ЛохвицяП'ятниця, 24-Лис-2017, 08:52
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 21 з 54«1219202122235354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: Вівторок, 10-Вер-2013, 22:38 | Сообщение # 301
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


poltava.archives.gov.ua



poltava.archives.gov.ua
Прикрепления: 9960140.jpg(345Kb) · 2761866.jpg(306Kb)


 
ObersДата: Четвер, 12-Вер-2013, 16:56 | Сообщение # 302
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Булах Григорій - Сніг


Пам'яті юних героїв Крутів

Цей білий сніг на чорнім чорноземі,
Як білий аркуш у крутянський степ.
Я знов торкаюся тієї теми,
В якій кривавиться нестерп.

В якій невигойність і болі.
Бинтів — немає! Тільки — сніг!
Цей білий сніг на чорнім полі,
Цей білий сніг — у ізголов'я ліг.

Цей білий сніг молодший за їх юність,
Цей білий сніг — шрапнеллю у світи.
Цей сніг в майбутнє,
у сьогодні,
у минулість!
Цей сніг нетанучий, на лицях молодих!

Цей чорний креп чорніше чорнозему.
В сьозі Тичини — вибухає схлип!
Червона кров дописує поему
Про білий цвіт весняних лип.

«Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить... Кохана спить...
Піди збуди, цілуй їй очі».

А білий сніг — на чорний чорнозем.
Коханий спить...
Уізголов'ї — степ!
Не розбудити сон рядком поеми,
Бо юний цвіт — в снігу отерп!

Ви знаєте, як сніг той шелестить
На мертвих лицях, у січневі ночі?
Кохані сплять... Коханий спить!
Ніхто не поцілує в мертві очі!

Ви знаєте, як сніг на мертвих лицях
Шелестить?
Кохані сплять... Коханий спить.
Ні! Ви не знаєте, як сніг той шелестить!


**************

Булах Григорій



Булах Григорій Іванович народився 10 квітня 1938 р. в с. Піски Лохвицького району на Полтавщині. Закінчив акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва. Народний артист України. Автор збірки віршів “Станкова зоря”; книжки новел “Злива”. Перекладав зі словацької мови. Працював з композиторами Ігорем Покладом, Ростиславом Бабичем, Олександром Злотником, Василем Волощуком, Павлом Дворським, з якими написані пісні “Батькова сорочка”, “Вишиванка”, “Дзвони Софії”, “Краю мій лелечий”, “Мово моя”, “Паморозь” та інші.

Вишиванка (муз. О. Злотника) – Дмитро та Назарій-молодший Яремчуки

Мово моя (муз. В. Волощука) – Василь Волощук

Паморозь (муз. Р. Бабича) – Тетяна Русова   




Булах Григорій Іванович

Булах Григорій Іванович, нар. арт. України (1993), чл. ПНЕРУ (з 1998); поет, прозаїк; майстер худ. слова; Нац. філармонія України, артист (з 1965). Н. 10.04.1938 (с.Піски, Лохвицький р-н, Полтав. обл.); укр.; батько Іван Дмитрович (1911-1981) - залізничник; мати Палажка Гаврилівна (1912-1981) - домогосп.; дружина Ольга Миколаївна (1949) - педагог, громадянка Словаччини. Осв. Лохвицький тех-м харч. пром. (1956-61), механік; Київ. держ. ін-т театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого, актор. ф-т (1961-65), актор драми; вищі курси з питань економіки для кер. кадрів (1981-82). 03.1998 - канд. в нар. деп. України, виб. окр. N 218, м.Київ. З'яв. 55.8%, за 0.7%, 21 місце з 37 прет. На час виборів: артист Нац. філармонії України, чл. ПНЕРУ. 03.1998 - канд. в нар. деп. України від ПНЕРУ, N 33 в списку. 1956-61 - слюсар контрольно-вимір. апаратури, Лохвицький спиртовий з-д, м.Червонозаводське. Член Сп. письменників України (з 1982). Стаж. в МЗС України (1994). 1990-96 - автор і ведучий програми "Живе слово" на Укр. телебаченні. 1994-98 - чл. Центр. правління Всеукр. т-ва "Просвіта" ім. Т.Шевченка. 1996 - кер. творчо-мист. ґрупи з питань роз'яснення положень проекту Конституції України. 1998 - зав. ідеологічного відділу ПНЕРУ. Засл. арт. України (1977). Почесна Грамота Президії ВР УРСР (1988). Орден "За заслуги" III ст. (1998). В репертуарі: моновистави за творами Григорія Тютюнника ("Три зозулі з поклоном", "Вічна загадка любові"), "Вечір гумористичних оповідок", твори Т.Шевченка, І.Франка, С.Руданського, О.Вишні, О.Гончара, П.Загребельного, Д.Павличка, С.Олійника, П.Глазового та ін., власні поезії. Автор зб. віршів "Світанкова зоря" (1979), книг новел "Злива" (1982), "Нурт" (1998), перекладів зі словац. мови. Володіє словац., чес. мовами. Захопл.: живопис; добродійницька діяльність як митця. 

http://static.rada.gov.ua/intranet/ukrzmi/human/0090417.htm 


http://www.pisni.org.ua/persons/828.html
Прикрепления: 1473759.jpg(69Kb)


 
ObersДата: Четвер, 12-Вер-2013, 16:58 | Сообщение # 303
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Пісні Григорія Івановича :







 
ObersДата: Четвер, 12-Вер-2013, 17:00 | Сообщение # 304
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




 І СЛОВО, І ПІСНЯ

75-річний ювілей зустрічав днями народний артист України письменник Григорій Булах.
 

Уперше він заявив про себе на сторінках «Голосу України» як свідок і учасник велелюдних мітингів на площах Братислави. У найгарячішу добу становлення Словацької держави. В яскравих репортажах з площі Наместьє Гранічаров він сповіщав світ про з’яву на карті молодої незалежної держави — Словаччини. Своїм братам-словакам він подарував не лише любов, а й пісню «Братислава» на музику Ігоря Поклада. Він плідно співпрацює з газетою «Голос України» вже багато років. Саме тут Григорій Булах уперше опублікував свої вірші, присвячені Григору Тютюннику та Сергію Єсеніну. Авторові газетної статті «І слово, і пісня» Олександрові Сизоненку пощастило побувати на батьківщині Григорія. В його рідній хаті, заповненій живописними картинами митця. Познайомитися з його батьками, які й нині стоять перед моїх очей, як живі. Дуже гостинні, щедрі люди, мати — лагідна, як вечорова українська пісня. Батько — велетень духом, поставою, з чудовим баритональним голосом. Залюблений у рідний край, чарівну природу Посулля. Звідси він, мабуть, і черпав силу та наснагу на багате добрими справами життя.



Звичайно, - підкреслює «Голос України», - в таких умовах і серед такої природи не міг не народитися унікальний, з чуттєвою душею і непересічними здібностями син — Григорій. Від батьків і рідної землі він зачерпнув широкого, як степ, таланту. Саме тут бере початок його пісенна творчість. Саме звідси мелодика його чарівних пісень: «Україно, моя вишиванко», «Краю мій лелечий», «Батькова сорочка», «Мово моя, рідна мово!» та багато інших. Вони ввійшли у виконавську палітру знаних співаків. Їх часто можна чути на численних концертах, на радіо і телебаченні. Що ж до сценічної палітри народного артиста України, то в основу її покладено твори видатних українських письменників. Він створив цілу низку високохудожніх програм — «Слово Кобзареве», «Хлопцям буремних літ», «Кириченко Гавриїл — школяр», «Мить і вічність», «І слава, і воля», «Козацькому роду нема переводу», «Крути».



Автор статті зупиняється на творчому дуеті двох яскравих особистостей — Григора Тютюнника і Григорія Булаха, коли схрестилися високохудожня проза і незвичайно вибуховий талант виконавця. Заслугою Григорія Булаха є те, що він першим зважився винести на сцену Національної філармонії новели Григора Тютюнника в тяжку для творчої особистості добу надмірної цензурщини, всіляких заборон і пересторог. Проте той пам’ятний вечір пройшов на такому високому рівні майстерності, вибуху національної свідомості, якого до того ще ніколи не відчувалося в цій залі, де гостро вібрувала атмосфера пробудження, єднання і сподівань... Григорій Булах є найкращим інтерпретатором Григорового слова. Знаю, - зазначає Олександр Сизоненко, - що часто під час зустрічей удома Григір просив свого побратима прочитати його новели. А потім, по довгій паузі, хриплим голосом запитував: «Грицю, невже це я написав?» І казав, що сприймає свої новели лише з вуст Григорія Булаха.



Все своє творче життя Григорій Булах продовжує нести слово Григора Тютюнника. Зі сцени, на українському радіо, на численних зустрічах у клубах, школах, на підприємствах. «Хотілось би, - наголошує автор статті, - щоб написане неперевершеним майстром у його виконанні звучало якомога частіше. «Зараз, - підкреслює Олександр Сизоненко, - ми з Григорієм спілкуємося переважно телефонічно. Зазвичай він читає мені свої нові вірші. І щораз вони дедалі більше вражають мене своєю довершеністю, красою, глибиною думки, здатністю проникати у саму суть людської душі і буття».

http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=287350
Прикрепления: 1108635.jpg(125Kb) · 7284256.jpg(17Kb) · 7582086.jpg(14Kb)


 
aaaaДата: Четвер, 12-Вер-2013, 22:15 | Сообщение # 305
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Нову  дитячу  лікарню  лохвичани  одержали  завдяки  Григорію Булах. Він був ініціаторм  та зробив перший  особистий внесок .На ті кошти   було закладено нульовий  цикл та   фундамент. Це були 90 роки минулого  століття. А районні  "вожді" ... будували її більше  2-х десятиріч. І лише  наполегливості В. Щурова та О.Середіна  "будівля"  віку  здобула  обрисів Дитячої лікарні сьогодення.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Субота, 14-Вер-2013, 19:14
 
ObersДата: П'ятниця, 13-Вер-2013, 12:49 | Сообщение # 306
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
aaaa, Лохвиччина не просто вражаюче багата талановитими і геніальними людьми, а надзвичайно багата!

 
ObersДата: П'ятниця, 13-Вер-2013, 14:02 | Сообщение # 307
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Лохвицького цвіту – по всьому світу

Історія Лохвиці – це долі її людей, імена тих, чиї здобутки вкарбовані в пам’ять поколінь. Місто дало світові відомих письменників, військових діячів та конструкторів, кого згадують і шанують на малій батьківщині. Свій День народження Лохвиця святкує 13 вересня. 

 
У радянські часи портрет письменника Архипа Тесленка із Лохвиччини 
можна було побачити на поштових конвертах.

Шість років тому в Лохвиці з’явився незвичний для міста пам’ятник – парусний корабель. Його встановили з приватної ініціативи місцевої мешканки на честь командира підводного човна часів Великої Вітчизняної війни Олександра Марінеско. Майбутній військовий діяч народився в Лохвиці, але невдовзі родина переїхала до Одеси. Тож місце, де у 1913 році було«зарито його пуповину», випало з біографії. За звитяги його називали «підводником №1» та «першим ворогом Гітлера». Офіційна влада заздрила його славі. Подейкують, саме через те і не дали підводнику Золотої Зірки Героя Радянського Союзу, пояснивши це дисциплінарними порушеннями. Помер Олександр Марінеско на 60-му році життя від тяжкої хвороби у Петербурзі, де і похований. Його іменем назване Одеське морехідне училище, а історія життя лягла в основу російського художнього фільму «Перший після Бога», який вийшов на екрани у 2005 році. 

«Сердце, тебе не хочется покоя…» – знайома кожному пісня Леоніда Утьосова, музику для якої написав відомий лохвичанинІсаак Дунаєвський, котрий народився у місті в 1900 році. Закінчив гімназію у Харкові з золотою медаллю і вже в 19 років почав працювати скрипалем та концертмейстром. У 20 років був композитором та диригентом у Харківському російському драматичному театрі. Був керівником московських театрів. Разом із кінорежисером Григорієм Александровим Дунаєвськийзапочаткував жанр радянської музичної комедії. У 1934 році на екрани вийшов їхній спільний фільм «Веселые ребята». За шість років композитор написав музику до 16 кінофільмів. У 1949-му створив музику для фільму «Кубанские казаки». Серед його друзів був згаданий Леонід Утьосов та письменник Михайло Булгаков. У 1938 році Дунаєвський спробував себе як державний діяч – був обраний депутатом Верховної Ради Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки. Помер у 55 років від серцевого спазму. Похований у Москві. 

У тіні дерев поблизу районного Будинку культури в Лохвиці стоїть пам’ятник Архипові Тесленку авторства скульпторки Інни Коломієць. Сам письменник народився неподалік райцентра, у Харківцях, де і провів своє життя, але уславив своїми здобутками увесь край. У райцентрі Тесленко прожив чотири роки, працюючи в нотаріальній конторі. Юнаком Архип захопився театром, а в 21 рік організував трупу в рідних Харківцях. Письменник жив у нужді, і це відображалося на його творчості. Його оповідання називають близькими до українських класиків Марка Вовчка та Володимира Винниченка. Прожив Архип Тесленковсього 29 років. До ранньої смерті спричинило чотирирічне заслання за участь у селянських заворушеннях.


 
ObersДата: П'ятниця, 13-Вер-2013, 17:32 | Сообщение # 308
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


30 червня о 18.00 на урочистій академії з нагоди 71-ої річниці проголошення Акта відновлення української держави у Львівській філармонії відбудеться нагородження перших лауреатів Обласної премії ім. Героя України Степана Бандери, заснованої Львівської обласною радою.
 

Лауреати отримають дипломи (на фото) зразка, затвердженого розпорядженням голови Львівської обласної ради Олега Панькевича, а також грошову винагороду у розмірі 20 тисяч гривень (у кожній номінації).

Нагадаємо, що за рішенням журі Премію імені Героя України Степана Бандери у трьох номінаціях отримають:

Олег Баган – науковець, публіцист, громадський діяч, керівник ГО «Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова», упорядник багатьох науково-публіцистичних видань, видавець, з міста Дрогобич – в номінації «Громадська діяльність»;

Олександр Панченко – громадський діяч, політик, видавець, правозахисник і краєзнавець з міста Лохвиця, що на Полтавщині – в номінації «Політична діяльність»;

Ярослав Гаврилюк – народний артист України, режисер, упорядник книги «Крути. Січень 1918 року», з міста Києва, та Євген Перепічка – історик, громадський діяч, автор десятків дослідницьких праць, зокрема «Феномен Степана Бандери», публіцист з міста Львова – в номінації «Науково-навчальна національна державотворча діяльність», розділивши премію порівну.

Довідка

Обласну премію імені Героя України Степана Бандери було затверджено рішенням Львівської обласної ради від 16.03.2012 р. № 423. Згідно з положенняя, Премію обласної ради призначають у галузі національного державотворення.  Нею відзначають громадських і політичних діячів, державницькі та громадські інституції, науковців за вагомий внесок у розбудову національної української держави, доленосні громадсько-політичні рішення та науково-теоретичні напрацювання у царині державотворення.

Премію присуджують щорічно напередодні 1 січня – дня народження Степана Бандери (цьогоріч – з нагоди Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року з урочистим врученням 30 червня 2012 року). 

http://ltdaily.info/uncateg....bandery 

Прикрепления: 4760303.jpg(201Kb) · 0873052.jpg(244Kb)


 
ObersДата: Середа, 18-Вер-2013, 12:43 | Сообщение # 309
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Володи́мир Мусі́йович Яроше́нко (псевдонім Воляр; * 11 (23) травня 1898, село Івахники Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині — село Яхники Лохвицького району Полтавської области — † 23 жовтня 1937, Київ) — український поет, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик, кіносценарист. Жертва сталінського терору.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Ярошенко_Володимир_Мусійович 



Володимир Мусійович Ярошенко (псевдонім Воляр; 23 травня 1898, село Івахники Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині — село Яхники Лохвицького району Полтавської области — 23 жовтня 1937, Київ) — український поет, байкар, прозаїк, драматург, літературний критик, кіносценарист. Жертва сталінського терору.

Друкувався з 1915 року. Починав писати російською мовою, 1917 року в Лохвиці вийшла його перша поетична збірка «Стихи».

Протягом 1918—1919 перебував у вирі літературно-мистецького життя Києва. Разом із Василем Елланом-Блакитним, Володимиром Коряком, Михайлем Семенком брав участь у виданнях боротьбистів — журналі «Мистецтво» (1919—1920), альманахах «Веснянки» (1919), «Зшитки боротьби» (1919). Належав до літературно-мистецького угруповання символістського спрямування «Музаґет» (1919). У цей період вийшли збірки віршів Ярошенка «Світотінь» (1918) та «Луни» (1919). Його ранні поезії позначені виразним упливом символізму. Більшість його творів — це спроби філософськи осмислити людське буття, де головні мотиви — проблема відчуження людської особистості, пошуки надреальної істини крізь призму христологічних і природних символів.

Пізніше Ярошенко зблизився з футуристами, був учасником Асоціації панфутуристів — Аспанфут (1921—1924) та Асоціації комуністичної культури (АсКК) — Комункульт (1924—1925).

Протягом 1923—1925 років Ярошенко активно друкувався в періодиці (журнали «Життя й революція», «Червоний шлях»): вірші, прозу, критичні статті, рецензії. Видав збірки байок «Що й до чого» (1924; перевидана 1926 року під назвою «Байки»), «Через решето» (1924). Виступав і як драматург з агітками «В єднанні сила» і «Кооперативна мобілізація» (1924), «Божа кооперація», «Добре роби – добре й буде» (обидві — 1925). Його комедія «Шпана» поставлена 1926 року в «Березолі» Лесем Курбасом.

Автор соціально-гумористичних поем «Екало», «Царинник Мина з України», «серйозних» поем «Сількор Чамата» й «Гарасько», пародій, у яких поетизував радянський побут, колективізацію, подав образи зразкових радянських кооператора, сількора, жінки-активістки.

У 1924—1925 роках працював над книгою «Вилами по…», п'єсою «Донкіхоти», виготував нову збірку віршів «Серце», але жоден із цих творів не був опублікований. Після тимчасового перебування у МАРСі (1926) залишався осторонь літературно-мистецьких угруповань. Тимчасом вийшли друком збірка оповідань «"Кримінальна хроніка" та інші оповідання» (1927), повість «Гробовище» (1928), віршована казка «Мацапура» (1929). Ярошенко також автор кіносценаріїв «Земля», «В заметах», «Слово о полку Ігоревім» (спільно з Дмитром Загулом). Переклав поему Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре».

У лютому–травні 1933 року Ярошенко перебував під арештом за підозрою в належності до української націоналістичної контрреволюційної організації. У листопаді 1936 року Ярошенка заарештовано вдруге, обвинувачено в належності до української націоналістичної терористичної організації і в липні 1937 року засуджено до найвищої міри покарання. Розстріляний.

http://i-pro.kiev.ua/content....aturnii

Цитата
  • ЯРОШЕНКО Владимир Моисеевич

26.06.37 Украинская ССР, г.Киев Кат.1
  • За Сталин, За Каганович, За Ворошилов

/Українські письменники у Сталінських списках
  • Прізвища надані відповідно до списків.
  • Дата вказує на день підписання списку, де містилися прізвища письменників.
  • Далі вказано, хто надсилав списки.
  • Категорія відповідає покаранням: Кат.1  смертний вирок; Кат.2 — 10 років ув'язнення; Кат 3 — 5–8 років ув'язнення).
  • Останній рядок — прізвища підписантів, та, інколи, їхні примітки, скажімо, «За»./

http://uk.wikipedia.org/wiki/Сталінські_списки

ВОЛОДИМИР ЯРОШЕНКО

Ярошенко Володимир Мусійович (літ. псевдонім — Воляр) народився 23 травня 1898 р. в с. Яхники нині Лохвицького району на Полтавщині в сім'ї вчителя.

Закінчив сільську, потім — реальну школу. Вчився в Київському комерційному інституті, якийсь час вчителював, завідував Будинком літератора, літчастиною цирку, художнім відділом на кінофабриці.

Писати почав російською мовою (збірка «Стихи» 1917 р.). Виступав як прозаїк і поет. Окремими виданнями вийшли збірки його поезій і байок: «Світодень», «Луни», «Що й до чого», «Через решето», «Божа кооперація», «Добре роби, добре й буде», «Байки»; книги оповідань і повістей — «Кримінальна історія», «Гробовище». В театрі «Березіль» в 1922— 1923 рр. ставилася п'єса Ярошенка «Шпана».
Входив до літературних організацій «МАРС», «Плуг», «Ланка».

Із 1919-го по 1921 р. був членом Української Комуністичної партії (боротьбистів).

...Вперше Володимир Ярошенко був заарештований органами ДПУ 26 лютого 1933 р. Обвинувачення: участь в якійсь міфічній українській націоналістичній контрреволюційній організації. Але через «відсутність складу злочину» його через два з половиною місяці звільнили із-під варти.

Вдруге письменник потрапив за грати 3 листопада 1936 р. В обвинуваченні, яке скомпонував на основі доносів оперуповноважений IV відділу УДБ НКВС УРСР молодший лейтенант Держбезпеки Акімов (Егідес), сказано:

Володимир Ярошенко — «...учасник української контрреволюційної націоналістичної фашистської терористичної організації, яка зв'язана з контрреволюційною троцькістсько-зінов'євською організацією, що здійснила 1 грудня 1934 р. злодійське вбивство т. Кірова і готувала в наступні роки терористичні акти проти керівників ВКП(б) і Радянського уряду; проводив контрреволюційну фашистську агітацію і терористичну пропаганду, по контрреволюційній роботі був зв'язаний з учасником організації Ковтуном-Вухналем та ін.».

Військова колегія Верховного Суду СРСР 13 липня 1937 р. на закритому засіданні в Києві засудила Володимира Ярошенка до розстрілу.
Вирок виконано того ж дня.

У липні 1962 р. Правління Спілки письменників України звернулося до КДБ при Раді Міністрів УРСР з клопотанням розглянути справу про реабілітацію письменника.

13 вересня 1962 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР винесла ухвалу: «Вирок Військової колегії Верховного Суду СРСР від 13 липня 1937 р. щодо Ярошенка В. М. за нововиявленими обставинами скасувати і справу щодо нього припинити за відсутністю складу злочину».
Володимир Ярошенко реабілітований посмертно.

http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=340 



Обкладинка повісті Володимира Ярошенка «Гробовище»
Прикрепления: 8040913.jpg(636Kb) · 4660065.jpg(303Kb)


 
zakonДата: Неділля, 22-Вер-2013, 18:58 | Сообщение # 310
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Доброго дня всім! Я цікавлюсь історією храмів Лохвицького краю, які зараз є або вже, на жаль,  зруйновані.
На даному форумі раніше вже описували історію Собору Різдва Пресвятої Богородиці, що знаходився раніше неподалік від Кам'яних рядів. Цікаво, де точно він був і як виглядав.
В Лохвицькому краєзнавчому музеї я бачив лише дві фотографії і одну картину із його зображеннями. Цікаво можливо й інші храми Лохвиччини є на картинах.
В Полтаві є художник Володимир Кривий, який мандруючи Полтавщиною, написав картини понад 140 храмів полтавської області (існуючих, частково або повністю зруйнованих), декілька його робіт зроблено і на Лохвиччині.
Наприклад:



Дані картини перефотографував із його книги "Православні храми Полтавщини".
Мало інформації про лохвицкого художника Пимонова, художника Журавльова В.П. в інтернеті про них практично нічого не знайшов.
Прикладу ще кілька зображень лохвицьких храмів на картинах:
Репродукція картини художника Журавльова В.П. (зберігаєтья в Лохвицькому кразнавчому музеї):


Малюнок мого знайомого із Лохвиці:


Я веду до того, що якщо фотографій того часу не збереглося, то можливо на картинах відображені якісь історичні споруди лохвицького краю, що не дожили до сьогодення.

Додано (22-Вер-2013, 16:58)
---------------------------------------------
На сторінці 10 даної теми форуму пан Obers просив надати коментарі щодо 5-и чорно-білих фотографій храмів.
В дужках вказано рік будівництва.
1 ч.б. фото - Лохвиця - Миколаївська церква (1884 р.) - знаходилась на розі нинішніх вулиць Шевченка та Кірова.
2 ч.б. фото - с. Свиридівка   - Михайлівська церква (1779 р. )
3 ч.б. фото - с. Яхники -  Покровська церква (1897р.) Фото 1937 року.
4 ч.б. фото - м. Лохвиця - кладовищенська Різдва Іоанна Предтечі церква (1844 р.). Знаходилася в р-ні 3-ї школи.
В Лохвицькому краєзнавчому музеї бачив дві фотографії даного храму практично ідентичні на перший погляд. Різниця в тому, що на одній з них (та що викладена на форумі) зліва внизу видно людську постать, а на іншій немає. Думаю це елементи фоторедагування одного і того ж знімку.
5 ч.б. фото  - м. Лохвиця - Собор Різдва Пресвятої Богородиці (1763-1771 р.р.) Дане фото найбільш оригінальне з тих, що я бачив.  На в даній темі форуму зустрічав фото цього собору - де на задньому плані захмарене небо - дане фото теж з елементами фоторедагування - хмари добавлені, а ліва частина храму разом з тінями та деревами дзеркально відображена праворуч.
Не бачив фотографій наступних храмів м. Лохвиця:
Покровська церква (1800 р.) - знаходилась на розі вулиць Жовтневої та Перемоги.
Преображенська церква (1786р.) - знаходилась приблизно на місці колишнього кінотеатру ім. Шевченка .
Її видно на задньому плані фоторафії (зробленої скоріше за все із дзвінниці Благовіщенської церкви) :


Також на задньому плані  картини  П. Симонова "Лохвиця. Лавки"
Прикрепления: 6750610.jpg(96Kb) · 4519663.jpg(93Kb) · 5737061.jpg(79Kb) · 2413199.jpg(45Kb) · 5284058.jpg(55Kb)


Сообщение отредактировал zakon - Понеділок, 23-Вер-2013, 21:19
 
aaaaДата: Неділля, 22-Вер-2013, 20:31 | Сообщение # 311
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Велике  Спасибі за наданий  матеріал.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Вівторок, 24-Вер-2013, 15:20 | Сообщение # 312
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
zakon, неймовірні малюнки, я в захваті!  smile

Цитата (zakon)
Я веду до того, що якщо фотографій того часу не збереглося, то можливо на картинах відображені якісь історичні споруди лохвицького краю, що не дожили до сьогодення.


Так. Як наприклад знаменита Микольска Церква, збудована коштом гетьмана Калнишевського :

У м. Лохвиця привертала увагу ще одна
церква – Миколаївська. Дерев’яна, тридільна,
триверха церква була споруджена орієнтовно
в 1760-х роках коштом П. Калнишевського та
старшини Запорозької Січі. Особисто кошовий
надав для закупівлі будівельної деревини500 крб.
Споруда мала дуже стрункі архітектурні форми.
Всі зруби були восьмигранними, однієї висоти,
верхи бабинця і вівтаря двозаломні, нави –
тризаломні. Церква була розібрана після1884 р.,
коли поряд збудували нову дерев’яну Микола-
ївську церкву [4, с. 208].


archive.nbuv.gov.ua.pdf



history-poltava.org.ua



Порфирий Мартинович

Цитата (zakon)
Не бачив фотографій наступних храмів м. Лохвиця: Покровська церква (1800 р.) - знаходилась на розі вулиць Жовтневої та Перемоги.

Преображенська церква (1786р.) - знаходилась приблизно на місці колишнього кінотеатру ім. Шевченка .


Мабуть їх і не існує, але будемо сподіватись. Вам вочевидь відома енциклопедія "Полтавіка"? Там теж дійсно немає зображень саме цих церков :

Преображенська церква

Покровська церква

тоді як фото, або зображення інших є :

Миколаївська церква

Іоанно-­Предтеченська церква

Різдвяно­-Богородицька церква

Цитата (zakon)
На сторінці 10 даної теми форуму пан Obers просив надати коментарі щодо 5-и чорно-білих фотографій храмів.

Дякую за докладну, цікаву, відповідь! Впевнений, що знання, будь які, ніколи не бувають зайвими, а знання про рідну землю надзвичайно важливі і принципові для майбутнього цієї землі, тобто для нашого майбутнього.
Прикрепления: 4630872.jpg(168Kb) · 6156273.jpg(59Kb)


 
zakonДата: Вівторок, 24-Вер-2013, 20:19 | Сообщение # 313
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
Впевнений, що фотографії усіх вищевказаних шести лохвицьких храмів є, але треба добре постаратися, щоб знайти їх.
До речі, фото Покровської церкви, що була у м. Лохвиця я, здається, все-таки бачив. Точніше не самої церкви, а лише силует дзвінниці.
Якщо уважно придивитися до відомої фотографії "Лохвица. Мост через реку Сухая Лохвица" ,


то в правому верхньому куті на дальньому плані видно силует дзвінниці.


Хоча впевненості в цьому немає. Фото мосту, на мою думку було зроблено зі сторони нинішьої вул. Рози Люксембург.

А от щодо наступного відомого фото Лохвиці поч ХХ ст. ніяк не можу зрозуміти звідки був зроблений знімок.
Якщо припустити, що на фото видно Кам'яні ряди, частина яких і зараз збереглася, то чому  куполи Собору на задньому плані правіше рядів. Адже карта показує, що Собор був приблизно на місці танцмайданчика у парку, тобто якщо дивитись від бібліотеки - зліва від Кам'яних рядів.
Прикрепления: 9780838.jpg(42Kb) · 1917710.jpg(42Kb)


Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 24-Вер-2013, 20:32
 
aaaaДата: Вівторок, 24-Вер-2013, 20:40 | Сообщение # 314
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Міст через річку  Суха  Лохвиця  знято  з  сторони вул. Прилуцький  шлях (Жовтнева) .По ту сторону  дороги  будівлі  лікаря  Андріяшова.
  А фото Центральної вулиці знято зі сторони  мосту , то не собор ,а напевно  Благовіщенська  церква з  колокольнею. З права не Камяні  ряди ,а будівлі історія  та призначення  яких , на жаль ,невідомі.


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
zakonДата: Вівторок, 24-Вер-2013, 21:10 | Сообщение # 315
Полковник
Группа: Модераторы
Сообщений: 315
Награды: 12
Репутация: 4
Статус: Offline
aaaa,
Дякую за Вашу версію, можливо Ви праві. Але я думаю, що фотографії зроблені приблизно в 1900 р. (-+ 20 років) а з картою Крестінського 1907-1910 р.р. Ваш варіант щодо мосту не співпадає зовсім.
А відносно центральної вулиці, хоча на нинішню Благовіщенську церкву та, що на фотографії,  мало схожа буду з Вами згідний, що це найімовірніше сфотографовано вздовж вул. Перемоги (тільки на поч. ХХ століття). Якщо споруди справа на фотографії уважно роздивитися, то на існуючі Кам'яні ряди схоже тільки частково.
Шкода, що на фотографіях не видно звідки падає світло, це допомогло б зорієнтуватись краще.
А є якісь зображення, як виглядали будівлі лікаря Андріяшова?


Сообщение отредактировал zakon - Вівторок, 24-Вер-2013, 21:12
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 21 з 54«1219202122235354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017