ЛохвицяВівторок, 12-Гр-2017, 15:21
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 2 з 54«12345354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
YanushevichДата: Середа, 22-Жов-2008, 14:14 | Сообщение # 16
Генерал-полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 1008
Награды: 5
Репутация: 4
Статус: Offline
Лохвицкая марка 1915 г. - http://webhost.kemtel.ru/~nbl/zemstvo/lohvitsa/

Уважаемые хохлы! Разорвите с советско-совковым прошлым и перестаньте сосать русскую сиську!
 
HanterДата: Четвер, 23-Жов-2008, 23:14 | Сообщение # 17
Лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 51
Награды: 0
Репутация: 1
Статус: Offline
Quote (Alex)
слід зауважити, що постійні утиски з боку царської і місцевої влади та пов'язані з цим міграції протягом багатьох століть не дозволяли євреям вести осідлий спосіб життя і займатися землеробством

І у якій державі, крім Ізраїлю (бо треба щось їсти), евреї займалися або займаються землеробством? Може я помиляюся, але евреї, у моїй свідомості, більше пов'язані з торгівлею та з усім, що з нею пов'язане. Тому їх і "не любили" осідлий на землі народ. У нас навіть є свій подібний приклад "любові" пересічного громадянина то "торгашів" на нашому форумі (згадаймо полеміку про ціну-вартість картопля-праця) dry
Quote (Alex)
Члени єврейського колгоспу, які ніколи не займалися землеробством, на роботи в поле виїжджали не раніше 10 години , ховаючись під парасольками від палючого сонця. "Ноєвег" розпався, не проіснувавши року, а колишні "колгоспники" осіли в звичайних для них парках на міському базарі.

Оце воно так і є. А простий трудяга іде і не може збагнути - "паше" весь день і має крихти, а "цей" сидить цілий день - і має більше. Звідси і такі стосунки між ними і "осідлими" людьми.

А про

Quote (Alex)
Законослухняність єврейської частини населення Лохвиці була такою великою, що під час колективізації євреї самі добровільно створили приміський колгосп "Ноєвег"
- мене завжди вражала здатніть"прогинатися" у цього народу під конкретну ситуацію.

Quote (Taras)
Вирощювалася махорка. Поля були розташовані зліва від аеродрому і аж майже до Васильківського лісу.
А саме тютюнове хазяйство базувалося проти бувшого СУ-18, де зараз "фінське" містечко.

Я все своє життя вважав, що тютюнова фабрика була там де зараз залишки "Дзети" (по Гоголя, за бувшою синагогою до річки).
 
tolik286Дата: Понеділок, 01-Серп-2011, 11:32 | Сообщение # 18
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 648
Награды: 3
Репутация: 5
Статус: Offline
Питання до знатоків: Що означають позначки на карті в вигляді конвертів? кусок карти 1869 року.

Прикрепления: 1855585.jpg(184Kb) · 0702189.jpg(423Kb)


Сообщение отредактировал tolik286 - Понеділок, 01-Серп-2011, 16:48
 
РК-86Дата: Четвер, 19-Січ-2012, 21:28 | Сообщение # 19
Генераліссімус
Группа: Пользователи
Сообщений: 1591
Награды: 3
Репутация: 5
Статус: Offline
root,
У фотографа лохвицкої "Зорі" Б. Левченка багатий фотоархів по Лохвиці. По дореволюційному місту був у Мірошніченка О.Т. Нині покійнй (Ц.Й.Б) (Працював у райкомі другим у Стрільця). Його син, Валерій, деякий час був головним архітектором м. Лохвиці. Так що не все вкрадено з архівів "Зорі" і інших місць. "Іщітє да обрящетє".


Я не боюсь умереть. Просто противно присутсвовать при этом...
 
aaaaДата: Субота, 04-Лют-2012, 21:56 | Сообщение # 20
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Феноменально. Але історією свого минулого , історію міста пращурів, мало кого цікавить. Можливо одною з причин є те , що тут в основному проживають одні "чужаки"? Які не мають тутешнього, свого коріння. Можливо через це в нас ,тут у місті , буйно росте один "бурян"? Десятиліттями губиться обличча історичної і природної Лохвиці. Духовна ерозія сучасників руйнує надбання наших предків. Чому немає в школах уроків: Історія мого міста ?Чому ніхто не піднмає значимості нинішнього його життя ?Чому проживають, у нас ,одні "пустоцвіти" .Чому безхозним стало те, що було оличчям міста? Те, що лишили нам в спадщину уйдене покоління? Чому влада минулогого і нинішнього жила і живе коконом паразита, відзначаючи свобі подібних на місцевих бікбордах? Як ти відносишся до минулої історії своїх предків нині , так майбутнє віддячить і тобі.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
РК-86Дата: Четвер, 09-Лют-2012, 02:46 | Сообщение # 21
Генераліссімус
Группа: Пользователи
Сообщений: 1591
Награды: 3
Репутация: 5
Статус: Offline
root,
В городе не было такого жителя, который бы не пережил прекрасные волнующие минуты встречи с прекрасным в стенах этого незабываемого исторического здания.

Ще не всі вимерли...


Я не боюсь умереть. Просто противно присутсвовать при этом...
 
ЮраДата: П'ятниця, 08-Чер-2012, 16:42 | Сообщение # 22
Группа: Гости





Помогите пожалуйста. Я приехал в Украину из далека и не на долго. Корни моей семьи берут начало где то возле Лохвицы. Мне сказали, что нужная мне информация есть в музее Лохвицы. ПОДСКАЖИТЕ ПОЖАЛУЙСТА: есть ли у этого музея сайт в интернете? И существует ли вообще данный музей и где именно????? СПАСИБО

Додано (08-Чер-2012, 14:42)
---------------------------------------------
ПОДСКАЖИТЕ ПОЖАЛУЙСТА: у ЛОХВИЦЬКОГО КРАЕВЕДЧЕСКОГО МУЗЕЯ ЕСТЬ КАКОЙ - НИБУДЬ САЙТ ИЛИ СТРАНИЧКА В ИНТЕРНЕТЕ?????? СПАСИБО!

 
ГостьДата: Субота, 09-Чер-2012, 12:48 | Сообщение # 23
Группа: Гости





Льох Віца (був єврей Віца і у нього був льох). Єврейська версія назви Лохвиці.
 
NickelerДата: Понеділок, 23-Лип-2012, 19:48 | Сообщение # 24
Рядовий
Группа: Пользователи
Сообщений: 1
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
скажіть будь-ласка, а немає ні в кого старої фотографії синагоги? хочеться бачити, яка вона була в давній час. красива і зараз будівля, і все ж таки.... або в кого можуть бути такі фотографії?
 
ГостьДата: Субота, 04-Серп-2012, 11:29 | Сообщение # 25
Группа: Гости





Лохвичани виступають на 1 національному
 
ObersДата: Вівторок, 27-Лис-2012, 11:58 | Сообщение # 26
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Пропоную згадати відомих людей, уроженців Лохвиці й Лохвиччини. Насправді ця земля не просто багата, а неймовірно багатюща на таланти. І це не просто красні слова! Коли починаєш перераховувати комусь імена наших відомих земляків, які принесли славу не лише Лохвиці й Україні, то дехто просто не вірить, сміються : та знаємо, і Будда і Гомер теж ваш...))) Посміхаюсь у відповідь : і таке може трапитись, але, що маємо те маємо, і нікому не віддамо!

Щоб памятали :

Никитин Фёдор Михайлович



Народный артист России (1969)

Лауреат Государственной премии (1950, за роль Званцева в фильме «Академик Иван Павлов»; 1951, за роль Даргомыжского в фильме «Мусоргский»)
Лауреат Всесоюзного кинофестиваля в номинации «Премии за лучшие актерские работы» (1985)




Федор Никитин родился 3 мая 1900 года на Украине, в городе Лохвица.

Отец его был генералом, а сам Федор учился в кадетском корпусе. Но, несмотря на желание отца, пророчившего сыну карьеру военного, Федор Никитин предпочел профессию актера.

Актерская карьера Никитина началась в 1916 году в театрах Одессы и Херсона, и уже в 1917 году впервые снялся в кино — его первой ролью стал рассыльный во времена немого кино в фильме «Тереза Ракен». В это же время Никитин женился, и у него родилась дочь Наталья.

После того как Федор в 1922 году окончил Вторую студию Московского художественного театра, он поступил в труппу московского театра «Летучая мышь», в которой проработал до 1928 года. Одновременно Никитин руководил московской детской студией «Потешное кольцо», а с 1928 года стал педагогом Института кино, проработав в этой должности до 1931 года. Позже он работал в Ярославле и Ленинграде и продолжал играть в кино.



Успешная актерская судьба Никитина в кино сложилась неожиданным образом. В середине двадцатых годов он пришел на Ленинградскую кинофабрику (ныне «Ленфильм») для переговоров об участии в съемках, где у него состоялся разговор с режиссером Фридрихом Эрмлером:

— Я хотел бы у вас сниматься.

— А что вы можете играть?

— Яго!

— Могу предложить только роль босяка...

С этой минуты началась многолетняя дружба режиссера и артиста, и эта встреча во многом определила творческую жизнь Никитина. Актер не был новичком, а Эрмлер, в свою очередь, верно угадал возможности художнической индивидуальности актера. Именно с босяка Вадьки Завражина в фильме Эрмлера «Катька Бумажный ранет», снятого в 1926 году, началась настоящая творческая биография Никитина в кино. В двадцатые годы критика писала о Федоре Никитине как о серьезном мастере советского экрана и художнике с ярким самобытным дарованием. А зарубежная пресса после выхода фильма «Катька Бумажный ранет» даже окрестила его «Чаплиным русских степей». Актер продолжал сниматься: в 1927 году - в картинах «Дом в сугробах» и «Парижский сапожник», а в 1929 году — в фильме «Обломок империи». Эти работы принесли Никитину еще большую известность.


В 1931 года Федор Никитин стал актером киностудии «Ленфильм» и проработал там до 1936 года, после чего перешел в труппу ленинградского Нового ТЮЗа. В этом театре Никитин играл до начала Великой Отечественной войны. Также стоит отметить, что после съемок в 1937 году в картине «Белеет парус одинокий» в его кинокарьере наступил длительный перерыв. Актер, несмотря на свою известность, оказался невостребован в советском кинематографе.



В 1941 году Никитин ушел добровольцем на фронт, командовал артиллерийским пулеметным взводом в народном ополчении, но по приказу командования был переведен на должность актера и режиссера агитвзвода Ленинградского фронта. А с 1943 года он стал актером и режиссером Ленинградского Блокадного театра (впоследствии — Драматический театр имени Веры Комиссаржевской). В этом театре Никитин проработал до 1959 года.



В 1948 году Никитин вернулся на работу в киностудию «Ленфильм» и продолжил сниматься в кино. Он запомнился зрителям по огромному количеству главных и эпизодических ролей, сыграв разнохарактерных персонажей: мог предстать в роли отца немецкого офицера в картине «Вариант «Омега» или в роли Оттавио в картине «Собака на сене». Любая работа актера на экране была заметна и запоминалась зрителям.



В середине 80—х на экраны вышел фильм «И жизнь, и слезы, и любовь», где Никитин сыграл главную роль, которая принесла актеру приз ВКФ. Эта работа состоялась благодаря режиссеру картины Николаю Губенко, пригласившему Никитина на роль, несмотря на то, что Федор Михайлович был в тот момент серьезно болен.

Его последней работой была роль в фильме «Под знаком Красного Креста», которую он исполнил в 1987 году.

В конце жизни сын Федора Никитина от второго брака режиссер Михаил Никитин положил отца на длительный срок в больницу, но Федор Михайлович попросил друзей забрать его оттуда и перевезти в дом кинематографистов в Матвеевском, где он был окружен заботой и уходом.
http://chtoby-pomnili.com/page.php?id=53

Леонид Филатов подготовил о Федоре Никитине передачу из цикла «Чтобы помнили» :





Сообщение отредактировал Obers - Вівторок, 27-Лис-2012, 15:32
 
ObersДата: Вівторок, 27-Лис-2012, 12:51 | Сообщение # 27
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Гордість лохвичан - їх видатні земляки, які народилися в Лохвиці.

Це кобзар І.Г.Кравченко-Круковський (1826-1885); біолог, організатор вищої ветеринарної освіти в Росії Я. К. Кайданов (1779-1855); юрист, академік АН УРСР М.В. Гордон (1871-1926); офтальмолог, заслужений діяч науки УРСР А. Г. Васютинський (1875 -1946); скульптори Г. Л. Пивоваров (1908-1942) і В.Ф. Молодченко (1908-1991); композитори І.І. Дунаєвський (1900-1955), З. І. Дунаєвський (1908 -?); поети Д. І. Канівський (1916-1944) і М. Є. Петренко (нар.1926 ); літератори Д.П.Бровар, П.А.Стендик; художник П.В. Симонов (1912-1984); вчений-хімік, професор, член-кореспондент АН УРСР А.А. Пащенко (1929-1990); Герой Радянського Союзу С. Ф. Севостьянов (1914-1988); Герой Росії Гапоненко П.М.; Веніамін (Пуцек-Григорович) - єпископ Російської православної церкви; митрополит Казанський і Свіяжскій, Дівільковскій; Анатолій Овдійович - критик; Нікітін, Федір Михайлович - російський актор театру і кіно; Толстов, Володимир Сергійович (1884-1956) - генерал-лейтенант білої армії; Штеппа Костянтин Феодосійович - український історик-візантініст; Васютинський Анатолій Георгійович — заслужений діяч наук УРСР, професор Київського інститу удосконалення лікарів; Гордон Володимир Михайлович — український вчений-правознавець, доктор цивільного права, професор, доктор юридичних наук, академік Всеукраїнської Академії Наук; Дмитренко Михайло — художник; Кущинський Антін — підполковник Армії УНР, один із організаторів Українського Вільного Козацтва на Полтавщині, Військовий і Кошовий отаман УВК, редактор часопису «Українське Козацтво», письменник, історик та публіцист; Радченко Олександр Маркович — український композитор і диригент; Городовенко Нестор Феофанович — український хоровий диригент, керівник капели «Думка»; Голуб Андрій — старшина Армії УНР; Петренко Микола Євгенович — письменник, поет; Піроцький Федір Аполлонович — український інженер, винахідник першого у світі трамвая на електричній тязі; Попов Дем'ян Володимирович — лікар-гомеопат, засновник київської гомеопатичної школи; Зоя Василівна Янушевич (18 апреля 1916 р. - 19 сентября 2005 р.) радянський ботанік, доктор біологічних наук, один из піонерів української (радянської) палеоетноботаніки; Ріжко Юрій Вікторович — рок-музикант, композитор та автор пісень, учасник популярних українських рок-гуртів «Chicken's Smile» и «Говорящая Говядина», автор гімна ФК «Дніпро» Дніпропетровськ; Ротмістров Михайло Миколайович — український мікробіолог; Ціховський Павло — український живописець XVIII століття; Яцута Костянтин Захарович — лікар-анатом і антрополог; Сковорода Г.С. філософ світового значення; Тесленко Архип Юхимович, письменник; керівник бою українських студентів з більшовиками під Крутами, старшина 1-ої УД УНА (вперше в Центральній Україні) Аверклій Матвійович Гончаренко; публіцист, поет (Автор Пісні- маршу Дивізії «Галичина»), математик, один з перших дослідників Голодомору-Ґеноциду української нації Полікарп Порфирович Плюйко (Поль Половецький); засновник й ідеолог ОУН, член вужчого Проводу Українських Націоналістів інж.Дмитро Юрійович Андрієвський; лікар й науковець, Голова Ради Закордонних Частин ОУН (1946) проф.Борис Юрійович Андрієвський...

Впевнений, що цей список ми зможемо продовжити. А допоки перед нами постає сама пані Історія, в лицях і персоналіях наших видатних земляків.




Сообщение отредактировал Obers - П'ятниця, 30-Лис-2012, 16:49
 
ObersДата: Вівторок, 27-Лис-2012, 12:54 | Сообщение # 28
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Звідки ти..

На цю дівчину я накинув оком ще років зо два тому. Вона мені сподобалась одразу. Але я (після того, як уперше оженився) привчив себе не любити киянок. І мені це добре вдається. А ця здавалася киянкою. Тоді чому сподобалася мені?

Та ось я здогадався запитати: "Звідки ти?" І все стало на місце: вона родом з провінції. Он воно що. Вона розповідала мені про містечко свого дитинства. Звідти родом композитор Дунаєвський і герой-підводник капітан Маринеско. Назви свого містечка вона не казала, та я здогадався сам. Я знав навіть більше — з мемуарів Гудеріана.

Фельдмаршал знався на комфорті, бо брав Париж

Той фельдмаршал від червня до вересня 1941 року зі своїми танкістами пройшов Білорусь і Смоленщину. Й усі оті три місяці ночував у машині, висунувши ноги з кабіни, бо ніде не знаходив пристойної хати. І от у вересні фельдмаршала перекинули з-під Москви до нас — взяти у кільце наші армії, що обороняли Київ. Кільце замкнулося якраз під тим містечком, звідки родом ця дівчина. І саме там, вперше за три місяці війни, фельдмаршал знайшов звичний, по-європейськи комфортний нічліг. Фельдмаршал знався на тому, бо брав Париж.

Ось чому та дівчина сподобалася мені одразу. Бо вона така сама тиха, охайна і затишна, як оте містечко. Проте його вона так і не назвала. Добре розумію, чому. Бо хто хоче, щоб з нього сміялися? Будь-якого сучасного киянина дуже насмішить слово з коренем "лох".

А зветься те славне містечко — Лохвиця.
http://gazeta.ua/post/100695

artist

smile




Сообщение отредактировал Obers - Вівторок, 27-Лис-2012, 12:55
 
ObersДата: Вівторок, 27-Лис-2012, 13:02 | Сообщение # 29
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




Морские Пехотинцы погибшие на Первой Чеченской 106-й полк 55-й дивизии МП ТОФ

41. Гапоненко Павел Николаевич, 1961 года рождения, г. Лохвица Полтавской области, майор, начальник разведки 106-го полка морской пехоты ТОФ. Погиб в бою 26-го мая 1995 года в горном ущелье севернее населенного пункта Агишты. Присвоено звание Героя России (посмертно). Похоронен в г. Лохвица Полтавской области, Украина.

Выдержка из книги приказов:

Приказ № 45 от 26 мая 1995 года. Шали.

§8 Майора Гапоненко Павла Николаевича, начальника разведки полка, погибшего 26 мая 1995 года во время боевых действий против боевиков, исключить из списков личного состава. Смерть связана с исполнением обязанностей военной службы. Основание: запись в книге безвозвратных потерь».
http://www.morpeh.com/index.p....emid=94





Сообщение отредактировал Obers - Вівторок, 27-Лис-2012, 15:26
 
YanushevichДата: Вівторок, 27-Лис-2012, 14:32 | Сообщение # 30
Генерал-полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 1008
Награды: 5
Репутация: 4
Статус: Offline
Герой России, говорите... За Российскую империю воевал... За то, чтобы Чечня была под российской пятой... Сколько чеченцев убил?

Уважаемые хохлы! Разорвите с советско-совковым прошлым и перестаньте сосать русскую сиську!
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 2 з 54«12345354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017