Історія міста - Сторінка 32 - Форум міста Лохвиця
-
ЛохвицяСубота, 03-Гр-2016, 09:49
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 32 з 53«1230313233345253»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: П'ятниця, 20-Гр-2013, 17:44 | Сообщение # 466
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата zakon ()
В ЦДІА я переглядав Клірову книгу м. Лохвиця 1779 р., серед переліку лохвицьких храмів там не було Благовіщенської, зате згадувалась Богоявленська. Тоді я не придав цьому великої уваги, але зараз зустрів ще одну згадку про існування Богоявленської церкви у м. Лохвиця у XVIII ст.
 
http://forum.vgd.ru/289/25137/ 

1732 год

Лохвицкая сотня

Лохвицкой сотне попи..

...Свто Богоявленской Лохвицкой цер. диакон Каленик Лукянов...

Причетники церковние

...Лохвицкой Богоявленской цер. дяк Андрей Набивайло з школниками своими Василием Даниловим, Яковом Павловим, Григорием Семеновим, Сидором Григориевим, Петром Крамаренком, Петром Гавриленком, Лукияном Дяченком...


 
zakonДата: Вівторок, 24-Гр-2013, 00:04 | Сообщение # 467
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Про лохвицького протопопа Івана Рогачевського в журналі "Кіевская старина" 1902 р.
__________________________________________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________________________




Додано (21-Гр-2013, 22:37)
---------------------------------------------
Ще одну цікаву статтю зустрів у журналі "Кіевская старина" за липень 1904 року.
__________________________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________

Скоріше за все, мова йдеться про Спасо-Преображенську церкву м. Лохвиця (ост. раз побуд. у 1786 р.), яка знаходилась на місці нинішнього будинку кінотеатру ім. Шевченка. Даний храм на момент написання вищевказаної статті  був у Лохвиці єдиним серед побудованих у XVIII ст., решта були споруджені пізніше.

Додано (22-Гр-2013, 09:46)
---------------------------------------------
Дані по м. Лохвиця в "Справочной клировой книге Полтавской губернии 1902 г.









Додано (23-Гр-2013, 22:04)
---------------------------------------------
1888 рік. Миколаївська церква в м. Лохвиця.



Як видно з підпису, автор малюнка - Порфірій Мартинович - відомий художник, графік, фольклорист та етнограф.


Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 24-Гр-2013, 00:05
 
ObersДата: Вівторок, 24-Гр-2013, 19:24 | Сообщение # 468
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата zakon ()
Як видно з підпису, автор малюнка - Порфірій Мартинович - відомий художник, графік, фольклорист та етнограф.


«Никольская церковь в Лохвицах»

Мартынович Порфирий Денисович, художник график и живописец, собиратель фольклора на Украине...

...На протяжении пяти лет, в летние каникулы 1874-1880 любовался селами и местечками Полтавщины, окресностями Лохвицкого уезда и села Веремиевки Золотоношского уезда....

...Вместе с Василием Горленком он составил список древних монументальных сооружений Полтавщины (преимущественно церквей), и в 1888 году этот исключительно ценный труд был опубликован.


Точность передачи в его рисунках сродни фотографии, настолько четко прорисованы малейшие детали и переданы оттенки...

http://www.kazydub.ru/index.php?name=pages&op=view&id=105
http://www.kazydub.ru/gallery/displayimage.php?album=9&pos=2
http://lohvitsa.org.ua/forum/4-3-16461-16-1354288814


 
ObersДата: Вівторок, 24-Гр-2013, 19:25 | Сообщение # 469
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
 

Протокол військової наради про розстріли заручників у Білоусівській волості Лохвицького повіту
ДАСО. Ф. Р. 1241, оп. 2, спр. 9, арк. 59.


 
zakonДата: П'ятниця, 27-Гр-2013, 00:32 | Сообщение # 470
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Сьогодні пропоную любителям історії нашого рідного міста ознайомитись із публікаціями газети "Провесінь" №23  від 29 жовтня  1918 року. Газета унікальна тим, що видавалась не більше року та друкувалась українською мовою. Правда українська мова того часу дещо відрізняється від тієї, якою ми зараз володіємо.





Наступний фрагмент показує сумні сторінки нашої історії під час німецької окупації 1918 р.






Далі буде...
 
ObersДата: П'ятниця, 27-Гр-2013, 23:52 | Сообщение # 471
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


 
ObersДата: Субота, 28-Гр-2013, 01:36 | Сообщение # 472
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Пуцек-Григорович Василь Григорович
 (чернече ім’я Веніамін; 1706, м. Лохвиця, тепер райцентр Полтавської обл. — 21.06.1783, Седміозерна Богородицько-Вознесенська пустинь Казанської єпархії, Росія) — вчений, проповідник, ректор Казанської семінарії, митрополит Казанський і Свіязький.


Походив зі шляхетської родини: його батько Григорій Григорович — лубенський значковий товариш, мати — зі шляхетської польської родини Пуцеків. У 1733 р. його запрошено до Казанської семінарії, де з 1734 р. викладав латину, граматику та піїтику, а 1735 р. — арифметику. У 1743—1744 навч. р. став професором риторики та філософії. Намагався повернутися в Україну, але не добився дозволу. У 1740 р. прийняв чернечий постриг. У 1744 р. призначено ректором Казанської семінарії та настоятелем Казанського Спасо-Преображенськогомонастиря. Виявив себе талановитим проповідником, катехізатором, місіонером. Протягом 1741—1742 рр. було охрещено й наставлено в православну віру 17 362 віруючих Казанської єпархії, чимала доля — турботами самого настоятеля. У 1748 р. — хіротоновано на єпископа Нижньогородського та Алатирського. У 1753 р. переведено єпископом до Тверської єпархії і обрано членом Синоду; у 1758 р. призначено до Псковської єпархії із саном єпископа Псковського і Нарвського.

У 1761 р. присутній у Санкт-Петербурзі на похованні архієпископа Санкт-Петербурзького і Шліссельбурзького С. Кулябки, 15.09.1761 р. посів його місце. У 1762 р. переміщено за його власним бажанням архієпископом до Казанської єпархії. У 1769 р. подав до Санкт-Петербурької АН створену ним граматику чуваської мови, а у 1775 — удмуртської та марійської мов. У 1774 р. його заарештовано і передано до Таємної комісії зі звинуваченням у допомозі грошима прихильникам О. Пугачова. Мабуть, неабияку роль в цьому відіграло й те, що брав особисту участь у похованні імператора Петра III, вбитого змовниками, бо притягнув його до судукамер-юнкер Г. Потьомкін. Під час арешту Пуцек-Григоровича розбив параліч. Невдовзі його було звільнено і в 1775 р. він дістав сан митрополита Казанського і Свіязького та «білий клобук».

Постійно опікувався Казанською семінарією, неодноразово надсилав до неї книжки з власної бібліотеки. Незадовго до смерті заповів половину своєї бібліотеки Києво-Могилянській академії (1782), а другу половину — Казанській семінарії (1783). У 1782 р. за власним проханням, посилаючись «на старість і неміч», звільнений на спочинок. У 1783 р. оселився в Седміозерній Богородицько-Вознесенській пустині, де й похований. Тіло його спочиває нетлінним. У пам’яті сучасників залишився як людина добра, правдолюбна, зі щирим серцем, високоосвічена й шанована своєю паствою.

http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/bbfd6fc9a1b06ce1/ 



Вениамин (Пуцек-Григоревич), архиеп. Санкт-Петербургский.
Портрет. XVIII в. (Александро-Невская Лавра)


ВЕНИАМИН (Пуцек-Григорович Василий Григорьевич; ок. 1700, г. Лохвица Лубенского полка - 21(?).06.1785, казанская Седмиезерная Богородицкая пуст.), митр. Казанский и Свияжский. Г. Григорович, отец В., служил в Лубенском полку, мать происходила из польск. дворянского рода Пуцеков...

http://www.pravenc.ru/text/150309.html


 
ObersДата: Субота, 28-Гр-2013, 02:46 | Сообщение # 473
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Наш уславлений бунтівник (Початок)
Омелян Пугачов — національний герой України
Данило Кулиняк
http://www.day.kiev.ua/uk/profile/danilo-kulinyak 
http://somsamuch.blogspot.com/2013/10/blog-post_12.html

Наш уславлений бунтівник (Закінчення)
Омелян Пугачов — національний герой України
Данило Кулиняк

 ...«революція — це переможний бунт. Бунт — це революція, яка потерпіла поразку». Так українська Коліївщина згодом продовжилася Пугачовщиною, котра переросла в революцію. У лавах пугачовців були представники всіх станів Російської імперії, багатьох поневолених народів. Пугачова підтримували навіть високопосадовці з духовенства. Показовою є трагічна доля українця Василя Пуцек-Григоровича. Син значкового товариша Лубенського полку, народився 1706 року в Лохвиці, закінчивши Києво-Могилянську академію, зробив блискучу кар’єру, досяг, можна сказати, вершин церковної ієрархії, ставши архієпископом, а потім і митрополитом Казанської єпархії, членом Синоду, ректором Казанської духовної семінарії. Видатний вчений-гуманіст, він створив граматики чуваської, удмуртської і марійської мов, навернув до християнства кілька тисяч місцевих жителів. 1774 року його заарештовано й передано до Таємної канцелярії за підтримку повстання Омеляна Пугача та фінансову допомогу повстанцям. Щоб зважитися на його арешт, треба було мати вагомі докази — Василь Пуцек-Григорович на той час був одним із найавторитетніших релігійних діячів Російської імперії, посідав помітне місце на владному Олімпі. Під час допитів у Таємній канцелярії його паралізувало: так козацький син на схилі життя зробив свій доленосний вибір, підтримавши побратимів по духу...

http://www.day.kiev.ua/uk....chennya


Просветители удмуртского народа
Великий просветитель удмуртского народа митрополит Вениамин (Пуцек-Григорович)
http://www.udmeparhia.ru/translate/udm/udm_323.html


Марійська писемність: від Сталіна до Маркєлова
... у 1775 році в Санкт-Петербурзі (Інгерманландія) була видана перша марійська граматика, яку підготували силами українського просвітителя, митрополита Веніяміна Пуцека-Григоровича. Зараз оригінал цих творів дбайливо зберігається в стінах Національної Бібліотеки імені С. Чавайна. Саме ця дата стала початком розвитку професійної марійської літератури...
http://www.ugraina.org/news/2007/12/10/1553.html 

"Архіпастирі Казанські" - фіно-угорські апостоли віри, кияни
...Цікаво, що одним з найвидатніших архіпастирів Татарстану був українець, митрополит Веніямін Пуцек-Григоровоич, який очолював катедру у ХVIII столітті і підготував перших кліриків із знанням марійської, чуваської та удмуртської мови...
http://www.ugraina.org/news/2007/11/09/1458.html 

Першу граматику марійської мови укладено українцем Веніяміном Пуцек-Григоровичем
...Митрополит Веніямін (Пуцек-Григорович) також уклав граматику чуваської мови. Він був не єдиним вченим, що досліджував марійську, чуваську та удмуртську цивілізацію в період імператриці Єкатерини ІІ...
http://www.ugraina.org/articles/1610.html





http://ru.wikipedia.org/wiki/Вениамин_(Пуцек-Григорович)
http://uk.wikipedia.org/wiki/Веніамін_(Пуцек-Григорович)


 
ObersДата: Субота, 28-Гр-2013, 02:58 | Сообщение # 474
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


ВЕНІАМІН (Пуцек-Григорович Василь Григорович)

(бл. 1704, м-ко Лохвиця Лубенського полку, тепер м., райцентр Полтавської обл. – 1782) – церковний діяч, митрополит.

Нар. в козацькій сім’ї, батько був значковим товаришем Лубенського полку, мати – полька (звідси подвійне прізвище). Освіту здобув у Київській духовній академії. Після закінчення студій за викликом свого учителя по академії митрополита Іларіона працював викладачем у Казанському семінаріумі, згодом був його префектом і ректором. З 09.08.1748 – єпископ Нижегородський, пізніше – єпископ Тверський, єпископ Псковський. З 14.09.1761 – архієпископ С.-Петербурзький, член Св. Синоду. Після державного перевороту 1762 і воцаріння Катерини ІІ переведений до м. Казань. Під час Пугачовського бунту розсилав послання, в яких закликав стояти за государиню і владу. Але за доносом якогось Аристова і дяка Іоніна В. був виставлений зрадником, який постачав Пугачова грошима. За наказом Катерини ІІ В. було взято під домашній арешт. До архієпископа був приставлений офіцер, який, як повідомляла імператриця Г. О. Потьомкіна, «при теперешних обстоятельствах ответствовал бы за все поступки из ума выжившаго старика». Але після розслідування справи була доведена невинуватість В. Він був уведений у сан митрополита Казанського і Свіязького, нагороджений білим клобуком і діамантовим хрестом. Катерина ІІ у листі до В. писала: «Покройте почтенную главу вашу сим отличным знаком чести и да будет оный для всякаго всегдашним напоминанием торжествующей вашей добродетели, позабудьте прискорбие и печаль, кои вас уязвляли; припишите сие судьбе Божьей, благоволившей вас прославить по несчастным и смутным обстоятельствам тамошняго края; принесите молитвы Господу Богу, а я с отменным доброжелательством есьмь и проч.». 1782 за старістю і немічністю звільнений на спочинок у вибрану ним самим Седмиєзерську Богородищну пустинь, де й помер.

Літ.: Вениамин Пуцек-Григоро­вич, митрополит Казанский и Свяижский (1762–1782) // ПЕВ.ЧН. – 1883. – № 8. – С. 375-387; Павловский, 1914. – С. 145-147; ВПЄ. – 2007. – № 5 (65). – Трав.
О. А. Білоусько.
http://history-poltava.org.ua/?p=1552


УКРАЇНЕЦЬ, ПЕРЕД ЯКИМ
ВИБАЧАЛАСЯ МОСКОВСЬКА ЦАРИЦЯ


Причини до портрету автора перших граматик для неслов’янських народів Поволжжя святого отця,
просвітителя й місіонера владики Веніаміна,
нащадка лохвицьких козаків В.Г.Пуцека-Григоровича


...Чи не найвидатнішим уродженцем Лохвиці 18 століття є владика Веніамін (в миру – Василь Григорович Пуцек-Григорович), який народився у Лохвиці на Полтавщині у 1706 році (деякі джерела називають його роком народження навіть бл. 1700 року, що є малоймовірним). Його батько – Григорій Григорович був українцем, а мати – полькою, походила із шляхетської православної сім’ї й мала прізвище Пуцек. Прізвище Пуцек-Григорович згадується в більшості довідників, публікацій та праць по історії церкви, інколи отцю Веніаміну приписують прізвище просто „Григорович”, під цим прізвищем він згадується в документах Казанської духовної семінарії до монашства. Справді, „Григорович” – це не прізвище, а по-батькові. Його батько був представником лівобережного козацтва, значковим товаришем, інакше кажучи заступником командира козачого полку. За даним дослідника Хоми Єрмакова, після закінчення школи в Лохвиці майбутній митрополит вступив до Київської духовної академії, де пройшов „нижчий клас богословія”, а згодом, ймовірно, пройшов би й вищий клас, однак у 1732 році на прохання архієпископа Казанського та Свіяжського Іларіона (Рогалевського) разом зі своїм однокашникомСтефаном Гловацьким (згодом – митрополит Тобольський Сильвестр) був скерований київським митрополитом Рафаїлом до Казані для праці в духовній семінарії, де залишився на довгі роки...

...Про нашого земляка, уродженця Лохвиці владику Веніаміна в різних час писали дослідники – Хома Єрмаков, єпископ Гурій (Степанов), архієпископ Ніканор (Каменский), К.В.Харлампович.

На особливу увагу заслуговує праця владики Веніаміна „Сочинения, принадлежащие к граматике вотского язика”, яка була надрукована в 1775 році, а продажу з’явилася 1776 року, після того як Веніамін виправдався від звинувачення у, так би мовити, неправильних діях під час повстання під проводом Омеляна Пугачова. Граматика удмуртської мови, складена Василем Григоровичем Пуцеком-Григоровичем, стала першою монографічною пам’яткою удмуртської писемності й має велику історичну цінність. Осяг її 113 сторінок, Вона дає загальне уявлення майже про всі частини мови, удмуртські слова передані російськими літерами, а наукова термінологія близька до латинської, автор наводить також 12 типів відмін іменників, але розрізняє лише 6 відмінків, до граматичної частини додається чималий удмуртсько-російський словник, а поміщений в праці лексичний матеріал відображає фонетико-лексичні особливості південного діалекту удмуртської мови.
Ось такий то був нащадок козацького роду з Лохвиці владика Веніамін, випускник Києво-Могилянської Академії, перед яким вибачалася московська цариця...

Це якраз він, Пуцек-Григорович, дав життя духу й букві граматик кількох неросійських народів Поволжя, які до цього були неписемними.

http://gromada-lv.at.ua/index/0-63 

**************************** 



 
ObersДата: Субота, 28-Гр-2013, 12:52 | Сообщение # 475
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ

ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАЯВНОГО
НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ


на 1 січня 2012 року








 
zakonДата: Субота, 11-Січ-2014, 00:33 | Сообщение # 476
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
1 травня. Лохвицький навчальний пункт та комсомольці м. Лохвиця (фото кін. 20-х р.р.).



На задньому плані можна побачити  перший (ще залізобетонний) пам'ятник Г.С.Сковороді у м. Лохвиця, створений видатним скульптором І. П. Кавалерідзе у 1922 році. У 1972 році даний пам'ятник пережив своє друге народження. У рік 250-річного ювілею Сковороди залізобетонна скульптура переведена у бронзу, а цегляний постамент замінено на гранітний. Нове планування у навколишньому просторі пам'ятника розробив архітектор В. Майко.



Додано (05-Січ-2014, 16:22)
---------------------------------------------
"Друковане слово в Лохвиці" (автор С.В. Лесик).  Матеріал із газети "Зоря" від 22 січня 1992 р.






Додано (10-Січ-2014, 20:58)
---------------------------------------------
У далекому 1901 році у Лохвиці сталася пам'ятна подія. На одній із багатолюдних вулиць, колишній Лубенській (нині Шевченка), зроблена із сибірського кедру, виросла струнка дерев'яна двоповерхова споруда Народного будинку, який став візитною карткою повітового міста і доповнив його своєрідний архітектурний силует.
Ось як про цю пам'ятну подію написала Олена Пчілка в своїй статті вміщеній в січневому номері журналу "Кіевская старина" за 1902 рік.
"В начале июля минувшего лета, - пише вона, - в соседнем уголке Полтавщины,  г. Гадяче, - где я проводила лето, - прошел слух, что в Лохвице предстоит открытие Народного дома. Мы, гадячане, как ближайшие соседи лохвичан, посчитали, что это до некоторой степени наш общий полтавский праздник, а потому некоторые из нас, в том числе и я с братом, доктором А.П. Драгомановым, отправилась ко времени торжетва в Лохвицу...". І далі Олена Пчілка продовжує: "Добравшись до Лохвицы (две станции по железной дороге и 12 верст лошадьми), мы с братом подъехали к квартире своего старого знакомого, члена суда, расчитывая на его помощь; но, оказалось, что он был уже на торжестве. Тогда мы, как заправские туристы, никому неизестные и никого больше не знавшие отправились разискивать в Лохвице новую достопримечательность - "Народный дом". Мы нашли его, конечно, без труда. На ступенях здания была толпа, двери его были широко открыты: к счастью они были открыты для всех и в переносном смысле: - никаких билетов для входа не требовалось и мы вошли в дом. Большой светлый театральный зал его был полон публикой всякого рода; молебствие уже закончилось, на эстраде дочитывался доклад - история постройки Народного дома... После делового отчета прочтен был г-ном Русиновым реферат о значении театра вообще и в частности народного театра национального, вслед за чем референт подробно остановился на истории малорусского, - от первых драматических проб до настоящего времени, - причем дана была характеристика современного малорусского драматического репертуара в его лучших образцах".
Слід сказати, що на ті часи подібні культурні заклади в губернії мали лише Полтава, Кременчук та Лубни.
Відтоді Лохвиці судилося стати театральним містом, адже Народний будинок, збудований на кошти земства та добровільних пожертвувань, було споруджено як справжній театр: тут був зручний партер, дві гримувальні кімнати, ложі з балконом, глибока сцена з падугами.
В колишній глухій окраїні Полтавської губернії пожвавилося культурно-мистецьке життя.

м. Лохвиця. Народний будинок (1903 р.)



До Лохвиці на гастролі приїздили артисти петербурзької опери, "мандрівні" трупи російських артистів В. Андреєва-Бурлака,  Маріуса Петіпа, українські - полтавського мецената Ф. Волика, в трупі якого завжди були Марія Заньковецька і Марко Лукич Кропивницький. Лохвиця майже завжди була зазначена в гастролях театральних труп, які прибували на Полтавщину.
У 1903 році трупа артистів під керівництвом М.Петіпа поставили у Лохвицькому Народному будинку п'єсу М. Горького "На дні", вдруге після Москви. Ця вистава у Лохвиці пройшла з великим успіхом. Після закінчення вистави вдячні лохвичани піднесли артистам пам'ятну стрічку.
У тому ж 1903 році до Лохвиці разом з М.Заньковецькою і молодим І. Мар'яненком прибув Марко Лукич Кропивницький, видатний український драматург, основоположник українського професійного реалістичного театру. Відбулася хвилююча зустріч з лохвицькою самодіяльною трупою, письменником Архипом Тесленком, з яким листувався Кропивницький. На сцені Народного театру м. Лохвиця робив свої перші кроки як музикант майбутній талановитий композитор І. О. Дунаєвський.

Народний будинок (будинок культури)  м. Лохвиця в 60-х роках.



Підсумком яскравого періоду існування і діяльності цієї унікальної пам'ятки історії та культури було її невиправдане блискавичне руйнування протягом однієї ночі 1976 року за вказівкою "зверху".

Додано (10-Січ-2014, 22:33)
---------------------------------------------
Повна стаття "Николай Ильич Стороженко - на родине" з журналу "Кіевская старина" про перебування Олени Пчілки у м. Лохвиця в липні 1901 року.
Дуже цікаво читати; Олена Пчілка, як наділена даром письменника, дивовижно реалістично описує тогочасне життя міста Лохвиця.




Сообщение отредактировал zakon - Субота, 11-Січ-2014, 10:28
 
aaaaДата: Субота, 11-Січ-2014, 02:53 | Сообщение # 477
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Фото клас, клас, клас!
Велике спасбі.
Цікаво ,а чи є десь  фото  в середині  приміщення  Лохвицького  театру.


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: П'ятниця, 17-Січ-2014, 02:30 | Сообщение # 478
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Лохвиця.















Додано (17-Січ-2014, 00:30)
---------------------------------------------
Отримав ще декілька якісних копій  листівок з видами м. Лохвиця поч. ХХ ст.

Лохвиця. Центральна вулиця (1914 р.)



Фрагмент 1:



Фрагмент 2:



Фрагмент 3 (Прошу детально розглянути магазин та порівняти з тим, що на наступній листівці. Це один і той же, чи різні? Схожі неймовірно, але є і розбіжності):



Лохвиця. Універсальний магазин.



Лохвиця. Будинок повітового з'їзду (в ньому зараз Лохвицький краєзнавчий музей). Якість дещо гірша, ніж на двох попередніх, але це все, на що був здатний сканер.



Фрагмент 1 (зверніть увагу на архітектурні елементи, будинок 1865 року):



Фрагмент 2 (видно зліва - троє сидять на лавці, правіше -  чоловік прихилився до дерева).



Фрагмент 3 (не вдалося відсканувати так, щоб напис на будівлі чітко читався. Написано на вивісці -  "Уѣздный съѣздъ").



Сообщение отредактировал zakon - П'ятниця, 17-Січ-2014, 10:33
 
serg_koДата: Неділля, 19-Січ-2014, 22:09 | Сообщение # 479
Рядовий
Группа: Пользователи
Сообщений: 7
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
аааа
Знайшов Вашу публікацію "Слідами річки древньої Сулиця".

Це на  Благодарівці міст?



Я так розумію, р. Сулиця  колись була рукавом р. Сула. Можна детальніше про Ваші дослідження. Яким був її шлях по м. Лохвиця?
 
aaaaДата: Понеділок, 20-Січ-2014, 20:46 | Сообщение # 480
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
"Я так розумію, р. Сулиця  колись була рукавом р. Сула. Можна детальніше про Ваші дослідження. Яким був її шлях по м. Лохвиця?"       Так  , це  місток в Благодарівці. На мою думку і з історичних  повідомлень про  річку  Сулиця починалась  десь  за  згаданим  поселенням. В міжгірї  південної частини  гори  Лазірки. В час  водопілля вона  ставала рукавом. А в літній  час йшла  самостійною . Цікаво що  в Сулиці є й притока  яка  йде  перпендикулярно  до вул. Дунаєвського . Там  є й мости. Цей  рукав  доєднується до  основного русла   в  районі тилу двору"швейної  фабрики". Інша частина  дослідження є в попередніх  моїх  фото-постах, десь  березень 2013р. Цікава історична  інформація ,яка мене  зацікавила , в тім   , що  в межах  міста річки Сулиця  та  Лохвиця ( зверни  увагу - річка Лохвиця) мали  протилежні  течії.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 32 з 53«1230313233345253»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2016