ЛохвицяСереда, 22-Лис-2017, 15:34
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Квітень » 3 » «Я повинен своїм життям довести, що все можливо»
    17:21
    «Я повинен своїм життям довести, що все можливо»
    24-річний Віталій Алексєєв народився без правої руки. За чотири роки отримав 13 медалей із різних видів спорту. Чоловік є чемпіоном України з паратхеквондо. Бронзовий призер Європи. Мріє стати чемпіоном світу. Своїй майбутній дитині хоче передати дух переможця.


    Віталій Алексєєв зі своїми численними нагородами.
    Фото Вікторії ГЕРЕЛ

    Голова спорткомітету України з інваспорту Катерина Зайцева каже, що наш Віталій – універсальний солдат, – говорить майстер спорту із вільної боротьби Микола Лукашенко. – Йому найбільше вдається плавання, легка атлетика, настільний теніс. А останнім часом дуже успішно займається паратхеквондо.


    Відпрацювання ударів із тренером Миколою Лукашенком.
    Фото Вікторії ГЕРЕЛ

    Чотири роки тому Віталій звернувся до тренера, щоб професійно освоїти бойове мистецтво.

    Пам’ятаю, якось він підійшов до мене, попросив із ним позайматися, – продовжує Микола Васильович. – Мені говорили: з ким ти зв’язуєшся? Колись побачили його з пляшкою пива, так уже й тавро на хлопцеві поставили. А він практично не п’є й не курить. Тоді я взявся за нього, наче відчув, що з нього буде толк. Було, що не запропоную – всюди бере участь. І перемагає!

    Народився Віталій у Червонозавод­ському на Лохвиччині, там ходив до школи. Закінчивши 7 клас, із сім’єю переїхав до Пісок. Там почав грати в футбол, знайомитись із настільним тенісом. Згодом отримав перший розряд із цього виду спорту. Навчався у профучилищі, опановуючи професію оператора комп’ютерного набору. Два роки працював на цукровому заводі за здобутим фахом. Зараз – охоронець на місцевому бурякогосподарстві. Крім того, навчає тхеквондо дітей у пісківській школі.

    Я з дитинства часто бився, – розповідає Віталій. – Рука завжди була причиною. Бувало, ображали, обзивали однокрилим, доводилось захищатись. Мама майже кожного дня ходила до школи. Батько помер, коли мені було 10 років. Є ще двоє сестер. Старшій – 31 рік, молодшій – 12. У дитинстві старша сестра інколи просила хлопців, щоб за мене вступалися. А коли підріс – сам навчився себе захищати.

    Віталій удома все робить по господарству. Їздить за кермом автомобіля та скутера. Скаржиться, що лише ремонтувати самому складно – треба, щоб хтось подавав ключі.

    Характер мені загартовували ще з дитинства. Коли збирався до садочка, мама допомагала одягати колготки, а дідусь кричав, щоб я одягався сам. Бувало, з хлопцями змагалися, хто швидше шнурки зав’яже. Вони з двома руками, а я – з однією, та швидше за них справлявся! – пригадує.

    «Я живу все життя між жінками і просто не маю права бути слабким»

    Два роки тому чоловік одружився з місцевою дівчиною Наталею. Зараз молоде подружжя чекає на народження первістка. На бої хлопець ні маму, ні дружину не пускає. Результат повідомляє телефоном.

    Із дівчатами в мене ніколи проблем не було. Якщо дівчина нормальна, то я їй буду цікавим і такий. Якщо дружили зі мною тільки із жалості – не спілкувався з такими. З дівчатами легше розмовляти, ніж з хлопцями. І тренувати їх легше. Хлопцям потрібно постійно щось доводити, а дівчата швидше розуміють, – посміхаючись, розповідає Віталій. – Хай краще сюди займатися спортом ходять, ніж десь по барах пиво п’ють.

    Крім фізичної підготовки, не менш важливою хлопець вважає психологічну. Перед спарингом вони з тренером детально вивчають поведінку суперника. Натомість і сам старається тренувати силу духу й витримку, щоб під час боїв не поступатися.

    Коли виходиш на бій – адреналін такий, що можна з’їхати з глузду, серце калатає так, що б’є аж у скроні, – розповідає Віталій. – А після першого раунду, коли бачиш, що вже один вистояв, тверезо мислиш, дивишся на очки, аналізуєш: скільки програєш і скільки ще треба вдарити.

    Тренують нас разом із здоровими. То ніхто ніколи не говорив, що ми поступаємось чимось.

    Коли народиться дитина, чоловік також планує привчати її до спорту. Говорить, що з дитинства потрібно закладати дух переможця.

    Дружина часто говорить: для чого воно тобі треба? А для чого ж я тоді починав, просто так? Треба ж чогось у житті досягнути. Я живу все життя між жінками і просто не маю права бути слабким. Виросте дитина, треба ж буде їй приклад показувати. Може, колись і подумає, що от батько був спортсменом, а я тут цигарки смалю. Для мене дуже важлива повага. Я повинен своїм життям довести, що все можливо, не дивлячись ні на що.

    Переглядів: 292 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Квітень 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    282930
    Copyright Лохвиця © 2017