ЛохвицяНеділля, 22-Жов-2017, 14:56
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 50 з 54«1248495051525354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
zakonДата: Вівторок, 16-Чер-2015, 12:11 | Сообщение # 736
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця. Панорама "Фінського селища". Фото 1989 року. Автор фото - Б. Левченко.

Прикрепления: 9860992.jpg(156Kb)
 
ЛохвицькийДата: Вівторок, 16-Чер-2015, 12:19 | Сообщение # 737
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 378
Награды: 3
Репутация: 9
Статус: Offline
В одному з цих будинків народилася наша донька )

Возлюби ближнього свого,як себе самого.
 
ObersДата: Вівторок, 16-Чер-2015, 13:56 | Сообщение # 738
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Чорнухинщина: простір, історія, люди

КАРТА ЛОХВИЦЬКОЇ ПРОТОПОПІЇ XVIII ст. 
Протопопія - адміністартивно-церковний округ в межах єпрахії. Картограф Д. Вортман.
Фрагмент карти взято із книги Оксани Прокоп'юк  "Київська митрополія: топографія посвят.
Реконструкція реєстру храмів за відомостями про церковнослужителів (1780–1783)"
, Київ, 2012.


 
zakonДата: Середа, 01-Лип-2015, 08:11 | Сообщение # 739
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця. Будинок Товариства Сільських господарів. (Фото першої половини ХХ ст.) Побуд. у 1907 р. Як бачимо, вулиця Преображенська, що йшла вздовж Кам'яного ряду (тільки з тильної сторони), повз Будинок Тов. Сільск. Госп., Спасо-Преображенську церкву і далі прямо, тоді ще існувала. Дане фото зроблено з місця сучасної редакції газети "Зоря".



м. Лохвиця. Районна бібліотека (кол. Будинок Товариства Сільських господарів).  Фото 2013 р. Автор фото - Олександр Оберс.





Сообщение отредактировал zakon - Середа, 01-Лип-2015, 14:04
 
ObersДата: Середа, 22-Лип-2015, 12:30 | Сообщение # 740
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




RWB4_Gruppe Eisenbahner Reichsbahn Ukraine Лохвиця Lochwiza.jpg

Железнодорожный вокзал станции Лохвица во время оккупации 1941-1943


 
ObersДата: П'ятниця, 24-Лип-2015, 16:30 | Сообщение # 741
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Народная артистка Украины Светлана Отченашенко:

«Когда зал замирает в пульсирующей тишине, чувствуешь, что ты не один»



7 июля отметила юбилей народная артистка Украины, ведущий мастер сцены Донецкого академического областного ордена Почета русского драматического театра (г. Мариуполь) Светлана Отченашенко (Харабет). 50 лет на сцене, более 200 ролей, признание и любовь трех поколений зрителей… Не будет преувеличением сказать, что нашему городу повезло, что в свое время Светлана Ивановна приехала работать в мариупольский театр.

И дело не в том, что Светлана Отченашенко сейчас – единственная мариупольская артистка, носящая звание народной, что она лауреат престижной театральной премии М. Заньковецкой и исполнительница ролей во многих знаковых для театра постановках. Талант Светланы Ивановны не ограничивается только театром: мало кто остается равнодушным, когда она читает стихотворения на творческих вечерах. Или даже прозу – эмоции переполняли слушателей и на недавней премьере литературно-музыкальной композиции «Мать» по рассказу А. Довженко, исполненной в сопровождении оркестра «Ренессанс». То, как актрисе удается показать образы, используя лишь интонации голоса, удивительно: ее декламация спокойная, не театральная, без громких звуков и резких переходов, но в то же время драматичная, наполненная чувствами. С не меньшим интересом зрители наблюдали за Светланой Отченашенко и на экране – в сериале «Колдовская любовь». Кино хоть и живет по другим, нежели театр, законам, тоже признало мастера сцены.

Мечтала ли об этом сельская девочка, слушая по радио «Театр по микрофону» и бегая на киносеансы в сельский клуб? Да, мечтала. И добивалась, чтобы мечта стала реальностью.

Светлана Ивановна родилась и выросла в селе Исковцы Полтавской области (ныне Лохвицкий район) – оттуда родом был ее отец. «Мои родители познакомились на войне: отец с тяжелым ранением попал в госпиталь на Курской дуге, и мама, старшина медицинской службы, выходила его. Сама она из деревни Черная, что на Ладоге.

Я выросла на двух культурах: и русский, и украинский язык для меня родной. Мама, как и все в селе, говорила на украинском, хоть иногда произношение и выдавало русский говор – отец любил над этим подшутить.

Маму, Антонину Кузьминичну, односельчане любили и уважали. Она много лет проработала сестрой-хозяйкой в больнице, но благодаря медицинским навыкам, полученным на фронте, она могла в любую минуту прийти на помощь, не одну жизнь спасла».

Отец, вернувшийся с войны инвалидом, работал председателем колхоза, позже преподавал в школе. Жила семья скромно. Из развлечений – сельский Дом культуры, где показывали кино, и радио, которое по вечерам транслировало «Театр по микрофону». Что касается настоящего театра, то ближайший был в Полтаве, в 200 километрах от Исковцев, и на гастроли в такие отдаленные села не приезжал.

Свое первое знакомство с театром Светлана Ивановна называет «самым большим потрясением в жизни». Однажды летом она, 13-летняя школьница, поехала с мамой в Ленинград в гости к дяде и тете. И тогда же побывала на спектакле «Идиот» в Большом Драматическом театре. «Впечатление было настолько сильным, что я дня три разговаривать толком не могла», - призналась артистка.

Мечта о сцене окрепла еще больше, и с юношеским оптимизмом сельская девушка без особой подготовки замахнулась поступать сразу в Москву - на ВГИК, чтобы стать актрисой кино. Но уже на пробном туре стало ясно: столичный вуз, в котором студентки-красавицы ходят под руку с известными режиссерами, - это мир, открытый не для всех.

«Я не стала подавать документы. Решив поступать в Киевский театральный институт, подготовила программу уже на украинском языке. Но меня отсеяли на первом же туре, сказали только: «Дрібна дуже». Дескать, не дотягивала ростом и статью до героини. А в театральную студию при академическом театре им. И. Франко меня взяли. И после ее окончания по распределению я попала в театр Полтавы», - вспоминала свои первые шаги Светлана Отченашенко.

http://pr.ua/news.php?new=38823


 
ObersДата: П'ятниця, 31-Лип-2015, 10:15 | Сообщение # 742
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Українська махорка для паризьських ярмарків

Через сто років після смерті Христофора Колумба тютюн почали вирощувати на Полтавщині.

Історія тютюнництва в Україні почалася через кілька десятиліть років після завезення тютюну в Європу з Америки. У 1604 році у містечку Ромни на Полтавщині було засноване перше на українських теренах підприємство з підготовки тютюну до вживання. Українські гетьмани засаджували свої землі плантаціями тютюну, який потім продавали у Польщу, німецькі держави, Крим...



Лохвиця. Відома тютюнова фабрика С.Х. Дунаєвського (1914 рік) 


 
zakonДата: Субота, 08-Серп-2015, 19:33 | Сообщение # 743
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Різьблення по дереву навісу над входом вказує на його значний вік (два роки підряд звертаю увагу на те, що відірвану планку ніхто так і не прибиває). До речі, це різьблення зроблено в тому ж стилі, що раніше були на вікнах будівель, розташованих поруч, а ті будівлі - кінця ХІХ - поч. ХХ ст.



Приблизно в 70-х роках будівлю обкладено цеглою, хоч сама вона ще дореволюційна.





Для порівняння:





Додано (08-Серп-2015, 19:33)
---------------------------------------------
"Територія СРСР" у м. Лохвиця:





Сообщение отредактировал zakon - Субота, 08-Серп-2015, 19:43
 
ObersДата: Вівторок, 18-Серп-2015, 16:55 | Сообщение # 744
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Чорнухинщина: простір, історія, люди поширює світлину



Пустощі східноєвропейської Кліо

Механізатори колгоспу «Зоря комунізму», с. Луценки, Лохвицький район, 1982


 
zakonДата: Понеділок, 31-Серп-2015, 16:43 | Сообщение # 745
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
От би знайти б такі фото Лохвиччини...



Оригінальний розмір зображення:


Сообщение отредактировал zakon - Понеділок, 31-Серп-2015, 16:43
 
ObersДата: Вівторок, 08-Вер-2015, 11:04 | Сообщение # 746
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Полковник Андрій Голуб: життя в Острові



В історії галицького села Острів є цікавий факт із першої половини ХХ століття. Його ми відшукали у книзі «Міста і села Галицького району» (за редакцією П. Арсенича, Івано-Франківськ, 2001р). П.Арсенич пише про те, що «значну культурно-просвітницьку роботу проводив у селі полковник армії Української Народної Республіки Андрій Голуб, який одружився з Марією Гелемей...».

Звісно така скупа інформація тільки збудила наше зацікавлення і ми вирішили дізнатися, хто цей історичний діяч, яка його роль у нашій непростій історії та які обставини занесли його у це село. То ж пропонуємо читачам нашого часопису відомості, котрі нам вдалося відшукати.

Андрій Голуб народився у 17 травня 1887 року в місті Лохвиця на Полтавщині. Після закінчення Єлсаветградського кавалерійського училища йому було присвоєно чин ротмістра російської армії. З початком визвольних змагань на Україні А. Голуба призначають командиром кінної розвідки 18 кадрового Запорізького полку, який дислокувався тоді у Херсоні. Згодом бачимо його на чолі кінної сотні при херсонському комісарі під час повстання гетьмана Скоропадського. Коли місто Херсон захопили загони Добровольської армії спільно з військами Антанти, А. Голуб перебрався спочатку до Очакова, а пізніше до Одеси. Тут його було заарештовано контррозвідкою білогвардійців і тільки на початку квітня 1919 року звільнено з тюрми повстанцями отамана Григор’єва, який здібного військовика отаман взяв до себе і запропонував очолити кінний полк Херсонської повітової сотні.

В серпні 1919 року підрозділ А. Голуба об’єднався у м. Балті з загоном 2-го кінного Переяславського полку імені Максима Залізняка армії УНР. Згодом він очолив одну із сотень новоствореного полку, а на початку грудня 1919 року А. Голуб взяв участь у першому Зимовому поході. За тим він вступив до Переяславського полку, де став помічником командира полку, а з квітня 1920 року очолив його. Від 13 вересня 1920 року А. Голуба було призначено командиром 1-го кінного полку ім. М. Залізняка Окремої кінної дивізії армії УНР.

У 1920 році Андрій Голуб одружився із вчителькою Марією Гелемей. Після поразки визвольних змагань з 1923 року він жив у Галичині. Поселився у маленькому селі Острів, де прожив майже двадцять літ. З 1939 по 1943 рік мешкав у м. Станиславові. Під час проживання у нашому краї не стояв осторонь громадсько-політичних подій, старався чим міг підтримати українську справу. Досить промовистим є факт із 1940 року. Коли після приходу перших совітів Організація Українських Націоналістів готувала повстання проти окупантів, то колишнього полковника армії УНР А.Голуба було включено до складу Головного штабу повстання з дивним псевдонімом «Антапка». Безперечно, що його великий досвід, був би пригодився у цьому народному виступі, однак з ряду причин повстання було відкладено.

У 1944 році А. Голуб із сім’єю виїхав спочатку до Західної Німеччини, а в 1950 році – до США. Подружжя Голубів народило і виховало двох дітей - дочку Лідію (у заміжжі Флюнт) та сина Юрія-Ростислава.  Помер А. Голуб 30 березня 1966 року в місті Каламузі (штат Мічіган, США).

Доля сина А. Голуба Юрія-Ростислава, який, до речі, народився в Острові 1924 року, теж варта уваги. Після закінчення державної української гімназії у Станиславові у 1943 році він зголосився до Дивізії «Галичина», набір до якої якраз проводився у цьому місті. Влітку того року він виїхав з українськими новобранцями на військовий вишкіл, який успішно закінчив, отримавши чин поручника. У 1945 році він разом із відступаючими німецькими частинами подався на захід. За однією з версій, яка побутувала у родині, добре вишколений юнак вирішив не іти далі, а приєднався до одного із підрозділів Української Повстанської Армії і загинув у її лавах десь у Чорному лісі. Хоча у Списках полеглих вояків І-ої Української дивізії та українців інших військових формацій у Другій світовій війні (Видання Братства «Броди-Лев», Нью-Йорк, 1992 р.) знаходимо повідомлення: «хор. Голуб Юрій, дата й місце народження: 1923, Станиславів: загинув – 1945 в бою Горніце, Траутман (Австрія). Очевидно, це і є син полковника А. Голуба, а помилка з роком народження може бути звичайною неточністю.

Такими і героїчними, і трагічними були долі двох українських діячів, Андрія і Юрія Голубів, які всі свої помисли і справи присвятили українській ідеї. Відрадно, що їхнє життя було тісно пов’язано із Островом. Цікаво, а чи залишились у цьому селі старожили, які пам’ятають про цю родину? Гадаємо, що записані від них спогади могли б краще висвітлити «галицький період» життя українських патріотів – батька і сина Голубів.

Іван ДРАБЧУК


 
zakonДата: Середа, 09-Вер-2015, 13:52 | Сообщение # 747
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця. Початок будівництва сучасного Дому культури. Фото близько 1968-1969 р.
 
ObersДата: Четвер, 24-Вер-2015, 20:07 | Сообщение # 748
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
http://maps.visicom.ua/c....lang=uk

 
zakonДата: Четвер, 24-Вер-2015, 21:20 | Сообщение # 749
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Цитата Obers ()
http://maps.visicom.ua/c....lang=uk
Давно користуюсь цією картою, одна із кращих, що я бачив серед подібних. Тільки у Лохвиці  вул. Приліпіна записана, як вул. Прищепіна, а Сосновий парк, як Nice Park.


Сообщение отредактировал zakon - Четвер, 24-Вер-2015, 21:22
 
ObersДата: Понеділок, 28-Вер-2015, 16:28 | Сообщение # 750
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Лохвичан просять активніше подавати пропозиції щодо перейменування вулиць
22 вересня у Лохвицькому РБК відбулося громадське обговорення нових назв вулиць, які перейменують відповідно до закону про декомунізацію. 


Хоча про захід заздалегідь сповіщали оголошення та велика афіша, у залі зібралося всього близько 80 чоловік, включаючи представників міськради і преси. 

– Зараз ми не вирішимо, які назви матимуть вулиці, – попереджує публіку міський голова В’ячеслав Демчук. – Після зустрічей голів вуличних комітетів із мешканцями вулиць, які потребують перейменування, аналізу пропозицій, які вже подані та приймаються міськрадою, поданих сьогодні усно та письмово пропозицій, вони будуть надані депутати. І лише депутати міськради приймуть остаточне рішення. Можливо, його приймуть після виборів 25 жовтня депутати наступного скликання, але не пізніше 21 листопада. 

Заступниця міського голови Світлана Вовчук нагадала містянам поставлені законом вимоги і прочитала існуючі на даний час пропозиції – переважно повернути старим вулицям міста історичні назви, а нові дати лише забудованим у радянський час:
  • – Вулицю Воровського назвати Низовою, Жовтневу – Івахницькою, або Прилуцькою; Жукова – генерала Сергія Кульчицького, Зоряною, Світанковою, Світлою; Журавського – Преображенською; Калініна – Марка Кропивницького; Кірова – Жуківською, князя Ярослава Мудрого; Крупського – Малою Приліпкінською, скульптора Григорія Пивоварова (автор численних пам’ятників та бюстів Й. Сталіна. Серед його найвідоміших робіт – скульптурні Ленін і Сталін на лаві, розтиражовані в десятках копій. – Авт.); Куйбишева – Слобідською; Леніна –Роменською, Небесної Сотні; Луценка – партизанки Надії Харченко, Зарічною; Рози Люксембург –Перекопською, Івана Франка; Карла Маркса – Великою Губчинською, письменника Миколи Петренка; Петровського – диригента Нестора Городовенка; Приліпіна – Георгія Романенка; Пролетарську – Петра Калнишевського, винахідника Вадима Охотнікова; Радянську – Сенчанською; Тельмана – Спаською, Михайла Гру­шевського; Фрунзе – Малою Губчинською, героя Сергія Севастьянова; Фурманова – Оле­ни Пчілки; Чапаєва –Пеньківською, художника Петра Симонова; Червону – Малою Приліпкінською, винахідника Федора Піроцького; 60-річчя Жовтня – конструктора Михайла Кісенка; Петровського – Давида Канев­ського.

    Надходили пропозиції перейменовувати всі вулиці Лохвиці, назвати їх на честь іще ряду видатних уродженців Лохвиці. Або дати нейтральні назви на зразок Сонячна, Миру, Світла, Абрикосова

    – Громадянам не потрібно нічого одразу робити після перейменування, – запевнила Світлана Іванівна. – Нову назву можна не вносити в документи, доки з будинками не виникне потреба вчиняти юридичні дії: дарування, продаж, успадкування. На нового власника документи оформлятимуться з новою адресою. У паспорті паспортний стіл ставить штамп «перейменовано вулицю». Туди можуть виникнути черги, зміна адреси реєстрації займе час. 

    На пропозиції учасники зібрання відреагували по­різному, дійшло до словесних перепалок і дебатів. Наприклад, жителіЖовтневої категорично проти перейменування, адже у жовтнях було багато подій, а не лише революція, а точніше переворот. 

    – Вулицю революціонера Степана Луценка пропоную перейменувати на поета-пісняра Дмитра Луценка, який жив на Полтавщині, – каже мешканець вулиці Журавського Сергій Ніконов. – А от якщо вже називати вулиці іменами людей, які тільки народилися в Лохвиці, бували тут проїздом чи взагалі не мають прямого стосунку, то чому б не дати вулицям імена, які мають справді високу шану й авторитет? Наприклад, я б хотів жити на вулиці Єгора Лєтова, Нестора Махна чи Володимира Висоцького. 

    Проти перейменування і з критикою згаданого закону виступив чоловік років 30-ти на вигляд: 

    – То може так само треба зруйнувати всі будинки, побудовані за радянської влади? 

    Депутат міськради Іван Юхименко заявив, що Висоцького – ні в якому разі. І що треба використати більше історичних назв та імен українських націоналістів. 

    Урешті представники міськради запротоколювали всі пропозиції й закликали громаду протягом найближчих тижнів подати всі свої пропозиції, щоб перейменування здійснити до закінчення відведених законом на це 6 місяців




 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 50 з 54«1248495051525354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017