Дев’ятикласник покриває асфальтом розбиті дороги Лохвиччини - 24 Лютого 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяПонеділок, 05-Гр-2016, 17:32
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Лютий » 24 » Дев’ятикласник покриває асфальтом розбиті дороги Лохвиччини
    11:02
    Дев’ятикласник покриває асфальтом розбиті дороги Лохвиччини
    Ми вже писали про Богдана Горобця 2012 року, коли той тільки-но почав удосконалювати тверде покриття на своїй та сусідніх вулицях за допомогою будівельних відходів. А минулого літа хлопець добровільно й безоплатно трудився у справжній ремонтній бригаді, укладаючи асфальт. Цікаво, чи такими були б українські дороги, якби всі ставилися до них так?


    Із початку неоголошеної війни на дороги виділяли все менше коштів, до того було не набагато краще, та й примудрялися подекуди хитрі ділки «відмити» частину фінансів до власної кишені. Нині обурення людей усе посилюється.

    Спостерігав, як бригада засипає розмолотим асфальтом ями на трасі між Лохвицею й Ромнами, – каже лохвичанин Роман.

    Уже за тиждень після цього горе-ремонту посипка вибивається повністю й перетворюється на грязь. А ями не мілішають. Чого варта тільки «стара зупинка» в центрі Лохвиці! На моїх очах на дорозі зосереджено сипали потерть лопатами й розрівнювали з десяток робітників. Щоб за три дні було те саме! Але ж їм і їх начальникам за цей день платять гроші! Такі самі, які вони б заробили, роблячи справжній ремонт. Люди дійсно працюють, працює техніка, витрачається пальне, «списуються» гроші. На місці їх керівника я б відмовився виконувати подібні накази «зверху», пішов би у відпустку за власний рахунок, доки нічого не робиться, і «вибивав» би асфальтобетон, як тільки погода дозволить його класти. Хіба мало його б зробили за зекономлені на марному ремонті кошти?


    Подібних обурень – справедливих і не зовсім – хоч греблю гати. Богдан дійшов висновку, що ним баюри не залатаєш, і взявся за діло сам. Учень гімназії №1 м. Лохвиці торік навесні почав самотужки, практично без допомоги дорослих, латати ями на дорогах свого кутка – по вулицях Чапаєва, Фурманова і Сковороди. Із цієї весни й до зими працював у справжній дорожній бригаді, стелячи асфальт на розбиті дороги Лохвиччини. «Тепер на біржі стою», – жартує він узимку. Адже укладений на морозі асфальт швидко руйнується, в дорожників інші клопоти.


    Не боїться ні важкої праці, ні гарячої смоли

    Із ямами на своїй вулиці я вже впорався торік, – каже Богдан, насипаючи лопатою гарячий асфальтобетон із кузова самоскида в яму серед дороги, дно якої помащене розплавленим бітумом. – Цієї весни, щойно потепліло, почав працювати в дорожній бригаді. Де тільки по району не ремонтували шляхи! В останні кілька тижнів працюємо на дорогах міста Лохвиці. Де латки кладемо, де робимо капітальний ремонт, усю дорогу новим асфальтом покриваємо. Мене поки що офіційно на роботу не беруть, за «спасибі» працюю. На другий день допомоги я уже навчився, асфальт укладав у ями. Лопату дають – і вперед.

    Богдан так захопився улюбленою справою, що віддає їй увесь вільний від навчання час. Під час літніх канікул працював на дорогах щодня нарівні з дорослими чоловіками. Познайомився з ними ще минулої весни, пару днів допомагав. На його прохання дорожники тоді навіть покрили тоненьким шаром асфальту пару ям, у які Богдан попередньо натрамбував піску й битої цегли.

    Сам проситься допомагати, – каже директор підприємства «Лохвицький шлях» Петро Онасенко. – Наші хлопці погоджуються, всі до нього добре ставляться, бо працьовитий, добрий, компанійський. А я все переживаю, наказую, щоб добре дивилися за ним, учили техніці безпеки. Адже у нас робота небезпечна – он смола гаряча.


    «Точно вирішив, що піде вчитися на дорожника»

    За ремонт доріг на своєму кутку Богдан узявся, надивившись, як дошкуляють пішоходам, автівкам і велосипедистам ями та баюри, побачивши погнуті диски коліс машини, яка ускочила в яму біля його дому. Навіть у кращі часи в Лохвиці дороги більше розбивали, ніж ремонтували. Хоча й витрачаються на це сотні тисяч гривень щороку.

    До того два роки домагався ремонту, – каже Тетяна Михайлівна, мама. – Створив дитячий вуличний комітет, який збирав у картонну скриньку гроші на ремонт, але сума вийшла жалюгідна. Запропонував за неї відремонтувати дорогу бригаді, яку зустрів під час ремонту іншої вулиці. Ремонтники, звісно попросили справжньої оплати. Тоді зрозумів, що домагатися марно, краще зробити все самому. Звісно, після Богданового ремонту дорога стала не ідеальною, але кращою, по півколеса вже не провалюється. Думаю, приклад Богдана може показати і дітям, і дорослим, як треба вирішувати спільні проблеми.

    Вулиці Чапаєва, Фурманова і Сковороди роками ніхто не латав – не дороги, а самі ями, калюжі й вибоїни, – продовжує Богдан. – От, думаю, цим і займуся. Засипав калюжі розбитими рештками будівельних матеріалів, які вже ні на що не годяться. Затрамбовував і засипав зверху піском.

    За словами мами, спочатку тато Богдана не розумів благородного пориву, коли син вивіз для ремонту кілька тачок родючої землі з городу, а її шар там дуже тонкий. Після того став привозити пісок від річки. Тачка розламалася, бо намагався привезти якнайбільше. Але збитки в господарстві – дрібниці, коли дитина працює у благородному пориві, не отримуючи жодної винагороди. Побачивши, яку користь приносить людям Богдан, наскільки йому це важливо, що дорослі на сусідніх вулицях почали брати із хлопця приклад та позамощували ями біля власних дворів, батько теж став сприяти захопленню сина.

    Богдан працює другий рік мало не щодня після школи, у вихідні, – каже батько Олег Васильович. Він – знаний і шанований учитель математики, депутат міської ради. – Почав ремонтувати дороги у березні минулого року, зупинявся тільки на тиждень, коли навесні все снігом замело. Знаходить вдома, у сусідів биту цеглу, шматки бетону, розбиває і несе в ями. І людям користь, і хлопець не бендяється без толку. Ось, наприклад, кум наш (живе неподалік на вулиці Сковороди) виділив шлакоблоки й пісок. За сином сусіди й собі почали біля дворів ями латати. Тепер, коли працює у бригаді, я це тільки заохочую. Адже приносить людям користь і отримує моральне задоволення. Воно для дитини важливіше за матеріальне. 2015 року закінчить 9 клас, точно вирішив, що піде вчитися на дорожника.

    Владі має стати соромно

    Сусіди всіляко підтримують Богдана в його ініціативі. Один дав візок замість розламаної тачки для перевезення будматеріалів, другий – щебінь, третій – уламки шиферу, четвертий – биту цеглу. На всі лади розхвалюють Богдана. Жалкують, що міська рада ніяк його матеріально не заохочує за дорожні ремонти. І відмічають, що працює, доки інші діти граються та марно витрачають час.

    Нормальний парубок! – відгукується Ігор Мельник, що живе за чотири хати від Горобців. – Піклується за весь наш куток. Дорослим допомогти йому ніколи, то матеріали даємо. А мені ще й машини допомагає ремонтувати, знає, що яким ключем крутити, де його місце. Хіба як колесо прикрутить, я болти перевіряю – надто відповідальне місце. А ще моїй дружині ложки дерев’яні зробив, одну подарував, іншу продав за символічну ціну. Як у лісі кашу варимо, річ незамінна.

    Тепер таких дітей рідко знайдеш, – каже сусідка Олександра Іванівна. – Усі його минають, коли серед дороги трудиться, а хоч би спасибі хто сказав. І привітний Богдан, ввічливий. А нинішні діти пройдуть мимо – і не поздороваються. Інші діти зараз – ні за холодну воду. Це наше покоління, кому під 70, із 5 років гусей пасли.

    Ще сусіди припускають, що владі має стати соромно, за те, що вона не може полатати доріг і від того змушений це робити хлопець у свої 14–15 років. А отже поверх битої цегли покладуть і справжній асфальт.

    Змусив завгоспа відремонтувати стіл учительки

    До синової затії також ставлюся нормально, адже таким чином він учиться робити щось корисне для суспільства, – Тетяна Михайлівна з сином показують його кімнату. – Таке служіння людям – добрий порив, адже в суспільстві нині забагато споживачів, які звикли вимагати і не переймаються тим, вони самі зробили щось для інших. Ми дізналися, що на ремонт дороги вулиця наша стоїть у черзі, яка хтозна коли підійде.

    Меблі містять сліди розбирання, подекуди збиті цвяхами.

    Із трьох років ходив повсюди з викруткою в руках, – мама пояснює, що скоро купить нові. – Якось чуємо лемент від сусідів. Виявилося, відкрутив у них хвіртку. Зараз Богдан сам може багато чого відремонтувати, але шлях до цього був нелегким. Змалечку він дуже багато речей розламав, перенівечив, розкрутив. Виявляв інтерес дослідника, все йому було цікаво. Приміром, меблі розбирав і збирав стільки разів, що шурупи вже не тримаються. Зате коли пішов у перший клас, одразу звернув увагу на поламаний стіл учительки і змусив завгоспа його відремонтувати. Що сказав – не знаю, але від учителька сама три роки не могла допроситися.

    Богдан – дитина специфічна. Йому важко дається більшість предметів, навчається за спеціальною програмою. Зате багато в чому має надзвичайні здібності.

    У спадок від дідуся по батькові, який помер раніше, ніж народився Богдан, онукові дісталися хист до роботи з деревом, запас матеріалу та його різьблені вироби.

    Захоплююся малюванням, різьбою по дереву, – хлопець показує власні вироби. – Вирізаю кухонні дошки, ложки, лопатки, підсвічники. Вчить мене та інших хлопців цьому на заняттях гуртка при станції юних техніків керівник Сергій Чайка.

    Узимку, коли надворі ніякими роботами займатися немає сенсу, Богдан допомагає збирати велосипеди в дитячому магазині. Поспішає туди по дорозі зі школи й допомагає майстрові. Ніякої винагороди не просить. Часто за власною ініціативою допомагає сусідам у технічних справах – наприклад, розібрати автомобіль на металобрухт чи стару будівлю на цеглу. Сусіди також допомагають Богданові чим можуть, наприклад, велосипед відремонтувати. Іноді віддячують кількома гривнями чи морозивом, але для Богдана це не суттєво. Сім’я небагата, але і гострої скрути не має.

    На кишенькові витрати заробляє сам, із грошима почувається справжнім мужчиною, може повести меншу сестричку Іру в магазин, – гордиться Тетяна Михайлівна.

    Спортом зміцнює тіло й дух

    До позаминулого року Богдан був товстуватим, мав проблеми зі здоров’ям. Поборов їх, почавши щодня робити зарядку і регулярно займатися спортом. Напоумив хлопця заслужений тренер і учитель фізкультури Анатолій Григорович Шамрицький, який виглядає веселим, бадьорим і підтягнутим у свої 75 років. Двічі на тиждень тренуються разом. Якщо раніше Богдан був вайлуватим, не міг присісти, то зараз має міцну статуру, виконує присідання по 60 разів підряд. Виключив із раціону м’ясо, але вживає багато молока, творожного і твердого сиру, риби. Обмежив споживання солодощів, без яких раніше жити не міг. Мама каже, вольовими зусиллями утримуватися від нездорової їжі та займатися спортом допомагають компліменти від дівчат, які одразу звернули увагу на зміну зовнішності хлопця.

    Цієї зими Богдан захопився ще й важкою атлетикою, регулярно тренується у «качалці», що в підвалі під спортзалом Лохвицької ДЮСШ.

    Матеріал для ремонту добуває з розваленої хати

    Богдан показує запущене дворище на початку своєї вулиці. Напівзруйнована хата й господарчі споруди заросли чагарями. Бита цегла валяється вперемішку з мотлохом. Тут юний дорожник добуває матеріал для ремонту і вивозить його тачкою. До річки Сухої Лохвиці по намитий земснарядом під час прочистки русла пісок доводиться котити тачку з кілометр.

    Набирає відро битої цегли, несе до найбільшої баюри, над якою саме працює, і висипає. Спочатку розрівнює цеглу ногою, потім забиває її трамбівкою – шматком сталевої труби, до якої знизу приварена товста плита. Від ударів двигтить земля. Цегла укладена рівно, наче бруківка. Вулиця рясніє від полатаних так Богданом ям.

    Сусідам-одноліткам пропонував утворить свою бригаду, але у них якось усе не получається, хоча вроді й не ледачі, – зізнається хлопець.

    Принципово не грає в карти

    Після праці Богдан дозволяє собі й погуляти, як інші діти. Веде до «халабуди», розташованої в садку одного із сусідських дворів. Збудував її з друзями. Це добротний будиночок площею метрів 15–20, зроблений зі старих стовпчиків, дощок, шматків шиферу та поліетиленової плівки. Ходити тут можна на повен зріст, на стелі й на стінах із середини причеплені шпалери, двері тримаються на справжніх завісах, вікна затягнуті плівкою. Є стіл, лави, стільці. На найпочеснішому місці висять пилка, молоток, плоскогубці. Хлопці тут спілкуються, майструють. На столі – колода карт, але Богдан принципово не грає в карти, бо вважає це марною витратою часу.

    Переглядів: 434 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 1
    0  
    1 Obers   (02-Бер-2015 11:50)

    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Лютий 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    232425262728
    Copyright Лохвиця © 2016