ЛохвицяЧетвер, 21-Вер-2017, 19:08
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 35 з 54«1233343536375354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
aaaaДата: Середа, 12-Бер-2014, 10:33 | Сообщение # 511
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
...а що за камяними рядами...  Покровська церква  знаходилась  за річкою , поворот на Івахники Прилуцький  шлях.

Додано (12-Бер-2014, 08:33)
---------------------------------------------
Ось  що  розкопали  земляки  Чорнушани
Розорення Чорнух у 1658 році[ред. • ред. код]Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.Неперевірена версіяСпалення Чорнух російськими військами у 1658 роціДата:листопад 1658Місце:ЧорнухиРезультат:захоплення містечка російськими підрозділамиСторониГетьманщинаМосковська держава
загони антигетьманської опозиціїКомандувачіневідомоДонець Іван СтепановичВійськові силиневідомо1500-2000 піхотинцівВтратиневідомоневідомоРозорення Чорнух у 1658 році — воєнна операція військ Московської держави восени 1658 року під час https://uk.wikipedia.org/wiki/Російсько-українська_війн_а_(1658-1659) російсько-української війни 1658-1659 років
Один із епізодів російсько-української війни 1658-1659 років, коли російські війська захопили, пограбували і спалили сотенне містечко ЧорнухиЛубенського полку.Зміст  [сховати

Початок російсько-української війни 1658-1659 рр.[ред. • ред. код](див. детальніше http://uk.wikipedia.org/wiki/Російсько-українська_війна_(1658_-_1659) )


Російський стрілець13 червня російське військо на чолі з Г.Ромодановським виступає зБєлгорода в Україну.

26 червня росіське військо підійшло до містечка Веприк. Віповіддю на російську агресію стала масова мобілізація козацького війська 29 червня гетьман Іван Виговський надислає в полки універсали із наказом "збиратися з усіма людьми", а також - зміцнювати обороноздатність міст і містечок. Окрім того, гетьман посилає за допомогою до кримського хана.Фактично активні бойові дії розпочалися тільки наприкінці літа 1658 року( До цього тривали переговори між українською та російською сторонами). 23 серпня російський гарнізон Києва відбиває штурм козацького війська на чолі з братом гетьмана Д.Вигивським. Сам гетьман в цей час з основним військом виступає у похід на Лівобережжя. Російське військо тим часом повернлося на територію Московської держави. Тим часом козацькі підрозділі накопичуються на кордоні з Росією, а на території нинішньої Білорусії козацькі загони починають бойові дії проти російських підрозділів. після стояння на кордоні, І.Виговський розпускає основне військо, чим скористалася російська сторона. 20 жовтня російське військо біял Охтирки переходить українсько-російський кордон, а наступного року захоплює містечко Говтва. 23 жовтня одину із російських частин було розбито козаками Миргородського полку під Сорочинцями, проте російянам за підтримки антигетьманської опозиції вдалося захопити місто Миргород. Після цього багато козаків Миргородського полку, які були налаштовані проти І.Виговського, починають переходити на сторону Г.Ромодановського.Козаки Лубенського полку навпаки, вирішили оборонятися, але побачивши чисельну перевагу ворога, залишили місто порожнім. Розлючені російські вояки спалили порожнє місто і пограбувлаи Мгарський монастир. Від Лубен російське військо рушило до Пирятина, де відбувся бій з козацькими підрозділамиІз Пирятина Г.Ромодановський послав полк піхоти для захоплення містечка Чорнухи, що лежало за 40 км від Пирятинана шляху до Лохвиці. Для захоплення міста було направлено полк піхоти(чисельність тогочасного російського піхотного полку - 1500-2000 чол.) на чолі з представником козацької антигетьманської опозиції Іваном Донцем.Захоплення Чорнух російськими військами[ред. • ред. код]Тогочасні джерела вкрай скупо повідомляють нам про захоплення Чорнух російськими військами. В одному із джерел зазначено, що у жовтні 1658 року Чорнухи були спалені «за верность Виговскому войсками князя Ромодановского», а іншому, що полк московської піхоти пограбував Чорнухи«злупивши до голого тіла всіх тамтешніх людей»(Літопис С.Величка, с.235). Відповідно до цих свідчень стає зрозуміло, що в листопаді 1658 р. Чорнухи були захоплені російськми військами і почасти спалені. Місцеве наслення було пограбоване. Із джерел неясно чи був штурм міста. Якщо й був, то шансів витримати облогу у жителів Чорнух було небагато, оскільки багато козаків полягло під час військових кампаній Хмельниччини. Окрім того, достеменно невідомо чи пербували чорнуські козаки вдома, чи була у якомусь поході. Не виключено також той факт, що можливо чорнушани заздалегідь покинули містечко, знаючи про нерівні сили, як це наприклад зробили жителі Лубен. Тоді наприкінці жовтня лубенські козаки і місцеві жителі на чолі з полковником Павлом Швецем відмовилися визнавати російський протекторат і просто залишили ворогу знелюднене місто. Російські вояки, заставши порожні Лубни, почали «город и двори жечь и до конца разорять». Не виключено, що чорнухинці взяли собі на озброєння приклад лубенців.Подільші дії російських військ в регіоні[ред. • ред. код]На час захоплення Чорнух основне російське військо стояло у Пирятині, козацьке - у ВарвіГ.Ромодановськийспробував вибити із Варви Г.Гуляницького, однак штурм міста закінчився невдало. 2 грудня 1658 року на допомогу козакам гуляницького прийшла татарська орда. Унаслідок спільної атаки разом із татарами, російське військо було відкунуте до Лохвиці, де почало накопичувати сили. 12 січня до Лохвиці із численними військами прибули російські князіС.Пожарський, С.Львов, Ф.Куракін. У той же день до міста із своїм загоном мав прибути Іван Іскра, який виступив на стороні російського уряду. Проте поблизу села ( https://uk.wikipedia.org/wiki/Піски_(Лохвицький_район) Піски його загін вступив у бій проти козаків Чигиринського полку і татар. Загін Іскри було повністю знищено, а сам ватажок наклав головою. Наприкінці січня на допомогу Гуляницькомупідійшло козацьке військо на чолі з Ю.Немиричем. 29 січня козаки на чолі з Ю.Немиричем розбили під Лохвицею загін російської кінноти і заблокували російську армію в місті. На цей момент Чорнухи вже були звільнені від росіян. Чи російські підрозділи покинули місто, чи їх було звідти вибито - невідомо. Відомо, що 29 січня у місті вже був гетьман Іван Виговський, звідки козацько-тараське військо рушило на Лохвицю. Проте унаслідок невдалої облоги Зінькова, успіхи армії Немирича були зведені нанівець. Основне військо гетьмана повернулося на Правобережжя. Російське військо скориставшись відступом козаків Немирича, який наприкінці лютого передислокував свої своє військо до Зінькова на допомогу гетьману І.Виговському, вирушили на Конотоп, захопвши і зруйнувавши на своєму шляху містечко Срібне.Джерела[ред. • ред. код]
  • Величко С. В. Літопис. Т. 1. / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В.


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Середа, 12-Бер-2014, 10:35
 
zakonДата: Середа, 19-Бер-2014, 19:20 | Сообщение # 512
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Пам'ятник Г.С. Сковороді у м. Лохвиця (довоєнне фото):



Додано (17-Бер-2014, 17:16)
---------------------------------------------
м. Лохвиця. Народний театр.



На вході до Народного театру м. Лохвиця:

Додано (19-Бер-2014, 17:20)
---------------------------------------------
Викладу фото заново, тому що всі мої фото завантажені на radikal.ua перестали відображуватись після оновлення адреси сайту. 

Лохвиця. Парад. 1935 рік.



Міст через р. Лохвиця в Сосновий парк. Фото 1958 р.



Сообщение отредактировал zakon - Понеділок, 17-Бер-2014, 19:21
 
aaaaДата: Середа, 19-Бер-2014, 20:51 | Сообщение # 513
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Клас. Як  цікаво  пізнавати  Лохвицю.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Четвер, 20-Бер-2014, 11:55 | Сообщение # 514
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата aaaa ()
Клас. Як  цікаво  пізнавати  Лохвицю.

Старі фотографії це справжня Машина Часу. Дивовижні!


 
ObersДата: Неділля, 23-Бер-2014, 07:52 | Сообщение # 515
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
ЛОХВИЧЧИНА НА КАРТІ ШЕВЧЕНКОВИХ МАРШРУТІВ

Лохвиця – колишнє повітове містечко Полтавської губернії. У другій половині ХVІІ століття містечко належало Лубенському полку. З містом пов’язано багато видатних людей. Тут бували поет-філософ Г. С. Сковорода, останній кошовий Запорозької Січі П. Калнишевський, письменник-демократ А. Ю. Тесленко, актор театру М. Кропивницький та багато інших. Із Лохвицею пов’язане також ім’я українського письменника і художника Тараса Григоровича Шевченка.

Документальних даних про перебування Тараса Шевченка на Лохвиччині не виявлено. Однак, народними переказами засвідчується його перебування в селах, пов’язаних переважно з іменами знайомих поета Мартосів та Петровських. Із поміщиком, штабс-ротмістром Петром Івановичем Мартосом Шевченко був знайомий ще з Петербурга, коли готував до видання свій «Кобзар», який було вперше видано коштом П. І. Мартоса у 1840році (про що свідчить помітка на «Кобзарі»: «Издание М-са»). Одну з поезій – «Тарасова ніч» вдячний поет присвятив цьому меценатові. На початку 40-х років П. І. Мартос вийшов у відставку і виїхав з Петербурга в маєток с. Яхники. Ймовірно, що вперше поет побував тут улітку 1843 року у П. Мартоса ( за народними переказами, будинок знаходився на розі вулиць Шевченка й Тесленка).

У колі друзів Тараса Шевченка був і російський художник Петро Степанович Петровський – співучень по петербурзькій Академії мистецтв. Поет приятелював із його сестрою Параскою Степанівною, якій присвятив поему «Тополя». У липні-серпні 1843 року Кобзар відвідав родину П. С. Петровського в с. Городищі (за переказом, його привезли сюди з Лохвиці до пана Паульсона), а також їх родичів, теж Петровських у с. Білоусівці. Пізньої осені в с. Андріївці Гадяцького повіту, їздив у с. Яхники, де тоді жив П. І. Мартос.

Удруге поет їхав через Лохвицю влітку 1845 року, коли поспішав на Іллінський ярмарок у Ромни, а звідти прямував у маєтки Родзянків на Хорольщину. Лохвиця згадується у його повісті «Наймичка», написана російською мовою в Новопетровському укріпленні. Це перший прозовий твір Шавченка, в якому автор звернувся до теми дівчини-покритки. Центральна постать у творі – мати-покритка, яка підкинула свою дитину заможним селянам, а сама стала в них за наймичку. Дія повісті розгортається на Полтавщині, ймовірно поблизу Ромна й Лохвиці (с. Липове, яке там згадується, знаходилося в Роменському повіті і, можливо, сюжет зачіпає родину Якубовичів, які там мешкали).

Проїздив Т. Шевченко через Лохвицький повіт і в серпні 1846 року, прямуючи до Охтирки. Ще один переказ розповідає про відвідання поетом с. Вороньки (тодішнього Лохвицького повіту), де ріс так званий Проклятий дуб, біля якого нібито катували кріпаків графа Милорадовича, а Шевченків «Кобзар» оплакував закатованих. Ці відомості, починаючи з 1914 року збирали на Лохвиччині краєзнавці Г. Саливон, Т. Крестинський, П. Гребінник.

Останній візит поета відноситься до 9–10 червня 1859 року, коли він їхав із Миргорода на Пирятин. За дослідженнями краєзнавця С. Ляшенка, Шевченко зупинявся в Лохвиці у будинку петербурзької знайомої В. Я. Карташевської. Далі він їхав на Яхники у маєток Мартосів. За переказами, у нащадків Мартосів і Петровських зберігалися художні роботи Шевченка (пейзажі), але їхня доля невідома. Народні перекази розповідали також про перебування поета у с. Безсали.

У Лохвиці у Кобзаря було багато шанувальників. У Народному домі (1903 р.) влаштовувались ювілейні вечори, виступи вчених, зокрема шевченкознавця М. І. Стороженка, ставилися вистави «Наймичка», « Назар Стодоля» за участю корифеїв українського театру. За радянського часу творчість Шевченка широко використовувалась у музичному репертуарі Народної хорової капели, створеної в 1919 році.

Ім’ям Шевченка в Лохвиці названо центральну вулицю міста ( колишня Лубенська) та кінотеатр. З метою вшанування пам’яті великого Кобзаря 4 грудня 2009 року в самому центрі міста було урочисто відкрито пам’ятник-погруддя великого українського поета. Ця пам’ять сповнює серця вдячних лохвичан почуттям гордості і любові до нього, до його поезій. Ідучи мимо пам’ятника, мимоволі пригадуються слова Т. Шевченка, присвячені «батьку» української літератури М. П. Котляревському:

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!


Ці горді слова житимуть у кожній душі людській, яка шанує поезію великого Кобзаря, рідну мову і Україну.

Підготувала бібліограф районної бібліотеки для дорослих імені Г. С. Сковороди Н. М. Єна  



 
zakonДата: Понеділок, 24-Бер-2014, 16:36 | Сообщение # 516
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
 
aaaaДата: Понеділок, 24-Бер-2014, 20:47 | Сообщение # 517
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Пане ZaKON .Дякую , можливо спільними зусиллями вдасться мрію перетворити в реальність.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: П'ятниця, 28-Бер-2014, 21:58 | Сообщение # 518
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Дане фото зустрів на "Однокласниках". Не міг не опублікувати на даному форумі. Хотілось би, щоб представники старшого покоління описали, що зараз на цьому місці знаходиться.

 
aaaaДата: П'ятниця, 28-Бер-2014, 22:22 | Сообщение # 519
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Збудували пятиповерхівку з Ощадбанком.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Субота, 29-Бер-2014, 00:32 | Сообщение # 520
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
aaaa
Цитата
Збудували пятиповерхівку з Ощадбанком.

Це вид з вул Радянської чи Леніна?
 
aaaaДата: Субота, 29-Бер-2014, 09:19 | Сообщение # 521
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Вид від  кафе "Чайка".

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: П'ятниця, 11-Кв-2014, 22:42 | Сообщение # 522
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Фото з архіву Б. Левченка .

м. Лохвиця. Біля п'ятиповерхівки з Ощадбанком.



Поч. 1980-х. Колишній будинок лікаря П.Андріяшева (на розі вул. Тельмана та Р. Люксембург).



м. Лохвиця. Вул. Перемоги . Цікаво, в які  роки зроблено фото. Напису "Дом связи" немає, а вивіски з радянськими лозунгами висять.



м. Лохвиця. Вул. Перемоги . З того ж ракурсу але в інші роки.



Редакція районної газети "Зоря".



На вул. Перемоги. Фото 70-х -80-х років, Будинок культури (збуд. в 1974 р.) вже є, а Будинку районного суду ще немає.



Будинок Районного суду та Ценру зайнятості. Побуд. кін. 80-х - поч. 90-х.



На кругу. Фото 70-х - 80-х років,  пам'ятник А. Тесленку встановлено в 1974р.



На вході до парку Перемоги.  Дуже гарне фото, на мій погляд.



Додано (05-Кв-2014, 20:48)
---------------------------------------------
1950 рік. В центрі міста виставка продукції радгоспу ім. Мічуріна.  Судячи з фото у 1950 році Благовіщенська церква ще діяла, хрест не демонтований. Вперше церкву закрили в 1930-х роках і розібрали центральний купол. В роки німецької окупації храм знову почав діяти, вдруге закрили його в 1950-х роках.



На розі вулиць Шевченка та Кірова. Фото 60-х років. На фото ще немає пам'ятного знаку Воїнам-визволителям 309-ї стрілецької дивізії, який споруджено у 1975 році.



м. Лохвиця. Парад в центрі міста. Фото зроблене в той же день, що і попереднє. Ще не добудований універмаг, так що обидві фотографії першої половини-середини 60-х років.


м. Лохвиця. Пам'ятний знак Воїнам-визволителям 309-ї стрілецької дивізії. Встановлено у 1975 році. На фото пам'ятний знак ще у першому виконанні, потім у 1989 році було зроблено його реконструкцію.



Додано (06-Кв-2014, 08:17)
---------------------------------------------
м. Лохвиця. Будинок районної ради. Фото (скоріше за все) 1970 року.



Додано (11-Кв-2014, 20:42)
---------------------------------------------
м. Лохвиця. Народні дружинники (фото 60-х років). Цікаво, де це вони гуляють, таке місце знайоме. Чи не по вул. Перемоги на протилежній cтороні від кінотеатру?



Сообщение отредактировал zakon - Субота, 12-Кв-2014, 22:46
 
aaaaДата: Субота, 12-Кв-2014, 12:46 | Сообщение # 523
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Правильно. Це вул. Перемоги 15, корпус  швейної фабрики (нині Пенсійний  фонд)

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Субота, 12-Кв-2014, 14:18 | Сообщение # 524
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Історія державної служби в Україні : у 5 т. / відп. ред. Т. В. Мотренко, В. А. Смолій ; упорядники: Г. В. Боряк (кер. кол. упоряд.), Л. Я. Демченко, Ю. А. Мицик та ін.; Голов. упр. держ. служби України; Ін-т історії України НАН України. – К. : Ніка-Центр, 2009. – Т. 3 : Документи і матеріали. V ст. до н. е. – 1774 р. – 656 с. 

 - повна PDF-версія 

№ 193 1656 р., вересня 10. Лохвиця. – Скарга отамана лохвицького Остапа Горбаненка на Івана Хмелівського, який після повернення з Чигирина назвався полковником сіверським, за образу гідності й зловживання . . . 350

   

№ 194 1656 р., вересня 27. Миргород. – Випис з книг Миргородської ратуші у справі лубенських мешканців Яцька і Марії проти лохвицького війта Матвія Ємченка та колишнього лохвицького городового отамана Василя Скрібця із звинуваченням останніх в отриманні хабара, після чого вони випустили на волю злочинця Охріма . . . 351

   

№ 195 1657 р., не раніше лютого 16. – Вписання до книг Лохвицької ратуші декрету Миргородської ратуші у справі лохвицького війта Матвія Ємченка з безсальським мешканцем Григорієм Коломійцем за скаргою останнього на наїзд війта на його подвір’я та побиття із виправданням дій війта . . . 352

   

www.history.org.ua


 
ObersДата: Субота, 12-Кв-2014, 14:25 | Сообщение # 525
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
ОЗНАЧЕНЕ СПОГАДАМИ, ДОКУМЕНТАМИ МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ
БАТЬКІВСЬКОЇ САДИБИ Г.СКОВОРОДИ

У статті опрацьоване питання про місце народження Г.Сковороди.

Про те, що Харсіки були окремим населеним пунктом , в час народження
Г.С. Сковороди, а не складовою частиною Чорнух (присёлок (рос.) підварок, фільварок)
свідчить «Лохвицький історичний збірник», де зазначено, що «...на 1666 р. у склад
Чорнухинської сотні входили такі населені пункти: с. Ковалі, с. Позняки, с. Сухоносівка, с.
Харсеки (Харсіки), с. Бондарева, с. Козлівка, с. Гунці і с. Нехристівка...» [10, с.363]. Отже, с.
Харсіки – окремий населений пункт.

Але, якщо навіть допустити, що село Харсіки – «підварок» (складова частину Чорнух )
в часи народження Г.С. Сковороди, а тим паче, якщо це окремий населений пункт,
невмотивованим і дивним виглядає той факт, що дійшов до нас зі сторінок часопису
«Украинская жизнь» майже столітньої давнини. 1914 року в квітневому випуску було
вміщено прохання мешканців Чорнух до повітового земства: « ...порушити клопотання на
дозвіл щодо збору пожертвувань для спорудження в Чорнухах, як місці народження
українського філософа Г.С. Сковороди, пам’ятника йому». З цього приводу та з приводу
звернення мешканців с. Харсіки в донесенні Лохвицького повітового справника помічникові
начальника Полтавського губернського жандармського управління по Лохвицькому повіту за
№ 206 від 27 лютого 1914 року значиться: «24 і 25 лютого в м. Лохвиці відбулися
надзвичайні збори гласних Лохвицького земства, причому 25 числа було розглянуто питання
про клопотання жителів с. Харсіки Чорнухинської волості про присвоєння Харсіцькому
початковому народному училищу імені Т.Г. Шевченка...

...У 1922 році до 200-річчя від дня народження Григорія Сковороди, в низці документів з
підготовки до святкування збереглося повідомлення виконкому Лохвицького повіту про
відзначення пам’яті Г.Сковороди в Чорнухах: «Исполкому Лохвицкого уезда Полтавской
губернии. Научний Комитет Главпрофобра уведомляет, что днем чествования памяти
Г.С. Сковороды по случаю 200-летней годовщины со дня его рождения назначено 24-е
декабря 1922 г. и что представленный план мероприятий особой комиссией по организации
на месте в с. Чернухах этого чествования одобрен наркомпросом. (Председатель Научного
Комитета Д.Багалий)» [26]. Хочеться звернути увагу не лише на місце проведення
святкувань, а й на прізвище голови наукового Комітету академіка Дмитра Івановича Багалія
(1857-1932) – дослідника життя і творчості мудреця Григорія Савича Сковороди, автора
монографії «Український мандрований філософ Григорій Сковорода», в якій один із розділів
так і називається «Життя Сковороди в с. Чорнухах і місцеві українські впливи на нього» [2,
с.26–27]. Про Харсіки в його праці не згадується.

З фотокопії звернення мешканців Лохвиці до Наукового Комітету при Головпрофобрі
від 15.03. 1922 р. читаємо: «За дорученням Лохвицького Укопису звертаємося до Комітету з
таким проханням:

У цьому році минає 200 літ зо дня народження у містечку Чорнухах Лохвицького
повіту (на Полтавщині ) відомого українського філософа Г.С. Сковороди. Бажано було б,
щоби центр зробив ту чи іншу допомогу щодо влаштування у м. Чорнухах належного
свята...(Мешканці м. Лохвиці Вчений агроном – (підпис) студент СХИ – К.Хоменко)» [24].
Ще одна цитата з «Выписки из протокола заседания Научного комитета Главпрофобра
от 14.12.1922 г.

Постановили: …Научный Комитет, одобряя выполненные уже мероприятия в
соответствии с программой, утвержденной совнаркомом и наркомпросом, признал
целесообразным вместо предлагавшихся педкурсов открыть сельско-хозяйственного типа
школу имени Сковороды… Кроме того, Научный комитет поддерживает ходатайство
Лохвицкой комиссии, о принятии на государственное снабжение упомянутой выше сельско-
хозяйственной школы в м. Чернухах Лохвицкого уезда (место родины Сковороды)» [25]...

...У газеті «Культура і життя» Леонід Владич в статті «Бронза і граніт» пише: «Невдовзі
по відкритті пам’ятника в Лохвиці (воно відбулося 23 грудня 1922) вирізку з нього –
погруддя – встановлено в селі Чорнухи, на тому місці, де колись стояла хата, в якій
народився Сковорода» [3]...

...З приводу конкретного місця розташування садиби Сави Сковороди в Чорнухах існує
два свідчення, але з похибкою у кілька десятків метрів. Перше – погруддя філософа роботи
І.П. Кавалерідзе в 1922 році було встановлене перед приміщенням Чорнухинської
міністерської школи. Про це писалося в Лохвицькій повітовій газеті «Вісті» 30 грудня 1922
р. Ось цитата: «... далі вся маса широкими лавами йде до сільськогосподарської школи, перед
будинком якої стоїть погруддя Г.С. Сковороди. З балкону школи говорять привітання
представник школи, Многолавки, повітнаросвіти. Під час промов одкривається напис про
назву школи ім. Г.С.Сковороди і його бюст, на постаменті якого напис «Г.С. Сковорода,
народний філософ-вчитель. 1722-1794» [9]...

...Список використаних джерел

10. Лохвицький історичний збірник. – 1906.


20. Тисяченко Г. Народний філософ-учитель Г.С. Сковорода: його життя та діла. 1722-1794 /
Г. Тисяченко. – Лохвиця, 1922. – 98 с.


pdf


 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 35 з 54«1233343536375354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017