товариша Романа. Анатолій (ім’я змінено, також він попрохав не фотографувати) розповідає:

    Ми з Романом були разом від початку «Майдану» в складі 14-ї сотні. Спина до спини, плечем до плеча відбивались від «Беркута» на Грушевського, на Кріпосному провулку, біля Маріїнського парку, проривались разом з Будинку офіцерів, коли були в оточенні. Потім добровольцями, рятуючи Україну, поіхали на фронт. Ще на «Майдані» Рома отримав поранення, коли «беркутня» кидала нам під ноги світлошумові гранати. Після того він мов би став невразливим від куль і осколків. Всі дивувались, але на фронті вони його не брали, на відміну від інших він лишився неушкодженим навіть тоді, коли під Іловайськом гелікоптер, в якому він знаходився, гвинтом зачепився за дерево і впав на землю. Роман звільняв від сепарів багато міст, в тому числі і Слов’янськ. В бою, і не тільки він ніколи, жодного разу не ховався за чиїсь спини, а був завжди перший. А ще був дуже справедливою людиною. Не міг і не вмів перед кимось запобігати, говорив, а вірніше рубав завжди на пряму. Ми його за це звали правдорізом. Переважна більшість знайомих за це його поважала і любила, але де хто, куди правду діти, ненавидів.

    В нашій пам’яті, пам’яті друзів, він буде жити героєм. Як хлопець, що не злякався піти проти системи. Як людина, що в боях відстояла Майдан, а потім добровільно пішла в АТО, а вірніше на війну. Йому не присвоїли звання Героя, але, повірте, це несправедливо. Роман його заслуговував як ніхто інший».

    Коли Анатолій завершував розмову, на його очах, на очах бойового розвідника, світлою росою блищали слози, які він не приховував.

    P.S. Батько Романа, Микола Іванович, в минулому кадровий військовий, розповідає що звертався у військомат з проханням прислати спецкоманду, яка б під час поховання просалютувала учаснику АТО, бійцю Нацгвардії, лейтенанту добровольчогно корпусу «Вікінг» Роману Дзюбі (Радченку). Спочатку там дали згоду, а потім відмовили, пославшись на те, що Роман загинув не на полі бою, а в ДТП як цивільна особа. Зрозуміло що військові керуються певними законами і правилами, але невже для таких людей як Роман Дзюба (Радченко) шкода десятка холостих набоїв? Можливо, генерал Жмудовський мав рацію, коли говорив про патріотизм.

    Щоб бути об’єктивним: на похороні представники Червонозаводської міської ради були присутні, а представникв району ніхто чомусь не помітив.

    Переглядів: 206 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Серпень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    31
    Copyright Лохвиця © 2016