ЛохвицяВівторок, 12-Гр-2017, 22:44
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 29 з 54«1227282930315354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: Неділля, 17-Лис-2013, 12:26 | Сообщение # 421
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Маркова Е. В. Воркутинские заметки каторжанки "Е-105". - Сыктывкар, 2005. - (Коми республиканский мартиролог жертв массовых политических репрессий "Покаяние" ; прил. № 3).

- 130 -

Мечта Зины Красули о семи богатырях

У нас в воркутинских каторжных лагерях встречалось много замечательных людей, судьбы которых были примечательны во многих отношениях. Прошло много лет после моего освобождения, но прошлое не забывается... Так и живешь в двух временных пространствах. Одно - московское, настоящее, другое - прошлое, воркутинское.

Зина Красуля была маленькой белоголовой девушкой со светлыми ресницами и веснушками на лице. Родилась она в Лохвицах Полтавской области, что на Украине. Перед войной окончила педагогический техникум. Добровольно ушла в армию, работала в армейской газете, где довольно часто печатались ее патриотические стихи, попала в окружение, в плен и оказалась в одном из лагерей в Германии.

В победном 45-м уцелевших узников этих лагерей освобождали либо наши, либо американцы. Среди освобождаемых очень быстро распространились слухи, что сразу же после освобождения нужно стараться перебежать в американскую зону, ибо наши не отпускают домой, а формируют этапы для отправки на Север. Многим это удалось, но Зине так хотелось встретиться с мамочкой, так хотелось попасть на Родину, что она решила остаться в советской зоне, а там - будь что будет! С мамочкой она не повидалась, а прямым ходом попала в «родные» лагеря, получив 20 лет каторжных лагерей за «измену Родине».

За свой лагерный маршрут я столкнулась с Зиной дважды - в ОЛПе № 2 и на Воркута-Воме, в лагере для матерей с маленькими детьми. Здесь я работала медсестрой-лаборантом в клинической лаборатории, а Зина была многодетной матерью.

Зина обладала потрясающей жизненной силой и неиссякающим оптимизмом. Она не жаловалась, не ныла и при первой возможности старалась развлечь окружающих каким-нибудь рассказом. Это мог быть пересказ какого-нибудь литературного произведения, но чаще всего - повесть из собственной жизни, из жизни многоопытной Зины Красули, воевавшей в рядах Красной Армии, прошедшей через фашистские лагеря и ставшей воркутинской каторжанкой. Тех, кто слушал ее рассказы, больше всего интересовало сопоставление немецких и советских лагерей. Здесь Зина владела материалом!

- 131 -

— Зина, ну расскажи, где все-таки лучше, в фашистском концлагере или на нашей каторге?

— Нигде не «лучше»! Разве может быть «лучше» в лагерях уничтожения? Но если честно, то у нас гаже и беспросветнее!

— «Гаже» - это понятно. У немцев даже в лагерях чище и больше порядка. Но почему же «беспросветнее»? Там ведь сжигали в газовых камерах, а у нас не сжигают.

— Зачем нас сжигать? За такой срок и в таких условиях мы передохнем сами по себе! Сколько уже на наших глазах отправилось на тот свет? Много ли вы встречаете каторжан, у которых номера начинаются на первые буквы алфавита? Уже уничтожено не меньше, чем в немецких газовых камерах! А потом знаете, девочки, в чем дело? Там мы сидели в лагерях у ненавистного врага и чувствовали себя героями-патриотами. А здесь... у кого сидим? У своих же! За что сидим? Сами знаете, много ли среди нас виновных!


Зина на все случаи жизни сочиняла стихи. В моем архиве сохранилось четыре ее стихотворения, которые она подарила мне в 1947 г. на ОЛПе № 2, когда мы были членами нашего нелегального литературного кружка. Одно из них Зина посвятила своей любимой мамочке:

Милая, добрая, старая, нежная

С думами грустными ты не дружи!

Слушай, родная, в пургу эту снежную

Я расскажу про свою тебе жизнь.

Север далекий, холодный, унылый

Льдом уж покрыл мои сердце и мысль...

Слушай, родная, о многом не думай,

Но обо мне иногда помолись!

Я ведь по-прежнему ласково-нежная,

Только морщинки покрыли чело.

Слушай, родная, тоска безнадежная

Рано иль поздно придет под окно!

Холод, работа, мечты - мои спутники

Днем - наяву, ну а ночью - во сне.

- 132 -

Слушай, родная, пора бы уснуть-таки,

Слышишь, как ветер поет о тебе?

Я закалилась на Севере диком,

Тверже, рассудливой стала, умней.

Слушай, родная, великим инстинктом

Чую я запах полтавских полей.

Вечером, утром, в обеднюю пору

Гостем нежданным к тебе я вернусь...

Слушай, родная, родному простору

Трижды я накрест тогда поклонюсь.

Милая, кроткая, добрая, нежная.

С думами грустными ты не дружи!

Слушай, родная, в пургу эту снежную

За счастье, за встречу, за жизнь помолись!


20.10.47.

ОЛП № 2, Воркута, каторга


Зина была не лишена артистических способностей, и когда каторжанам разрешили самодеятельность, с большим увлечением начала участвовать в лагерных спектаклях...


...После смерти Сталина началось массовое освобождение политзаключенных. До снятия судимости покидать Воркуту нам не разрешалось. Я встретилась со многими знакомыми, у всех расспрашивала о Зине, но никто о ней ничего не знал. Прошли годы. В перестроечное время активизировалась общественная жизнь жертв политических репрессий - появились «Мемориал» и различные общества, объединяющие доживших до этого нового времени бывших узников советских лагерей. Начали проводиться конференции. Я всюду искала Зину Красулю, просматривала списки бывших зэков, следила за публикациями - все напрасно!

В 1993 г. на Воркуте широко отмечался 50-летний юбилей города. Воркутинский «Мемориал» приобщил к юбилейным дням (22-25 ноября) «Дни памяти жертв политических репрессий». В числе московских делегатов была и я.

Выбрав свободную минутку, я отправилась в архив Управления исправительно-трудовых учреждений МВД Коми ССР с надеждой получить некоторую информацию о моих друзьях по каторге и посмотреть свое личное лагерное дело. Заведующая архивом приняла меня как в старые недобрые времена. Я сразу же почувствовала себя каторжанкой. Личное дело она мне не выдала, согласилась только из «карточки з/к» продиктовать мой лагерный маршрут. Она даже карточку не дала мне в руки! Я записала даты своего пребывания на 15 лагерных подразделениях. Вот и все!

Я спросила о Зине Красуле - когда она освободилась, куда уехала? - Освободилась? - ехидно переспросила зав. архивом, глядя на Зинину карточку. - Ваша Зина Красуля не освободилась, а в 1955 г. была вызвана на переследствие и под конвоем отправлена в тюрьму города Риги!

http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=10625


 
zakonДата: Неділля, 17-Лис-2013, 19:15 | Сообщение # 422
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Невже нікому із лохвичан не цікава історія рідного міста, якому вже понад 1000 років.  За 5 років існування даної теми форума опубліковано так мало інформації та фотоматеріалів, тому наскільки мені вистачить часу буду наповнювати дані сторінки цікавими матеріалами. Як писав пан Obers, ми не помічаємо прекрасне поруч. Пройтись по місту, уважно поглянувши на його вулиці, будівлі, та спробувати уявити, яким це все було п'ятдесят, сто, а то і більше років тому - цікавіше будь-якого детектива, наше місто неймовірно мальовниче та повне дуже багатьох таємниць.
Тому розпочнемо прямо зараз.

Повітова земська управа (фото 1914 р.). Цікаво, де вона знаходилось і яка доля даної будівлі.



Будинок земської управи (фото 1935 року).


Судячи з довідкових матеріалів "Пам'ятної книги Полтавської губернії 1915р." дана споруда знаодилась на вул. Лубенській (нині Шевченка).


Поліцейська управа (фото 1914р.):


Будинок поліцейської управи (жовтень 2013р.):



Пам'ятник полеглим воїнам у Великій Вітчизняній війні. В центрі міста (фото 1960-х р.р.):



У жовтні  2013 р.:



Лохвиця. Будівля СПТУ-27. (фото 1966р.):



Дана споруда прикрасила вул. Роменську у 1883 році. Будівля ця споруджувалася як виробничий корпус горілчаного заводу. Та з різних економічних причин завод було закрито, обладнання демонтовано, а приміщення перебудоване та перепрофільоване для громадських потреб.
Відомо, що до 1920 року в ньому розміщувалась жіноча гімназія.
Лохвицька жіноча гімназія була створена в 1910р. в зв'язку з необхідністю мати в місті середній навчальний заклад для жінок, який би давав можливість вступу до університету. З 1910-1911 навчального року вона була відкрита в складі 5 класів.
В 1910-1914 р.р. гімназія була розташована у новозбудованому 2-поверховому будинку по вулиці Лубенській (сучасне приміщення медучилища) разом з реальним училищем. Оскільки навчання на той час мало бути роздільним, міська дума на початку 1912р. підняла клопотання перед Міністерством народної освіти про передачу місту і переобладнання будинку колишнього винного складу по вул. Роменській (сучасне приміщення СПТУ №27).
Невздовзі Міністерство дає на це згоду, але перебудова приміщення мала проводитися за рахунок коштів міста, на що потрібно було близько 70 тис. карбованців. В 1914 р. будівельні роботи були закінчені і Лохвицька жіноча гімназія одержала власне приміщення, стала значним осередком освіти і культури в Лохвиці. Так 3.07.1916 р. в приміщенні гімназії був організований благодійний концерт, кошти від якого були перераховані товариству допомоги малозабезпеченим учням середніх навчальних закладів міста і використані за призначенням. Проводилися і літературно-музичні вечори. Лохвицька жіноча гімназія припинила своє існування в 1920 р.



Після встановлення радянської влади та до 1941 р. в даному будинку була розміщена педагогічна школа, у вересні 1943 р. - штаб Воронезького фронту на чолі з командуючим генералом армії М.Ф. Ватутіним. Згодом у стінах будинку відновила діяльність педагогічна школа, реорганізована пізніше у педагогічне училище, яке в 1969р. переведено до Кременчука.

Студенти 2 курсу Лохвицького педучилища на занятті в аудиторії (фото 1966 р.):



11 липня 1969 року виданий наказ Мінсільбуду УРСР та Держпрофосвіти №206-100 "Про відкриття в м. Лохвиці Полтавської області професійно-технічного училища". 15 липня за наказом Полтавського облуправління профтехосвіти  за номером №152 узаконено відкриття училища будівельного профілю в м. Лохвиці на 270 учнів і найменовано його МПТУ-22. За три місяці проведено ремонт навчального корпусу, придбано меблі та інвентар. А вже 15 жовтня 1969 р. 193 учні приступили до занять, опановуючи професії муляра, слюсаря-сантехніка, штукатура та ін. З 1972р. розпочалася підготовка кравців чоловічого і дитячого одягу. В 1978р. училище перейменовано на ТУ-9 на базі Сумського ВШО "Спецодяг", відкрито нову професію - швачка-мотористка. З 1984 р. училище перейменоване в СПТУ-27.

м. Лохвиця. СПТУ-27 (фото 2011р.):

Прикрепления: 4706997.jpg(91Kb) · 2445662.jpg(74Kb) · 2585197.png(343Kb) · 7609231.jpg(70Kb) · 7059724.jpg(52Kb)


Сообщение отредактировал zakon - Понеділок, 18-Лис-2013, 23:41
 
ObersДата: Понеділок, 18-Лис-2013, 15:51 | Сообщение # 423
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата zakon ()
Невже нікому із лохвичан не цікава історія рідного міста, якому вже понад 1000 років.  За 5 років існування даної теми форума опубліковано так мало інформації та фотоматеріалів...


...ех...

Цитата zakon ()
наскільки мені вистачить часу буду наповнювати дані сторінки цікавими матеріалами.


Ах! wink

Цитата zakon ()
Пройтись по місту, уважно поглянувши на його вулиці, будівлі, та спробувати уявити, яким це все було п'ятдесят, сто, а то і більше років тому - цікавіше будь-якого детектива, наше місто неймовірно мальовниче та повне дуже багатьох таємниць.
Тому розпочнемо прямо зараз.


В добру путь!


 
aaaaДата: Понеділок, 18-Лис-2013, 18:59 | Сообщение # 424
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
От  помандруємо річкою Лохвиця , яка  протікає між Малою  та Великою  Приліпкою :









Прикрепления: 9656466.jpg(385Kb) · 6727044.jpg(279Kb) · 1323425.jpg(394Kb) · 8379726.jpg(415Kb) · 2901447.jpg(362Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Вівторок, 19-Лис-2013, 18:01
 
aaaaДата: Понеділок, 18-Лис-2013, 19:24 | Сообщение # 425
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Мандруємо шляхами недоторканими  невіглаством сучасних  хамів :









Прикрепления: 8868626.jpg(330Kb) · 3820899.jpg(380Kb) · 1606428.jpg(248Kb) · 1849544.jpg(256Kb) · 1921159.jpg(230Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Вівторок, 19-Лис-2013, 18:04
 
zakonДата: Понеділок, 18-Лис-2013, 22:32 | Сообщение # 426
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
aaaa
Фото - супер! Тільки можна їх розмістити одна під одною, а не в рядок, бо так незручно переглядати.


Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 19-Лис-2013, 12:23
 
aaaaДата: Вівторок, 19-Лис-2013, 19:10 | Сообщение # 427
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Древність русла це  факт. Ми й нині  можемо  відчути  і візуально  побачити  фрагменити дівочої краси Лохвиці  ріки, річечки.







Прикрепления: 6910616.jpg(367Kb) · 5087271.jpg(355Kb) · 7040773.jpg(361Kb) · 3303074.jpg(233Kb) · 7896294.jpg(373Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Четвер, 21-Лис-2013, 15:20 | Сообщение # 428
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Продовжуємо мандрівку вулицями нашого древнього міста.

Вул. Перемоги. Біля кінотеатру ім. Шевченка (фотографія 1966 р.):



Точно не знаю, коли був збудований кінотеатр, але думаю після війни (приблизно на початку 50-х р.р.). А на його місці (до 30-х років) раніше була  Спасо-Преображенська церква (дерев'яна з окремою дзвінницею) побудована у 1786 р.

Вул. Перемоги. Лохвицька районна бібліотека (фотографія 1966р.):



Лохвиця. Парад. (фото 70-80-х років).



Вул. Перемоги. Біля поштамту (жовтень 2013р.):




Пам'ятка архітектури кін. XIX ст. Огорожа колишньої Миколаївської церкви (а сьогодні дитсадка "Орлятко"). (Фото жовтень 2013р.):







Можливо наступний будиночок комусь здасться непримітним. Але для історії міста він дуже важливий, адже тут раніше була (а може і є) Станція юних техніків, яку я з великим захопленням відвідував, коли ходив до школи.



Пам'ятка архітектури. Будинок повітового дворянства (зараз філія "Полтаваобленерго"):





Додано (21-Лис-2013, 13:20)
---------------------------------------------
Фрагменти інтерв'ю з С. М. Ніженським, уродженцем м. Лохвиця.

____________________________________________________________________________________________________
Сегодня 30 июля 2003 года, город Киев. Я, Элла Левицкая, провожу интервью с Семеном Моисеевичем Нежинским.

Семен Моисеевич, скажите, пожалуйста, когда и где Вы родились?

Родился я 29 января 1923 года в городе Лохвице Полтавской области, в местечковой еврейской семье.

Где жил дедушка?

Тоже в Лохвице. Фамилии происхождение нашей началось с того, что в свое время дедушка приехал из города Нежина. Тогда фамилии давались по месту жительства, приехал из Нежина – значит, ты Нежинский. И так мы стали Нежинскими. Потом уже, когда выдавали паспорта, получали документы на Нежинских. Дедушка в 1936 году сломал 2 ноги во время гололеда, и жил у нас до 1938 года, пока не ушел из жизни...

... Когда немцы стали приближаться к Киеву, я уже рассказывал, что отец на телеге вывез семью, в том числе он забрал и свою племянницу с этой Инночкой. И они  вместе приехали на нашу родину, в город Лохвица. Когда немцы стали приближаться к Лохвице, отец опять посадил всю семью на телегу и повез в направлении Воронежа. Предлагал и Соне ехать вместе с ним. А она получила известие от своего мужа, что он обещал за ней заехать, забрать ее – где-то он воевал недалеко. Увы, он заехать не успел. Родители уехали, а Соня осталась в Лохвице. До 42-го года она скрывалась, как еврейка, а в 42-м году ее кто-то выдал, и ее расстреляли вместе с этой Инночкой в одном из мест, где расстреливали евреев под Лохвицей. Вот такая трагическая судьба этой Сони. Из всей нашей родни она была самая красивая, самая умная, но, увы, так получилось. И был у меня еще любимый дядя…

В Лохвице была синагога?

Две. В Лохвице была очень большая община еврейская. Дело в том, что из пяти тысяч населения 2400 человек были евреи. В Лохвице же жили и Дунаевские.

Да?

Да. Исаак Дунаевский – уроженец города Лохвица. Я эту семью знал еще по Лохвице. Так что Дунаевский – это лохвицкий, почитайте даже его биографию.

А как Лохвица выглядела? Вы можете описать Лохвицу вашего детства?

Значит, это был уездный город. В центре города были лавки такие, ряд, как, знаете, каменный ряд. И там многие купцы нанимали свои… Как в Ленинграде Пассаж, это было одноэтажное здание, длинное, около которого собирался базар и ярмарка. Это было в центре города. К тому же была большая церковь. Чуть в стороне от этого места была даже гостиница, двухэтажное здание, на 10 мест. От этого центра радиально расходились улицы: на левый берег реки. Мы были на правом берегу реки Лохвицы. Я жил на улице Шевченко. В 200 метрах от нас на горе была еще одна большая церковь. Синагоги были одна на левом берегу реки, другая на правом. Ну, такие небольшие (нрб) щиты, 3-4 комнаты с балкончиком, где женщины сидели, то есть настоящая синагога. Промышленность была, кожевенная, обработка кож. Затем, уже при советской власти, в 32-м году построили неподалеку сахарный завод. Он так и назывался: Лохвицкий сахарный завод. Были разные артели. Газводы свои выпускали, мороженое свое делали. Был педтехникум, в котором, кстати, училась моя сестра. Была одна 10-летка, в которой я учился.

Украинская?

Украинская. Были несколько 7-леток, по городу разбросанных. Лесочек был рядом с городом хороший. По другую сторону реки, река Лохвица делала большую дугу, и кусок земли был вроде как остров. И уже при советской власти его засадили сосновым лесом. Под городом был большой совхоз «Перемога» - «Победа». Там ученики ходили в совхоз этот летом собирать малину, клубнику, овощи. Зарабатывали овощами. Вот, я тоже ходил собирать малину. За день собирал 12-14 корзиночек – мне с собой давали 2 домой.

Евреи жили кучно в Лохвице? То есть были какие-то еврейские улицы, еврейские районы, или дома стояли вперемежку?

Дома стояли вперемежку, но кучно получалось, потому что, допустим, где мы жили, был дом с улицы и дом во дворе. Мои родители снимали полдома у хозяина. Михаил Павлович Тищенко был такой, до сих пор помню. И жена его, Анна Ивановна – хозяйка. Во дворе был второй дом, в котором жило три семьи евреев. Таким образом, на одну украинскую было 4 еврейских семьи. А рядом тоже было 2 домика. Так в одном домике жили евреи, а в другом – украинская семья, Савченко. Жили вперемежку, но жили очень дружно. Вместе учились. В это время антисемитизма там не было.

До войны?

Да. Где-то с 30-х годов, что я помню хорошо. А учился я… Дело в том, что первый класс я учился в еврейской школе.

Была еще еврейская школа?

Да.

А сколько летняя?

Она была 7-летняя. Но дело в том, что ее, после того, как я проучился первый класс, ее ликвидировали. Во второй класс я пошел уже в украинскую школу, которая была, кстати, десятилетка, очень близко от того места, где я жил: мы жили Шевченко 39, а школа была Шевченко 10. Что такое 10 домов? За 5 минут я доходил до школы. Учился я там до 9-го класса включительно, а потом, в связи с тем, что отец не стал уже работать в Лохвице, кроме того, старшая сестра жила уже в Киеве, и старший брат уже тоже в Киеве работал на стройке.

Семен Моисеевич, Вы помните ваше жилье в Лохвице? Ну, как комнаты?

Помню, могу нарисовать.

Давайте.

Это была маленькая комнатка, эта – побольше, это – кухонька.

То есть три комнаты,вы говорили, и кухня входила в это число. А откуда вход был?

Вход – отсюда.

Из кухни?

Да. Тут ступеньки. Тут вот печка большая стояла, в которой мама готовила, где и была эта самая, по-украински называлась «груба» - печка, которую топили зимой. Она обогревала и эту, и эту комнату. Вот здесь было окошечко, вот здесь было окошечко и здесь было окошечко. А эту часть, вторую, занимали хозяева. У них вход был вот здесь.

Отдельно совершенно?

Да, у них отсюда вход был, а у нас – отсюда. Вот так.

А во дворе какое-то подсобное хозяйство было у вашей семьи?

Погреб был.

И все? Ни огородика,ни?..

Ни огородика… Вот здесь огород был, это хозяйка занимала. А вот здесь был дом побольше, во дворе, где жило три семьи, вот здесь. Фаня Курц, Дора Киселева, а третью забыл. Вот так.

А воду откуда носили?

Вот тут был колодец.

Тоже в вашем дворе?

Да.

А топили чем, дровами,углем?

Нет. Топили дровами, соломой и тростником. Заготавливали. Вообще-то сарай был вот здесь, сарайчики были. Там держали солому…

Дома в Лохвице у вас отмечали еврейские праздники?

Обязательно.  И не только в Лохвице. Даже здесь еще, когда в Киеве были, до войны обязательно. Особенно любимым праздником у меня был Пейсах, потому что мама пекла что-то хорошее.

А как готовились к Пейсах?

Ну, как готовились? Все, что нужно было готовить заранее – все откладывалось, чтобы праздник был настоящий. Пурим и Пейсах – это были святые праздники. Я помню их с детства.

Расскажите,пожалуйста, как праздновали их в вашей семье, что готовила мама, как уборка,как посуда, как шли в синагогу, когда вас стали брать в синагогу?..

Ну, во-первых, шла генеральная уборка в квартире. Во-вторых,мама готовила все, что нужно, к празднику, а папа шел в синагогу. Мама в это время занималась на кухне, а папа шел в синагогу. По возвращении папы из синагоги накрывался стол праздничный на Пейсах…

Во время революции, Вы говорили, дедушка был торговцем, папин отец, у него был свой магазин, или он где-то работал?

По-моему, он с кем-то в компании был, компаньоном. Был свой, но не один он, а компаньоном был чьим-то.

Большой магазин, или лавочка?

Нет, не очень.

Во время революции 1917-го года дедушку не трогали?

Нет, не до него было.

Ну, тогда же раскулачивали?

Нет, в 1917-м году мелких торговцев не трогали. Трогали крупных. Вот, у Дунаевского была фабрика, фабрику отобрали. Табачная фабрика была у Дунаевского в Лохвице...
________________________________________________________________________________

Пам'ятка архітектури кін. XIX cт.  Будівля синагоги у м. Лохвиця (фото - жовтень 2013р.):







Сообщение отредактировал zakon - Четвер, 21-Лис-2013, 15:47
 
ObersДата: П'ятниця, 22-Лис-2013, 14:06 | Сообщение # 429
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


http://memorialholodomors.org.ua/PDF....уло.pdf

http://lohvitsa.org.ua/news....omments
Прикрепления: 4118719.png(113Kb)


 
ObersДата: Субота, 23-Лис-2013, 17:03 | Сообщение # 430
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
ГЕРБ КУРІНЬКИ І ПЕЧАТКА КУРІНСЬКОЇ СОТНІ

Міста в Україні отримували можливість мати власний герб із наданням їм Магдебурзького права про самоврядування, а в ХVІІ столітті гербами "обзаводилися" вже й  інші міста. Існують класичні герби поселень України, серед них – Полтави, Пирятина, Лохвиці, Чорнух…

І хоча деякі з них сьогодні відомі як селища міського типу чи просто села, історія свідчить, що принаймні з часів Гетьманщини вони мали загальновизнаний статус міст або містечок. Герб Куріньки розглядається в контексті символіки Лохвиччини. Як повідомляється в журналі
 "Науковий світ" (№ 6, 2010 р.), колишній Лохвицький повіт Полтавської губернії – нинішня територія Лохвицького району Полтавщини й Варвинського району Чернігівщини – регіон, віддавна славний своїми козацькими традиціями.

Тоді за адміністративним поділом Лівобережної Гетьманщини ХVІІІ століття ці землі, як і село Яцини (нинішнього Пирятинського району), входили до складу двох полків – Прилуцького та Лубенського; статус сотенних міст тут мали Лохвиця, Чорнухи, Варва, Городище, Сенча, Янишпіль (Брисі), а також містечко Курінька. У ХІХ столітті майже всі давніші сотенні центри Лохвиччини, разом із ними й Курінька, отримали підтвердження свого містечкового статусу.


Геральдика міст і містечок нашого краю, як і всієї Гетьманщини, своїм корінням сягає здебільшого ХVІІ століття. Наприклад, місто Лохвиця користувалося Магдебурзьким правом, адже там існувало ремісниче цехове братство, відповідно й тогочасний герб міста, відомий із ратушних печаток із характерним символом укріпленого міста (міська брама з трьома вежами), аналогічним символам Львова, Житомира, Станіслава (нині – Івано-Франківськ).

Геральдична символіка сотенного містечка Куріньки доби Гетьманщини відома з численних відбитків печатки Курінської сотенної канцелярії, зафіксованих на документах 1760–1770 років. На ній виступає багатофігурна, але знову ж таки властива самобутній геральдиці Гетьманщини, композиція: у полі печатки – правиця в лицарських обладунках, що тримає шаблю, супроводжувана вгорі серцем, з лівого боку – півмісяцем, а з правого – восьмикутною зорею, що аналогічна алатирю.



По колу печатки викарбуваний напис – "печать сотнЬ курЬнскои".


Деякі з дослідників старовини потверджують: мовляв, козаки були настільки примітивними у військовій справі, що навіть не вміли викувати собі шабель або мечів і змушені постійно воювати трофейними: "…в ХVІ–ХVІІІ століттях єдиним містом на Україні, де існував цех мечників (шабельників), був Львів". Для виковування шаблі необхідно мати більш глибокі знання і володіти особливими технологіями. Одначе такі майстри-шабельники завше працювали в козацьких кузнях, сталь виплавляли також на місцях. Наприклад, між Курінькою і Нитратівкою в Удай впадає його притока – річечка Рудка, що наводить нас на думку: тут у давнину видобували залізну руду… Першим, як відомо, залізну зброю виготовив скіфський цар Саневн.



Зоря з вісьмома кінцями, або алатир, є символом дуже древнім. Мова може йти про ХІІ–ХV тисячоліття до н.е., коли останній льодовик почав відступати з нашої території. Відтоді й домінує основа живої структури – тривимірність, що є ознакою життєздатності – хай то буде молекула, жива істота, ойкумена, зоряна система. Споконвічна тріада руху від малих до неосяжних обсягів і складає єдиний енергетичний алатир, розбалансування якого є катастрофічним. В умовах Землі чинними є тривимірність по вертикалі й горизонталі та парність всього сущого, як і парність тривимірності (3+3+2) із взаємовходженням одна в одну автономних структур.

Колядницька Звізда у вигляді кола з вісьмома відрогами-протуберанцями – це символ народження Сонця. Зоря у переносному смислі – мати, вона провіщає різдво Сонця, саме в цьому вичерпна суть її "материнства". Восьмикутна зірка-мати, будучи розміщеною в сонці-колі з протуберанцями разом оприлюднюють зустрічний взаєморух за і проти годинникової стрілки. Невипадково цифра 8 – символ вічності, безконечності та досконалості.Герб Куріньки поверхово нагадував тогочасні герби деяких міст Угорщини у складі цісарської Австрії, а саме: Годмезе-Вашаргей, Кікінда, Марош-Вашаргей, Секей-Удваргей, однак тут, судячи з усього, схожість є тільки зовнішньою, і курінський герб має суто козацьке походження.

Як доведено, геральдична символіка містечка Куріньки, а також інших містечок Лохвиччини та Лубенського козацького полку, є яскравою сторінкою в історії символіки української козаччини ХVІІ–ХVІІІ століть. І, як наголошує у "Науковому світі" дослідник     В. Панченко, цей факт (використання згаданих гербів на печатках козацьких урядових установ, тісний зв'язок їхньої тематики зі світоглядом українських степових лицарів) є більш ніж достатнім аргументом для того, щоб пам'ятки старої емблематики були використані й сьогодні, щоб вони були відроджені в юридичному вжитку відповідних давніх населених пунктів.

http://www.zorya.poltava.ua/?p=5906


http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/1862/1/Shupta.pdf

Прикрепления: 0892729.png(186Kb) · 3386481.png(53Kb)


 
aaaaДата: Понеділок, 25-Лис-2013, 10:41 | Сообщение # 431
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Сумно ,що  лохвиччина  "відхрещен"  від євроінтеграційних процесів. Болото порісше  бурянами?

Додано (25-Лис-2013, 08:41)
---------------------------------------------


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Понеділок, 25-Лис-2013, 10:41
 
ObersДата: Понеділок, 25-Лис-2013, 15:10 | Сообщение # 432
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата aaaa ()
Сумно ,що  лохвиччина  "відхрещен"  від євроінтеграційних процесів. Болото порісше  бурянами?


Чому ж? Лохвичани в "процесі", одже й Лохвичина не "поза" ним.

Все ще тільки розпочинається!


 
aaaaДата: Понеділок, 25-Лис-2013, 20:56 | Сообщение # 433
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
В свій час  за  незалежність  України в  місті  , проводились  Вічо. Підіймали одними  з перше жовто-блакитний  Стяг в області.  Організовували  збори  громади  міста.  .......   А нині  повний  штиль.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Понеділок, 25-Лис-2013, 22:23 | Сообщение # 434
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
В свій час  за  незалежність  України в  місті  , проводились  Вічо.
Підіймали одними  з перше жовто-блакитний  Стяг в області.
Організовували  збори  громади  міста.  .......   А нині  повний
штиль.


Одна справа - незалежність, інша справа - євроінтеграція. На мою, думку правий був Богдан Хмельницький, коли в 1653-1654 р.р. серед турків, поляків та Росії вибрав останнє. Адже і поляки і турки зовсім чужі нам українцям по ментальності і по вірі (останнє дуже важливо).
А з росіянами українці завжди братами були, хоч хто б там чого не говорив, адже обидва народи від Київської Русі пішли. Я маю на увазі під словом "брати" - простих людей, народ, але ніяк не російських політиків.
А так звані друзі-європейці - в свій час шведи, поляки, французи, німці - показали свої плани щодо нашого краю, тому дружні стосунки з Європою - це добре, але інтегруватись занадто так не треба, адже якщо сам не можеш бути хазяїном на рідній землі, то ніхто за тебе цього не зробить.  Політики та їх  "європейські" спонсори чекали кілька десятків років незалежності, щоб більше відійшло літніх людей, а підросло молоде покоління, яке вже вважає себе європейцями, і тоді вже можна робити нові "кольорові" революції і приймати різні закони, як то одностатеві шлюби і тому подібне.

Додано (25-Лис-2013, 20:05)
---------------------------------------------
Це так, відступ від теми, бо вже на душі болить від тієї євроінтеграції.
На минулій сторінці пан Obers розмістив статтю про полтавських колекціонерів фотографій, документів, поштових листівок кінця XIX - поч. ХХ ст. Мені вдалось познайомитись з Євгеном Миколайовичем Анічіним, великим аматором цієї справи. І він люб'язно поділився зі мною своїми деякими цікавими архівними матеріалами, що пов'язані з історією нашого міста.
Наприклад, наступна фотографія публікується вперше на нашому форумі.

м. Лохвиця - Єврейська синагога (вдалині справа видно фабрику Дунаєвського):

Її варто співставити із сучасним фото, зробленим із майже того cамого ракурсу:



Додано (25-Лис-2013, 20:23)
---------------------------------------------
Також мене вразили якість друку листівок серії Іткіної та Радилевського. Вони в оригіналі мають розмір - приблизно 9х13, але яка деталізація зображення.  Завдяки Євгену Анічіну я отримав декілька якісних копій оригінальних листівок "Уходящая Лохвица" (кому цікаво,  в особистих повідомленнях вкажіть мені свою ел. адресу, я надішлю оригінали - скільки  деталей можна побачити):

Лохвиця. Реальне училище та жіноча гімназія (буд. 1910 р.):



Лохвиця. Відома тютюнова фабрика С.Х. Дунаєвського (за деякими даними побуд. у 1908 р.):



Біля тютюнової фабрики, фото 1914р. (зверніть увагу - кожну цеглину видно):



Є ще цікаві матеріали. Далі буде...


Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 26-Лис-2013, 11:26
 
veselgeoДата: П'ятниця, 29-Лис-2013, 00:21 | Сообщение # 435
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
Награды: 1
Репутация: 1
Статус: Offline
Цитата zakon ()
бо вже на душі болить від тієї євроінтеграції
А від чого саме болить - від високої єврозарплати чи якісних євродоріг? Від якісної медицини чи від дбайливого ставлення до навколишнього середовища, своєї історії, культури і традиціям? Чи від чесних європейських політиків і відсутність хабарництва? Так, згідний, коли вперше потрапляєш в Європу голова йде обертом.
Цитата zakon ()
А з росіянами українці завжди братами були
 А що це за "брат" такий, що нищить історію, храми, культуру, забороняє мову? Який ще такий "брат" буде вбивати своїх братів, морити голодомором, висилати на Соловки і в ГУЛАГ?
Схоже Історія Вас вчить тільки одне - вона Вас нічого не вчить. Ця історія з "братом" повторюється з покоління в покоління, кожного разу на якісно новому рівні і з все більшими жертвами з нашого боку. І ніхто не робить з цього висновків. Таке враження що бігаємо по зачарованому (чи проклятому) колу. Пора вже його розірвати!

Цитата zakon ()
А так звані друзі-європейці - в свій час шведи, поляки, французи, німці
А що такого поганого вони нам зробили за останні 50 років??? А от Ваш "брат" навіть за останній місяць показав всю свою загарбницьку сутність. І не потрібно сильно розмежовувати простих людей і політиків, які представляють цих людей. Не раз чув від простих російських людей - "хахол, кагда Крим атдаш?"

Все це не по темі але залишити просто так висіти туб без відповіді не зміг. Дуже вдячний Вам за направду унікальні фото. Чекаємо продовження.
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 29 з 54«1227282930315354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017