Червонозаводським школярам та студентам розповіли про жахи Голодомору в Лохвицькому краї - 9 Грудня 2014 - Лохвиця
-
ЛохвицяСубота, 10-Гр-2016, 00:09
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2014 » Грудень » 9 » Червонозаводським школярам та студентам розповіли про жахи Голодомору в Лохвицькому краї
    15:32
    Червонозаводським школярам та студентам розповіли про жахи Голодомору в Лохвицькому краї
    Традиційно в останні дні листопада в Україні вшановується пам’ять померлих від голодомору 1932–33 років. Він виморив від 8 до 11 млн. людей — точної кількості не визначено і сьогодні. Немає, мабуть, жодної людини в нашій державі, яка б не зберігала гірку пам’ять про замордованих голодом її близьких родичів.


    20 листопада у Червонозаводській міській бібліотеці №1 пройшов Урок – пам’ять під назвою «Стежками болю і мук», присутньою на якому була група учнів і студентів під керівництвом педагогів С. І. Кривошея та А. А. Таранської з Лохвицького технологічного технікуму ПДАА. До уваги юнацтва влаштували відкритий перегляд літератури «Ти кажеш, не було голодомору?..»

    Урок розпочався з вірша «Зроніть сльозу», потім зазвучала «Місячна соната» Бетховена. Бібліотекарі Єрмакова Л. М., Лисенко Н. О.,Матяш А. В. розповіли про моторошний парадокс: селяни вмирали на родючих чорноземах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах із рясним врожаєм. В селян усе забрала влада. Масове голодування почалося ще в грудні 1931 року, тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, умирав.

    Учні слухали вірша про матір, яка, не маючи чим нагодувати дітей,

    «…закрила в її комині каглу,
    Замкнула хату в сивім голосінні.
    Вдивлялась у димар свій край села
    Із нього душі відлітали в вирій.
    Блищали мокрі очі з-під чола,
    Й здригалась тихо у усмішці щирій».


    В ході уроку було згадано і 20 – ті роки минулого століття, коли народ ніколи не був простою мішенню для шкуродерів, а ставав на захист своєї родини, своїх традицій і свого майна, зрештою. Так, лише у червні 1920 року на Полтавщині відбулося 76, у липні – 99, а у серпні – 92 селянських повстання, які супроводжувалися розгромом комнезамів, збройним спротивом. З. Яненко у статті "Настрій селян петлюрівський" вказував, що у 1920–21 р. р. на території Лохвицького району діяло 14 повстанських загонів, діяльність яких базувалася на політичній платформі українських самостійників, боротьбістів-комуністів та анархістів…"

    В доповідній записці харківського обкому КП(б)У "Про надзвичайно напружене продовольче становище в окремих районах області" від червня 1932 року наголошувалося, що "...із загальної кількості районів області аналогічні випадки з більшою чи меншою ступінню голоду встановлені в таких районах (не перераховуючи конкретних фактів): Лохвицький – 15" випадків, тобто найбільша (!!) кількість із усіх перерахованих у цій страшній записці з десяти районів тодішньої Харківської області.

    Свідок тих подій, краєзнавець Іван Яровий із села Степук, у своїй статті "Терор голодом" писав, що коли пишеш про страшні події голодомору 1932-1933 років на Полтавщині, "…Перед очима постає в уяві картина померлої бабусі Василини, умираючого меншого рідного брата Гриші, печальний похорон дідуся Рафона... Тільки той, хто вижив у страшні роки голоду, в кого і зараз шелестять на губах "лип'яники", хто їв бруньки липи, "кашку" цвіту клена, дудки дикої моркви, не осудить мене за печальну розповідь на сторінках газети...". Краєзнавець писав, що згідно з повідомленням італійського консула в Харкові, щодоби вмирало біля 25000 осіб, а весною 1933 року смертність стала масовою, органи ГПУ повсюди реєстрували випадки трупоїдства і людоїдства.

    Але Голодомор в Україні не закінчився у 1930-их роках. Невдовзі після Другої світової війни розігралася трагедія 1946–47 років, яка сталася внаслідок людських втрат, зруйнування сільськогосподарського виробництва та злочинної політики більшовицького уряду.

    Безпосередніми організаторами хлібозаготівель, сівби, а отже й голоду на Полтавщині 1946–47 років можна назвати першого секретаря обкому В. С. Маркова, секретаря по пропаганді В. С. Волгіна, голову облвиконкому М. М. Мартиненка, начальника управління МВС М. Я. Приходченка, начальника управління сільського господарства Ф. Т. Доленка та уповноваженого ЦК ВКП(б) в області першого заступника голови Ради Міністрів УРСР Л. Р. Корнійця.

    В Полтавській області було навіть створено спеціальну групу із 7 прокурорів, які виїжджали на місця карати за невиконання планів хлібозаготівель. Було введено карткову систему, згідно якої робітники отримували (залежно від категорії) від 700 до 400 грамів хліба на добу, а діти й утриманці мали половинну норму. На початку 1947 року у селах Полтавщини з'явилися тисячі опухлих від недоїдання людей, чимало вмирало від дистрофії.

    В свою чергу через голод смертність на Полтавщині зросла на 199 відсотків, а один з набільших коефіцієнтів смертності 21,1 був у тодішньому Сенчанському районі. Водночас майже у кожному полтавському селі були створені озброєні групи самооборони для захисту від голодаючих.

    Народна Пам'ять українців про страшні й суцільні Голодомори на Полтавщині і в Україні жила і житиме в усі часи.

    Так, поет Василь Симоненко, мандруючи в якості кореспондента по Полтавщині, записав у щоденнику 16 жовтня 1962 року, коли голова одного з колгоспів люто кричав на колгоспників, один з яких взяв щось на полі з незібраного врожаю: "Я вам зроблю новий 33-ій рік!".

    Якраз тоді й з'явилися пекучі та гіркі Симоненкові рядки про колгоспне життя:

    "Рвися з горлянки свавільним криком,
    Мій неслухняний вірш!
    Чому він злодій? З якої речі?
    Чому він красти пішов своє?
    Дали б той клунок мені на плечі –
    Сором у серце мені плює...".


    На закінчення Уроку запалено свічки і під звук метронома хвилиною мовчання пошановано пам’ять жертв сталінських голодоморів. Щоб подібне не повторилося ніколи!

    Переглядів: 321 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 1
    0  
    1 Obers   (09-Гр-2014 15:54)
    Шматочок хліба міг би зберегти чиєсь життя

    Щороку в Лохвицькій районній дитячій бібліотеці проводяться заходи по вшануванню пам’яті жертв голодоморів в Україні. Ось і цього року 20 і 21 листопада бібліотекарі Алла Ралко та Наталія Юхно підготували та провели урок пам’яті «Літопис нашої біди» та годину-реквієм «Чорна сповідь моєї Вітчизни».

    Один із заходів був проведений у Лохвицькому краєзнавчому музеї ім. Г. С. Сковороди. Дуже схвилювала дітей розповідь наукового співробітника музею Тетяни Павлюченко, яка розповіла про початок голоду 1932–1933 років, страшні картини голодомору, злочинства більшовицької влади.

    Учні дізналися про ганебний декрет «Про п’ять колосків», за яким убивали навіть дітей за розкрадання так званої «соціалістичної власності». На підтвердження цих жахливих фактів прозвучали вірші у виконанні Авраменко Тані, Рибницької Поліни, Йовжія Владислава, Науменка Єгора, Романа Давіда, Андрущенко Юлі, Гаврилка Максима – учнів 4-А класу ЗОШ №2, та Козлова Валерія, Овсяник Дарини, Саловської Аліни, Горошко Юлії, Браткова Андрія, Кашуби Марії, Лесика Вадима, Солнцевої Лілії – учнів 4 – Б класу.
    Також діти зачитали спогади очевидців, запалили свічки в пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників. Це святий вогник, який зігріє душі загиблих. Це – світло очищення задля нашого майбутнього.

    Насамкінець усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять жертв голодоморів, які забрали життя мільйонів людей. І кожна дитина отримала по шматочку білого хліба, що міг би в ті голодні часи зберегти чиєсь життя.

    Ралко А. М., провідний бібліотекар Лохвицької дитячої бібліотеки 


    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Грудень 2014  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031
    Copyright Лохвиця © 2016