ЛохвицяСереда, 20-Вер-2017, 08:53
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Листопад » 25 » Героя Олександра Матійчука в останній путь проводили близько 1000 чоловік
    12:14
    Героя Олександра Матійчука в останній путь проводили близько 1000 чоловік
    9 листопада на блокпосту під Дебальцевим Донецької області внаслідок обстрілу ворогом позицій українських бійців обірвалося життя червонозаводчанина, молодшого сержанта міліції Олександра Матійчука та рядового міліції з Зінькова Віталія Кузьменка. Їх поховали 11 листопада.


    День похорону став жалобним для багатьох мешканців Червонозаводського, всього Лохвицького району, Полтавщини і України. Прапори біля Червонозаводської міськради приспустили і пов’язали чорними стрічками.

    Біля двору Матійчуків зібралися сотні людей, пізніше у процесії їх нараховувалося близько 700, ще сотні схиляли голову перед героєм, вийшовши з дворів та розташованих по дорозі до цвинтаря підприємств. Прибули десятки міліціонерів, керівники органів місцевого самоврядування, підприємств та установ.

    Уранці того дня в Полтаві біля Управління МВС України в Полтавській області прощалися з загиблими особовий склад міліції Полтавщини, керівництво області, декілька сотень полтавців, друзі, рідні та близькі. Хлопців, що загинули, відстоюючи українську землю від терористів, відспівував владика Федір, Архієпископ Полтавський і Кременчуцький.

    Звертаючись до присутніх, він сказав, що загиблі міліціонери за своє коротке життя зробили дуже важливу річ – захистили свою рідну землю. І їхня смерть має стати нагадуванням усім нам у тому, що слід змінюватися. Не лише боротися з тиранами, а й змінюватися кожному на своєму місці, жити в ладу з власним сумлінням.

    “Згідно з християнським вченням загробне майбутнє людини залежить від того, як вона прожила земне життя. Можна прожити довге життя і померти ганебно, а можна прожити коротке життя і померти, як герой. Тому ці хлопці-воїни виконали заповідь Христову. Вони віддали душі, життя своє за нас, щоб ми жили у вільній державі”, – сказав владика Федір.

    Віктор Бугайчук, голова Полтавської обласної державної адміністрації висловив глибокі співчуття рідним та близьким трагічно загиблих міліціонерів.

    Є така професія – боротися зі злом, захищати правопорядок, законність, – сказав Віктор Бугайчук. – Ці хлопці не могли залишатися вдома, і пішли боротися зі злом. Полтавщина вже 37 Героїв віддала за незалежність України. Герої не вмирають!” Перший заступник голови обласної ради Володимир Марченко наголосив: “Саші було всього 24 роки, Віталію – 29. Ще місяць тому разом із своїми товаришами вони стояли на цій площі, сповнені енергії та бажання боронити нашу державу, всіх нас від путінської чуми. Сьогодні хлопці повернулися, щоб піти у вічність. Вони до кінця виконали свій обов’язок перед кожним із нас, нашим народом, державою. Сміливі, завзяті, молоді, вони виявили високу громадську свідомість, честь і доблесть, не ховалися за чужі спини. Це – герої.”

    Виє сирена. На заповнену людьми вулицю Чернишевського автобус із труною та солдатами прибуває за кілька хвилин до 14-ї. Труну встановлюють у дворі. Людська маса стікається до тіла героя. Панує мовчанка, яку порушують ридання і схлипування. Утирають сльози навіть суворі чоловіки. Співає церковний хор, моляться священики. За цих обставин люди, які добре знали Олександра, поділитися спогадами не в змозі, ледве видушують із себе по кілька слів.

    Разом ми працювали на елеваторі цього року, – каже Андрій, товариш покійного, по кілька слів додають товариші поруч. – А навесні, коли почалася мобілізація, Саша сам прийняв рішення розрахуватися і добровольцем пішов служити.

    Добродушний, добросовісний і роботящий був хлопець. Веселун! Полюбляв спорт, разом ми відвідували тренування, змагання з футболу. Сашу в місті всі знали, любили, поважали.

    Хороший хлопець був, душа в душу жили поруч, – додає Степан, сусід. – В останній день перед тим, як іти на службу, поставив на цвинтарі пам’ятники вітчиму і дідові, я допомагав. Єдиний син був у мами, тепер вона сама залишилась.

    Саша прийшов на службу в середині червня, – розповідають Володимир, товариш по службі Олександра Матійчука та підполковник Андрій. – Це було друге відрядження в зону АТО за час служби. Саша був дуже сумлінним у навчанні, старанно підходив до вогневої підготовки, до рукопашного бою, допомагав товаришам опанувати прийоми стрільби. Всі його поважали. За той день нас обстрілювали шість разів. Багатьох хлопців контузило, речі були пошкоджені. Загорілася будівля, де жили солдати, у багатьох пропали документи. Але навіть побачивши, як поруч двоє хлопців загинули на очах, решта мужньо продовжують захищати позиції.

    З приводу загибелі Ілля Кива, один із керівників «Правого сектору», зробив заяву в пресі про те, що винне командування і що він хотів би командувати спецпідрозділом «Полтавщина». Бійці пояснили, що Кива не є співробітником «Полтавщини» і взагалі не має до нього стосунку, його заяви – безпідставні. Бійці батальйону заявили, що не бажають служити під його командуванням.

    За годину під звуки оркестру рушає процесія. Солдати несуть труну до кладовища на плечах. Біля могли священики закінчують панахиду, отець Михайло висловлює надію, що війна закінчиться, жахи припиняться, російський і український народи перестануть воювати.

    9 листопада 2014 року стало чорною датою в історії міліції Полтавщини, – каже начальник управління кадрового забезпечення, член колегії УМВС України в Полтавській області Сергій Гаврик. – Запевняю, що ми зробимо все можливе, щоб підтримати рідних. Пробачте, що не вберегли Вашого сина…

    – Давайте назавжди запам’ятаємо Сашу таким, яким він був,
    – каже однокласник героя Олександр Марченко. – Добрим, чуйним, завжди усміхненим, надійним другом усім нам.

    Я добре знав Олександра, – каже міський голова Віталій Сидоренко. – Безліч позитивних якостей він мав. Був роботящим, працював і на громадських роботах, два сезони впорядковував наше місто, не випускаючи з рук мотокоси. Хай у наших серцях залишиться його щира посмішка. Він був кращим із нас, не відсиджувався за чужими спинами і помер як герой.

    17 листопада Віталій і Олександр мали повернутися додому.

    Сергій НІКОНОВ
    Переглядів: 261 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
    [ Реєстрація | Вхід ]
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Листопад 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
         12
    3456789
    10111213141516
    17181920212223
    24252627282930
    Copyright Лохвиця © 2017