ЛохвицяП'ятниця, 24-Лис-2017, 16:16
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 43 з 54«1241424344455354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
aaaaДата: Понеділок, 08-Гр-2014, 18:12 | Сообщение # 631
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Будівлі з часів  вулиці,яку  іменували -  Соборна.
Прикрепления: 4410465.jpg(528Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Вівторок, 09-Гр-2014, 11:15 | Сообщение # 632
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Цитата aaaa ()
Будівлі з часів вулиці,яку іменували - Соборна.
Дякую! Дуже цікаве фото. Безліч разів був на вул. Соборній, наче кожен будинок пам'ятаю, а ніяк не зрозумію, де конкретно знаходиться дане місце і будівля, що на фото. Для мене справжня фотозагадка.

Додано (09-Гр-2014, 09:15)
---------------------------------------------
На початку ХХ ст. у м. Лохвиця до половини населення складали представники еврейського походження. У місті були синагоги, еврейські школи, підприємства (наприклад тютюнова фабрика Є.Х. Дунаєвського, друкарні), магазини. До сьгодні у Лохвиці дуже мало збереглося пам'яток еврейської культури.
Неподалік від колишньої Тютюнової дослідної станції та нинішнього "Фінського селища" знаходиться старе еврейське кладовище, там ще зустрічаються ось такі плити з написами на івриті.



Я зробив декілька фото даних плит (може скоро й цих пам'яток не буде) і на одному із російськомовних форумів Ізраїлю попросив перевести написане. На жаль, виявилось, що на фото не все можна було прочитати, але дещо таки перевели.

Наприклад, тут написано приблизно таке: "Здесь похоронен уважаемый дорогой престарелый (насыщенный днями) Мордехай Яков бар Хаим хаЛеви Дунаевский, умерший 5 июня 1902 года (כ"ט באייר התרס"ב) Пусть будет его душа включена в цепочку жизни." Чи це родич Ісаака Дунаєвського, чи промисловця Є.Х. Дунаєвського, невідомо, але у верхній частині плити зображення, схоже на родовий герб.



Переглянути фото у повному розмірі:

Тут погано читається напис, але крім іншого, на даній плиті вибито фрагмент одного із псалмів царя Давида.





Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 09-Гр-2014, 11:18
 
aaaaДата: Вівторок, 09-Гр-2014, 14:17 | Сообщение # 633
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
cry

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Вівторок, 09-Гр-2014, 16:23 | Сообщение # 634
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
·До 135-річчя від дня народження Ісака Дунаєвського 



Є речі, про які жалкуєш усе життя. Отак і я жалкую, що свого часу – ще студентом -- кілька років жив у Полтаві поруч з людиною, спогади якої нині були б безцінними, але хто ж думав тоді!.. Ця сива, худенька бабуся часто приходила «на вогник» у дім моєї квартирної хазяйки на затишній вулиці Короленка: вони бесідували, обмінювалися книгами, обговорювали телепередачі і навіть любили разом дивитися популярне тоді фігурне катання...

Якось у одній з телепередач прозвучав знаменитий «Шкільний вальс», і бабуся почала розповідати, що саме на ... її прохання Дунаєвський і написав цю пісню. Ось тоді я й дізнався, що Зіна Йосипівна – це сестра композитора! Після війни вона працювала у полтавській школи №1 і саме 1950 року мав відбутися її перший випуск. Так у травні того року «Шкільний вальс» тут уперше й прозвучав...Тож багато ще чого хотілося б тепер -- через 35 років – розпитати у Зіни Осипівни, адже про дитинство композитора, його «лохвицький період» відомо дуже мало...

Все починалося з Лохвиці...

Ісак Йосипович (повне ім'я після народження Ісак Беру Йосип Бецалев Цалієвич) Дунаєвський народився 30 січня 1900 в містечку Лохвиці на Полтавщині -- у родині банківського службовця Цалі Симоновича Дунаєвського.

І якщо батько Ісака жодного стосунку до музики не мав, то мати Розалія Ісаківна непогано співала і грала на кількох музичних інструментах, як і дядя Самуіл, який не лише жив у їхній сім’ї, але й був господарем єдиного на всю Лохвицю ... грамофона. Ох, цей грамофон...!

До шести років Ісак вже знав музичну грамоту і грав на піаніно. Але про норови того часу свідчить і такий факт: Ісаку і його старшому братові Семену свого часу було відмовлено в прийомі до Лохвицького реального училища: вступні іспити вони здали успішно, але існував ценз, за яким кількість єврейських дітей в середніх навчальних закладах суворо обмежувалася. Тож коли діти почали підростати (а їх було шестеро), сім’я переїхала до Харкова.

У сім’ї , до речі, дуже шанували музику, тож невипадково, певне, звідси вийшли й стали знаменитими на всю країну одразу три композитори – три брати: Ісак, Зиновій і Семен Дунаєвські та ще два відомі диригенти – Борис та Михайло. Але спершу Ісак вступив до Харківського музичного училища, де вчився грі на скрипці, а ще -- складав романси, фортепіанні п'єси, квартети. Одночасно навчався в гімназії, а потім на юридичному факультеті університету. Батько й справді бачив його юристом, але музика остаточно «перемогла» і зрештою Дунаєвський вступив таки до Харківської консерваторії. Після її закінчення у 1919 році почалася його робота в Харківському російському драматичному театрі. Цікаво, що у більшості біографій Дунаєвського згадується, що він був у театрі завідувачем музичною частиною, композитором, диригентом, але при цьому забувають, що перш ніж «завідувати» Дунаєвський працював і піаністом, і скрипалем.Дебют Дунаєвського як театрального композитора відбувся 1920 року виставою "Одруження Фігаро", а як диригента – роком пізніше поставкою (спільно з М.Синельниковим) «Періколи» Ж.Оффенбаха. Деякий час Дунаєвський устиг попрацювати і в Симферопольському театрі ім. М. Горького, де й нині його портрет можна побачити на почесному місці серед інших знаменитостей – Щепкіна, Раневської.

Від театру до кіно



Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ.


 
zakonДата: Середа, 10-Гр-2014, 09:05 | Сообщение # 635
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Цитата Obers ()
·До 135-річчя від дня народження Ісака Дунаєвського
Це стаття з майбутнього :))   Така річниця буде у 2035 році...

Додано (10-Гр-2014, 06:54)
---------------------------------------------
м. Лохвиця. Народний будинок. Фото 60-х років (на той час в даному приміщенні був розташований районний будинок культури).



Переглянути фото у повному розмірі:

Додано (10-Гр-2014, 07:05)
---------------------------------------------
м. Лохвиця. Будинок Отрок-Говорухи, побуд. у 1825 році ( в радянські часи до 1980-х тут був розміщений відділ міліції). Фото 1920-х, назва фото - "Виїзд міліції на весняно-польові роботи в підсобному господарстві".  Нарешті  отримав дане фото в хорошій якості.



Переглянути в повному розмірі:

Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 09-Гр-2014, 17:35
 
ObersДата: Середа, 10-Гр-2014, 12:07 | Сообщение # 636
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата zakon ()
Це стаття з майбутнього :))   Така річниця буде у 2035 році...

Сміюсь))) Зарано, здається, але нічого!!! lol

ps/ фото всі круті, неймовірні, дуже цікаво, бракне слів...


 
aaaaДата: Середа, 10-Гр-2014, 20:55 | Сообщение # 637
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Клас!.Клас!Клас!

6 августа, 2007 - 18:29


МАРКО КРОПИВНИЦКИЙ. ФОТО 1889 ГОДА / ЗДАНИЕ НАРОДНОГО ДОМА В ЛОХВИЦЕ. ФОТО Когда приезжаю в славный казацкий город Лохвица, на Полтавщине, всегда ловлю
придирчивым взглядом незабываемые еще с детства силуэты ее старых
зданий, живописных уголков. Но с каждым годом все меньше встречаю среди
прохожих знакомые лица. Отходит в вечность старшее поколение, а с ним —
целая эпоха. Остаются только щемящие воспоминания о «родном пепелище» и о
тех, кого хранит благодарная человеческая память. Шел 1901 год. На многолюдной улице Лубенской (нынче Т. Шевченко) из-под лесов выросло
стройное сооружение Народного дома. По ходатайству уездного земства и
местной интеллигенции он был построен по проекту выдающегося украинского
архитектора и художника В. Кричевского (1872—1952). Это был настоящий
театр с большим зрительным залом, балконами, с верхним ярусом
(галеркой), оркестровой ямой, гримерками, вестибюлем. Дом возвели в деревянных конструкциях с четко выделенным фасадом, что придавало ему
определенную импозантность. Его оживляли венецианские окна, «одетые» в
резные наличники. Боковые одноэтажные пристройки выделялись тремя
соединенными фронтонами над дверями и двумя окнами. Народный дом в Лохвице открывали торжественно. Об этом оставила свои ценные заметки в
«Киевской старине» (1902) О. Пчелка (1848—1930). Приведу их здесь
частично: «В начале июля прошлого лета в соседнем уголке Полтавщины, в
г. Гадяче, где я проводила лето, прошли слухи, что в Лохвице должен
открыться Народный дом. Мы, гадячане, как ближайшие соседи лохвичан,
считали, что это, в какой-то степени, наш общий полтавский праздник, а
поэтому кое-кто из нас, в том числе, и я с братом, врачом А.
Драгомановым, отправилась на время торжеств в Лохвицу. Мы, как настоящие
туристы, никому неизвестные, отправились разыскивать в Лохвице новое
выдающееся место — Народный дом. Мы нашли его, конечно, без труда. На
ступеньках помещения была толпа. Его двери были широко открыты. Молебен
уже закончился. На эстраде дочитывался доклад об истории строительства
Народного дома. После делового отчета был зачитан господином В.
Русиновым (предводитель уездного дворянства. — Г.Ш. ) реферат о значении театра вообще и национального в частности...» Далее автор пишет, что на сцену под бурные аплодисменты поднялся московский гость,
земляк, историк, вице-президент нового Шекспировского общества в Англии
М. Стороженко (1836—1906), который, кстати, много сделал для подъема
культуры в уезде. Он, в частности, передал в лохвицкую общественную
библиотеку много книг. В тот торжественный день в Народном доме М.
Стороженко с «редкостной задушевностью» прочитал лекцию о Т. Шевченко.
После с большим успехом здесь прошло первое представление «Наталки
Полтавки» И. Котляревского. Роль Наталки исполнила жена В. Русинова
Ольга, выборного — М. Кропивницкий, которого специально пригласили в
Лохвицу из Харькова. С тех пор Лохвица стала известным театральным городом. Сюда приезжали на гастроли
русские и украинские путешествующие театральные трупы, в частности,
полтавского мецената и антрепренера Ф. Волыка. В ее составе были
прославленные корифеи украинской сцены М. Заньковецкая, М. Кропивницкий,
И. Марьяненко, М. Садовский и другие. Артисты трупы Общества русских
драматических театров, которую тогда возглавлял выдающийся режиссер и
балетмейстер М. Петипа (1849— 1930), впервые в провинции, в Лохвице,
показали пьесу М. Горького «На дне», которая пользовалась, как писали
современники, большим успехом. В конце ХIХ века в Лохвице был создан полупрофессиональный театр, который с
открытием Народного дома, получил постоянную сцену. Костяк его трупы
состоял из местной интеллигенции: учителей реального училища и женской
гимназии, певцов соборного хора, одаренной рабочей и сельской молодежи.
При трупе работал и небольшой театральный оркестр. Много лет ею
руководил талантливый режиссер и музыкант М. Дьяков. В его постановке на
сцене Народного дома шли пьесы И. Карпенко- Карого, М. Кропивницкого,
М. Старицкого, А. Чехова, В. Шекспира. Лохвицкие актеры отличались высоким мастерством, которому учились у артистов и
музыкантов, приезжавших в Лохвицу на гастроли по несколько раз в год. В
1902 году на сцене Народного дома с большим успехом выступал и хор, с
которым гастролировал по Украине М. Лысенко. Всегда в его переполненном
зале проходили и концерты хора народной песни под руководством Н.
Городовенко, который учительствовал в родном городе в 1907—1909 годах. В
начале 20 х годов в Народном домеплодотворно работал известный
композитор и дирижер, бывший хормейстер Мариинского театра П. Толстяков
(1880—1930). В Лохвице он руководил местным хором «Рух», выступал с ним в
городах и селах Полтавщины. С 1925 года П. Толстяков связал свое
творчество с Харьковом. С городом была тесно связана и творческая деятельность «отца украинского театра» —
драматурга, режиссера и актера М. Кропивницкого (1840—1910). Он не раз
здесь бывал со своей прославленной труппой. Так, после окончания
гастролей в Одессе писал: «Теперь едем в Лохвицу, потому что там есть
настоящий театр...». У него завязалась дружба с местной театральной
трупой, с писателем А. Тесленко (1882—1911). В родном селе Харкивцы по
совету М. Кропивницкого Тесленко создал самодеятельный театр. М. Кропивницкий очень помог лохвицкому любительскому театру в его
творческом росте. Он участвовал в представлениях, осуществил постановки
пьес при участии смешанных трупп городских и сельских актеров. Об этом
мы узнаем из публикации газеты «Полтавский вестник» за 1903 год, в
частности, в корреспонденции «По поводу гастролей М. Кропивницкого в
театре Народного дома г. Лохвица», читаем: «Года два тому известный артист М.Л. Кропивницкий выступил в с. Пизники на сцене
домашнего театра как руководитель спектакля. Поразительно было видеть
знаменитого народного артиста в окружении сельской молодежи, которая
жадно прислушивалась к его сценическим указаниям. Поневоле рождалась
мысль, что именно Кропивницкому следовало бы взять на себя руководство
народными труппами, которые появились в различных населенных пунктах
уезда». Пожелание автора корреспонденции осуществилось. 27 и 28 сентября 1903 года М.
Кропивницкий руководил постановкой в Лохвице двух своих пьес: «Доки
солнце зійде, роса очі виїсть» и «Вуса». Комиссия Народного дома по
организации народных развлечений обратилась с просьбой к М.
Кропивницкому, чтобы он дал согласие несколько раз приехать в Лохвицу и
помог в постановке спектаклей местными театральными труппами. На это
прославленный актер и режиссер согласился. Выступления лохвицких любителей превращались в настоящий театральный праздник для
жителей города и окружающих сел. Они всегда проходили в переполненном
зале Народного дома (он вмещал до 500 зрителей). Это была большая школа
приобщения народа к национальной культуре, к сценическому искусству.
Талантливая молодежь уезда бралась за постановки пьес во многих селах с
большим энтузиазмом. Местные газеты того времени писали об одаренной
игре сельских актеров, которые прошли хорошую школу у М. Кропивницкого —
М. Дьякова, В. Русинова: А. Тесленко (Харкивцы), Т. Титаренко, П. Буця,
С. Титаренко, Е. Апостола, М. Усенко, М. Апостола (Пизники), Л.
Петренко (Яхники), О. Науменко, Г. Дробота (Лохвица) и других. Как известно, обучение в школах и гимназиях в те годы велось на русском языке.
Украинский язык был под запретом. Молодежь тянулась к сцене еще и
потому, что в спектаклях украинских классиков игра шла на родном языке.
Часто здесь звучала в исполнении актеров и украинская песня. Памятным был для лохвичан и приезд к ним летом 1903 года М. Заньковецкой (1854—1934).
Кстати, это было ее первое выступление в провинции после гастролей в
больших городах Украины и России. В. Русинов походатайствовал о том,
чтобы как можно больше молодежи из окружающих сел могли увидеть игру
великой актрисы. Для этого уездное земство выделило несколько подвод. М.
Заньковецкая тогда была очень растрогана чрезвычайно теплым приемом
лохвицких зрителей. Вот как об этом писал в одном из своих воспоминаний
И. Марьяненко, который выступал вместе с нею: «Наши спектакли были
настоящим праздником не только для крестьян, но и для нас, актеров,
потому что мы играли именно перед теми зрителями, для которых было
написана большинство пьес нашего репертуара, и служить которым мы
считали за свой самый первый, святейший долг». На базе Народного дома в 1923 году был создан театр-студия, а в 1925 году он
объединился с полупрофессиональными труппами. Так возник Лохвицкий
государственный рабоче-крестьянский театр имени И. Тобилевича. Его
основателями и руководителями стали И. Онищенко и И. Синяк. Театр
просуществовал до 1941 года. В его репертуаре были пьесы Т. Шевченко, И.
Карпенко-Карого, М. Кропивницкого, М. Старицкого, Б. Гринченко, М.
Кулиша, В. Шекспира, Лопе де Вега, А. Бергера и других драматургов. В 50—60-х годах незаурядной п опулярностью пользо вался в Лохвице местный драма
тический коллектив, в котором были заняты талантливые любители сцены И.
Заславец, Г. Емец, П. Солонуха, П. Зинченко, И. Лысенко, М. Коваленко,
Г. Мирошниченко, П. Пономаренко, О. Кузьменко. Обретя высокое мастерство
на самодеятельной сцене, профессиональными актерами впоследствии стали
Т. Мирошниченко, Б. Триус, Г. Литвиненко. Летом 1978 года, в Тернопольской картинной галерее у меня состоялась памятная
встреча с Н. Ужвий (тогда она выступала с труппой франковцев в местном
театре). Вспомнили и о Лохвице. Наталья Михайловна со светлыми искорками
в васильковых глазах рассказывала, как она еще до войны, в 30 х годах
выступала на сцене лохвицкого театра, фотографировалась около памятника
Г. Сковороды, стоявшего рядом. Как всегда, прием местных зрителей был
чрезвычайно теплым и незабываемым. Очень печалилась, когда узнала от
меня, что здания Народного дома больше не существует... С постройкой в 1974 году нового помещения районного Дома культуры старое освободилось и
осиротело. Чтобы не иметь с ним забот, тогдашняя партийная власть
распорядилась его разобрать, не позаботившись о сохранении этого
уникального культурно-творческого памятника. Очевидцы разрушения бывшего
Народного дома вспоминают, что много лохвичан, особенно старшего
поколения, не скрывали слез, глядя, как погибает дорогая сердцу многих
творческая святыня. В городе не было такого жителя, который бы не
пережил прекрасные волнующие минуты встречи с прекрасным в стенах этого
незабываемого исторического здания. Георгий ШИБАНОВ, заслуженный деятель искусств Украины, специально для «Дня»


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Середа, 10-Гр-2014, 20:57
 
zakonДата: Четвер, 11-Гр-2014, 18:27 | Сообщение # 638
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця. Вул. Лубенська. Мітинг присвячений пам'яті Тараса Шевченка та річниці Лютневої революції. Фото 1920 року.

Дана фотографія дуже цікава з багатьох причин.  Вона показує, якою була ця місцевість до встановлення пам'ятника Г.С. Сковороді (у 1922 році). Коли знесли будинок, що ліворуч на фото, мені невідомо, але на фотографіях 70-х років його вже немає. Цей будинок багатий історією, хотілося б про нього більше дізнатися.
Враховуючи інші фото цього часу, можна зробити висновок, що в 20-х роках, а можливо й раніше, жителі м. Лохвиця масові зібрання робили на вул. Лубенській неподалік від Народного театру та Реального училища (потім трудової школи).
Слід згадати, що приблизно між Народним театром і Реальним училищем у 1769-1883 роках знаходилась дерев'яна Миколаївська церква (за деякими свідченнями вона діяла до 1883 року, а була розібрана у 1888 році, нова Миколаївська церква побудована у 1884 році на розі вул. Лубенської та Жуківської). Тож недарма лохвичани, по старому звичаю, любили тут збиратися.
Даний район м. Лохвиця в старі часи називався - Шия або Шиянське передмістя, через те, що вузька ділянка суходолу (схожа на Шию) була з обох сторін обмежена р. Лохвиця та Сулиця. До речі, вул. Тесленка, що знаходиться поруч, в дореволюційні часи називалась Шиянською.



Переглянути в повному розмірі:

Такі фото завжди цікаві своїми деталями.
Бачимо, що на вході в будинок висить портрет Тараса Шевченка. У людей в руках також портрет видатного поета, загорнутий в український рушник.
Над дверима написано слово "Просвіта" (особисто мені так схоже), над вікнами напис - цитата із твору Т. Г. Шевченка (складно прочитати, але найбільш схоже на "...де нема святої волі, не буде там добра ніколи..." з вірша "Царі").



Переглянути фото в повному розмірі:

Вдалось прочитати напис, що ліворуч від входу: "Учітеся, брати мої, думайте, читайте...", це цитата з одноіменного вірша Тараса Шевченка.



Всі написи українською мовою. Можливо, на той час в цьому приміщенні була розміщена школа, чи інший навчальний заклад.

***
Що ще можна реконструювати по даному фото (умовно відкинувши фразу "присвячено до Лютневої революції").  Скоріше за все фото зроблено на початку березня (близько 9-10 березня, до дня народження чи смерті  Тараса Шевченка), бо снігу вже немає, але ще земля не підсохла. Фотограф робить фото майже проти сонця, але засвітлення немає, так можна зняти тільки взимку, ранньою весною, чи пізно восени, коли сонце не таке яскраве. Дерева без листя, що також підтверджує припущення.
День був сонячний, бо тіні від людей - чіткі. Судячи по напряму тіні,  висновок однозначний - подія відбувалась до обіду (близько 9-11 години ранку).
Ще дуже цікаво звідки зроблено фото, адже точка зйомки вище від людей, що стоять попереду.
Це я до того веду, що старі фотографії - неймовірно цікаві і часто несуть більше інформації, ніж на перший погляд здається, особливо,якщо їх порівнювати з іншими фото чи сучасністю.
Тож ще раз наголошую, фотографувати м. Лохвиця необхідно - для максимального збереження історії міста. Адже щодня щось міняється, перебудовується, дещо докорінно змінюється. А з часом фотографії набудуть великої цінності для нащадків та майбутніх поколінь.


Сообщение отредактировал zakon - Четвер, 11-Гр-2014, 19:36
 
aaaaДата: Четвер, 11-Гр-2014, 21:12 | Сообщение # 639
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
up thumb hands

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Середа, 17-Гр-2014, 13:07 | Сообщение # 640
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Фото початку ХХ ст. На фото священник Собору Різдва Пресвятої Богородиці  м. Лохвиця - Андрій Гладкий  з дітьми та гостями.



Інформація про храми м. Лохвиця станом на 1908 р. Храмові свята вказані по старому стилю, щоб перевести на нинішній календар, потрібно додати +13 днів:



Додано (17-Гр-2014, 11:07)
---------------------------------------------
Пропоную переглянути декілька фото древніх будівель м. Лохвиця.

Фрагмент колишнього "будинку вчителів". Знаходиться поруч із ПТУ-27. Таке ж оздоблення вікон колись мала і будівля поруч із ПТУ, яка іменується як "Швейна майстерня" .



Ця будівля, скоріше за все, була зведена приблизно в той же час, що і  будинок ПТУ-27 (а він, як відомо - 1883 року, перебудований у 1914-1915 р.р.).
Звісно це тільки припущення, але споруда однозначно дореволюційна. Стіни обкладено цеглою, двері та вікна змінено, але димар ще з тих давніх часів.



Один із дореволюційних будинків на вул. Лубенській (Шевченка). Знаходиться навпроти повороту на Автостанцію.



Сообщение отредактировал zakon - Середа, 17-Гр-2014, 13:26
 
aaaaДата: Субота, 20-Гр-2014, 11:55 | Сообщение # 641
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Свиридівка Будинок  маєтку  Терешкевичів.





Прикрепления: 9340600.jpg(35Kb) · 9110046.jpg(55Kb) · 6125268.jpg(53Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Понеділок, 22-Гр-2014, 15:23 | Сообщение # 642
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця. Вул. Лубенська. На фото підписано, що його зроблено в кінці 60-х років ХХ ст. Але  я думаю, що це трохи давніше фото, зроблене орієнтовно у 50-х - поч. 60-х роках. На даному фото у верхній частині дзвінниці Благовіщенської церкви ще спостережний майданчик, а у кінці 60-х дзвінниця вже була переобладнана  під водонапірну башту.  Поворота на сучасну автостанцію ще немає, адже її побудували у 80-х роках (орієнтовно).


Переглянути фото детально:

м. Лохвиця, вул. Лубенська (Шевченка). Фото жовтень 2014 р. Ракурс близький до того, що на фото 60-х років. Баннер для оголошень псує всю картину, але що поробиш.  Бачимо, що найближчий будинок справа на фото обкладено цеглою, а сам він ще дореволюційних часів (його фрагмент видно і на фото 60-х років).



Будинок дореволюційних часів, про який іде мова, тільки з іншого ракурсу.



Для порівняння щодо дзвінниці церкви:

м. Лохвиця. Парад в центрі міста.  Ще не добудований універмаг, отже фото першої половини-середини 60-х років.



1950 рік. В центрі міста виставка продукції радгоспу ім. Мічуріна.



Сообщение отредактировал zakon - Понеділок, 22-Гр-2014, 16:55
 
RimusatoДата: Вівторок, 23-Гр-2014, 22:22 | Сообщение # 643
Лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 51
Награды: 0
Репутация: 1
Статус: Offline
А старий Будинок Культури більше подобався.
Гальорка, ложі, ... памятаю концерт Юрія Гуляєва і Огневого.
Це було взимку. Гуляєв високий, в вільветовому пальто на меху, перейшов вулицю і в "стекляшці" (здається "Юг"?) випив пива.
(автографи тоді в Лохвиці ще не брали)  biggrin
 
zakonДата: Четвер, 15-Січ-2015, 15:13 | Сообщение # 644
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця. Пам'ятник Г.С. Сковороді. Фото 1926 року.



Даний пам'ятник було споруджено у 1922 році.  Іван Кавалерідзе, тоді молодий скульптор, приїздить із м. Ромни до Лохвиці для участі в конкурсі на встановлення пам'ятника Г.  Сковороді. На розгляд повітової комісії, Кавалерідзе представив свій оригінальний проект задуманого пам'ятника. З ним уважно ознайомився С.К.Луценко і відповів : "Це нам підходить". Незабаром проект було затверджено комісією для реалізації.
Прибувши до Лохвиці, Іван Кавалерідзе поселяється на квартиру до Григорія Нестерова, що жив на колишній Прилуцькій вулиці (нині вул .Перемоги). Тут він знайшов і натурщика для ескізів і робочої моделі паи'ятника. Ним був син господаря квартири, учень ремісничого училища В. Нестеров, юнак з гарною  і фізично розвиненою будовою тіла.
Почалися дні напруженої роботи. Незабаром модель пам'ятника була готова і її можна було переводити у матеріал.
Пам'ятник Сковороді вирішили встановити на тому місці, де колись була школа на вул. Лубенській. За переказами у ній бував філософ, ідучи до Харкова. У 20-х роках поруч із місцем встановлення пам'ятника знаходився повітовий музей і бібліотека (будівля зруйнована у часи Великої Вітчизняної війни).
І ось настав день відкриття пам'ятника. 23 грудня 1922 року тисячі  жителів Лохвицького повіту, а також представники Лубен, Полтави, Києва та інших міст заповнили майдан навколо пам'ятника Г.С. Сковороді, який відкривався вперше в історії Лохвиччини.
У 1972 році пам'ятник пережив своє друге народження.

Додано (01-Січ-2015, 19:08)
---------------------------------------------
Лохвицька газета "Провесінь" №23 за 19 жовтня 1918 року.


Переглянути у повному розмірі:


Переглянути у повному розмірі:


Переглянути в повному розмірі:

Фрагмент цікавої статті "З історії українського руху", яка друкувалась у випусках газети "Провесінь":


Переглянути в повному розмірі:


Переглянути в повному розмірі:



Додано (15-Січ-2015, 13:13)
---------------------------------------------
м. Лохвиця. Поліцейська управа. Фото 1913-14 р.р. В 1910 році дана будівля вже існувала.





Сучасне фото даної будівлі:







Цікаво порівнювати деталі фотографій. За сто років наскільки вищою стала дорога. Раніше нижня частина вікон першого поверху була  вище пояса людини, а сьогодні їх початок трохи вище коліна. Одне вікно заклали цеглою, в будівлю облаштували ще два входи, той що на другий поверх в страхову компанію, і той що на першому поверсі справа. Фото 1914 року зроблено, скоріше за все, рано навесні, а мої фото - на початку жовтня 2014 р.


Сообщение отредактировал zakon - Четвер, 15-Січ-2015, 15:35
 
aaaaДата: Четвер, 15-Січ-2015, 17:33 | Сообщение # 645
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Цікаво,а  що  було  в  будівлі  навпроти? Вона  майже  ідентична  Поліцейській  управі , але  про  неї  практично  ніде  не  трапляється  яка-небуть  іннформація.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 43 з 54«1241424344455354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017