ЛохвицяНеділля, 17-Гр-2017, 13:00
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 25 з 54«1223242526275354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
aaaaДата: Середа, 16-Жов-2013, 19:56 | Сообщение # 361
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Прошу передивитись Пост 320 Veselgeo / Фото  "Парад"  . Зверніть увагу  злва над Камяними рядами в далині видніється  церкава. По розположенню  це - Покровська. !!!!

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Четвер, 17-Жов-2013, 07:56 | Сообщение # 362
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Цитата
По розположенню  це - Покровська. !!!!
Я давно помітив цей факт, але мені не траплявся екземпляр даного фото (того, що з дзвінниці) з більш-менш нормальною якістю, щоб можна щось роздивитися вдалині.

Obers
Радий знайомству. Сайт запрацював і всі малюнки відновилися, але все ж перезалийте їх на даний сайт, так надійніше буде.


Сообщение отредактировал zakon - Четвер, 17-Жов-2013, 13:32
 
ObersДата: Четвер, 17-Жов-2013, 12:16 | Сообщение # 363
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата zakon ()
Obers
Радий знайомству. Сайт запрацював і всі малюнки відновилися, але все ж перезалийте їх на даний сайт, так надійніше буде.


Взаємно! Так, я ще вчора вночі помітив і зразу ж скопіював фото собі на "желєзяку", сьогодні закину на сайт у відповідні пости - якщо "щось" трапиться, то принаймні не зі всім відразу. ))


 
ObersДата: Четвер, 17-Жов-2013, 12:59 | Сообщение # 364
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата Obers ()
Лохвицкий городской земляной вал отдан от Лохвицкой думы в откуп селитряному заводчику майору Марковскому


Цитата veselgeo ()
Теж саме - чи віомо де проходили вали і де знаходилися вїздні ворота і як вони називалися? В вікіпедії пише, що їх було чотири, одна з них Засулицька, яка зображена на гербі міста.


Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. Выпуск 1

Публикуется по изданию: Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. Издано под редакцией действительных членов комиссии: В. И. Василенка, Л. В. Падалки и И. Фр. Павловского. Выпуск первый. Полтава. Электрическая Типо-литография П. А. Дохмана, Александровская улица. 1905.

Печатано по определению Полтавской Ученой Архивной Комиссии.

Председатель Комиссии А. Потоцкий.


— 3 —

О Г Л А В Л Е Н И Е.

Стран.

6)
Древние земельные сооружения в пределах Полтавской губернии. Ч. I. О древних городках, городищах и насыпанных валах.

С рисунками. Д. Члена Л. В. Падалки

Вступление
155

I.
Общий характер древних земляных ограждений в Южной Руси вообще и на Полтавской территории в частности
159

II.
Летописные городки и городища в пределах Полтавской губернии
162

III.
Древние земляные ограждения в Полтавской губернии, отмеченные в печатных источниках, помимо Начальной Летописи
168

IV.
Древние земляные ограждения в пределах губернии, отмеченные в сообщениях местных корреспондентов — любителей старины
178

V.
Земляные сооружения неопределенного характера
202

VI.
Земляные валы и остатки их в пределах Полтавской губернии
206

VII.
Группировка древних земляных сооружений Полтавской губернии
209

О древних городках, городищах и насыпных валах
на территории нынешней Полтавской губ.




III. Древние земляные сооружения в Полтавской губ.,
отмеченные в различных печатных источниках,
помимо Начальной Летописи.


...Г. Лохвица, по Шафонскому, в 18 в. был окружен земляным полуразвалившимся валом 2).
При м. Сенче, по Шафонскому же, существовал в 18 в. старый земляной вал уже развалившийся, с 4 развалившимися воротами, и с особым земляным замком 2). На этом мест существовал старинный, а может быть и древний Синец, хотя и не упомянутый в Начальной Летописи, в которую название городов попадали более или менее случайно. На существование Синца на месте нынешней Сенчи указывает название одной улицы в старейшей части Лохвицы, а именно улицы Синецкой, ведущей в м. Сенчу. Как самая поздняя пора сооружения Лохвицких и Синецких укреплений, может быть намечена первая половина 17 века, т. е. пора Вишневетчины в

1) История Переяславской земли В. Ляскоронского, стр. 149-150.
2) Там же, стр. 147-150.

— 173 —
левобережной Украине. Укрепление этой поры могли подновляться и расширяться в позднейшую казацкую пору, с другой же стороны им могли предшествовать более древние городки, эти первоначальные очаги оседлого быта, на местах которых не раз зажигалась и потухала жизнь в долгой и тревожной истории края...

IV. Древние ограждения в пределах Полт. губернии,
отмеченные в сообщениях местных корреспондентов —
любителей старины.


Близ с. Бербениц, Лохвицк. у., по сообщению крестьянина М. Г. Васьковского, в лесу, на недалеком расстоянии от р. Сухой Лохвицы, по Лохвицко-Прилукской дороге, есть древний "окоп",занимающий около ½ десят., с высокими и широкими валами, поросшими лесом. Местные жители окоп этот часто называют также "городищем".

Такого же типа древний окоп, как это известно пишущему из непосредственных наблюдений, существует в лесистой же местности близ м. Чернух Лохвицкого уезда. По своим размерам Чернухский окоп во много раз больше Бербеницкого, — площадь его, недоступная для измерения в силу того, что густой лес покрывает и валы, и внутреннюю площадь окопа, занимает по-видимому не менее 5 дес. Окоп этот, огражденный кроме огромных валов и наружным рвом, известен в народе под названием"Пустого городища". Расположено городище на склоне высокой равнины к разлогой

— 185 —
живописной долине, богатой и теперь ключевой водой. Выразительный вид городища запечатлелся в народных устах бродячими преданиями о провалившемся на этом месте древнем городе и т. д.

Для древних ограждений по р. Суле сообщение корреспондентов отличаются значительной полнотой...

V. Земляные сооружения неопределенного характера.

3) О "городище", спускающемся к р. Суле против с. Брисей Лохвицкого у., огороженном рвом с 3-х сторон; в черте городища около 30 могил вышиной 2-3 арш. и шир. также 2-3 арш.; здесь же следы подземного хода, направляющегося к г. Лохвице, проникнуть в который далее 10-15 шагов не удается (сообщает дворян. В. В. Юрьев-Пековец).

4) Об "окопе — Маньковщина" в 2 вер. от с. Скоробогатен; окоп примыкает с двух сторон к высокой горе; с остальных двух сторон ров глубиной 2-3½ сажня и шириною 1½-2 сажня; здесь также следы подземного хода, направляющегося к г. Лохвице (сообщение того же кор-та)...

VI. Земляные валы и их остатки в пределах
Полтавской губ.


II. Лесные городища: 1) при с. Ряжках в Прилук, у. 2) Велико-Бубновское по р. Ромну; 3)Медвежанское городище при впадении речки Галки в р. Ромен в Роменском у.; 4) городище по р.Хмеловке, правом притоке р. Сулы, в Роменском же уезде; 5) Бербеницкое городище по реке Сухой Лохвице в Лохвицком у.; 6) Чернухское — лесное в Лохвицком уезде ("Пусте городыще") и 7) Сергеевское городище по р. Хоролу в Гадячском уезде...



К СХЕМАТИЧЕСКОЙ КАРТЕ

распространения древних ограждений в Полтавской губ.

1. м. Борисполь Переяслав. у.  2. м. Вороньков Переясл. у.  3. Круглый городок, урочище по дороги из м. Воронькова в с. Старое.  4. м. Барышевка Переясл. у.  5. с. Недра Переясл. у.  6. с. Демянцы Переясл. у.  7. г. Переяслав.  8. Поселок Карань под г. Переяславом.  9. с. Войнинцы Переясл. у.10. с. Городище Переясл. у.11. Уроч. Далалаев городок близ с. Лечмявого Золотон. у.12. Уроч. Козацкий Рог над Днепром, против г. Канева.13. м. Бубнов Золотоношского у.14. Уроч. Городище на р. Супое, близ границы с Черниговской губ.15. Уроч. Городище на р. Супое, близ с. Фарбованного Пирят. у.16. Уроч. Городище на р. Супое, близ м. Ташани Переясл. у.17. м. Песчаное Золотонош. у.18. Там же Урочище Городище.19. Уроч. Городище пор. Переводу, близ с. Поддубновки.20. Город Прилуки.21. с. Городня Прилук. у.22. м. Иваница Прилук. у.23. с. Ряжки Прилук. у.24. м. Переволочное Прилук. у.25. м. Варва Лохвицк. у.26. с. Иваньковцы Прилук. у.27. м. Сребное Прилук. у.28. с. Бербеницы Лохвицк. у.29. с. Милютинцы Пирят. у. (?)30. г. Пирятин.31. м. Городище Пирят. у.32. с. Деймановка Пирят. у.33. Чернухское лесное городище.34. Чернухское ограждение позднейшей поры.35. м. Городище Лохвицкого у.36. м. Яблонево Лубенск. у.37. Оржица Лубенского у.38. с. Липовое Роменского у.39. с. Медвежье Роменского у.40. Яровые хутора по р. Сухой Ромен.41. м. Смелое Роменского у.42. Лесное городище по р. Хмеловке.43. Город Ромны.44. с. Бобрик Ромен. у.45. Зашт. гор. Глинск Роменск. у.46. с. Свиридовка Лохв. у.47. с. Брыси Лохв. у.48. с. Скоробагатьки Лохвицк. у.49. г. Лохвица 50. м. Сенча Лохв. у.51. м. Снетин Лохв. у.52. с. Окоп Лохв. у.53. г. Лубны.54. м. Лукомье Лубен. у.55. с. Александровка Лубен. у.56. Урочище Городище при х. Нестеренковом.57. Урочище Городище пр. Чутовке.58. м. Вел. Буромка Золотон. у.59. с. Лящевка Золотон. у.60. Уроч. Монастырь близ с. Матвеевки Золот. у.61. Ур. Древние огражд. в уроч. Кизивер Зол. у.62. м. Жовнин Золотон. у.63. с. Воинская Гребля Золотон. у.64. с. Петровка Гадяч. у.65. Городище Гадское.66. г. Гадяч.67. с. Книшевка Гадяч. у.68. с. Плешивец Гадяч. у.69. м. Рашевка Гадяч. у.70. м. Лютенька Гадяч. у.71. м. Ковалевка Зиньков. у.72. м. Яреськи Миргор. у.73. м. Богачка Миргор. у.74. м. Остапье Хорольск. у.75. м. Голтва Кобелякск. у.76. м. Куземин Зиньков. у.77. с. Бельск Зиньков. у.78. м. Опошня Зиньков. у.79. м. Вел. Будища Зиньков.80. Город Полтава.81. Сенжаровский городок.82. м. Сенжары Полтав. у.83. м. Соколка Кобелякск. у.84. с. Ряское Константиногр. у.85. Зашт. гор. Градижск Кременч. у.86. с. Власовка Кременч. у.87. г. Кременчуг.88. м. Келеберда Кременч. у.89. Уроч. Тахтайка близ м. Переволочной.90. м. Переволочна Кобелякск. у. 91. м. Кишенка Кобелякск. у.

histpol.pl.ua

"Земляные валы в м. Варве, Лохвицкого уезда и его окрестностях"П. М. Еременко77-80

Прикрепления: 4655626.jpg(139Kb) · 1769626.jpg(64Kb) · 9307035.jpg(203Kb)


 
ObersДата: Четвер, 17-Жов-2013, 13:12 | Сообщение # 365
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
13. О злоупотреблениях и беспорядках, якобы существующих
в Черниговской и Полтавской губерниях.
(Подлинное заглавие дела).


5) В Полтавской губернии, множество евреев имеют христианских слуг, отчего происходит большое зло. При этом указывает на случай убийства в Лохвице двух слуг; 6) В присутственных местах Полтавской губернии дела идут весьма медленно; в одном лохвицком нижнем земском суде, по словам секретаря, остается более 600 нерешенных дел и наконец...

...Евреям, содержателям винных откупов и почтовых станций, дозволено иметь христианских работников для употребления их по производству означенных взятых ими на себя обязанностей; вместе с тем воспрещено работникам сим жить в одних домах с хозяевами своими евреями, за исполнением сего, городские и земские полиции имеют строжайшие и неослабные наблюдения. Но за всем тем, христианский работник, нанявшийся у еврея по винному откупу или по содержанию почтовой станций, живя с хозяином своем не в одном дом, а в одном двор, если пожелает добровольно прислуживать ему и в других надобностях его, то сего истребить и предотвратить совершенно невозможно. Случай убийства в Лохвице, предписал я еще в декабре гражданскому губернатору расследовать благонадежному чиновнику по тому уважению, что тамошний городничий, по преклонным летам, не может употребить той деятельности, которая в подобных делах необходима...


Письмо А. Майорова кн. Репнину о кончине Лохвицкого предводителя
Ходолея и о лечении рогатого скота.


Ваше Сиятельство
Милостивый Государь
Князь Николай Григорьевич!


Проезжая через Лохвицу, я нашел всех дворян в унынии, как от потери их маршала Ходолея, так и оттого, что место маршальское достается занять г. Сукову. Дворяне узнали, что я собираюсь, по приезде в Кунашевку, ехать с братом А. В. Кочубеем в Яготин, просили меня подать записку В. С-у, которую при сем имею честь представить, не могши по встретившимся обстоятельствам иметь честь быть в Яготине. В жизнь мою я не видел и первый раз слышу о г. Сукове, следовательно, пристрастие иметь не могу, но слышал о нем столь много, что я обязанностью поставляю присоединиться к дворянам лохвицким и всепокорнейше просить В. С-во удостоить в рассуждение сию записку и не помещать человека, столь запутанного в представители почтенного сословия. Вместе с сим, имею честь представить печатные листки о лечении рогатого скота: способ мною предложенный всегда, где только ему следовали с точностью, не только не останавливал заразу, но и излечал уже зараженных, о чем можете даже удостовериться от поветового лекаря Лохвицкого.

С глубочайшим почтением и проч.

Алексей Майоров.Августа 1827 года.

Батурин.

Видя из письма Вашего Прев-ва, писал Репнин, намерение ваше посетить меня, к сожалению, неисполнившиеся и приемля его, как знак приязни вашей ко мне, я приношу вам М. Г. за оную чувствительнейшую мою благодарность, а также и за доставление выписок о средствах лечения больного скота, которыми я не премину воспользоваться при распоряжениях по сему предмету. Известие о кончине Лохвицкого маршала Ходолея,— 132 —
получил я с прискорбием, зная его с хорошей стороны и, видевши всегда расположенность и уважение к нему дворянства. По возвращении моем в Полтаву, я не оставлю сделать нужные распоряжение о занятии места его. Что же касается до слухов, которые достигли к вам из Лохвицы, то в пояснении оных, скажу вам, как новому здешнему жильцу, что там существуют две партии: одна Маньковская, а другая — Суковская, коим ни одной доверять невозможно.

С истинным почтением и проч. 1).

Августа 15. 1829.

Яготин.



Письмо лохвицкого обывателя, жалеющего о неприбытии князя
в Лохвицу и приглашающего взглянуть на лохвицкие суды и
правосудие.


Сиятельнейший князь М. Г.,
Николай Григорьевич!

С 24 февраля по 2 марта мы ожидали вас в Лохвицу, неудостоивавшуюся ни единожды вашего присутствия. Счастливы некоторые города наши, видевшие вас уже дважды; мы льстились, что вы увидите суды наши, порядки оных — правосудие.


1) Арх. Полт. Губ. Правл. 1832 г. по описи № 2.
2) Арх. Полт. Губ. Правл. 1831 г. по описи № 4.

— 152 —
Вы удивитесь, сиятельнейший князь! что ничего не значущий человек осмеливается обращаться к вашему сиятельству, партикулярно и, конечно, дерзость моя велика и достойна строгого выговора, но я надеюсь, что оная прикроется милостью и великодушием столь свойственными высокой особе вашей и как кажется, всей вашей фамилии. Если не ошибаюсь, я знал вашего отца, князя Григория Семеновича в Оренбурге, я рекомендовался ему в Малороссию Демьяном Демьяновичем Оболонским и хотя чин мой был ничтожен и я был ничто иное, как адъютант казанского коменданта генерал-майора Кастеллия, однако же имел счастье пользоваться его милостями — крепость его благоприветливости и снисхождение к низшим суть черты благодетельной души, отличающие его от великого множества вельмож.

Имел я счастье пользоваться милостью предместника вашего, князя Якова Ивановича 1), имел дозволение и счастье писать к нему партикулярно о разных обстоятельствах по поводу важной тяжбы моей с дядей моим, бывшим тогда генеральным судьей в Полтав Богаревым же.

Перед выездом его сиятельства в Петербург, я удостоился получить партикулярное письмо от него с поздравлением на счет окончание тяжбы, по поводу коей я нажил себе весьма завистливых и непримиримых врагов, которые за выездом князя Якова Ивановича из Малороссии, как черная туча на меня обрушилась, для зависти больше или по злости — определить неможно. 8 марта с почтой из Лохвицы я писал вашему сиятельству в одном пакет две жалобы на лохвицкие суды, из коих одна необыкновенная или по крайней мер с давних времен в благоустроенном государстве примера не имеющая, любезно нам правосудие вашего сиятельства мы видели уже примеры, — примеры давно, давно невиданные в Малороссии.

Сиятельнейший князь, вашего сиятельства покорнейший слуга

Василий Богарев.

1817 г. марта 8 дня.

1) Лобанова-Ростовского, второго Малороссийского генерал-губернатора (1808-1816).
2) Арх. Полт. губ. правл. 1817 г. № 73, л. 127. Помета Репнина — оставить без ответа.

histpol.pl.ua


 
ObersДата: Четвер, 17-Жов-2013, 14:20 | Сообщение # 366
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
«Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка не був підготовлений до друку особисто народним самородком. Його редактором був український поет і прозаїк Євген Гребінка - автор всесвітньо відомого романсу «Очі чорні».  Сам Тарас навіть не збирався випускати свої твори. Їх знайшов випадково один із замовників портретів Генія - молодий офіцер родом з Полтавщини/Лохвиччини Петро Мартос .

Діло було в Петербурзі... Позуючи Шевченку у нього на квартирі, Мартос підняв з підлоги якийсь брудний папірець. Виявилося, що це уривок з «Тарасової ночі».

Під ліжком виявилася ще ціла пачка віршів Поета. Схильний до меценатства Мартос вирішив їх надрукувати за свій рахунок.

Одже, неймовірно, але саме наш земляк Лохвичанин подарував світові і Україні нашого Великого Кобзаря!



Перші сторінки з ”Кобзаря” Тараса Шевченка 1840 року.
У світі збереглося лише декілька примірників цього видання.


Евгенові Гребінці, як поетові, Шевченко, правдоподібно, першому розповів і прочитав свої літературні спроби. А, може, й сам Гребінка запитав Тараса після того, як йому розповів про вірші і показав їх Петро Мартос. Цей поміщик Лохвицького повіту у 1822-1827 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук в один час з Миколою Гоголем, Євгеном Гребінкою, Аполоном Мокрицьким. У 1840 році він виступив видавцем першого видання "Кобзаря” Т.Г.Шевченка, рукопис якого подав до Петербурзького цензурного комітету Євген Гребінка. ©

Мартос Петро Іванович
 (1811 — бл. 1880) — поміщик Лохвицького повіту, Полтавської губернії, відставний штабс-ротмістр. У 1822 — 1827 роках навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, учнями якої в той час були також М. Гоголь, 6. Гребінка, Н. Кукольник, А. Мокрицький та ін. В гімназії Мартос захоплювався волелюбними декабристськими ідеями, поширював серед гімназистів рукописний вірш «Друзья мои, друзья свободы», підписаний прізвищем К. Рилєєва; разом з О. Данилевським та М. Прокоповичем був таємно покараний «по-отецькому різками» та взятий «під особливо суворий нагляд» за поширення вільнодумних поезій Пушкіна. Після цього покарання Мартос покинув гімназію і вступив на військову службу в 2-й український уланський полк. У роки реакції, яка настала після розправи над декабристами, суспільні погляди Мартоса набули ретроградних, реакційних рис. Вони яскраво виявилися й у спогадах про Шевченка.

Мартос познайомився з Шевченком в 1839 — 1840 роках у Петербурзі, зустрічався з ним у вихованців Ніжинської гімназії вищих наук 6. Гребінки, Н. Кукольника та ін., а також у М. Маркевича. Його спогади про поета викликані появою в журн. «Основа» (1861, № 5) статті-спогадів Сави Ч. (М. К. Чалого) «Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченко». Написані в глумливо-зневажливому тоні, спогади Мартоса пройняті ворожим ставленням до революційно-демократичного спрямування поезії й усієї /418/ діяльності Шевченка, але містять і деякі цікаві й цінні відомості про перший петербурзький період життя поета, зокрема про вихід у світ 1840 р. коштом Мартоса славетного Шевченкового «Кобзаря». При цьому треба мати на увазі, що свою роль у появі «Кобзаря» Мартос перебільшив і, навпаки, явно применшив роль Гребінки.

[П. МАРТОСЪ.] ЭПИЗОДЫ ИЗЪ ЖИЗНИ ШЕВЧЕНКА.
[ВЂстникъ Юго-западной и Западной Россіи. — Кіевъ, 1863. — Том IV. — АпрЂль. — ОтдЂлъ IV. — C. 32-42.]
http://litopys.org.ua/rizne/vestnzr04.htm

П. И. Мартос ЭПИЗОДЫ ИЗ ЖИЗНИ ШЕВЧЕНКА
http://litopys.org.ua/shevchenko/vosp14.htm

П. І. Мартос ЕПІЗОДИ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА
http://izbornyk.org.ua/shevchenko/spog14.htm


"Не пыталы бъ люды — що в мене болыть"


Відставний штаб-ротмістр, український поміщик Петро Іванович Мартос забажав мати акварельний портрет роботи молодого, але вже знаного в Петербурзі художника Тараса Шевченка. Той працював неквапно і старанно. Якось відлучився на хвилинку.

Нудьгуючи, Мартос підняв із підлоги аркуш паперу. І прочитав:

Червоною гадюкою
Несе Альта вісти,
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків-панків їсти.


Знаєте автора? — запитав вражено художника, коли той повернувся.

Тарас почервонів:

Так, — і за хвильку додав: — Знаю, бо це я.

Він відсунув мольберт і витягнув із-під низенького ліжка коробку з добротного лубу, в якій тримав увесь свій поетичний доробок. Коли Мартос простяг руку до стосу паперів, Шевченко притис їх до грудей.

Прочитаю й неодмінно поверну, — всміхнувся Петро Іванович.

Тарас на мить знітився.

Нікому не показуйте, — попросив, віддаючи.

Мартос побожився, що не показуватиме. А сам одразу подався до Євгена Гребінки — найавторитетнішого поета в українській громаді тодішнього Петербурга. Вірші читали разом. Перебирали їх біля келихів із вином. Утім, Гребінка уже знав твори Шевченка, готував добірку для збірника ”Ластівка”.

Треба впорядкувати рукопис, — сказав.
І видати книжкою, — додав Мартос.

Згодом згадував: ”Багато праці коштувало мені умовити Шевченка. Нарешті він погодився, і я 1840 року надрукував ”Кобзаря”.

Видання побачило світ у квітні. Наклад — 1000 примірників. Вони мали 115 сторінок і містили вісім поезій: ”Думи мої, думи мої…”, ”Перебендя”, ”Катерина”, ”Тополя”, ”Думка” (”Нащо мені чорні брови…”), ”До Основ’яненка”, ”Іван Підкова”, ”Тарасова ніч”. Зворот першого аркуша книжки оздоблював офорт за малюнком Василя Штернберґа ”Кобзар із поводирем”.

Збірці пощастило із цензором Петром Корсаковим — він мав репутацію ліберала. Наприклад, не зачепив поезію ”Думи мої...”. У другому виданні 1860 року її добряче покраяли. Вірші надрукували російською абеткою:

Бо васъ лыхо на свитъ на смихъ породыло,
Полывалы сліозы... чомъ не затопылы,
Не вынеслы въ море, не розмылы в поли?..
Не пыталы бъ люды — що в мене болыть?


Петербурзька газета ”Северная пчела” від 4 травня 1840-го в рубриці ”Библиографические и разные известия” повідомила: ”В книжных лавках В. П. Полякова, на Невском проспекте, на углу Михайловской улицы, в доме графини Строгановой и в Гостином дворе, на Суконной линии, N17, поступили в продажу: ”Кобзарь” Т. Г. Шевченка, СПБ, 1840 г., 1 руб. серебра”.

Вірші найбільше розрекламувала царська охранка

”Кобзар” надрукували на цигарковому папері. Книжка розійшлася швидко. Чистий виторг видавця Петра Мартоса — не менше 400 рублів сріблом.

Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу винагороду, — згадував поетів друг Михайло Лазаревський.

Попервах книжка здобула популярність передусім серед української інтелігенції. Справжня піар-кампанія ”Кобзаря” розпочалася 1847-го. Рекламу зробила царська охранка. У зв’язку з процесом навколо Кирило-Мефодіївського товариства начальникам губерній видали таємне розпорядження — вилучати всі знайдені примірники ”Кобзаря”. А якщо забороняють — отже, є за що. Книжка почала ходити по руках у копіях, її потай продавали букіністи. Автор ”крамольних віршиків” потрапив на заслання, отримавши найвище визнання свого таланту — заборону писати.

gazeta.ua
Прикрепления: 7049466.jpg(28Kb)


 
ObersДата: Четвер, 17-Жов-2013, 14:29 | Сообщение # 367
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Петро Мартос, видавець «Кобзаря»

170 років тому коштом Петра Мартоса побачило світ перше видання Шевченкового «Кобзаря».
Але хто він — той Петро Іванович Мартос?


Петро Мартос — вельми неоднозначна постать у петербурзькому оточенні молодого Шевченка. Про нього відомо небагато. Мартос був гімназійним товаришем Миколи Гоголя, і, певно, через те гоголезнавці пишуть, що народився він «близько 1809 р.» (точка відліку — рік народження Гоголя і Кукольника; тим часом «Шевченківський словник» називає 1811 рік). У 1826 р. разом з іншими гімназистами Мартос проходив у скандальній «справі про вільнодумство». Документи свідчать, що він читав і поширював у гімназії вірш К.Рилєєва «Друзья мои, друзья свободы»; хтось чув, як Петро Мартос виспівував декабристську пісню «О Боже, коль ты еси, всех царей с грязью смеси». Петро Жур встановив, що «восени 1826 року Мартоса разом з учнями гімназії Прокоповичем та Данилевським було таємно покарано «по-отецькому різками» і взято «під особливо суворий нагляд» за поширення вільнодумних віршів Пушкіна»1.

Сам П.Мартос згодом стверджуватиме, що того ж таки 1826 року він видавав рукописний журнал «Метеор литературы». Про це він писав у листі до П.Бартєнєва: «Прилагаю при сем стихи Яновского (себто, вірш М.Гоголя «Новоселье». — В.П.), автограф которых у меня. Они были помещены в издаваемом мною в 1826 г. журнале «Метеор»2. Один із примірників рукописного журналу «Метеор литературы», переписаний рукою юного М.Гоголя, через багато років потрапив до рук конотопського бібліографа С.Пономарьова. Про цю знахідку С.Пономарьов написав статтю для «Киевской старины», проте про якусь причетність Петра Мартоса до появи примірника «Метеора» у ній не йдеться, хоча це й не означає, що Мартос писав Бартєнєву неправду3.

Епізоди 1826 року були, цілком можливо, всього лиш юнацькою фрондою Мартоса. У кожному разі, в гімназії він з якихось причин не довчився, пішовши служити унтер-офіцером в уланський полк (1827 р.), а ще через десять років (1837 р.) подав у відставку і поселився у своєму селі на Полтавщині, в Лохвицькому повіті.
Здається, П.Мартос вважав себе людиною, не байдужою до літератури. Відомий його лист до О.Пушкіна від 13 жовтня 1836 р., з якого видно, що молодий полтавський поміщик цікавився тодішніми літературними періодичними виданнями, принаймні — «Библиотекою для чтения» і «Современником».



Володимир ПАНЧЕНКО 

www.day.kiev.ua 

Прикрепления: 9935013.jpg(24Kb)


 
zakonДата: Неділля, 20-Жов-2013, 09:51 | Сообщение # 368
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Хочу звернути увагу на схожість за окремими архітектурними деталями Собору Різдва Богородиці (буд. 1800-1806 р.р.), що був у нашому місті, на храм Святителя Миколи Чудотворця (буд. 1822-1827 р.р.)  у м. Таллінн (Естонія).
В м. Лохвиця:





В м. Таллінн:



Прикрепления: 8501599.jpg(71Kb) · 7434970.jpg(45Kb)


Сообщение отредактировал zakon - Неділля, 20-Жов-2013, 12:05
 
clapsДата: Неділля, 20-Жов-2013, 19:23 | Сообщение # 369
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 170
Награды: 2
Репутация: 2
Статус: Offline
Цитата Obers ()
3) О "городище", спускающемся к р. Суле против с. Брисей Лохвицкого у., огороженном рвом с 3-х сторон; в черте городища около 30 могил вышиной 2-3 арш. и шир. также 2-3 арш.; здесь же следы подземного хода, направляющегося к г. Лохвице, проникнуть в который далее 10-15 шагов не удается (сообщает дворян. В. В. Юрьев-Пековец)

Батя мого товариша, розповідав про підземний хід у Горошковому лісі, мовляв він у дитинстві бачив напівзавалений вхід..
а ще, у будинку де, жив Дунаєвський (за укртелекомом) у підвалі до цьго часу є завалені ходи а куди вони ведуть невідомо, це точно бо там зараз живе мій товариш Віктор


...серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує її ходою.

Сообщение отредактировал claps - Неділля, 20-Жов-2013, 19:28
 
zakonДата: Неділля, 20-Жов-2013, 23:45 | Сообщение # 370
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline

_______________________________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________________________

_______________________________________________________________________________________________


Сообщение отредактировал zakon - Неділля, 20-Жов-2013, 23:46
 
ObersДата: Понеділок, 21-Жов-2013, 12:05 | Сообщение # 371
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата Obers ()
3) О "городище", спускающемся к р. Суле против с. Брисей Лохвицкого у., огороженном рвом с 3-х сторон; в черте городища около 30 могил вышиной 2-3 арш. и шир. также 2-3 арш.; здесь же следы подземного хода, направляющегося к г. Лохвице, проникнуть в который далее 10-15 шагов не удается (сообщает дворян. В. В. Юрьев-Пековец)

Ось ще про це місце в осучасненому варіанті подання інформації :



Цитата claps ()
Батя мого товариша, розповідав про підземний хід у Горошковому лісі, мовляв він у дитинстві бачив напівзавалений вхід.. а ще, у будинку де, жив Дунаєвський (за укртелекомом) у підвалі до цьго часу є завалені ходи а куди вони ведуть невідомо, це точно бо там зараз живе мій товариш Віктор

Я пацаном в кінці 80-хх лазив туди, там ще був аркоподібний лаз довжиною метрів 6-8, на місті городища в Горошковому лісі - але вів він в протилежний від Сули бік.  А от старші хлопці та мій батько (1941 р.н.) казали, що раніше справді туди можна було навіть заходити, напівзігнувшись, хоча ми, пацанами по 13-14 років, вже ледь пролазили туди "вужами". Закінчувався лаз завалом, але залишки зруйнованого ходу, чи навіть ходів, ще можна було вгадати.

Взагалі "млинівське" городище з обох боків Сули понищили, або майже знищили, будівельники газопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород" (кажуть багато чого повикопували, адже там цілі пласти грунту знімались тотально - ходи та погреби, вони руйнувались, а там знаходили желеподібне вино, і німецький шнабс))), і можемо лише дякувати науковцям які встигли провести декілька експедицій (під керуванням знаменитого Шилова Ю.О.) сюди, хоч дещо зберігши, занотувавши й знайшовши. Після того тут, судячи зі всього (яма на ямі - все перекопано), добряче похазяйнували виключно "чорні археологи",  і лише богові відомо, що вони тут знаходили, а що, по незнанню й невігластву, - просто знищували вщент...Наразі ця територія охороняється Законом, точніше залишки того, що необхідно було схоронити і зберегти...

ps/ Віктор? Хм...А не працював/працює він часом в ЛЦРЛ? wink
Прикрепления: 0133455.jpg(253Kb)


 
ObersДата: Понеділок, 21-Жов-2013, 16:00 | Сообщение # 372
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




Прикрепления: 6092027.gif(112Kb) · 8721247.gif(17Kb) · 7868467.png(320Kb) · 0206255.gif(40Kb) · 0866830.gif(146Kb)


 
ObersДата: Понеділок, 21-Жов-2013, 16:12 | Сообщение # 373
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline





http://books.monetonos.ru/Kladoickatel,stvo/Arheologia/2012/DLP.pdf
Прикрепления: 3422127.gif(47Kb) · 9579417.gif(52Kb) · 7657641.gif(45Kb) · 3215039.gif(31Kb)


 
ObersДата: Вівторок, 22-Жов-2013, 11:59 | Сообщение # 374
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Прикрепления: 2630194.png(145Kb)


 
ObersДата: Вівторок, 22-Жов-2013, 12:29 | Сообщение # 375
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата zakon ()
Хочу звернути увагу на схожість за окремими архітектурними деталями Собору Різдва Богородиці (буд. 1800-1806 р.р.), що був у нашому місті, на храм Святителя Миколи Чудотворця (буд. 1822-1827 р.р.)  у м. Таллінн (Естонія). В м. Лохвиця:



Вражаюча подібність!
Прикрепления: 7176798.png(352Kb) · 8245627.png(297Kb)


 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 25 з 54«1223242526275354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017