Історія міста - Сторінка 5 - Форум міста Лохвиця
ЛохвицяВівторок, 23-Вер-2014, 06:17
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 5 з 39«12345673839»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 09:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 459
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: Середа, 28-Лис-2012, 15:49 | Сообщение # 61
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
24 листопада 1976 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 532 Лохвиця занесена до переліку малих і середніх міст України, що мають пам’ятники історії, археології, архітектури і містобудування. Обличчя старовинного міста визначають будівля Благовіщенської церкви (споруджена в 1800 році), Кам’яний торговий ряд (середина 19 століття), будинок повітового дворянства (нині філія „Полтаваобленерго”), синагога (початок 20 століття), фігурна огорожа Миколаївської церкви (кінець 19 століття, тепер територія дитсадка „Орлятко”), будинок Товариства сільських господарів (1907, нині районна бібліотека), будинок реального училища (1910, нині головний навчальний корпус медучилища), будинок жіночої гімназії (1887, нині СПТУ-27) та ряд інших пам’яток.
http://www.lmr.gov.ua/index/istorija_mista_lokhvicja/0-129





Лохвицька середня школа №1 Шкільна будівля 1970 – 1980-х рр.

...тут навчався татко Оберса... )))





http://lohvitcamed.at.ua/

...і тітонька Люба...

Медучилище





http://ptu-27.ucoz.ua/

СПТУ-27
Прикрепления: 7541173.jpg(312Kb) · 4748133.jpg(169Kb) · 5607769.jpg(233Kb) · 5451533.jpg(185Kb)




Сообщение отредактировал Obers - П'ятниця, 30-Лис-2012, 14:51
 
ObersДата: Середа, 28-Лис-2012, 16:14 | Сообщение # 62
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Quote (Yanushevich)
Композитор Дунаевский:
http://procol-harum.livejournal.com/322444.html


Исаа́к О́сипович Дунае́вский (Исаак Беру Иосиф Бецалев Цалиевич Дунаевски)



"Легко на сердце от песни весёлой", "Ану-ка песню нам пропой, весёлый ветер", "Как много девушек хороших", "Широка страна моя родная", и много-много других замечательных песен этого замечательного композитора мы все, я почему-то не сомневаюсь, любим и поём, подымая себе настроение. Легендарный советский композитор Исаак Осипович Дунаевский, автор музыки к многочисленным оперетам, балетам, спектаклям, кинофильмам, - уроженец города Лохвица, наш земляк.







Прикрепления: 4844214.jpg(349Kb)


 
ObersДата: Середа, 28-Лис-2012, 16:28 | Сообщение # 63
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Наталія Бесєдіна (м. Полтава)
МУЗЕЙНІ ЗАКЛАДИ ПОЛТАВЩИНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ
1950-Х — У 1980-Х РОКАХ: ОСНОВНІ НАПРЯМИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Лохвицький краєзнавчий музей у своїх наукових планах передбачав написання історичної довідки про Лохвиччину на основі опублікованої літератури, архівних документів, матеріалів, що знаходилися в його фондах 9.

Окремі фрагмен-ти рукопису публікувалися у вигляді статей в наукових збірниках, були покладені в основу доповідей та повідомлень на республіканських та регіональних конференціях 10.

9 ДАПО. — Ф. Р-7055, оп. 1, спр.328.—
Арк. 128.
10 ЦДАВО України. — Ф. 5116, оп. 10, спр.
156. — Арк. 53.

http://histans.com/JournALL/kraj/kraj_2009_1/16.pdf

...де це є?




Сообщение отредактировал Obers - Середа, 28-Лис-2012, 16:40
 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 11:52 | Сообщение # 64
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
КРАВЧЕНКО - КРЮКОВСЬКИЙ
Іван Григорович (1820, м. Лохвиця Полтав. обл. — 1885, там же) — укр. кобзар. Був пан-майстром (керівником) кобзарсько-лірницької орг-ції. Виконував укр. нар. думи й пісні, серед них сатиричну — «Про Правду і Неправду».




КРАВЧЕНКО-КРЮКОВСЬКИЙ



(справжнє прізв. — Кравченко) Іван Григорович (1820 — липень 1885) — кобзар (див. Кобзарі). Н. в передмісті м. Лохвиця. На третьому році життя був відданий до покоїв пана Крюковського (за прізвищем останнього його самого згодом прозвали Кравченком-Крюковським). Панське свавілля призвело до того, що в 10 років він осліп, після чого був відпущений на волю без хати і поля. Батько його на той час помер, і мати віддала його на навчання до кобзарів. Маючи від природи муз. здібності й неабияку пам’ять, швидко опанував техніку гри на кобзі, вивчив багато дум і пісень (за його власним свідченням, знав бл. 70 поетичних творів). Кобзарське мист-во вивчав у Івана Кравченка-Касьяна та Гаврила Зінківського (Вовка), а також у Клима Губи. Був талановитим імпровізатором. Створював нові варіанти дум і пісень, вносив до них зміни і доповнення. Володів чудовим голосом. Його виконавська майстерність відзначалася багатством супроводу на бандурі й глибокою виразністю співу. Грав на бандурі на 28 струн. У його репертуарі було 12 нар. дум, зокрема, «Три брати азовські», «Олексій Попович», «Федір Безрідний», «Сокіл і соколя», «Самійло Кішка», «Про козака Голоту», «Про трьох братів самарських», «Про Правду і Неправду», «Про сестру і брата», «Іван Коновченко». Обійшов майже всю Лівобережну Україну, Чорноморію, Донщину. Мав неабиякий вплив серед кобзарів. Був кер. (пан-майстром) кобзарсько-лірницької організації, добре знав і беріг її звичаї, турбувався про матеріальні умови кобзарів, про удосконалення їхньої худож. майстерності. Мав на Полтавщині багатьох учнів.

Думи й пісні від нього записували П.Мартинович (він же намалював і його портрет) та О.Сластіон (1876), а також В.Горленко (1882).

П. у м. Лохвиця.

Література:

Горленко В. Бандурист Иван Крюковский. «Киевская старина», 1882, т. 4; Українські записи Порфирія Мартиновича. К., 1906; Лавров Ф. Кобзарі. К., 1980; Мішалов, В. і М. Українські кобзарі-бандуристи. Сідней, 1986; Сайт «Харківський кобзарський цех» (http://kobzarstvo.org.ua/kobzari.htm).

І.М. Лисенко.

Текст статті: Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2008. - 568 с.: іл.

http://www.history.org.ua/?encyclop&termin=Kravchenko_Kryukovskii



О.Сластіон. Портрет хлопця кобзаря Петра, учня І.Крюковського
1876 р. Туш, перо, пензель, олівець. 25,3х18 см


Внизу праворуч авторський підпис, дата — 1876 р. і напис:
«Лохвиця — Приліпка / Петро учень І. Крюковського».




Сообщение отредактировал Obers - Четвер, 29-Лис-2012, 12:01
 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 12:17 | Сообщение # 65
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Quote
Іван Григорович Кравченко-Крюковський (1815 - 1885) — кобзар

Народився на Полтавщині, на околиці міста Лохвиця. Батьки були кріпаками поміщика Крюковського, тож співця й прозивали за прізвищем пана. Осліп, маючи 10 літ від роду. Кобзарського мистецтва навчався в панотців Івана Кравченка-Касьяна та Гаврила Вовка а також у Клима Губи. У Кравченка-Крюковського теж були учні. Найвідоміший – Микола Дубина з Решетилівки на Полтавщині. З бандурою Іван Григорович обійшов усю Лівобережну Україну. Сучасники називали його великим кобзарем та кобзарським гетьманом. А дослідники народної творчості В. Горленко й О. Сластіон як виконавця історичних пісень і дум ставили вище навіть за Остапа Вересая. Та й сам Вересай був такої ж думки.

Виконував думи: «Втеча трьох братів з Азова», “Олексій Попович”, “Федір Безрідний-Бездольний”, “Три брати Самарські”, “Сокіл і соколя”, “Проводи козака”, “Сестра і брат”, “Вдова і три сини”, “Самійло Кішка”.

Помер у 1885 році.
Джерела

Мішалов, В. і М. Українські кобзарі-бандуристи – Сідней, Австралія, 1986 - 106с.


Quote
КРАВЧЕНКО-КРЮКОВСЬКИЙ Іван Григорович (1820, м. Лохви-ця, тепер Полтав. обл.— 1885, там же) — укр. кобзар. Н. в кріпацькій сімї. Осліп уже дорослим. У репертуарі К.-К. були укр. нар. пісні, серед них сатирична — "Про правду і неправду" й багато дум ("Олексій Попович", "Про сестру і брата", "Про вдову і синів", "Про азовських братів", "Самійло Кішка", "Федір Безрідний", "Іван Коновченко" та ін.). Мав бандуру па 28 струн, був панмайстром (керівником) кобзарсько-лірницької орг-ції. Виконавська майстерність відзначалася багатством супроводу на бандурі й глибокою виразністю співу. Від К.-К. записували думи П. Мартинович (1876) і В. Горленко (1882).
Літ.: Горленко В. Бандурист Иван Крюковский. "Киевская старина", 1882, № 12.
М. П. Полатай.




"Я був кріпостний Крюковського пана. Ото-ж по пану Крюковським і прозиваюсь. С трьох літ мене взято до двора і був я при паничу. До десяти год я був видющій... Підріс мій панич, ― оддали єго у Гадяч ув училище і мене з ним оддали; одвезлы мене з нимъ у Гадяч. Обіжа мене панич..." [Так знущався панич над хлопцем ― див. далі розповідь ― що той тяжко захворів на очі і втратив зір. А потім, вже сліпого, в криниці топив ― так люди вирятували.]
..."отдали мене в Гапонівку до сліпого, до Івана, таки Кравченка; і він Іван Кравченко і я Іван Кравченко. Він ше й Касьяном прозиваєтьця. Узяв він мене на три годи, за півтора году вивчив грать.

(Отривок)"

― Мартинович Порфирій: "Украиньськи записи Порфирія Мартиновича". Кіевъ. 1906. 317с.

Quote
...В історії кобзарства краю найчільніше місце займає Іван Кравченко. Народився він у Лохвиці в сім'ї кріпака дрібнобуржуазних дворян Крюковських, від яких й дістав прізвисько Крюковський. Деякий час жив у Сенчі, потім знову у Лохвиці, де на Прилипці разом з синами побудував хату і дожив свого віку. Помер у 1885 році. Іван Кравченко-Крюковський був живим втіленням класичного кобзарського звичаю. Знав кобзаря і лірника Андрія Шута з Сосницького повіту Чернігівської губернії кобзарів Антона і Трифона з Великих Бубнів Роменського повіту та Потапа з Нової Греблі Лохвицького повіту, лірника Архипа Никоненка з Оржиці Лубенського повіту Полтавської губернії. Репертуар Івана Кравченка-Крюковського складався з дум "Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі", "Олексій Попович", "Федір безродний, бездольний", "Самійло Кішка", "Три брати самарські", "Івась Коновченко, Вдовиченко", "Сокіл і соколя", "Проводи козака", "Сестра та брат", "Бідна вдова і три сини", пісень та псальм. Думи й пісні від нього в різний час записували Порфирій Мартинович та Василь Горленко. Тут, ще на початку ХІХ ст., записував думи від кобзарів Платон Лукашевич.

У кобзаря Петра Неховайзуба з с. Бондарі Лохвицького повіту навчався Опанас Сластьон. Під портретом кобзаря, який сам намалював, Опанас Сластьон написав: "1875, с. Бондарі Лохвицького повіту. Мій "пан-отець", що навчив мене співати думи. О.Сластіон". Опанас Сластьон також виконав портрети кобзарів Лохвицького повіту Трихона Магадина (1876 р.), хлопця-кобзаря Петра, учня І.Крюковського (1876 р.). У кінці ХІХ ст. у Лохвиці жив кобзар Макар Циганенко (помер 1968 року в с. Посад Ведмежівської сільради Роменського району Сумської області)...©












http://iht.univ.kiev.ua/library....09).pdf
http://iht.univ.kiev.ua/ru....№2-1904
Слепец-кобзарь Иван Кравченко : Киевская старина №2, 1904
Лінк, pdf: pdf
Лінк, doc: doc
Назва журналу: Киевская старина
Год издания: 1904
Номер (Volume): 2
Частина журналу: F-(0357-0409)
Формат файлу: pdf
Язык статьи: українська
російська (стара орфографія)
Прикрепления: 1088083.jpg(64Kb) · 4015457.jpg(98Kb) · 0784061.jpg(95Kb) · 9091685.jpg(153Kb) · 2100658.jpg(40Kb)




Сообщение отредактировал Obers - П'ятниця, 30-Лис-2012, 17:43
 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 13:18 | Сообщение # 66
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Українці пам'ятають будителів народного духу - українських Гомерів



Олександр Панченко:

  • Пам’ять нації – незнищенна.
    Українці пам’ятають будителів й хранителів
    народного духу та гніву!

Багатою, щедрою на талановитих народних співців-кобзарів була мальовнича Полтавщина. Тут жив один з найвидатні-ших кобзарів XIX ст. Іван Григорович Кравченко-Крюковський.

На околиці міста Лохвиці розташувався панський маєток дво¬рян Крюковських. Навкруги нього стояли убогі хатки, де жило десятків два кріпосних селян Крюковського. В одній з них у кріпосного Григорія Кравченка наприкінці грудня 1826 року народився син Іван 135.

Як і про багатьох інших співців-кобзарів, так і про Івана Кравченка дійшло до нашого часу дуже мало біографічного матеріалу. Збереглася лише частина розповіді Кравченка про власне життя.

З огляду на значний інтерес цього матеріалу, наводимо його повністю:

«...Я був кріпосний Крюковського пана; ото я по пану Крюковським і прозиваюсь. З трьох літ мене взято до двору і був я при паничу. До десяти год я був видющий. Підріс мій панич, оддали його в Гадяч в училище. І мене з ним оддали і одвезли мене з ним у Гадяч.

Обижа мене панич. Прийде оце з училища на кватирю, як зачне граться зі мною, штиля мене то відсіль, то відтіль, скубе, щипа... «стань на чотирьох лапках... А ну, чи повезеш мене, Іванька?» Як попогрався отак він зо мною півтора года, та як заболіли у мене очі, як заболіли, то як ляжу ниць, та як полежу, так підо мною так як річка сліз набіжить... Прийде панич... та як почне мене скубти та бити, то в мене сльози так і біжать, так і біжать...

Коли вже й їсти за сльозами не можна. Тоді він як побачив, що вже, значить, не переливки, посила з Гадяча письмо додому в Лохвицю, щоб мене взяли додому в Лохвицю, а йому, щоб другого мальчика дали. Привезли мене додому, стали батько призивать знахурів... Люди кажуть, що в Полтаві є доктор, то може спользувать. Повезли батько мене в Полтаву; так той доктор подививсь на мене, та й каже їм: «Що ж, попользую як-небудь.

Покинь його тут, а в місяць наві¬дайся до мене». Так у місяць батько приїхали.— «Не пускайте його на двір з півмісяця — одійдуть очі. Привезли мене, та не то півмісяця, а й місяць не пускали — не помогається. Возили у Катеринослав. Там побув півтора года у больниці. Не помоглось.

Повезли ще в Київ до Короваєва; так той подививсь-подививсь, та й каже: «Не випользую, каже. Вічний каліка він буде». Осліп я. Перестали очі бачить. А як приїде панич додому, то чого було не робить зі мною з сліпим?! Батько та мати було почують, що панич приїхав, то й журяться:

«Оце вже приїхав, буде хлопця мучити». Раз як узяв мене ганять по двору улітку та в жнива, так турляв мене, турляв... а там руські колодязь одкрили, так він турляв мене, турляв та на колодязь і нагнав, так я туди й шелепнув. Так руські тоді: «Що ви, панич, ділаєте? От мальчик убився».

Витягли мене відтіля насилу живого. Довго пролежав я після того... Так ото вже я як осліп, так батько та мати порадились та оддали мене в Гапонівку до сліпого до Івана, таки Кравченка. І він Іван Кравченко і я Іван Кравченко. Він ще й Касьяном прозивається. Узяв мене на три годи. За півтора года вивчив грать...» .


У «Ревизских сказках», які зберігаються в Лохвицькому краєзнавчому музеї ім. Г. С. Сковороди, є такі дані про рік народження Крюковського. 8 записах за 1835 рік зафіксовано перепис кріпаків, що належали лохвицько¬му поміщику Крюковському. В цьому документі значиться, що на час перепису, тобто в 1835 році, синові кріпосного Григорія Кравченка—Іванові було 9 років. Ото ж виходить, що Кравченко народився не в 1820 році, як про це писали В. Горленко, О. Сластіон, П. Мартинович та інші, а в 1826 році. Відтепер, на підставі незаперечних офіційних документів слід виправити при¬пущену помилку про рік народження кобзаря...

...Описуючи зовнішність його, Горленко пише, що це був дідусь 60-ти років, середнього зросту, сивий, з довгим чубом, з вусами, довгою бородою. Обличчя в нього з досить правильними рисами, грубувате, але пом'якшується відтінками доброзичливості А ось як описує О.Г.Сластіон зовнішній вигляд Кравченка-Крюковського: «Сама зовнішність кобзаря була досить показна,— це був сухий, вище середнього зросту старий, з майже білим волоссям, що лежало у нього на плечах, як у священика.

Він досить дорожив своєю шевелюрою, кажучи, що йому, як кобзарю і пану-майстру, це підходить. Великих зусиль і чималих пригощань коштувало моєму другові П.Д.Мартиновичу, що писав тоді портрет-етюд пана-майстра, умовить його остригти свій чуб, сподіваючись цим заходом досягти ще більшої типовості; правда, зрештою, хоч і з величезним небажанням, кобзар погодився на цю операцію; звичайно, вийшло бозна-що: перед нами був уже не тип патріарха-барда, а звичайний собі дід «з підголеним чубом», яких тоді було ще дуже багато»...

...Дещо про виконавську майстерність І.Кравченка-Крюков¬ського. Голос у нього був вельми хороший. Прекрасно звучали й твори, що їх виконував кобзар без співу. Високо оцінюючи кобзарське мистецтво Кравченка-Крюковського, В.Горленко і О.Сластіон ставили його навіть вище за Остапа Вересая.

Кравченко-Крюковський користувався високим авторитетом серед народних співців як людина, що надзвичайно багато знає, і як пан-майстер, і нарешті, як розсудливий і надзвичайно справедливий чоловік, що вирішував усі кобзарські справи по чистій совісті,— зазначали кобзарі. Відомо, що панотець Кравченко-Крюковський свято беріг усі звичаї і церемонії кобзарської і лірницької корпорації .

Обійшовши майже все Лівобережжя України, цей народний співець бував і на Дону та Чорномор'ї, у Харкові, Ромнах тощо.

У перших числах липня 1885 року на 65-му році життя кобзар Кравченко-Крюковський помер у Лохвиці. «Проїжджаючи в середині минулого липня через Лохвицю,— пише В.Горленко,— і зайшовши в його (Кравченкову,— Ф.Л.) хату, я не застав його більше в живих. У воріт мене зустрів уральський козак, що постоєм стояв у хаті, один з розквартированих по місту.

На запитання про господаря, він сказав: «Старик, сліпий? — помер. Чо¬тири дні як закопали». З сім'ї кобзаря не було нікого. Сини пішли в Новоросію, на заробітки, дружина запила ще при чоловікові, виявилась у сусідньому шинку. Невільно пригадались слова думи про козацьку хату у відсутності господаря... »

Відомим кобзарем назвав Івана Кравченка-Крюковського один з найвидатніших дослідників кобзарства України, професор Ф.М.Колесса . Це був «...президент доволі складної кобзарсько-лірницької організації, яка мала свої звичаї, закони і навіть мову; крім того, Крюковський був людиною надзвичайно справедливою... котра свято зберігала ці звичаї і церемонії своєї корпорації» .

1970 року минуло 150-річчя з дня народження і 85-річчя з часу смерті видатного кобзаря І.Г.Кравченка-Крюковського. Республіканське Товариство охорони пам'ятників історії і культури, Музично-хорове Товариство УРСР, Полтавський педагогічний інститут ім. В.Г.Короленка та Полтавська обласна організація охорони пам'ятників історії та культури влаштували у Полтаві та Лохвиці вечори, присвячені вшануванню пам'яті співця.

Подав для інформації краєзнавцям (за книгою Федора Лаврова «Кобзарі» (1980)), - директор Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського, - адвокат д-р Олександр Панченко
http://ezheliy.ucoz.ua/news....14-1532
Прикрепления: 9598133.jpg(36Kb)




Сообщение отредактировал Obers - Четвер, 29-Лис-2012, 13:20
 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 13:57 | Сообщение # 67
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline




LA RUSSIE NOIRE ou POLONOISE qui Comprend les PROVINCES DE LA RUSSIE NOIRE de VOLHYNIE et de PODOLIE divisées en leurs Palatinats Vulgairement Connües sous le Nom D’VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES.

Дуже рідкісна карта України та Польщі, підготовлена ​​Сансоном в 1675 році, опублікована спадкоємцями Сансона в Парижі в 1706 році. Лохвицю шукаємо самостійно - як я вже наголошував таких карт з Лохвицею є достатньо. Якось відкрию окрему тему, присвячену Лохвиці в картографії...

wink
Прикрепления: 5489709.jpg(277Kb)


 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 14:55 | Сообщение # 68
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Земські поштові марки Лохвиці :



Лохвица 1899. Марка с проколом (ранее нанизанная на нитку) - всего 70 таких марок было, сохранилось около 30





1911, Лохвицкий уезд Полтавской губернии

ВОЗНИКНОВЕНИЕ ЗЕМСКОЙ ПОЧТЫ

...А из уездов, где были выпущены почтовые марки, рекордсменами являлись Богородский уезд (выпущено 150 основных номеров), Грязовецкий (122), Полтавский (94), Белозерский (85) и Лохвицкий (75).

Уездные земства, в подавляющем большинстве случаев, выпускали марки только для нужд почтового обращения. В 84 уездах было выпущено менее 10, а еще в 38 уездах - менее 20 почтовых марок.

Но нет правил без исключения. Исключением являются земские почты Полтавского и Лохвицкого уездов Полтавской губернии, где во главе почтового дела стоял известный филателист П. П. Ганько. (Павел Петрович Ганько был председателем губернского земского собрания ) В этих уездах было сделано большое количество выпусков марок, совершенно не оправданное потребностями почтового обращения.

Таким образом, создавались искусственные редкости, а тиражи марок уменьшались, чтобы иметь возможность осуществить новое издание. В Лохвицком уезде среди надпечаток, сделанных в связи с израсходованием запаса мелких номиналов марок, есть и чисто спекулятивные выпуски, например: 5 коп. на 3 коп. – синяя (№ 25). Бесспорно спекулятивную цель имели малотиражные выпуски беззубцовых марок этих уездов. Только ради наживы в Красненском уезде Смоленской губ., были сделаны разновидности юбилейных марок 1912 г. с углами разного цвета и умышленно уничтоженными цифрами в углах (№№ 15 – 21 и 27 – 30). Но это частности, так сказать, темные, хотя и объяснимые, места в истории земской почты...

...В частности, Полтавский, Белозерский, Грязовецкий, Соликамский, Лохвицкий, Красненский (почти все они в списке "рекордсменов") и другие уезды ежегодно выручали от продажи своих марок несколько сот рублей. Чтобы подтвердить это, обратимся к докладам о деятельности земских почт Полтавского и Белозерского уездов. В 1906 году Полтавская уездная управа сообщила земскому собранию, что «по получении новой партии марок они в значительном числе закуплены коллекционерами», а в 1909 году, что «изготовленные юбилейные марки раскупили коллекционеры»...

http://derevnyaanciferovo.narod.ru/28.htm


 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 14:59 | Сообщение # 69
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline


Лохвицкий Уезд, Полтавской Губернии 1911 год



Лохвица 1901



Лохвица 1901. Проба в синем цвете



Лохвица 1901. Проба в лилово-роз цвете



Лохвица 1901. Марка MLH
Прикрепления: 7798067.jpg(42Kb) · 2799964.jpg(64Kb) · 2148733.jpg(72Kb) · 5948839.jpg(69Kb) · 0290784.jpg(39Kb)


 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 15:01 | Сообщение # 70
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline


Лохвица 1901. Марка MLH



Лохвица 1904 1-ое издание. Марка MLH



Лохвица 1904 1-ое издание. Марка MLH



Лохвица 1906 2-ое издание. Трансфер блок 2 типа, MLH



Лохвица 1906 2-ое издание. Марка без зубцов MLH
Прикрепления: 9680245.jpg(39Kb) · 9792748.jpg(39Kb) · 2734133.jpg(37Kb) · 2767634.jpg(83Kb) · 5311633.jpg(38Kb)


 
ObersДата: Четвер, 29-Лис-2012, 15:08 | Сообщение # 71
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline


Лохвица 1906 2-ое издание. Трансфер блок 2 типа, MLH



Лохвица 1906 2-ое издание. Трансфер блок 2 типа, пара с полным гашением



Лохвиця в базарний день
Прикрепления: 8931515.jpg(105Kb) · 2013232.jpg(88Kb)


 
veselgeoДата: Четвер, 29-Лис-2012, 23:29 | Сообщение # 72
Рядовий
Группа: Пользователи
Сообщений: 18
Награды: 1
Репутация: 1
Статус: Offline
Доброго дня чи ночі.
Питання для краєзнавців Лохвиччини. На відомій світлині з дзвіниці Благовіщенської церкви, на задньому плані, навпроти камяних рядів але через дорогу, видніється купол церкви (дзвіниці?). На карті "Центральна частина Лохвиці 1907-1910 рр." приблизно на цьому ж місці зображена церква. Що це за храм? Та й взагалі, в Вікіпедії вказано, що в Лохвиці було 6 церков - якщо рахувати, то 1- нехай Благовіщенська, 2 - теж досить відомий собор Різдва Богородиці, 3 - біля Камяних рядів, 4 - Іванівська біля школи №3. Які і де ще були дві церкви?
Прикрепления: 3569113.jpg(124Kb) · 8753014.jpg(198Kb)
 
ObersДата: П'ятниця, 30-Лис-2012, 11:04 | Сообщение # 73
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline


Зоя Василiвна Янушевич

Журиться i згадує в своïх листах рiдну Свиридiвку доктор бiологiчних наук Зоя Василiвна Янушевич (1916-2005), яка живее нинi десь бiля Лондона в далекiй Англiï. Болить в неï душа i за «зруйнований будинок Терешкевича», за «спалений мiсток по дорозi до Сули». Вона пише:

«В Англiï стоять церкви та будiвлi, яким вже бiльше тисячi рокiв i нiхто ïх не руйнує i не грабує. Але таких курганiв, як нашi «Краснi могили» на Ведмедицi, немає».
http://sviridovka2.blogspot.com/2009/11/i.html
Микола Петренко: Славна людьми земля свиридiвська

http://mapyourinfo.com/wiki....ильевна



...Наш дедушка и отец Зои, Василий Ипполитович Янушевич, родился в 1885 г. в местечке Степань Волынской губернии Ровенского уезда. Почему в Степани - этого уже не узнать. Но вся семья и многочисленная родня проживала в Житомире, это был их город. Василий Ипполитович учился в Киевском университете на историческом и юридическом факультетах. Когда это было возможно, подрабатовал репетиторством, в частности, в Полтавской губернии, в местах неподалеку от уездного городка Лохвицы - в Свиридовке, Голинке. Он был знаком со свиридовскими помещиками Терешкевичем и Дорогокуплей, потому там и оказался. Как раз в тех прекрасных местах он и встретился со своей будущей супругой Наталией Васильевной Соколовской, учительницей, которая в то время заведовала школой в селе Новая Гребля. В 1915 году они обвенчались в свиридовской церкви, а 5 апреля 1916 г. у них родилась дочь Зоя.

Страшный ХХ век уже начался, но там еще на какое-то время задержалось спокойствие. Василий Ипполитович был призван офицером на фронт I мировой войны, воевал в Румынии, Бессарабии. Советская власть дала маленькую отсрочку Украине, и до 1919 года там продолжалась еще нормальная жизнь. Но с появлением большевиков молодая семья оказалась в опасности. Наталию Васильевну "судили" трибуналом уборщицы новогребельской школы, а Василия Ипполитовича много раз арестовывали красные за то, что он был офицером царской армии. Однажды даже везли на расстрел, но ему удалось бежать из поезда и пробраться к своим в Свиридовку. Позднее он с товарищем /Дорогокуплей/ отправился в Одессу, хотел эмигрировать. Но в Одессе товарищ умер от тифа, что-то не получилось, и он вернулся в Свиридовку. Тем временем второй ребенок - мальчик, Дима, умер от менингита. Из-за постоянных преследований в конце концов решили уехать из Свиридовки - сначала в Лохвицу, потом, в 1923 г., в Житомир.
http://zoya-yanushevich.blogspot.com/2005/11/blog-post.html
Yanushevich Z.V.



Алик Усенко, Зоя Янушевич и Люда Мажара. Свиридовка, 1989 г.



Воспоминания Зои Янушевич. Книга вторая.
Еще о Свиридовке
http://zoya-yanushevich2.blogspot.com/2008/01/blog-post_5331.html


Письма Зои Янушевич Рите из Свиридовки, апрель - май 1986 г.
http://yanushevich-etc.blogspot.com/2006/03/1986.html




Прикрепления: 9036786.jpg(324Kb) · 3592879.jpg(164Kb) · 4615257.jpg(108Kb)




Сообщение отредактировал Obers - П'ятниця, 30-Лис-2012, 11:07
 
ObersДата: П'ятниця, 30-Лис-2012, 11:17 | Сообщение # 74
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Зоя Васильевна Янушевич (18 апреля 1916 года, село Новая Гребля, Украина в 19 сентября 2005 года, город Рединг, Великобритания) в советский ботаник, доктор биологических наук, один из пионеров советской палеоэтноботаники.



Биография

В 1937 году закончила Житомирский государственный сельскохозяйственный институт. Обучалась в аспирантуре в ленинградском Всесоюзном институте растениеводства (ВИР). В начале блокады Ленинграда З. В. Янушевич принимала участие в защите города и была награждена медалью «За оборону Ленинграда».

В июне 1946 года З. В. Янушевич защитила кандидатскую диссертацию по кок-сагызу, каучуконосу, который в то время рассматривался как важное стратегическое сырье. Она проработала в ВИРе до 1954 года. Затем по приглашению Академии Наук Молдавской ССР в числе других сотрудников ВИРа З. В. Янушевич переехала в Кишинёв, чтобы участвовать в организации Ботанического сада Молдавской Академии наук. С 1954 по 1971 годы старший научный сотрудник, а с 1971 по 1977 годы заведующий отделом интродукции культурных растений Ботанического сада АН Молдавии.

В 1970-е годы З. В. Янушевич сблизилась с группой молдавских археологов и увлеклась палеоэтноботаникой, которая в то время только зарождалась. З. В. Янушевич собирала и анализировала сведения о развитии культурных растений, их исторической географии, работая в Эрмитаже и Этнографическом музее Ленинграда, в археологических музеях Одессы, Киева, Москвы, Крыма. Результаты своих исследований З. В. Янушевич изложила в монографии «Культурные растения Юго-Запада СССР по палеоботаническим исследованиям». В ней З. В. Янушевич подтвердила правильность вавиловской теории центров происхождения культурных растений, внеся вместе с тем немало существенных уточнений о границах древних земледельческих областей, их взаимосвязи и исторической последовательности. З. В. Янушевич определила место и время возникновения важнейших культурных растений и пути их миграции. Этот труд лег в основу докторской диссертации З. В. Янушевич, которую она защитила в 1979 году.

З. В. Янушевич принимала участие в международных конференциях по палеоэтноботанике в ГДР, Болгарии, Чехословакии и Польше. Она получала приглашения на подобные конференции и из западных стран, но советские власти её не выпускали. З. В. Янушевич завершила свою научную деятельность в 1988 году, а в 1992 году переехала на постоянное место жительства к сыну в Англию.

Сочинения

За свою жизнь З. В. Янушевич написала самостоятельно или в соавторстве около 60 работ.
«Зимующий овес и горох в Молдавии». Кишинёв, 1969 (в соавторстве).
«Дикорастущий виноград Молдавии». Кишинёв, 1971 (в соавторстве)
«Новые формы томатов». Кишинёв, 1972.
«Культурные растения юго-запада СССР по палеоботаническим исследованиям». Кишинёв, 1976
Кроме того, Зоя Васильевна Янушевич оставила после себя две книги воспоминаний, названные «Случайные записки», в которых, среди прочего, рассказывается о том, как ключевые моменты советской истории преломились в её жизни: Голодомор на Украине, 1937 год, блокада Ленинграда и другое.


Библиография

Femei din Moldova. Chisinau, 2000
«Главное дело ее жизни». Газета «Штиинца», в„–23 от 5 сентября 1986 г.
З.Янушевич. Случайные записки (включён Блокадный дневник)
З.Янушевич. Случайные записки. Продолжение.


http://www.enci.ru/Янушевич,_Зоя_Васильевна
http://ru.wikipedia.org/wiki/Янушевич,_Зоя_Васильевна

Категория:Ботаники Украины
http://ru.wikipedia.org/wiki/Категория:Ботаники_Украины

Палеоэтноботанические находки в Приморье / З. В. Янушевич, Ю. Е. Вострецов, С. А. Макарова ; АН СССР, Дальневост. отд-ние, Ин-т истории, археологии и этнографии народов Дальнего Востока, 24,[1] с. ил. 20 см, Препр. Владивосток ДВО АН СССР 1990




Сообщение отредактировал Obers - П'ятниця, 30-Лис-2012, 11:34
 
ObersДата: П'ятниця, 30-Лис-2012, 11:30 | Сообщение # 75
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2531
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Игорь Рассоха

Методика выявления древнейшего родства языков путем сравнения их базовой лексики с ностратической и сино-кавказской реконструкциями

Южно-Украинский центр неолитической революции

3. Дикие предки культурных растений на Юге Украины


Злаки



Рис. 2. Распространение дикой пшеницы-однозернянки

... "В Крыму найдено большое количество культурной и дикой однозернянок, что свидетельствует в пользу ее местного происхождения. ...Однозернянки Балканского полуострова и Крыма могли послужить непосредственным исходным материалом для введения их в культуру на месте" [46, с. 23, 22]. Последнее утверждение принадлежит ведущему палеоботанику Зое Васильевне Янушевич, с трудами которого украинские специалисты по археологии каменного века должны быть знакомы.

Конечно, в наше время далеко не все ученые разделяют концепцию Н. И. Вавилова: «Теория первоначального происхождения твердых пшениц из Эфиопии основана только на большом многообразии их состава в этой стране. Но Эфиопия вообще никакого отношения к происхождению пшеницы не имеет. В ботанике известно много примеров, когда вид, однообразный на своей родине, достиг расцвета формообразования далеко за ее пределами» [34, с. 113]...

...Еще момент: даже древнейшие зерна культурной однозернянки, найденные З. В. Янушевич в керамике и обмазке буго-днестровской и раннетрипольской культур, близки к современной культурной однозернянке и четко отличаются от дикой однозернянки. Причем мелких удлиненных зерновок наподобие тех, которые известны в неолите Малой Азии (Чатал-Гуюк), в Буго-Днестровском районе не найдено [46, с. 28-30]. Следовательно, эта пшеница до того, как она попала в посевы ранненеолитической буго-днестровской культуры, уже прошла через искусственную селекцию. И происходило это НЕ в Малой Азии, а именно в Северном Причерноморье...

...Растет на Юге Украины и рожь сорная S. segetale, при этом здесь (и в целом на Юге Восточной Европы) распространена эндемичная для этого района разновидность Subs. dighoricum (Vav.) Tzvel, 1973. Она представляет собой форму с мягким колосьями с тонкими остями и зерновками, которые легко освобождаются из колоса, то есть наиболее напоминает культурную европейскую рожь [41, с. 66]. И это не случайно. "В Центральной Европе рожь прослеживается с эпохи неолита, а в первом тысячелетии нашей эры ее следы являются значительными, но на Балканах, а также в Передней Азии в археологических материалах ранних памятников рожь отсутствует" [46, с. 133].

Исследованиями З. В. Янушевич и Б. А. Шрамко [68] установлено, что впервые рожь была введена в самостоятельную чистую культуру именно лесостепными племенами Восточной Европы не позднее первой половины I тысячелетия до н. э. [69, с. 30 - 31]. Наверное, от скифов ее не позднее III в. до н. э позаимствовали и греческие колонисты Северного Причерноморья [46, с. 134 - 137]. Следовательно, в любом случае родиной культурной ржи является территория Украины. В контексте нашей темы это является важным прецедентом...

...30) Слива. Происхождение культурной сливы доказано экспериментами В. А. Рыбина [86]. Она представляет собой гибрид терна и алычи. Древнейшие из пока найденных остатков сливы известны на поселениях эпохи неолита на территории Украины и Молдовы [46, с. 185]. Как известно, терн растет по всей территории Украины. В своей книге З. В. Янушевич упорно пишет об "иранской или среднеазиатской алыче" [46, с. 186], которая якобы продвинулась на территорию Украины. Но для подобных утверждений нет никаких оснований. Показательно, что "остатки плодовых растений среди палеоботанических находок ранних земледельческих памятников Закавказья практически отсутствуют" [103, с. 44].
http://www.rummuseum.ru/lib_r/rass13nostr.php

Исследования по ностратической проблеме
Южно-Украинский центр неолитической революции
Исследования по ностратической проблеме. Методика выявления древнейшего родства языков путем сравнения их базовой лексики с ностратической и сино-кавказской реконструкциями
И.Н. Рассоха. Методика выявления древнейшего родства языков путем сравнения их базовой лексики с ностратической и сино-кавказской реконструкциями. Харьков, ХНАМГ, 2010.

http://www.rummuseum.ru/lib_r/rass00nostr.php




Сообщение отредактировал Obers - П'ятниця, 30-Лис-2012, 11:48
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 5 з 39«12345673839»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2014Створити сайт безкоштовно