ЛохвицяВівторок, 24-Жов-2017, 10:54
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 24 з 54«1222232425265354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: Вівторок, 08-Жов-2013, 22:32 | Сообщение # 346
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Олександр Кучерук
ДМИТРО АНДРІЄВСЬКИЙ
І ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ ПЕРШОГО КОНГРЕСУ
УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ У 1929 р.






ст.92-101
Український визвольний рух
№9
науковий збірник, Львів 2006
archive.nbuv.gov.ua.pdf
Прикрепления: 2472338.gif(122Kb) · 9802487.gif(127Kb) · 4488283.gif(126Kb) · 9003650.gif(125Kb) · 9674617.gif(105Kb)


 
zakonДата: Середа, 09-Жов-2013, 09:18 | Сообщение # 347
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
м. Лохвиця - коротка історична довідка.

1320 - Первое письменное упоминание о населённом пункте. Расположен на реке Лохвица (правый приток Сулы), в 12 км от железнодорожной станции Сула (на линии Ромодан - Бахмач)
1350 - Местечко Лохвица вошло в состав огромных владений рода Вишневецких
1644 - Город получил герб, который изображал городские ворота с башнями на них, и начал жизнь строить по Магдебургскому праву 
1648 - Гарнизон козацкой сотни из Миргорода
1652 - Здесь родился известный самозванец Царевич Симеон
1654 - Переяславская Рада навеки воссоединила Россию и Украину
1658 - Гарнизон козацкой сотни из Лубен
1659 - В Лохвице запорожцы достали-таки гетмана-предателя Выговского
1675 - В городе проживал Гетман Правобережной Украины (1669-74) Михаил СтепановичХаненко
1709 - 05 ноября.Изгнание шведов и Мазепы. Руководит Пётр I - утверждает Пушкин
1782 - 04 июня. Вместе с другими городами Черниговского наместничества Лохвица получила новый герб: "В золотом поле градския врата, а на них три остроконечные башни с голубыми флюгерами"  
1803 - Почмейстером города назначен дед Николая Гоголя по материнской линии - Иван Матвеевич Косяровский
1824 - С Лохвицей связан славный род Чичибабиных
1865 - Новый проект герба: "В золотом щите червленые с золотыми швами открытые городские ворота с 2 бойницами, увенчанные 3 шпицами с лазурными флюгерами" - не утверждён 
1861 - 19 февраля\03 марта.Манифест об отмене крепостного права 
1866 - В Лохвице родился мещанин Степан Александрович Волохов - народоволец. Вместе с Александром Ульяновым готовил покушение на царя Александра III
1869 - Родилась Мирра Лохвицкая-Жибер

1872 - Май. Родилась Надежда  Лохвицкая-Бучинская, известная по именем Тэффи 
1873 - Здесь родился Анатолий Авдеевич Дивильковский - публицист, критик. Ученый секретарь Агитпропа Госиздата 
1877 - 04 мая. Здесь родился протоерей Комарецкий Николай Ананьевич - депутат III Гос. Думы от Полтавской губернии 
1885 - Здесь родился Нестор Теофанович Городовенко - выдающийся хормейстер, педагог, основатель и многолетний руководитель прославленной капеллы
«Думка» (1919-1937)
 
1890 - Здесь проживал и умер известный сионист раввин Шимон Моше Дискин (1872-1930), автор «Мидраш Шимони» и активный участник сионистского движения 
1894 - Открылось движение поездов на ветвях Лохвица-Гадяч
 
1895 - В городе родилась известная писательница - Нина Фёдорова Нина (Антонина Ивановна Подгорина) 
1895 - Здесь родилась переводчица с немецкого, шведского, нидерландского, английского, польского Антонина Федоровна Рязановская. Умерла в 1993 году в Сан-Франциско
1900 - 18\30 января. Здесь родился Исаак Дунаевский 
1900 - 03 мая. Здесь родился известный артист Федор Михайлович Никитин 
1908 - 09 ноября. Здесь родился украинский художник-монументалист, график, историк искусства Михаил Дмитренко 
1908 - Здесь родился выдающийся скульптор Г. Пивоваров (1908-1942) 
1911 - Лохвицкий уезд выпустил почтовую марку-гигант. Размер 31 1/2 на 46 мм 
1916 - Здесь проживал член поместного собора - директор реального училища Георгий Климентьевич  Деев 
1919 - Троцкий посетил город на своём бронепоезде и написал написал заметку в газету Правда  
1921 - Здесь целый год оттачивает своё мастерство Огольцов Сергей Иванович - начальник и уполномоченный губ ЧК - губотдела ГПУ - будущий министр  Госбезопасности СССР 
1922 - Скульптор Иван Кавалеридзе установил памятник Григорию Сковороде
1924 - 26 мая. Здесь родился Сергей Иванович  Шаповалов
 
1938 - Здесь в детском доме грустил Анатолий Ангел - сын репрессированных
1941 - Сентябрь. На город наступают танковые группы Гудериана и вязнут в грязи 1941 - 12 сентября. В небе на городом погибла лётчица Екатерина Ивановна
Зеленко - единственная лётчица-участница финской фойны
 
1941 - 13 Сентября. Танковые группы Гудериана и Клейста соединились в Лохвице 
1941 - 14 сентября.В здании местной школы провёл ночь генерал Гудериан 
1941 - Сентябрь. В окрестностях города погиб Герой Советского Союза - Михаил Петрович Кирпонос 
1941 - 26 сентября. Гудериан завершил окружение бойцов Красной армии завершено. Стихли последние бои в районе города
1941 - В окрестностях города погиб Михаил Алексеевич Бурмистенко - второй секретарь при Первом секретаре ЦК КПУ(б)
 Украины - Хрущёве
 
1942 - Август. В Лохвице генерал Власов из советских военнопленных армян формирует батальоны Армянского легиона  
1943 - 13 сенября. Части Красной армии освободили город от окупантов  
1945 - 09 мая. Победа
1972 - Пищекомбинат, кирпичный завод, швейная фабрика. Плодоягодный совхоз имени Мичурина делает вина. 11,700 жителей. Медицинское училище. Краеведческий музей имени Г.С. Сковороды 
1972 - Скульптор Иван Кавалеридзе установил бронзовую копию памятника Григорию Сковороде взамен разрушенного во время войны


Сообщение отредактировал zakon - Середа, 09-Жов-2013, 09:26
 
ObersДата: Середа, 09-Жов-2013, 12:45 | Сообщение # 348
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Савченко Яків Григорович

Цитата
Савченко Яків Григорович 03.03.1890 Харківська губернія Роменський пов., с. Луценкові Українець Середня творча інтелігенція; письменник безпартійний Одружений (одружена) дружина - Федорова Валентина Федорівна 1913 р.,; дочка - Галина 1920р. 18.09.1937 ст. 54-7 КК УРСР 1927-60рр. (економічна контрреволюція); ст. 54-8 КК УРСР 1927-60рр. (терористичний акт); ст. 54-11 КК УРСР 1927-60рр. (підготування до контрреволюційних злочинів) Військова колегія; Верховний суд; СРСР 01.11.1937 ВМП (розстріл); конфіскація усього майна, яке належить засудженому на правах особистої власності розстріляний 02.11.1937р. у м. Києві Фонд № 6, АІДС № 3086, арх. № 46488


Цитата
«САВЧЕНКО Яков Григорьевич21.10.37 Украинская ССР, Центральный аппарат УГБ НКВД УССР Кат.1 [1] »

Підписи: «Сталин, Молотов, Каганович, Ворошилов, Микоян»

Разом із Яковом Савченко у цьому списку того ж дня були приречені до страти підписами Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова та Мікояна — українські письменники Михайло Биковець, Майк Йогансен, Андрій Михайлюк, Анатолій Патяк, Михайль Семенко, Микола Скуба.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Савченко_Яків_Григорович

Савченко Яків Григорович народився 21 березня 1890 р. в с. Жабки Лохвицького повіту на Полтавщині в селянській сім'ї. Навчався у Київському університеті, проте не закінчив його. Деякий час учителював на Сумщині.

Працював у видавництві «Струмок» (Житомир). Перший вірш надрукував у львівському журналі «Ілюстрована Україна». З 1917 р. постійно виступає у періодиці з статтями, фейлетонами, поезіями. У 1918 році в Житомирі побачила світ перша збірка Якова Савченка «Поезії». У 1921 році вийшла друга збірка «Земля». По тому поетичних книжок Яків Савченко не видавав, хоча й публікував окремі вірші в періодиці.

Перша збірка забезпечила йому помітне місце в українській літературі як одного з нечисленних у ній символістів. Зате друга знаменувала різкий відхід від символізму й переорієнтацію на творчість, усіма своїми ознаками пов'язану з конкретикою тієї доби і з утвердженням «пролетарського мистецтва». Далі, пройшовши через нетривале захоплення ідеями футуристів, Я. Савченко полишає поезію і переходить на діяльність критика й літературознавця.

У 20-х роках він працював у київських газетах «Більшовик» і «Пролетарська правда», з 1929 р.— редактором у ВУФКУ й на кінофабриці (1931 — 1933). У цей же період викладає теорію драми, сценарію та літератури на сценарному та режисерському факультетах Київського кіноінституту.

У 1933 р. був звільнений як з викладацької, так і з редакторської роботи «за протягування націоналістичних поглядів». Ім'я Савченка стало раз по раз виникати у свідченнях письменників, заарештованих 1934-го і наступних років...

Найпліднішим періодом творчого життя критика були друга половина 20-х — початок 30-х років. Він активно друкувався в газетах і журналах, окремими виданнями вийшли книжки: «Азіятський апокаліпсис» (1926), «Поети й белетристи», «Проти реставрації греко-римського мистецтва» (1927), «Доба й письменник», «Народження українського радянського кіно» (1930), «П'ятнадцять років театру імені їв. Франка» (1935). У багатьох своїх працях Яків Савченко виявив неабияке обдаровання аналітика, проте й показав себе в літературній боротьбі того часу одним із найпомітніших представників войовничої вульгарно-соціологічної критики. Він був безпартійним, належав до літературних організацій «Жовтень», ВУСПП.

Серед ночі 17 вересня 1937 р., за постановою військового прокурора КВО бригвійськюриста Дубеліра, Яків Савченко був заарештований у себе на квартирі. Крім співробітників НКВС, при цьому були присутні 25-річна дружина Савченка — В. Ф. Федорова і двірник І. П. Нізельський. Під час трусу, як свідчить протокол, вилучено лист Я. Савченка до І. Микитенка на 7 аркушах («про організації»), валіза книжок («150 шт.»), різне листування й папка фотографій.

Першого жовтня йому було висунуто звинувачення в тому, що «він є учасником антирадянської націоналістичної організації і за завданням цієї організації проводив проти Радянської влади шпигунську, шкідницьку і терористичну діяльність». До того ж йому не забули короткочасного співробітництва в газеті «Україна», що виходила в час Директорії в Кам'янці-Подільському.

Допитували Якова Савченка слідчі Держбезпеки лейтенант Зарубін і молодший лейтенант Хазін. Складений ними 21 жовтня звинувальний висновок затвердив нач. IV відділу УДБ НКВС УРСР капітан Хатеневер. 29 жовтня звинувальний висновок затвердив помічник прокурора СРСР Рагинський.

1 листопада 1937 р. виїзна сесія Верховного Суду СРСР винесла вирок: вища міра покарання — розстріл. Наступного дня Якова Савченка не стало.

За клопотанням Спілки письменників України судово-слідчу справу Якова Савченка переглянуто 1957 р. Військовою колегією Верховного Суду СРСР опитано людей, які його добре знали: письменників Л. Дмитерка, В. Сосюру, Л. Смілянського. 27.11 1958 р. вирок від 1.02.1937 р. скасовано за відсутністю складу злочину.


Яків Савченко реабілітований посмертно.

www.poetryclub.com.ua



Ранок - Стремління. Південь - Розпука.
Вечір - Вмирання.
Зустрічі Мертвих. Вічна розлука. Смертне співання.
Ждання покою. Сум. Безнадійність. Туга жорстока.
Регіт безжальний, злобний, єхидний Білого Ока.
Східці таємні. Тиша. Мовчазність в круглій Печері.
Підеш у Вічність сонно-безгласний. Замкнуться Двері.
Підеш од Сонця. Там не досягне Соняшна Влада.
Будеш дивитись вічно на себе в Чорні Свічада.

ХРИСТОС ОТАВУ КОСИВ

Танцювали за вікном чотири кущі,
Тоді, як не стало вже сліз.
Згинув син у боях революцій -
І ніхто чутки не приніс.
Носила осінь сонце в золотих відрах,
А мужик переплакував журбу сліпу.
Тату! осідлайте не коня, а вітра,
Пошукайте ще раз у степу.
Може він спочиває в знемозі,
Або на грудях Великдень несе,
Не в степах на небитій дорозі -
На споришах коня пасе.
І полетіли -
Долинами,
Ярами
Та лісами.
А вгорі
На високій брамі
Самотній місяць
Грає-виграє,
Жалібно промовляє:
- Ой туго, туго мужикова,
Червона, як кров,
Як трава шовкова!
Та не пить тобі, туго,
Води з криниці -
Бо вже ж тобі, туго,
Страшне сниться.
Та не милувать тобі, туго,
Русявого сина
Парчева домовина...

А як повертались:

Упав мужик на торішніх покосах:
Аж сто зірок цвіте.
Глянув: -
Христос отаву косить
І в колиці кладе.
Глянув прострелено: хто се?
Чи ти, мій синочку, чи ти, Христосе,
Обірваний, босий?
Хто се?
Ой, зацвіли в степах слова зоряно,
Ой, заплакав смуток нив.
- Давно вже людське поле зорано
А ти й отави не скосив...
Підвівся мужик. Не ніч. Журба синя.
Став тонути в Христових очах.
- Я прийшов косить тобі за сина,
Твій син - на моїх жнивах.

Ой, полетів вітер
До мужикової хати,
Упав на призьбі:
- Добривечір!
Радій, Маріє!
Та збирай барвінок,
Стели лепехи
На помості:
Іде в степу твій батько,
А з ним -
Христос у гості...

* * *

Він вночі прилетить на шаленім коні
І в вікно він постука залізним мечем.
...Ти останнюю казку докажеш мені -
І заллєшся плачем.

Стане ясно тобі. Не спитаєш, як звуть,
Чом вночі прилетів і з якої землі?
Лиш засвітиш свічки - і освітиш нам путь,
Поки зникнем у млі.

І назавше. Навік... Але міт по мені
Поховать, як мене, і йому не дано.
Будеш згадувать так: прилетів на коні -
І постукав в вікно...


1918

* * *

http://www.ukrcenter.com/Літерат....-віршів

Яків Савченко

1890-1937

Яків Савченко

Один з перших українських символістів. Народився 21 березня 1890 р. в селі Жабки Лохвицького повіту на Полтавщині в родині селян-ремісників. Вчився в реальній школі, потім у Київському університеті, якого не закінчив. Вчителював в селі на Сумщині, потім жив у Києві з літературної праці. Замолоду прилучився до українського руху і перший свій твір надрукував поза межами імперії в журналі «Ілюстрована Україна» (Львів). Під час революції він з головою у відродженні українського літературного процесу: редагує «Літературно-критичний альманах» символістів (Київ, 1918), бере участь у різних журналах, видає дві книжки символістичних поезій — ПОЕЗІЇ (Житомир, 1918, 104 стор.) і ЗЕМЛЯ (Житомир, 1921).

Савченко поет одного «ізму», його символізм «програмовий». Постійні в його поезії мотиви смерти, містичного жаху, темряви і зловісних вогнів, фаталістичного злочину і кари якоюсь мірою віддзеркалювали настрій людини Першої світової війни і революції. Він дещо механічно переносив у свою поезію засоби деяких відгалужень західнього і російського символізму, а символістичний многозначний образ сходив у нього не раз на алегорію і кліше. Але там. де його талант спромагався на власну вимову, виходили в нього гарні поезії, як от «Христос отаву косив», в якій бринить тичининський мотив розп'ятого народу.

В умовах московсько-партійного диктату швидко і різко переходить на пропаґандивний мажор, якому не відповідає збережена символістична його поетика; лише його фаталістичні мотиви парадоксально-логічно перетворились на істеричні са-мовпевнені месіяністичні накликування кари і погибелі на голову буржуазної Европи. Працюючи в літературній організації Жовтень, кидає писати поезію і переходить на літературну критику, в якій послідовно дотримується «марксистської естетики» і партійної лінії, сам бувши безпартійним. Громить романтиків із ВАПЛІТЕ (АЗІЯТСЬКИЙ АПОКАЛІПСИС. Київ, в-во «Глобус», 1926), атакує групу неоклясиків (ПРОТИ РЕСТАВРАЦІЇ ГРЕКО-РИМСЬКОГО МИСТЕЦТВА. Київ, в-во «Маса», 1927, 102 стор.), пропагує «пролетарський стиль» (ПОЕТИ І БЕЛЕТРИСТИ.

Харків, ДВУ, 1927, 190 стор). Савченко стає одним із провідних критиків утвореної за бажанням ЦК КПУ Всеукраїнської Спілки Пролетарських Письменників (ВУСПП), як офіційно про-теґованого супротивника ВАПЛІТЕ, неоклясиків та ін. літературних груп.

Одначе, оскільки розгром Москвою України в 1930-х роках був скерований не тільки проти України «буржуазної», а й проти України «пролетарської», Яків Савченко був арештований і засланий в концтабір на острові Соловки в Білому морі. Там по ньому загинув слід...

Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ



 
ObersДата: Середа, 09-Жов-2013, 12:55 | Сообщение # 349
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Смерть козака на Кодині-долині

На узбоччі долини, біля двох сокорів козацьких,
Там козак, постреляний, порубаний, на рани смертельні
знемагає.
І праведного судію з неба бажає;
При собі отця-неньки не має...
Постреляні — кров'ю зійшли,
Порубані — к серцю прийшли...
Тогді козак долину Кодину трьома клятьбами проклинає:
«Бодай ти, долино Кодино, мхами, болотами западала,
Щоб у весну божу ніколи не зоряла, не позоряла!
Що я на тобі третій раз гуляю —
В тебе козацької добичі собі ніякої не маю...
Первий раз гуляв,—
Коня вороного втеряв;
Другий раз гуляв,—
Товариша сердешного втеряв;
Третій раз гуляю,—
Сам голову вже козацькую покладаю».
Орли-чорнокрильці,
Козацькі дозірці
Налітають,
Козацьку душу доглядають.
То вже козак молодий отця й мати споминає:
«Поможи мені отцева-матчина молитва на коліньця встати.
Семип'ядну пищаль у руки достати,
По три мірці пороху підсипати,
По три кульки свинцевих набивати.
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям
Великий подарунок посилати».
То вже козак молодий,
Товариш войськовий,
По три мірці підсипає,
По три кульки набиває,
Орлам-чорнокрильцям,
Козацьким дозірцям,
Великий подарунок посилає...
Сам на себе в землю щирим серцем впадає,
Тичячу пищаль на колінця одкидає,
Ще й на море поглядає,
Що море трьома цвітами процвітає:
Первим цвітом — островами,
Другим цвітом — кораблями,
Третім цвітом — молодими козаками.
Що козаки — добрі молодці —
На долину Кодину прибували,
Срібла-злота много набирали,
Козака постреляного, порубаного знахождали,
Шаблями, наділками яму копали;
В семип'ядну пищаль продзвонили:
Славу козацьку учинили,
Шапками, приполами семикопну висипали,
На могилі прапір устромляли:
Славу козацьку учиняли.
У неділю барзо рано-порану, зорями пораненьку
Сива зозуля налітала,
На могилі сідала,
Жалібненько закувала:
«Голово козацька, голово молодецька!
Да чи є в тебе на Русі отець, або мати,
Або сестра найменшая?
Якби отець або мати видали,
Білу кошулю на смерть би твою присилали,
Або сестра найменшая видала,
То в неділю б рано-раненько уставала,
Жалібненько оплакала,
Так як би зозуля окувала.
Голово козацька, голово молодецька!
Ти по чужих землях пробувала,
Дорогими кіньми трибувала,
А тепер не потребуєш ні шат дорогих,
ні коней вороних,
А тільки потребуєш спасения з неба».
Ой помер козак;
Слава козацька не вмре, не поляже,
Од нині до віка.


Записано від кобзаря в м. Сенчі, Лохвицького повіту, на Полтавщині.
Друкується за автографом.
Кодима (Кодина) — права притока Південного Бугу.


 
ObersДата: Середа, 09-Жов-2013, 13:00 | Сообщение # 350
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Учитель чорношличників

Історія маловідомого творця легендарного кінного полку Чорних запорожців сотника Федора Божка та його підпільної боротьби проти більшовиків в Україні



Кінний полк Чорних запорожців – одна з легендарних частин армії УНР. Його командир – полковник Петро Дяченко із «трохи бандитським», як писали очевидці, обличчям був людиною завзятою. На фронт Першої світової війни пішов рядовим добровольцем, дістав кілька георгіївських нагород і поранень, а 1917 року вже мав звання штабс-капітана й очолював так званий батальйон смерті. Тоді йому виповнилося тільки 23. Та все ж таки Петро Гаврилович був піхотинцем і кінного ладу не знав. Він не створив би боєздатної кавалерійської частини без досвідченого фахівця. А саме таким виявився його помічник і заступник – сотник Федір Божко.

Творець кінноти Чорних запорожців

Дяченкові Божко був майже земляком – народився 7 червня 1893 року в сім’ї залізничника в селі Піски Лохвицького повіту Полтавської губернії. Випускник Роменського реального учили­­ща, він навчався в Петроградському політехнічному інституті. У жовтні 1915-го вступив до Миколаївського кавалерійського учили­­ща, яке закінчив через кілька місяців прапорщиком. Юнака призначили на службу до 2-го Дагестанського кінного полку, який входив до Кавказької туземної, або, як її ще називали, Дикої дивізії. У полку були самі дагестан­­ці й лічені командири-слов’яни. Незважаючи на це, Федір Божко своєю твердою волею та любов’ю до коней заслужив повагу однополчан, а відтак і офіцерські погони. У 1917 році за постановою аскерів-кавказців Федора Божка було нагороджено відзнакою Св. Георгія 4-го ступеня з лавровою гілкою (для офіцерів). Війну він закінчив штабс-ротмістром.

Коли на початку 1918 року 2-й Дагестанський кінний полк вирушив із фронту додому, Бож­­ко вирішив не залишати товаришів і ділити долю своєї бойової частини до кінця. Він прибув до Темір-Хан-Шури, де займався її демобілізацією. Невдовзі там спалахнула громадянська війна, і наш герой показав себе в ній найдіяльнішим чином. Однак у червні того самого року повернувся до України.

У листопаді 1918-го Федір Божко, вже як отаман лохвицьких повстанців, узяв активну участь в антигетьманському виступі. Його загін із 200 селян бився проти підрозділів Павла Скоропадського й німців у райо­­ні Ромодана – Гребінки. Пізніше неподалік Люботина об’єднався з кінною сотнею 2-го Запорізького пішого полку, яку очолював сотник Римський-Корсаков. Так постав кінний дивізіон Запорізької дивізії Дієвої армії УНР.

Володимир Римський-Кор­­саков був кадровим кавалеристом російської армії – служив у Лейб-гвардії драгунському пол­­ку, і революційні зрушення в Україні були йому не до вподоби. Отож 17 січня 1919 року він залишив службу й поїхав до Криму, де вступив до білогвардійської Добровольчої армії. Тоді командиром дивізіону став Петро Дяченко, а його помічником – Федір Божко – єдиний фаховий кавалерист у частині.

На спільній нараді командирів було вирішено розгорнути підрозділ у кінний полк Чорних запорожців, або чорношличників. Назва походила від оригінальної форми: старшини й коза­­ки носили чорні шапки зі шликами, черкески та чорні мундири. На головах вояки вистригали оселедці.

Читайте також: Їх звали Чорні Шлики

На жаль, зовсім не збереглося фотографії нашого героя. Короткий опис зовнішності сотника Божка подав у своїх спогадах ветеран 1-ї Запорізької дивізії Никифор Авраменко, який зустрів його в січні 1920 року: «В бородатім помічникові Дяченка пізнав Божка, бувшого в Кременчуці ад’ютанта оперативного відділу 2-ї Запорозької дивізії, а ще раніше ротмістра Дагестанського полку Дикої дивізії, георгіївського кавалера». До цього слід додати, що Божко залишав­­ся приблизно в тій формі, в якій ходив під час служби в Дикій дивізії: папасі, черкесці та дагестанській бурці.

Никифор Авраменко стверджував, що Дяченко дивився на дисципліну в полку «крізь паль­­ці», і функцію її підтримування покладено було на Божка, який усіх «підтягав». Очевидно, після служби з дагестанцями впоратися з українськими розбишаками та романтиками йому було не надто складно.

Упродовж зими – весни 1919 року кінний дивізіон, а потім – полк Чорних запорожців брав участь у боротьбі з червоними, виконуючи переважно роз­­відувальні та охоронні функції. У перервах Божко займався вишколом із козаками, навчав здійснювати переходи, атакувати на різних алюрах, майстерно володіти шаблею та списом. Несклад­­на, як на перший погляд, наука вимагала багатьох годин вправ та роботи з конем. Лише в червні – липні 1919 року під час боїв у районі Кам’янця-Подільсь­кого та Проскурова Чорні запорожці змогли проявити себе як згуртована й дисциплінована кавалерійська частина. Відтоді завдяки старанням сотника Божка вони стали найкращим кіннотним підрозділом Дієвої армії УНР.




...У ніч із 12 на 13 грудня 1921 року Божка вивели з підвалу, аби доправити до особливого відділу на допит. Колишній чорношличник раптом кинув­­ся на одного з конвоїрів, вихопив у нього зброю, сильно штовхнув другого й побіг до паркану, куди було якихось 12–15 кроків. Один із охорони оговтався й, коли Божко перелазив через паркан, пустив кулю йо­му вслід. Сотник обернувся, щоб відповісти тим самим, але тієї миті вікна навколишніх будівель, де мешкали чекісти, повідчинялись і з них теж почали рясно стріляти. Відстань була дуже близька. Незважаючи на темряву, в героя поцілило щонайменше три кулі. Дві з них були смертельні. Так обірвалося життя легендарного чорного запорожця, сотника Федора Божка.

tyzhden.ua

***

lohvitsa.org.ua


 
ObersДата: Середа, 09-Жов-2013, 13:29 | Сообщение # 351
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Українське Вільне Козацтво



1917-й став надзвичайно важким та переломним для українства. Революція, війна, розруха, які співіснували з національним відродженням і становленням державності. В цей момент найсвідоміші українці брались до творення основ державного життя без наказу, без розпоряджень.

Так у середині березня 1917 року селянин Смоктій із Русаківки, що на Білоцерківщині організував Русаківську сотню. Невдовзі селяни вирішили зібрати в Звенигородці козацький з'їзд і там виробити статут організації, упорядкуванням якого зайнявся Ковтуненко, людина з вищою освітою. На початку квітня всі виборні сотенні командири прибули на з'їзд і прийняли статут організації, яку назвали "Українське Вільне Козацтво" (УВК):

1. Вільне Козацтво організується для оборони вольностей українського народу та охорони порядку.
2. Вільне Козацтво - територіальна воєнізована організація, куди мають право поступити громадяни повіту не молодші за 18 років.
3. До організації не приймаються люди "ворожі до України, та люди, покарані судом за карні злодійства".
4. Всіма справами організації відають командири й ради козацької старшини.
5. На командні посади старшина вибирається народом. Обрані командири самі призначають собі заступників, писаря, скарбника та бібліотекаря.


Так, знизу, без допомоги влади, зайнятої на той час політичними розбірками й дипломатичною війною з Тимчасовим урядом, відродився козацький стан - через 142 роки після того, як імператриця Катерина II знищила Запорізьку Січ. Тут же, на з'їзді, обрали повітового кошового - Семена Гризла.

Структура українського реєстрового козацтва була така: головною бойовою одиницею була сотня. З сотень формувався курінь, із куренів складався Повітовий Кіш. Згодом кіш був замінений на козацький полк (аналогічну структуру має Характерне козацтво, за виключенням визначення "бойова одиниця"). На з'їзді обрали курінних отаманів по волостях: Смоктій став отаманом Русаківського куреня, Семен Гризло - Кальніболотського, Сорока - Лисянського, Шевченко (нащадок брата великого поета) - Тарасівського, Шаповал - Козацького. Сотні були різними за чисельністю: від 25 шабель до 1000, у середньому - близько 200 козаків.

До травня Українське Вільне Козацтво організувалося на Волині, у Подолії, на Чернігівщині, Полтавщині, Одещині, Херсонщині, Катеринославщині. Офіцери-артилеристи брати Горобці організували Катеринославський кіш, поручик Іван Римбалович - Чернігівський, поручик Костянтин Смовський організував кіш у Лохвицькому повіті, на Черкащині кіш організував політемігрант, колишній повстанський отаман Яків Водяний. В нас на Хмельниччині курінь УВК ім. Устима Кармалюка було створено в Кам'янці-Подільському.

Надзвичайно цікавою та повчаючою для нас є історія з козацькими клейнодами, що відбулась того ж таки пам'ятного 1917-го. Виконуючи постанову 2-го Українського військового з'їзду представник УВК, військовий старшина Іван Полтавець-Остраниця відправився в Петроград аби вимагати повернення Святощів Нашого Роду. 1969 року на сторінках часопису "Українське Козацтво" Каленик Лисюк, сучасник подій розповідав таке:

"...полковник зайшов із своїми козаками в Історичний музей і насильно відібрав там всі українські козацькі прапори та старовинну козацьку зброю і все те переніс до готелю, в якому мешкав, і в коридорах... поставив озброєну козацьку варту".

Справа дійшла до Керенського. Він вирішив розпочати переговори й послав до Івана Полтавця-Остраниці комісію, у складі якої був і солдат Каленик Лисюк, представник Петроградської ради солдатських і робочих депутатів. Комісія направилася в готель, але збройні козаки її не пустили. Начальник варти викликав Полтавця-Остраницю, який сказав:

"Нас пограбували, і я від імені Українського Вільного Козацтва відібрав награблене і передам його власникові, себто Українській державі. Ми чужого не хочемо, але свого не подаруємо!"

Комісія нічого не домоглася. Князь Львов наказав силою відібрати клейноди, але із силової акції нічого не вийшло. Це був один із чинників, який привів до відставки прем'єра.

В цей же час йшла активна розбудова структур УВК, До вересня 1917 року на території України діяло понад 50 тис. українських вільних козаків...


далі ТУТ



Сірі або сірожупанники
Інж. Василь Прохода,
кол. підполк. Армії УНР



Гетьман Скоропадський оглядає Сірожупанну дивізію. 1918 рік.

Про Сірожупанників була згадка інж. Павла Дубрівного в «Вістях Комбатанта» ч. 3-4, за 1962 р., та стаття вч. 1 за 1967 р. Більш докладно про них було сказано 40 літ тому в «Записках до історії Сірих» підполк. В. Проходи у Воєнно-історичному Збірнику «За Державність», ч. І, та у Воєнно-науковому журналі «Табор», кн. 5/6, 7, і 8, що видавались в 20-роках у Каліші - Варшаві. На основі документального значення «Записок» пригадую кілька епізодів з бойових дій Сірих в боротьбі за українську державність в 1918-20 рокав.

Як відомо, Сіра дивізія була сформована з полонених вояків колишньої російської армії в Австро-Угорщині, де вони були національно освідомлені в українізованих заходами Союзу Визволення України (СВУ) таборах. Формування дивізії з назвою «1-ої Української Стрілецько-козацької» на заклик Української Центральної Ради почалось 28 лютого 1918 р. у Володимирі Волинському і продовжувалось після гетьманського перевороту в травні аж до серпня 1918 р., коли вона в повному складі переїхала на Чернігівщину. Там місцем постою для неї були визначені Конотоп (штаб дивізії і 3-ій полк), Алтинівка (1-ий і гарматній полки), Кролевець (2-ий полк) і Короп (4-ий полк). Тоді вони мали в середньому по 1,500 стрільців і підстаршин та по 40 старшин в кожному полку, отже коло 6.000 вояків і 160 старшин.

Дивізія перейшла нормальну стадію військової підготови й заслуговувала стати національною гвардійською частиною, але національно-демократичний світогляд Сірих не відповідав міркуванням Гетьманського уряду. Тому була переведена поступова демобілізація старших річників козаків та підстаршин. Поповнення на їх місце не поступало. Лише був поповнений вищий командний склад дивізії, коли на начальника дивізії був призначений генерал-хор. Васільєв-Чечель, начальником штабу генерал-хор. Піонтковський, командиром 1-го полку полк. Пузицький, 2-го — полк. Локощєнко, 3-го — полк. Мазуренко, а в 4-ім полку залишився старий полк. Гудима. Рядових старшин не звільняли, але поповнення їх українцями не було. Інструктор піхоти ген. Приходько кілька разів пропонував поповнити старшинський склад кадровими офіцерами-росіянами, але полкові зібрання старшин на це не погоджувались...

...На Лівобережжі залишилась лише Сіра дивізія, якій стала загрожувати небезпека зі сторони Полтавщини. Там Сірі мали зв'язок з деякими повітовими сотнями, з яких найбільш уславилась одна, перетворившись в Лохвицький повстанський курінь. Але вона не могла встояти переможному натискові Совєтської армії, за якою слідували продовольчі відділи з завданням дати за всяку ціну хліб голодуючій Москві. Тут про якусь пролетарську солідарність та самоозначення не могло бути мови.

Директорія УНР багатьох розчарувала. Головна Команда не вив'язалася із свого завдання в боротьбі проти наступу совєтських частин. Війни Совєтській Росії не оголошено. Не відомо було, чи ведуться між урядами якісь переговори і чи прийде до якогось порозуміння. Така ситуація деморалізуюче впливала на вояків. Загрожувала небезпека розкладу та анархії. В тих частинах, де командири самі виявляли належну ініціятиву, бої проти наступаючого ворога проходили досить успішно. Єдиним стимулом і гаслом в їх об'єднаній чинності було ім'я Симона Петлюри. Чим більше большевики кричали проти нього, тим стійкіше українські вояки ставали на оборону його. Про Директорію та зміни в урядових партійних коаліціях на передових позиціях не було відомо і ними ніхто не цікавився.

У Сірожупанників ініціятиву в керуванні боями проти ворога перебрав полк. Пузицький, бо ані штаб групи військ Чернігівщини та Полтавщини, ані штаб дивізії нічим себе не виявили. Він їздив паротягом в напрямку на Сновськ, де на ст. Мена був курінь 1-го полку, який підтримував у боях проти Таращанців 4-ий полк в Сосниці й Коропі. Потім полковник їздив до Ромнів, де курінь Січових стрільців підтримував установлення влади УНР та зв'язок з Лохвицьким куренем. Також відділ 1-го полку був на ст. Білополя на лінії Конотоп — Курськ, де натискали також якісь совєтські частини. Поки Запорожці були на Харківщині, полк. Пузицький підтримував зв'язок з їх командиром корпусу, полк. Болбочаном, який був його особистим приятелем, а потім цей зв'язок перервався. З Києвом майже не можливо було мати повний контакт, щоб добитись звідтіль якихось розумних вказівок...

далі ТУТ
Прикрепления: 3292777.jpg(255Kb)


 
ObersДата: Середа, 09-Жов-2013, 13:36 | Сообщение # 352
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
"Зоря"

2 січня працівники районної газети „Зоря" разом з усіма лохвичанами відзначили 100 ­літній ювілей улюбленого видання. Для людини 100 років – то більше ніж ціле життя, а для газети – це тільки час розквіту.

Багатий, великий і славний творчий шлях пройшла газета за час свого існування, доносячи до лохвичан якнайширшу і найповнішу інформацію та новини про життя району, держави, світу.

Саме 2 січня 1912 року починає відлік часу свого існування газета „Зоря".

Слід зазначити, що й до цього часу в краї було зроблено декілька спроб заснувати газету. Першу таку спробу Лохвицьке повітове земство здійснило ще у 1897 році, але не отримало дозволу від Полтавського губернатора. І лише у 1903 році побачило світ перше періодичне видання краю „Бюллетень Лохвицкой уездной земской управы". Це був тижневик, який виходив російською мовою і містив офіційні матеріали про діяльність земства, інформацію про господарське та політичне життя. Видання проіснувало до січня 1906­го року.

І ось після тривалої перерви, у січні 1912 року почала виходити газета „Лохвицьке слово", засновником та видавцем якої виступало Лохвицьке Товариство сільських господарів. Тривалий час її редактором був О.М. Дуб­лицький. Цікаво, що видання було двомовним: поряд із матеріалом, написаним російською мовою, друкувалися і статті українською мовою про розвиток сільського господарства та події в житті міста, повіту, новини культури.

Під різними назвами виходила газета пізніше: „Известия Лохвицкого уездного исполнительного Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов городского исполкома" (1919 рік). З грудня 1919 року вже після остаточного встановлення радянської влади в краї газета носила подвійну назву «Известия – Вісті», що свідчило про те, що матеріали видання друкувалися двома мовами: російською та українською.

Згодом у газеті все більше статей виходило рідною мовою і вже з 1921 по 1923 роки газета носила назву „Вісті Лохвицького повітового виконкому і повіткому КП(б)У" і виходила на українській мові.

У зв'язку із змінами в територіально­адміністративному поділі України і, зокрема, в нашому краї, коли Лохвицький повіт був реорганізований у три райони – Лохвицький, Чорнухинський і Сенчанський – до 1930 року Лохвиччина не мала своєї районної газети. У 30­і роки Лохвицька газета мала назви: „В соціалістичний наступ" (1930–1937), з 1937 – „Більшовицька трибуна". Під такою назвою газета проіснувала до грудня 1943 року. Її випуск переривався лише окупацією Лохвиччини німецько­фашистськими загарбниками з вересня 1941 року по жовтень 1943 року. Вже після визволення району, а саме з грудня 1943 року, газета виходить під назвою „Зоря Лохвиччини".

„місто Лохвиця,
Полтавської області.
Лохвицький цукрокомбінат.
Начальнику будівництва цукрозаводу ім. Сталіна
т. Крошці.
Секретарю парторганізації
т. Петрекієнку.
Голові завкому т. Баранову.
Прошу передать робітникам, робітницям, інженерно­технічним працівникам і службовцям Лохвицького цукрокомбінату, які зібрали 202.00 карбованці на будівництво танкової колони, мій братерський привіт і подяку Червоної Армії.
Й. Сталін»


Так починався перший номер газети, що вийшла під назвою «Зоря» 5 березня 1944 року. З того дня і до нинішнього часу районна газета «Зоря» – завжди бажаний гість в оселях лохвичан. Читачі з нетерпінням чекають кожен свіжий номер. Вже ціле століття вона приносить різні новини із життя держави, області, району.
„Зоря" – це наша з вами біографія, це історія нашого суспільства. З її сторінок багато поколінь черпали і черпають мудрі думки і розумні поради.

За період від виходу 1­го номера газети і до сьогоднішнього дня були різні часи. Були успіхи і поразки, пошуки, творчі удачі, але незмінним залишалося одне: журналісти минулих років і сьогодення писали і пишуть історію свого славного краю.

В різні роки редакторами районної газети працювали: Б. Козаков, Б.І. Дунаєвський, Терещенко, С.Г. Кошовець, Б.Н. Агранович, П. Мінько, С. Любовський, М. Дробний, П.Г. Ясинський, М. Паук, М. Бондаренко, А. Жук; в післявоєнні часи: І.С. Чернегіль, І.Ф. Бейкун, П.А. Стендик, М.П. Потькало, І.О. Ященко, В.Г. Гіржов. Нині трудовий колектив очолює О.В. Москаленко.

Лохвицька районна газета „Зоря" – одна з найстаріших „районок" області. Вона неодноразово виходила переможницею в республіканських конкурсах, відзначена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (Указ від 21 березня 1969 року).

Не можна не згадати добрим словом і постійних дописувачів „Зорі" – позаштатних громадських кореспондентів. Це Г.І. Омельченко (с.Яхники), М.Ю. Кривошей (с.Бербениці), В.М. Даниленко (с.Луценки), І.Г. Яременко (м.Червонозаводське), В.О. Кузьменко (с.Піски), М.О. Піддубний (м.Червонозаводське), Н.К. Кулик (с.Бодаква), В.Г. Пересада (с.Сенча), Л.В. Яковенко (с.Харківці), М.І. Пономаренко (м. Лохвиця) та багато інших.

За свою 100­літню історію районна газета „Зоря" разом з лохвичанами кількох поколінь пережила і вкарбувала в своїх рядки усі масштабні події свого часу, відобразила здобутки і лихоліття, радощі й болі народу, разом з ним горювала і веселилась, захищала рідну землю від ворожої навали, зводила новобудови, сіяла і жала хліб, була вісником освіти і культури, оборонцем добра і справедливості. Одним словом з честю виконувала і виконує свою місію ліпописця життя лохвицького краю.

Друковані видання Полтавської області 

ЩОДО ІСТОРІЇ ГАЗЕТИ «ЗОРЯ» 

Прикро зізнаватися, але в самій редакції газети «Зоря», належної добірки матеріалів щодо власної історії немає, як і систематизованих підшивок за всі без винятку роки. 

Серйозно займався дослідженням історичних фактів покійний Павло Андрійович Стендик. Зібраний ним редакційний архів зник після того, як у 1993 р. залишив посаду редактора Віктор Гіржов. 

Значну допомогу у відтворенні деталей історичної правди завжди, а особливо у період підготовки до відзначення 75-річчя газети «Зоря» , надавали працівники Лохвицького краєзнавчого музею ім. Сковороди, відшукуючи наявні в їх фондах матеріали та готуючи власні публікації. 
Саме на них ґрунтується ця добірка...


lohvitsa.org.ua


 
ObersДата: Середа, 09-Жов-2013, 14:44 | Сообщение # 353
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Карти губернiї. Л.Падалка 

Представлену працю було видано у 1914 році як першу спробу визначення масштабів і загальної системи місцевих досліджень у межах губернії за територіальним принципом. Головним об’єктом книги є карта природно-історичних частин Полтавської губернії. Опубліковано пояснення як технічних особливостей карти, її спеціальних позначень, так і її елементів, принципу, за яким їх виокремлено.

Бібліографічний опис:
Падалка, Л. В. Карта территориального разграничения Полтавской губернии в масштабах местных изучений [Электронный ресурс] : с прил. табл. и пояснит. текста / Л. В. Падалка. — Полтава : Изд. Полтав. Ученой Архив. Комис., 1914 (Т-во Печат. Дела). 

elib.nplu.org





histpol.pl.ua

Подробности Павловский И. Ф.
Из прошлого Полтавщины. Хорол, Лохвица, Зеньков и их поветы сто лет назад.
Источник: "Киевская старина",  т. LXXVIII, 1902 г., ноябрь, стр. 83-86 (Документы, известия и заметки).

...II. Лохвица. Плана еще нет, как уведомляет городничий. Всех домов в городе 716, а жителей всех 4011 д., из коих мужеского пола 2156, а женского 1855 д. Ремесленников было от 130 до 140 ч. Лавок было 112. Церквей 6, из них две каменных. Всех ярмарок в городе было 4. Что касается арестованных и их числа, то городничий заявляет, что "города прежде не существовало, а следовательно, и полиции", почему и не мог дать сведений. Надо сказать, что Лохвица вошла в состав Полтавской губ., как уездный город, лишь в 1803 году. Цены на продукты существовали почти ти же, что и в др. городах; рожь, правда, была несколько дороже: низший сорт продавался по 1 р. 10 к., а высший достигала до 2 р. 5 к. всех подорожных было явлено 214 ч. Ка-

— 85 —
питалов было объявлено на 24750 р. Цены на квартиры во время ярмарок поднимались вдвое: вместо 50 к. до 1 р.

В повете всех жителей, платящих подати, было 45116 д., из коих было купцов-христиан 39, мещан 285 ч., мещан-евреев 90, казаков 24621, помещичьих крестьян 19750 д. Всех волостей было 9 и одно староство. Церквей в уезде было 69, священников 81, церковнослужителей 126, евреев было 120 ч., — числа такого почти не встречаем в то время в других уездах. Церквей более 3-х было в м. Сенче, где было 3144 д. населения, Чернухах 1984 д. и Варве 2211 д. Имений "генералитета" и штабофицерских было 54. Каменный дом был только в имении генерал-майора Милорадовича, в Вороньках. Ни у кого из помещиков не было ни оранжерей, ни капеллий. Ветряных мельниц было 645, винокуренных заводов 167, пивоварен совсем не было. Ярмарки были в селах: Варве (3), Сенче (4)...

histpol.pl.ua



7. Описание городов Полтавской губернии и их окрестностей 1810 г. — И. Ф. Павловского 21-103



9. Лохвица 45

Предисловие.
В начале прошлого века министр финансов граф А. Д. Гурьев проектировал питейный откуп, бывший в так наз. привилегированных губерниях, к которым принадлежала и Полтавская, отобрать в казну. Граф Гурьев предложил генерал-губернатору кн. Я. И. Лобанову-Ростовскому доставить ему необходимые сведения, при чем прислана была и программа, по которой должны быть собраны эти данные. Вот эти данные и помещаем мы в настоящем выпуске, с сохранением орфографии! Они относятся к 1810 г. 1)


1) Заглавие дела: По отношению Господина министра финансов о доставлении Ведомостей 1 городам обеих Малороссийских губерний в двухверстными к ним дистанциями и 2 о ценах по коим в каждом город продаются напитки, тут переписка о доставлении планов городам с дистанциями. (Арх. Г. Правл. 1810, № 441).
По этому делу нами составлена статья о спиртных напитках в Полтавской губ. (см. 14 вып. Трудов Комиссии).



— 45 —
5. Лохвица.

Город Лохвица состоит из двух частей, пространство котораго заключает в себе по высочайше конфирмованному плану на 4 версты, к сему городу принадлежать следующия предметы 1..... 2, засулищая 3, слободская. Сверх того, выгонная земля собственно городу принадлежащая, положение свое имеет кругом во все стороны показанных предместий на 4 версты, 290 сажени.
II.
По случаю неучреждения узаконенным порядком городскаго выгона в состоянии двухверстной кругом во все стороны около города дистанции, располагая оную от крайняго городоваго поселения городскою полицией заведывамою, входят земли нижеписанных владельцев; а именно:

1. Майора Ивана..... населенный хутор Чарочье, в коем числится по окладу ревизских мужеска пола крестьян 20 д.
2. Часть села Чанадинец, в которой числится по окладу ревизских мужеска пола помещичьих крестьян, а именно: надворнаго советника Ивана Ковалевскаго 17 душ, умершаго войсковаго товарища Григория Труша детей 3, козаков 54.
3. Титулярнаго советника Михаила Марковича заселенный хутор Гасвай, где ревизских числа душ не числится.
4. Поручика и кавалера Александра Ивашины, земляная дача на коей никаких заведений не имеется.
5. Тайнаго советника и кавалера Григория Милорадовича земляная и лесная дача, где ревизскаго числа душ и экономических заведений не имеется.
6. Коллежскаго секретаря Петра Погуляевска (?) Самофила, хутор Зарецкий в коем числится по окладу ревизскаго мужескаго пола крестьян 4, в четырех же подгородных слобод не имеется.


Пользующихся правом продажи горячаго вина ..... жительствующего в отходящей части села .......... 1, итого 113. (?)

— 46 —
III.
На показанной дистанции имеется винокуренный завод, в нем ежегодно выкуривается вина, а именно: 1) надворнаго советника Ивана Ковалевскаго — 50 ведер.
IV.
Вообще как городовых, так и на всем означенном пространстве считается обывательских домов 784, в них: жителей мужеска пола до 2129, да женска примерно до 2220 душ сверх того приездом, работами по службе и другими случаями привлекаемых стекается в год, по примерному исчислению до 500 душ.
V.
В городе Лохвице для простаго народа бывают еженедельныя торги в понедельник и пяток; сверх того, учреждены годовыя ярмонки четыре: так называемая 1-я веседневская (?) начинающаяся на всеедной неделе и продолжающаяся через сем дней, 2-я преполовенная, которая начинается продажею рогатаго скота, с шестой недели великаго поста лошадей и праздниками Воскресенскими, продолжается через три недели, а после того времени пред праздником преполовения красными и другими товарами и продолжается уже через сем дней, 3-я прокофьевская, начинается с 5 числа июля и продолжается через сем дней и 4-я евстафьевской, начинается с 15 числа сентября и продолжается так же через сем дней, на эти ярмонки съезжаются купцы малороссийские из околичных городов... Ромна, Лубен, Гадяча, Миргорода, Пирятина и Прилуки; торгующие в розницу, а на ярмарку преполовянную и великороссийские, покупающие во многом количестве рогатый скот и собирающие гурты онаго, кроме того, на ярмонки приезжают столичные жители для продажи и покупки деревенских изделий и скота.
VI.
В Лохвице народных собраний привлекаемых промышленностью проездом, во первых, для покупки садовых фруктов,

— 47 —
как то яблок и груш, родившихся в пределах губернии и отвозу оных в Москву, Петербург и другие города приезжающих покупщиков не бывает.
Во вторых, через город Лохвицу пролегают почтовыя тракты, пять: 1 — роменский, 2 — гадячский, 3 — миргородский, 4 — лубенский и пирятинский и 5 — прилукский, через которые бывают изредка проезды, с казенною и купеческою кладью, в числе небольших обозов и транспортов.
VII.
Питейных домов на откуп отдаваемых, равно и выставок за которыя в пользу города по истекающему с 1807 по 1811 г. четырехлетия, поступили откупной суммы в городе Лохвице не считается, а нанимает откупщик от себя обывательских питейных домов 13. За содержание же оном в городе Лохвице на откуп винной продажи, взносит откупщик в городскую думу отпускной суммы за винную продажу 6500 р., за пивную и медовую 350 р. итого 6850 р. в каждый год, сверх того в окрестностях городу прикосновенных по произволу помещиков и других жителей, для вольной вина и других напитков продажи заведено 4 шинка и трактир или герберг 1., с шинков хозяева ничего не платят и за трактир акциза не взносят а платит хозяин в городскую думу по 50 р. в год.

По местному положению, на будущее время остаться должно существующими из нынешних питейных домов по городу Лохвице откупщиком нанимаемых: в первой части 5, второй 4. В предместьях: шлянском? — 2, засулицком 1, слободском 1. Да по случаю неучреждения узаконенным порядком городскаго выгона на определенной двухверстной кругом во все стороны около города дистанции, располагая оную от крайняго городскаго построения назначается в разных местах 3., итого 16. На выгонной же земле собственно городу Лохвице принадлежащей, таковых домов не имеется, временныя продажи или так наз. выставки во время ярмонков, в 1 введенской, продолжающееся через сем дней 4, 2 — преполовенной, продолжающееся через 1 неделю — 16, 3, прокофьевской через семь дней 14, Евстафьевской продолжающейся через сем дней — 12; во время же торговых дней таковых выставок не бывает, итого выставок

— 48 —
46. Всего в городе Лохвице питейных домов 13, выставок 46, трактир 1. При таковом расположении питейных домов и выставок в них полагать можно ежегодный расход или продажу вина — 8350 ведер, водок — 60, наливок — 120, пива — 600, меду 400...

histpol.pl.ua
Прикрепления: 0937392.jpg(176Kb) · 9943529.jpg(275Kb) · 2288850.jpg(28Kb) · 7989504.jpg(27Kb)


 
zakonДата: Середа, 09-Жов-2013, 22:51 | Сообщение # 354
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Інформація про м. Лохвицю та лохвицький повіт станом на 1916р. Перелік установ та організацій, навчальних закладів, православних храмів і.т.д.  Згадується дуже багато відомих людей, що жили та працювали у Лохвиці в той час, О.Ф. Русинов,  С.Ф. Терешкевич, лікар П.М. Андріяшев,  Г.К. Дєєв (директор Лохвицького міського реального училища) та ін.



Сообщение отредактировал zakon - Середа, 09-Жов-2013, 23:06
 
veselgeoДата: П'ятниця, 11-Жов-2013, 19:45 | Сообщение # 355
Сержант
Группа: Пользователи
Сообщений: 20
Награды: 1
Репутация: 1
Статус: Offline
Цитата
Цитата Obers ()
Главной достопримечательностью города был балкон одного из угловых двухэтажных домов на главной площади. По легенде, с этого балкона выступал сам Суворов
Чи відомо що це за будинок?

Цитата Obers ()
Лохвицкий городской земляной вал отдан от Лохвицкой думы в откуп селитряному заводчику майору Марковскому
Теж саме - чи віомо де проходили вали і де знаходилися вїздні ворота і як вони називалися? В вікіпедії пише, що їх було чотири, одна з них Засулицька, яка зображена на гербі міста.
Цитата Obers ()
...Лохвицкий повет.  церквей 69
І скільки з них залишилося? Напевне і десятка не набереться.
 
ObersДата: П'ятниця, 11-Жов-2013, 22:09 | Сообщение # 356
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Цитата zakon
Запитання до тих, хто цікавиться історією м. Лохвиця. В нижньому куті більшості листівок з видами м.Лохвиця поч. XX століття - емблема у вигляді кола, а всередині літери "A F W". Чия це емблема і що означають літери ?


Знайшов, це видавництво Абрама (Абраама) І. Фіалко з Вільно / Wilno, Wydawnictwo A. Fiałko :

A.F.W. - изд-во и фототипия А Фиалко в Вильне - A. Fialko, Wilna. П.Д. Цуканова "Издательские знаки московских издателей открытых писем" (ЖУК, 2005, № 1 (5), с.8-10) http://www.bipost.org/page.php?id=264

Фиалко А., (A.F.W.), Вильна, фототипия A.F.W. - изд-во и фототипия А Фиалко в Вильне - A. Fialko, Wilna.
http://www.filokartist.net/catalog/publisher.php?id=660

Фиалко А. в Вильне - A. Fialko, Wilna (A.F.W.), фототипия

...имя издателя на открытках тоже указывалось далеко не всегда, порой оно скрывалось за аббревиатурой. Так, издательский знак А. Фиалко метил свою продукцию (в 1902-1915 гг. выпустил около 1000 видовых открыток) знаком A.F.W - изд-во и фототипия А Фиалко в Вильне. О нем известно, что он чаще всего использовал именно фотографии Флери...В книге «Вся Вильна» на 1915 г. на странице 887 помещено объявление А. И. Фиалко следующего содержания: «Изготовление местных видов по фотографиям с фирмою заказчика»


 
ObersДата: Неділля, 13-Жов-2013, 10:33 | Сообщение # 357
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
veselgeo, потрібно подумати. wink

 
ObersДата: Неділля, 13-Жов-2013, 10:36 | Сообщение # 358
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
В.В. Єрмаков, ст. викладач
Полтавський інститут економіки та менеджменту «Світоч» 
Київського славістичного університету
 
 
ПРОСТОРОВО-ЧАСОВІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОСЕЛЕНСЬКОЇ 
МЕРЕЖІ ПОЛТАВСЬКОГО ІГК.
 

 
В статті розглядаються просторово-часові особливості формування системи розселення та мережі 
давніх поселень Полтавського історико-географічного краю. 

In the article examined spatially are features of sentinels of forming of the system of settling apart and network 
of old settlements of Poltava historiko-geographical edge.
 



archive.nbuv.gov.ua Ermakov.pdf



Прикрепления: 5027422.gif(79Kb) · 9598075.gif(86Kb) · 1280999.gif(67Kb) · 7810603.gif(71Kb) · 0407709.gif(76Kb)


 
ObersДата: Вівторок, 15-Жов-2013, 17:47 | Сообщение # 359
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
zakon, якось би відновити надані Вами раніше фото й залити їх прямо на сайт...бо на "радикалі" вони зникли, зникли й тут... sad

 
zakonДата: Середа, 16-Жов-2013, 19:42 | Сообщение # 360
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Цитата
zakon, якось би відновити надані Вами раніше фото й залити їх прямо на сайт...бо на "радикалі" вони зникли, зникли й тут...
Так, з тим сайтом щось трапилось, він зараз не працює.  
Напишіть мені на ел. пошту: zakon_85@mail.ru , я перешлю Вам фотографії.
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 24 з 54«1222232425265354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017