Дорогу будують – тріски летять - 17 Лютого 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяП'ятниця, 09-Гр-2016, 22:12
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Лютий » 17 » Дорогу будують – тріски летять
    16:55
    Дорогу будують – тріски летять
    Виїзди з Лохвиці в бік Києва та Харківців сполучають нині технологічною об’їзною дорогою. Однак місцеві активісти доводять, що маршрут майбутньої дороги вибрали невдало, вона заливатиметься водою. А ще обурюються, побачивши, як будівництво почалося із вирубування дерев у лісосмузі. У РДА доводять, що місце дороги вибране оптимальне, вирубати дерева було необхідно, дерево не ділове і вагомої шкоди природі це не завдало.


    Клеймо-бракування на стовбурі велетенської тополі, віти якої рясно покриті омелою. За словами Олександра Цися, лісівнича комісія помітила так навіть американські кленки товщиною від 10 см.

    Будівництво технологічної об’їзної дороги для великовагового транспорту – подія, на яку давно чекали жителі багатьох лохвицьких вулиць. Роками машини відбирали в них спокій, сприяли руйнуванню житла. Роками тягнулися перемовини між громадськістю міста, міською і районною владою та керівництвом сільськогосподарських і нафтогазових підприємств. Майже половину дороги-бетонки, яка повз околицю міста сполучає виїзди із Лохвиці в бік села Яхників і села Харківців, підприємства зробили ще 2011 року. А далі – лише обіцяли, доки за рішенням Лохвицької міськради три виїзди з міста не загородили «воротами», у які не проїжджають машини, вищі 3,5 м. Якщо половина машин із урожаєм знаходила, як об’їхати перепону, то автоцистерною з нафтопродуктами їхати польовою дорогою дуже небезпечно. Адже при аварійній ситуації цистерна з тоннами газоконденсату чи нафти може вибухнути. Отож, перекриття доріг стало поштовхом для продовження будівництва.

    Восени 2014 року кошти були виділені, другий відрізок дороги із залізобетонних плит одразу почали прокладати. Він має сполучити виїзди з Лохвиці в бік Києва і сіл Харківців, Безсал та Мехедівки (біля останньої знаходяться чимало діючих свердловин). Дорогу спроектували вздовж лісосмуги між полем і закинутим фруктовим садком край околиці Лохвиці, яким колись опікувався Харківецький колгосп імені Тесленка.

    Поглянути на будівництво нас запросили двоє лохвичан, Володимир Борисович Кудря і Юрій Іванович Писаренко. Запрошуючи мене у поїздку, пояснили що привертають увагу журналістів від імені громади й назвали ще кілька прізвищ жителів околиці Лохвиці та села Криниці. Люди обурюються з двох причин. По-перше, майбутня дорога знаходиться в низині, куди навесні стікає вода з більш ніж 200 гектарів полів і покладені просто поверх ґрунту бетонні плити затоплятимуться і підмиватимуться навесні. По-друге, будівництво почалося з санітарної рубки дерев у лісосмузі. Чоловіки стверджують, що заміть сухих і хворих дерев фактично вирубали сотні здорових берестів і кленів та товстеленні тополі, багатьом із яких би ще жити десятиліття, бо не всі були заражені омелою. Сухі ж дерева й зараз на кожному кроці, ніхто їх не спиляв…

    «Дорогу заливатиме вода з полів»

    Неподалік від лісосмуги знаходиться так зване Зелене озеро – заболочений перелісок у низовині, де під час паводку збирається вода з полів і стоїть калюжею до літа.

    Ми проїжджаємо автівкою по зачищеній площі-«кориту» майбутньої дороги.

    Зараз побачимо повну картину будівництва, – показує Юрій Іванович. – Не розумію, як і хто його проектував, давав дозвіл… Вода частково минає Зелене озеро і тече до посадки, яка її зупиняє. Тут навесні усе затоплено. Якщо плити сюди покладуть, вони навесні всі потонуть, а під вагою машин і взагалі загрузнуть невідомо на скільки. Вандалізм! Страшне, що поробили! Дерева вже не залишилось, те, що залишилось (а це величезні кучугури стовбурів та гілок) – це не більше, ніж відсотків 30. У посадці під тополями зростали не старі акації, берестки, кленки. Їх попиляли, а пеньки попригортали землею, нібито нічого й не було.

    Нарешті виїжджаємо на асфальтовану дорогу з Лохвиці до Харківців. Будована дорога примикає до неї під таким кутом, що повертаючи у бік Харківців доводиться добряче розвертатися, а в бік Лохвиці – лише трохи повертати.

    Тут постійно стоїть калюжа, – показують чоловіки на улоговину біля насипу. – Недарма он під дорогою – труби. Залита буде дорога в цьому місці. Тим паче, це аварійно-небезпечна ділянка: поворот закритий деревами й кущами.
    Під час відлиги 31 січня «корито» було і справді залите водою.


    Пропонують інший шлях

    Між Київською трасою й дорогою на Харківці є ґрунтова дорога, нею зараз і їздять автоцистерни. Але Володимир Борисович і Юрій Іванович пропонують на місцевості інший маршрут технологічної дороги. Пропонують прокласти її через поле, яке зараз є землею запасу сільської ради. Початок – там, де починається ґрунтовка, біля напівзруйнованого колгоспного хімскладу. Далі – навскоси через поле. Для цього, правда, потрібно виділити землю та змінити її призначення з ріллі на дорогу. Зате робити невеличкий насип доведеться лише в одному місці, невеличкій улоговині. Решта шляху знаходиться на природному підвищенні, ми легко проїжджаємо його по бездоріжжю на стареньких «Жигулях».

    На ґрунтовці саме застряв, з’їхавши по слизоті у поле, один із великих бензовозів. Інша машина з цистерною зупинилася неподалік, але її водій явно не міг витягти товариша, тим паче на підйомі. Залишалося лише викликати тягача на підмогу.
    Водії пояснили, що їхню фірму наймають «Природні ресурси» як перевізника нафтопродуктів, вони їздили Лохвицею повільно. А тепер доводиться їздити ґрунтовкою через інших найманців, які гасали містом і призвели до всенародних протестів проти вантажівок.

    Я працював агрономом із 1991 року, нині обробляю свій власний пай, – продовжує Юрій Писаренко, показуючи місцевість. – Знаю ці поля, кожну калюжу тут, бо починав їх обробляти до повного танення снігу і закінчував, коли він покривав землю. Посадка зупиняє всю воду. Перше поле, буває, все водою залите стоїть. Тож незалежно від технології будівництва, дорога за пропонованим нами маршрутом вийде дешевшою, хоч і довшою на 200 м. Оце єдине місце, де доведеться зробити насип і під дорогою доведеться прокласти дві труби. Виїзд на обидві траси – не в аварійно-небезпечних місцях, насипу робити майже не потрібно. Ще один аргумент – тут між полями 6 м. А там будують дорогу шириною 4 м, машини розминатимуться, заїжджаючи на «кармани» – коротенькі тупикові відгалуження дороги. Цікаво, що робити їх більше ніде, крім як на людських паях. Компенсувати забрану землю буде нереально, адже на паї вже виготовлені Державні акти, за оформлення документації заплачені чималенькі суми. А водії здебільшого, швидше за все, розминатимуться, просто заїжджаючи на поле.

    Був, кажуть, іще один варіант – зробити дорогу ближче до Лохвиці, але там треба було вилучати розпайовану землю.

    Край «корита» дороги – купи дерева

    Я звертався з приводу того, що на моєму паєві лежали повалені дерева і велися роботи та з приводу невідомо наскільки законного випилювання дерев, які за станом не підпадають під санітарну чистку, до обласної прокуратури, – Юрій Іванович показує на кучугури гілля і стовбурів край будованої дороги. – Скаргу направили до Лохвицької прокуратури. Там порушили кримінальну справу, слідчий Горбоконь пиляння застав «на гарячому», викликав міліцію. Я особисто бачив, як виїжджало з поля 5 повністю завантажених деревом «ЗіЛів-коротишів» і 1 КАМАЗ відвіз дерево в Сенчу. Я їхав за тим КАМАЗом, доки водій не зупинився і не вискочив до мене, тримаючи в руці металеву трубу. Все зафіксували, але ніяких видимих заходів не вжили. Офіційно на санітарну чистку є порубочний білет, яким дозволено рубку хворих дерев, сухих та повалених. Але там не вказано ані кому він виданий, ні де і які дерева можна пиляти. З таким документом можна пиляти дерево де заманеться. Дерево з цієї посадки – не просто дрова, навіть із чорної тополі виходять прекрасні дошки, придатні для будівництва (тоді як осика тріскається і коробиться, а пірамідальна тополя всередині – наче вата).

    Край розчищеної майбутньої дороги – велетенські викорчувані пеньки, гілки та дерево, придатне хіба на паливо. Подекуди – рівні тополеві колоди в 2–3 обхвати. У посадці на живих деревах висять сухі стовбури, гілля. На сухих деревах діаметром по півметра видно дупла, їх подекуди залишили на відстані 1–2 м одне від одного. До них санітарна чистка не дійшла. Чоловіки показують місця, де, за їх словами, росли молоді акації, але більшість пеньків або викорчувано, або засипано землею. Показують пачку роздрукованих фотографій, зроблених камерою мобільника, на яких – розпиляні частини досить молодих дерев. За кількістю спиляного справляється враження, що дорогу прокладають як раз на місці лісосмуги.

    Спочатку спиляли нетовсті акації, кленки й берестки, які виросли самосівом, а потім вже інші люди – тополі, – каже Юрій Іванович, оглядаючи пеньки. – Цікаво, хто вів облік спиляного дерева. Лохвиці воно потрібне, адже чимось потрібно опалювати школи, дитсадки й лікарню. Спиляні тут дрова – «халява», а десь його потрібно купувати за гроші. Хоча лісосмуга знаходиться на території Харківецької сільради, не знаходиться у її власності. Хоча посадки й передавали колись «Агролісгоспу», ця точно ніде не числиться. Отже білет на вирубку дали, а гроші від дерева не поступають ні в який бюджет.

    «Українські проектанти доріг – не останні у світі»

    Ми обрали найкоротший шлях – польова дорога попід посадкою, – гортає папку з проектною документацією начальник госпрозрахункової проектно-планувальної служби Василь Бернадін. – Нею кілька років не користувалися, вона частково заросла бур’янами, частково чагарями, частково розорана й засіяна. Але залишилась на картах і її площа не могла бути розпайована, виділена під ріллю. Якщо Юрій Іванович вважає, що то його пай, то ще треба переміряти поле і визначити межу. Припускаю, в цього чоловіка привід для боротьби за інше місце дороги меркантильний: зараз він розорав і засіває польову дорогу, яка примикає до паю. Гадаю, патріотичних мотивів у нього немає. Зате збурив усю Лохвицю і налаштував проти себе жителів вулиці Бурмистенка. Коли межі паю визначать і поставлять кілочки й візьмуть плату за обробіток території польової дороги, він заспокоїться. Хоча ми пропонували інший варіант: заплатити за потраву засіяного поля, але чоловік відмовився (Пізніше Юрій Іванович пояснив, що та карта недосконала, якщо нею користуватися в натурі, виходять накладки одних паїв на інші. А його пай колишній працівник землевпорядної організації відміряв, забиваючи стовпчик за 2 метри від крайніх дерев лісосмуги. На старій колгоспній карті дороги не було, потреби в ній не було теж. Нині «корито» вже зачепило сусідні паї).

    Щодо твердження, що майбутня дорога – в низовині, нібито потоне під час повені, зазначу: за моєю інформацією, українські проектанти доріг займають далеко не останнє місце у світі. Проект виготовляло ціле бюро, проектанти розглядали й пропонований Юрієм Івановичем та Володимиром Борисовичем варіант – через поле, де навесні вода просто «фугує». Невже двоє чоловіків думають, що вони грамотніші за ціле проектне бюро, озброєне сучасною технікою? При виготовленні проекту виміряли висоту кожної ділянки місцевості. Там поруч Зелене озеро, і двох труб під дорогою не вистачить. Під будованою дорогою запроектовані труби у двох місцях. Щодо незручного виїзду на дорогу між Лохвицею й Харківцями, там новий шлях буде проходити не через місце, де стоїть вода, як зараз, а вище (нині там людські городи), поворот буде не таким крутим і небезпечним. Дорога спочатку робиться 4-метрова, щоб швидше задовольнити інтереси потерпаючих від вантажівок лохвичан. А потім її розширять до 6 м, бо на вузькій розминатися складно. Зараз цистернам їздити доводиться або петляючи між селами Лохвицького й Чорнухинського районів, або навпростець польовою дорогою, ризикуючи загрузнути чи перекинутись.

    Василь Іванович відстоює як правильність шляху, так і доцільність вирубки.

    Взагалі у нас дурна політика до дерев: чекаємо, поки тополя розростеться, стане хворою, деревина її перестане бути придатною. А тоді вже беремо дозвіл і пиляємо. Дерева там давно не годні, вибракувано близько 850 м3 дерева. Після скарг, нібито були спиляні хороші дерева, невідомо куди поділася деревина, підрядника не раз перевіряли міліція і прокуратура. Ніяких порушень не виявили, бо спиляли переважно тополі й самосів товщиною до 10–15 см. Якщо будується дорога довжиною 1,558 км, то довжина пропонованого активістами варіанту – 1,992 км. Це означає значно більші затрати. До того ж, їхній варіант проходить насправді не лише по землях запасу сільради, а й по кількох паях, власники яких, звісно, чинили б опір. Під дорогою буде насип висотою не менше півметра, у низьких місцях і вищий.

    Спонсують будівництво нафтогазові підприємства «Природні ресурси» і «Регал Петролеум» та сільськогосподарське «Райз».

    «Ділового дерева тут не було і близько»

    Із Олександром Цисем, генеральним директором «Дзети», підприємства-підрядника, ми виїжджаємо на місце будівництва знову. Сніг розтав майже повністю.

    Тут ми вирубали хмиз, – показує на тоненькі пеньки край поля Олександр Іванович. – Юрій Писаренко посіяв зерно не лише на дорозі, а й між пеньками. Ось озимина пробивається. Ділового дерева тут не було і близько. Ось на зарослих омелою і трухлих у середині велетенських тополях – штампи, якими лісничі помітили всі вибракувані дерева. Я маю документи, куди внесені усі вибракувані дерева, включаючи американські клени товщиною від 10 см. Акт підписала комісія з 7 чоловік, включаючи представників обласного лісгоспу. На основі результатів обстеження Пирятинського лісгоспу був виданий лісорубний квиток. Там зазначено, що дерево треба утилізувати методом спалювання, або вивезення. Стовбури або тонкі, або трухляві, або криві. Дошки з тополі – марна трата часу для будівельника, бо крихкі, коробляться, гниють. Навіть дрова з тополі й американського клена нікудишні, згоряють швидко й тепла дають мало. Он лежать – даром ніхто брати не хоче, хоч я і пропонував, наприклад, для котельні Лохвицької ЦРЛ забрати. Якби в лісосмузі було ділове дерево тут би працювало лісництво. Заради кількох стовбурів, із яких можна зробити поганенькі дошки, не варто навіть машину ганяти. Затрати ж на роботу техніки й оплату праці лісорубів – величезні. Для тополь ми наймали у лісництві бригаду, бо там є 70-сантиметрові бензопили, а нашими 45-сантиметровими нічого не зробиш. Робота завантажувача коштує 350 грн./год., КАМАЗа – 200. Якщо ті активісти думають, що я заробляю на цьому дереві, то будь ласка – нехай пиляють решту самі, забирають куди хочуть, але й пеньки потім викорчовують, як це робить моя бригада. Серед самосіву переважав американський клен (дерево-бур’ян). Акація була тоненька і крива, суха. Тому хмиз ми просто попалили. Підозрюють, що я ховаю сліди спиляного, але мені навпроти невигідно будь-що тут пиляти.

    У Писаренка тут 12 соток землі, замість яких влада готова йому дати 25 біля Гайванки (Рукав Сухої Лохвиці між Лохвицею й Западинцями – Авт.), поруч із полем, яке він там обробляє. Якби не опір Писаренка, ми вже розчистили б усю дорогу, поки мерзлий ґрунт, заклали б стічні труби. Сюди разів 5 приїжджала міліція, прокуратура. Писаренко скаржився навіть у область на нібито бездіяльність нашої міліції, але й після цього перевірка підтвердила, що все робиться законно.
    Дорога матиме 2 «кишені» довжиною 4 м для розминання. Початково була запроектована дорога 6-метрової ширини, але не вистачило грошей, робимо 4-метрову. Наше підприємство виграло тендер на будівництво 29 серпня в присутності представників влади та інвесторів. У конкурсі брали участь іще 3 місцевих дорожніх підприємства і одне з Дніпропетровської області. Терміни робіт були однакові, але наша ціна була істотно нижчою за ціну інших. Роботу ми почали восени, щоб скористатися погодними умовами, хоча перший аванс отримали 21 грудня. На шляху активістів довелося б частину дороги вирізати в пагорбі, а частину насипати. Це потягнуло б колосальні затрати.

    До Писаренка є питання: чи є в нього договори оренди паїв, які обробляє?

    Пізніше Юрій Іванович пояснив останнє питання:

    Пай мій власний і на відміну від декого заробляю гроші власною працею.

    Якщо порушувати технологію будівництва, дорога не витримає й півроку

    Якщо зробити дорогу відповідно проекту, потім підряднику й замовнику не буде соромно дивитися одне одному в очі, – каже заступник міського голови Лохвиці Олексій Маляренко, який десятки років обіймав керівні посади у пов’язаних із будівництвом галузях. – А якщо зробити так, як перед цим зробив один підрядник, якого не буду називати… Зробив у ґрунті «корито», засипав 15-сантиметровий шар піску й поклав зверху плити… Через півроку отак стоять плити (показує долонею мало не вертикальне положення відносно поверхні) і перекидаються автоцистерни-наливники.

    Проектна ж технологія така: знімається біля 4 тис. м3 родючої землі й вивозиться для збагачення, рекультивації солончаків тощо. Потім на дно кладуть 30-сантиметровий шар глини, яка слугує для гідроізоляції. Поверх нього – не менш, ніж 30-сантиметровий шар щебеню. Потім – 20 см піску, поверх якого вже і кладуться залізобетонні плити. Тоді багато десятиріч дорога служитиме.

    Переглядів: 395 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Лютий 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    232425262728
    Copyright Лохвиця © 2016