32-річна мати трьох дітей служить у «Айдарі» на передовій - 10 Березня 2015 - Лохвиця
-
ЛохвицяЧетвер, 08-Гр-2016, 08:55
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
Форма входу

Реклама Google
Меню сайту
Обговорюють
  • Реклама


    Статистика
    Гость,
    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Головна » 2015 » Бурезень » 10 » 32-річна мати трьох дітей служить у «Айдарі» на передовій
    12:41
    32-річна мати трьох дітей служить у «Айдарі» на передовій
    Ольга Юрченко (на фото ліворуч) з села Харківців Лохвицького району зізналася мамі й дітям, що знаходиться в зоні АТО, після півроку служби – не хотіла, щоб непокоїлися. Жінка вирішила, що саме там принесе найбільшу користь своїй державі і всім її громадянам. Мріє приїхати з бойовими друзями в рідне село святкувати перемогу і настання миру.


    Ольга Юрченко (крайня зліва) з бойовими подругами на військовій базі

    Кілька років Оля сиділа вдома, гляділа дітей. Стасі зараз 12 років, Ані 7, Маші5. Торік поїхала на роботу в Київ, стала волонтером і залишилася в добровольчому батальйоні «Айдар». Рідні дізналися, що Оля воює, коли вона вже півроку пробула в зоні АТО.

    Хвилювалися, не знали, де вона, поки сама їм про все не розповіла: спочатку залишилась куховарити і надавати медичну допомогу, потім стала бухгалтером. По телефону казала, що все гаразд. І нічого про себе. Наприкінці лютого приїжджала на два дні, розповідала мало. Зараз родина знає, що Ольга знаходиться у Старобєльську, виїжджає на передову.

    Ольга Григорівна говорить щирою українською мовою зі зворотами, характерними для освіченої та інтелігентної людини. Неохоче через скромність ділиться подробицями про свій внесок у захист України. Не підтримує людей, які бояться їхати воювати, ухиляються від викликів до військкомату.

    – Як сталося, що Ви, молода мама трьох дітей, потрапили на війну, від якої і деякі здорові чоловіки ухиляються?

    Двічі їздила волонтером у Луганську область, а на третій вирішила там залишитись. Зараз я – штабний працівник на посаді бухгалтера військової категорії. Живу на військовій базі. Місто Щастя від мене за 70 км, Сєвєродонецьк – ще ближче, а Трьохізбенка – зовсім поряд. Цей район вважається передовою, поряд також Лисичанськ, Станиця Луганська. Коли нашу територію криють «Градами», все чуємо і все бачимо.

    – Чи не страшно Вам там? Чи багато на передовій жінок?

    Мабуть, страшніше знаходитись там, знаючи, що тут робиться. Звісно, в зоні АТО переживаю за всіх своїх друзів, які поруч, за дітей, які вдома. Але головне – хочеться, щоб війна швидше закінчилась. Коли я 2 дні була вдома, не могла звикнути до відсутності гуркоту. Коли одягнена у форму вийшла разом зі знайомим хлопцем із автобуса в Лохвиці, на нас люди дивилися так, наче із космосу прилетіли. Жінок у нас небагато – загалом з двадцятеро, але є жінка-командир відділення, яка тут знаходиться з двома синами, вони воюють, є дівчата-медики, є місцеві працівники-дівчата з Луганської області. Найстрашніше, коли людей, які недавно були чужими, а тепер стали зовсім рідними, доводиться проводжати «двохсотими». Щойно їздили з ними на полігони, блокпости… Важко переносити, що наші сидять десь у полоні, бачити поранених.

    – Чи є ще лохвичани у «Айдарі»?

    Із Лохвиці в нас є один хлопець – Ваня, він героїчно воював. Недавно повернувся з полону, там йому відрізали вухо і прострелили ногу. Зараз покохав молоду жінку з дитиною, живе тут із нею. Тут із Полтавщини нас тільки двоє, але в інших формуваннях на передовій земляків вистачає.

    – Івана скалічили в бою чи вже полоненого?

    У тому, що показують по телевізору, немає й частки правди. Супротивники, які потрапляють до нас у полон, виходять такими ж, як і потрапили. А от наші хлопці виходять із полону інвалідами. Наші дуже рідко тікають із полону, а якщо вдається – пливуть річками, повзуть лісами й кукурудзяними полями. Бо не знаю випадку, щоб когось відпустили нескаліченим. А у офіційних повідомленнях це приховують. Якщо говорять, що вбили 24 наших, насправді їх може бути і 224.

    Тут дуже багато хороших людей, дружба тут справжня. Тут розумієш, що більшість людей, яких у мирному житті називали друзями, насправді – просто знайомі. Адже тут постійно хтось тебе або ти когось прикриваєш від смерті спиною. Війна нас здружила, порятунок від смерті – більше, ніж дружба. «Сепарів» із російськими солдатами більше, але в нас вища сила волі й сила духу. Можливо, хтось і відступить, але «айдарівці» стоятимуть до останнього, хоча б у пам’ять про тих, хто вже загинув за нашу землю.

    – Чи правда, що серед наших багато зрадників, які допомагають супротивнику?

    Звичайно. Візьмемо хоча б наш «Айдар». Його люди знають і з хорошого, і з поганого боків.Бо він просто розділився навпіл. Одна половина – «Айдар 0624» – залишилась під командуванням Мельничука… Я знаходжусь у другій половині «Айдар 2950», воїни якого спочатку жили в лісах, маючи на всіх три автомати. Цей справжній «Айдар» започаткували 19-річні хлопці, які хочуть, щоб наші батьки по той бік війни жили в спокої та мирі. Тут є хлопці, які казали, нібито губили паспорти, а потім виявлялося, що їм по 17. Я читала статтю, де нас називають «айдарівськими вовками». Недарма, бо, бувало, оборонятися доводилося з усіх боків, коли «сєпари» і спереду, і за спиною.

    По телевізору не показують наших, які продають своїх за гроші. Не показують і мешканців Донбасу, які дуже хотіли в Росію, а тепер сидять без шматка хліба, і наші солдати на блокпостах віддають їм свої пайки, включаючи воду. І наші волонтери везуть їм продукти, бо люди не виживуть без грошей при величезних цінах на все.

    – Чи відбувається зараз затишшя, чи це тільки…

    Це тільки… Російські найманці й сепаратисти постійно провокують наших. Дійшло до того, що переодягаються в наші форми і стріляють по своїх. Постійно стріляють. Ніякого перемир’я фактично немає. У казочки про нього вірять люди, які дивляться телевізор. А скільки солдатів лежать у госпіталях, скільки грошей збирають на лікування і як утомилися волонтери! А воювати вже ні за що – навкруг самі руїни.
    Люди, які виїхали з Донбасу, назад уже не повернуться.


    – Лохвичани везуть допомогу найчастіше у 93 бригаду. А чи до вас приїжджають волонтери?

    До нас не пускають волонтерів свої. Сьогодні намагалася приїхати волонтерка Мальва – не дозволили. Її син загинув у «Айдарі», але вона не опустила руки, займається полоненими, пораненими, пошуками зниклих. Тепер волонтери везуть нам речі та їжу, але не доїжджають. Не зрозуміло, куди все те дівається. Ми без них не зможемо, бо формою забезпечили волонтери, у штабі все, включаючи папір, – від волонтерів, пальне – теж. Скільки всього треба ще! Безпілотник – 60 тис. грн, тепловізор – 250.

    У нас є такі, що прийшли просто з Майдану, а досі офіційно не оформлені. А буває, що приїде якийсь «мєнт», тиждень побув, постояв на блокпосту – отримав статус учасника АТО, статус учасника бойових дій. І одразу після «корочки» отримує квартиру в Києві та землю. О, як у нас уміють!

    – Про що говорите з товаришами у вільний час?

    На війні не зациклюємось, усі багато розповідають про свій рідний край, дім, сім’ю, дітей, багато в кого вони малесенькі. Хлопці пишуть вірші, грають на баяні…

    – Чи можна Вас називати і публікувати фото?

    Звісно, можна, бо вороги знають про усіх нас більше, ніж ми знаємо один про одного. У нас то «козачки заслані» нишпорять, то безпілотники літають. Певна, що по інший бік знають кожне наше лице. Показуватися не можна тільки людям із Луганської та Донецької областей, які мають сім’ї, їх сепаратисти занесли у списки смертників.

    Переглядів: 329 | Додав: Obers | Рейтинг: 0.0/0
    Всього коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Подписка:1
    Код *:
    Прогноз погоди
    Лохвиця 
    Реклама


    Пошук
    Міні-чат
    Календар
    «  Бурезень 2015  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
          1
    2345678
    9101112131415
    16171819202122
    23242526272829
    3031
    Copyright Лохвиця © 2016