ЛохвицяНеділля, 19-Лис-2017, 18:45
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 15 з 54«1213141516175354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 13:16 | Сообщение # 211
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


"...Настрій жителів поганий. Червоноармійців ненавидять, як собак... "


Отаман Гонта (Володимир Гресь)

Навесні 1920 року в селі Чорнухах Лохвицького повіту на батьківщині видатного українського філософа Григорія Сковороди склалася підпільна група, яка назвала себе "Українською соціалістичною організацією". Очолював її Григорій Юрченко, а активними членами були брати Сергій і Володимир Гресі, Володимир Запорожський, Гаврило Ващенко, Федір Полях та інші.

Сергій Гресь ще юнаком брав участь у Першій російській революції, за що був заарештований. По закінченню Харківського землевпорядного училища працював учителем у селі Гільці. З початком першої світової війни був мобілізований на фронт, потрапив до німецького полону, декілька разів тікав з нього і додому повернувся лише в серпні 1918 року...

...Існування патріотичної української організації, хоч би яку назву вона носила, в умовах більшовицької диктатури було неможливим. Перед її членами постала перспектива: або бути заарештованими, або стати на шлях боротьби з існуючим режимом. Брати Гресі вибрали останній. Наслідуючи давні козацькі традиції, Володимир взяв собі ім'я відомого українського ватажка гайдамаків 18 століття отамана Гонти і очолив повстанський загін. Причиною повстання, як вказували пізніше його учасники, були грабежі українського селянства російськими продовольчими загонами і зловживання владою з боку місцевої міліції, яка в значній мірі складалася із кримінальних злочинців.

Як і всі інші повстанські загони, загін Гонти складався головним чином із сільської молоді, яка не бажала служити в Червоній армії і брати участь у розв'язаній більшовиками громадянський війні. Радянська влада вважала їх дезертирами. Загін Гонти діяв у Вороньківській, Мокіївській і Чорнухинській волостях Лохвицького повіту. Невеликими групами повстанці здійснювали нічні напади на радянські установи, міліцейські пости і частини Червоної армії. Особливим об'єктом їх нападів були підрозділи 64-го полку ВНУС, які влітку 1920 року займалися "викачкою" продовольства з Лохвицького повіту.

За рахунок добровольців загін Гонги швидко зріс до 350 чоловік, але погано озброєних і недостатньо навчених військовій справі. З метою звільнення заарештованих українських патріотів, Гонта планував здійснити напад на Лохвицьку тюрму, але від цього плану довелося відмовитися. Допоміг випадок. Козакам Гонти вдалося захопити в полон в селі Гнідинці Прилуцького повіту начальника Лохвицького політбюро Міціта (латиша за національністю) та старшого слідчого цього ж політбюро Онищенка з дружиною. Після тривалих переговорів з головою Лохвицького повітвиконкому С.Луценком їх обміняли на 34 "контрреволюціонерів".

Окремі скупі факти боротьби В.Греся з радянською владою збереглися у фондах Державного архіву Полтавської області. Ось деякі з них...




/..Незважаючи на оголошену амністію, багато повстанців із загону Гонти за рішенням Полтавської Чека та Лохвицького політбюро відразу ж були заарештовані за підозрою в "неблагонадійності до радянської системи" та в тому, що вони начебто "так чи інакше замішані або помічені в антирадянському рухові".../

http://poltava-repres.narod.ru/povstan/gonta.htm
http://poltava-repres.narod.ru/povstan/index.htm

...Боротьба продовжувалася. Окрім загону братів Гресів, у Лохвицькому повіті, навколо Чорнух, Вороньків, інших сіл діяли невеликі, але мобільні загони Марусі, "дяді Вані", "Алёшки" Грозного, Тарана, Галайди, інших отаманів...
http://hol-yar.nf.ua/2011-02....0-54-19
Прикрепления: 2749607.jpg(24Kb)


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 15:44 | Сообщение # 212
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
ІСТОРІЯ САМОВРЯДУВАННЯ В ЛОХВИЦІ, pdf

Прикрепления: 0216233.gif(186Kb)


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 16:03 | Сообщение # 213
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




pdf
Прикрепления: 0746822.gif(70Kb) · 0001146.gif(12Kb) · 5145131.gif(3Kb) · 4360215.gif(7Kb) · 4275513.gif(115Kb)


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 16:28 | Сообщение # 214
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (Гость)
Цікаві назви різних районів, деяких навіть незнаю. Було б добре зібрати перелік всіх цих районів чи навіть скласти карту. А ще, пояснити від чого вони так називаються.



pdf
Прикрепления: 2297789.gif(110Kb)


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 16:29 | Сообщение # 215
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


pdf
Прикрепления: 8574576.gif(104Kb)


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 17:00 | Сообщение # 216
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Лохвиця м

Перша згадка: 1628 р. [Історія міст і сіл УРСР : Полтавська область. – К. : ГРУРЕ, 1967 р.].
В 1631..1648 рр. князь Єремія Вишневецький збудував у Лохвиці костел [Коментар до видання Львівського літопису, с. 150].
Сотенне містечко Лубенського полка в 18 ст.
Історичне населене місце; дата заснування/першої згадки 10 – 11 ст.[Постанова Кабінету міністрів УРСР “Про затвердження Списку історичних населених місць України” № 878 від 26.07.2001 р.].
Березовец Д.Т. Лохвицкий могильник. – Краткие сообщения Института археологии АН УССР, 1957 г., т. 7, с. 89 – 90.
Березовец Д.Т., Петров В.П. Лохвицкий могильник. – Материалы и исследования по археологии СССР, 1960 г., т. 82, с. 84 – 99. [Могильник черняхівської культури]

http://www.pslava.info/LoxvycjaRn_LoxvycjaM,128903.html



«Никольская церковь в Лохвицах»

Церква св.Миколи



Церква св.Миколи (дерев.) мала план у вигляді восьмикутного бабинця, восьмикутної нави та восьмикутного вівтаря [Таранушенко С.А.Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 12].
http://www.pslava.info/LoxvycjaM_CerkSvMykoly,128912.html 




 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 18:21 | Сообщение # 217
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Екскурсія в Урочище Шумейкове учнів Хорольської гімназії


 
ObersДата: Четвер, 11-Кв-2013, 18:23 | Сообщение # 218
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




ПТУ-27 ЛОХВИЦЯ


 
ObersДата: П'ятниця, 12-Кв-2013, 11:33 | Сообщение # 219
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Сьогодні всесвітній День авіації та космонавтики



12 квітня весь світ відзначає  День космонавтики та авіації.
Саме цього дня  1961 року – вперше в навколо космічному просторі побувала людина
.


Юрій Олексійович Гагарін на кораблі «Восток» (триступенева ракета-носій для запуску космічних кораблів) за 108 хвилин облетів земну кулю і приземлився. Сергій Корольов, основоположник усієї практичної космонавтики, обрав Юрія Гагаріна для першого запуску ракети в Космос з людиною. Перший космонавт провів ряд експериментів, метою яких було з’ясувати вплив невагомості на людину.  Також 12 квітня 1981 року стартував перший пілотований політ за американською програмою «Шаттл».

В Україні 12 квітня відзначається як День працівників ракетно-космічної галузі України.



Згадаємо в звязку з професійним святом авіаторів і космонавтів ще одного нашого видатного земляка, лохвичанина :



Анатолій Павлович Завалишин (24 серпня 1933 року — 2 травня 2011) — український громадський діяч, організатор випробувань і запусків ракетно-космічної техніки, заступник начальника космодрому Байконур (1986–1988), генерал-майор, лауреат Державної премії СРСР (1981), Президент Федерації космонавтики України (1991–2001), ініціатор підготовки та співавтор Першої Національної космічної програми України.

Народився 24 серпня 1933 року в місті Лохвиці Полтавської області. У 1957 році закінчив Харківське вище авіаційне інженерне училище ВПС.
З 1957 працював на космодромі Байконур. У 1957–1959 — на наземних вимірювальних пунктах; У 1959 1986 — працював у випробувальному управлінні космодрому, інженером, старшим інженером, начальником лабораторії, начальником відділу, заступником начальника управління, начальником управління. З 1986 по 1988 рр. — Заступник начальника космодрому з науково-дослідної та дослідно-випробувальної роботи. Учасник космічних запусків понад 300 космічних апаратів — перших штучних супутників Землі, перших космічних кораблів, орбітальних і міжпланетних станцій, супутників зв'язку і телемовлення і спеціального призначення, космічного літака «Буран». Брав участь у забезпеченні 90 пусків міжконтинентальних балістичних ракет Сергія Корольова, Володимира Челомея, 266 пусків космічних ракет-носіїв Сергія Корольова, Володимира Челомея, Михайла Янгеля, Володимира Уткіна, Валентина Глушко, в тому числі 51 раз був керівником бригади випробувачів — «стріляючим». З 1992 по 1997 рр. — працював в Національному космічному агентстві України, а з 1993 року — начальником управління космічних програм, ініціатор підготовки та співавтор Першої Національної космічної програми України. З 1997 по 2001 рр.. — радник директора Інституту космічних досліджень НАНУ-НКАУ. З 1991 по 2001 рр. — очолював Федерацію космонавтики Україні, а у 2002–2007 рр.. — Віце-президент Аерокосмічного товариства України. Помер 2 травня 2011 року, похований в Києві на Байковому кладовищі.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Завалишин_Анатолій_Павлович





СЛОВО ПРО АНАТОЛІЯ ЗАВАЛІШИНА

Далекого й голодного 1933 року, у серпні, 24 дня, в родині Завалішиних, що тоді замешкала у Лохвиці народився син Анатолій, якому судилося стати заслуженим випробовувачем Байконура.

Анатолій Павлович Завалішин після закінчення Харківського вищого авіаційно-інженерного училища льотчиків (1957) був скерований для проходження служби на знаменитий космодром Байконур, де прослужив довгий тридцять один рік на різних посадах: начальником радіотехнічної служби станції МРП-2 (мінний радіопідривач) та 1-ому радіовимірювальному пункту (1957-59), деякий час був інженером (1959-60) та старшим інженером (1960-62) випробовувачем телеметричного відділу служби реєстрацій та вимірювань, начальником лабораторії телеметричного відділу 4-го випробовувального відділу (1962-67) та заступником начальника телеметричного відділу (1967-69).

Наступною посадою Анатолія Завалішина була посада начальника відділу комлекскних випробовувань КА „Алмаз”, а через деякий час (1986-88), аж до звільнення зі Збройних Сил СРСР, - він був заступником начальника космодрому „Байконур” з науково-дослідної й випробувальної роботи. Після переїзду до України А.П.Завалішин очолював Федерацію космонавтики України (1991-2002), був радником директора Інституту космічних досліджень України (1997-2001), віце-президентом Аерокосмічного товариства України (від 2002).

Додатково слід зазначити, що Анатолій Павлович був учасником по підготовці й здійсненню запуску першого в світі штучного супутника Землі, польотів перших космонавтів (Ю.О.Гагарін, Г.С.Титов), сімдесяти пусків міжконтинентальних балістичних ракет розробки об’єднаного конструкторського бюро (ОКБ-1) іншого вихідця з центральних українських теренів, вінничанина Сергія Павловича Корольова та ОКБ-52 В.М.Челомея, як також кількою сотень (!) пусків ракет-носій (РН) та космічних апаратів (КА) „Спутнік”, „Восток”, „Союз”, „Циклон-2”, „Протон-2”, „Протон-К”, „Зеніт”, „Енергія”, „Гейзер”, „Горізонт”, „Зонд”, „Квант”, „Космос”, „Луна” та багатьох-багатьох інших. Анатолій Завалішин, між іншим, керував бойовими розкладами при пусках ракети-носія „Протон-К”, був членом та заступником голови 18 Держкомісій по ЛКІ РН та КА, керував міжвідомчою комісією по комплексним випробовуванням стартового комплексу РН „Протон”. До речі, наш уславлений земляк був ініціатором розробки комплексної документації та оптимізації технології випробовувань РН та КА, учасником та керівником багатьох науково-дослідних робіт, всіх комісії по аналізу причин аварій РН „Протон”, експертом АН СРСР по ракетно-космічній техніці (РКТ), учасником показів РКТ керівником СРСР та зарубіжних країн.

Уродженець Лохвиці Анатолій Павлович Завалішин за свою довголітню й самовіддану працю був нагороджений двома орденами та 10 медалями СРСР, 25 медалями Федерації космонавтики СРСР, України та РФ, він - почесний член Української Академії науково-технічного прогресу.

Про нашого уславленого земляка написано у російськомовних „Хроніках космодрому „Байконур”, „Крізь простір і час”, „Професія – випробовувач”, „Байконурські університети”, „Космічні та земні орбіти Ю.В.Кондратюка”, а також у працях - „З Байконуру – до Місяця, Марсу, Венери” (2001), „Байконур. Пам’ять серця” (2001), „Вимірювальний комплекс космодрому Байконур” (2001) та інших, згадується в „Енциклопедії космонавтики” та статтях авторства А.І.Мелуа.

Вдячні ж лохвичани мають також пам’ятати про свого земляка.

Олександр Панченко, доктор права, директор Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського









Цитата


Завалишин Анатолий Павлович (род. 24.08.1933 в г. Лохвица Полтавской обл., Украина), генерал-майор (1986), заместитель начальника 5-го НИИП МО по научно-исследовательским и научно-испытательным работам (1986-1988), лауреат Государственной премии СССР (1981), «Почетный радист СССР» (1979). Почетный гражданин г. Байконур. В Советской Армии с 1952 по 1988. Окончил: радиотехнический факультет Харьковского высшего авиационно-инженерного училища ВВС в 1957, академические курсы при Военной академии им. Ф.Э. Дзержинского.

После окончания ХВАИУ до 1959 служил начальником станции МРВ-2М на НИПах НИИ-4. С 1959 – на НИИП-5 МО инженером, старшим инженером лаборатории. С 1962 - начальник лаборатории 5-го отдела 4-го испытательного управления. Затем там же начальник отдела, а с 1975 заместитель начальника управления. В 1984 начальник испытательного управления. В 1986-1988 – заместитель начальника полигона по научно-исследовательским и научно-испытательным работам. Уволен в запас в 1988.
Награжден: орденами Октябрьской Революции (1988), Красная Звезда (1978) и медалям
http://encyclopedia.mil.ru/encyclo....tionary


Цитата


ЗАВАЛИШИН АНАТОЛИЙ ПАВЛОВИЧ

Выдающийся испытатель РКТ, один из крупных руководителей космодрома "Байконур". Род. 24.VIII.1933 г. в г. Лохвица (Полтавской обл.). Окончил Харьковское высшее авиационно-инженерное училище (1957). Направлен на космодром "Байконур", в составе которого прослужил 31 год. Начальник радиотехнической станции МРВ-2 (минный радиовзрыватель) на 1-м измерительном пункте (1957-1959). Инженер-испытатель (1959-1960), ст. инженер-испытатель (1960-1962) телеметрического отдела службы НИР и измерений. Начальник лаборатории телеметрического отдела 4-го испытательного управления (1962-1967). Зам. начальника телеметрического отдела (1967-1969). Начальник отдела комплексных испытаний КА "Алмаз", зам. начальника, начальник (1984-1986) 4-го управления. Зам. начальника космодрома "Байконур" по научно-исследовательской и испытательной работе (1986-1988). Уволен из ВС (1988). Советник директора Института космических исследований Украины (1997-2001). Возглавлял Федерацию космонавтики Украины (1991-2002). Вице-президент Аэрокосмического общества Украины (с 2002). Участник работ по подготовке и осуществлению запуска первого в мире ИСЗ, первых космонавтов (Ю.А. Гагарин, Г.С. Титов), 70 пусков МБР разработки ОКБ-1 (Королев С.П.) и ОКБ-52 (Челомей В.Н.), нескольких сотен РН КА "Спутник", "Восток", "Союз", "Циклон-2", "Протон-К", "Зенит", "Энергия" и КА "Алмаз", "Альтаир", "Астрон", "Вега", "Венера", "Восток", "Гейзер", "Горизонт", "Зонд", "Квант", "Космос", "Луна", "Марс", "Меч", "Мир", "Молния", "Прогресс", "Протон", "Радуга", "Салют", "Спутник", "Ураган", "Фобос", "Экран". Руководил боевыми расчетами при пусках РН "Протон-К", был членом и зам. председателя 18 Госкомиссий по ЛКИ РН и КА, руководил Межведомственной комиссией по комплексным испытаниям стартового комплекса РН "Протон" (пл. 200). Инициатор разработки комплексной документации и оптимизации технологии испытаний РН и КА. Участник и руководитель многочисленных НИР, участник всех комиссий по анализу причин аварий РН "Протон". Эксперт АН СССР по РКТ, участник показов РКТ руководителям СССР и зарубежных стран. 2 ордена и 10 медалей СССР. 25 медалей Федерации космонавтики СССР, Украины и России. Заслуженный испытатель Байконура. Почетный член Украинской академии наук национального прогресса.

Лит.: Хроники космодрома "Байконур"; Сквозь пространство и время; Профессия - испытатель; Байконурские университеты; космические и земные орбиты Ю.В. Кондратюка.

О нем: С Байконура - к Луне, Марсу, Венере. 2001; Байконур. Память сердца. 2001; Измерительный комплекс космодрома Байконур. 2001; и др.


http://www.rtc.ru/encyk/biogr-book/08Z/1000.shtml
Прикрепления: 5639301.jpg(51Kb) · 7933976.jpg(50Kb) · 6930835.jpg(31Kb) · 2267296.jpg(43Kb) · 6010129.png(174Kb)


 
ObersДата: П'ятниця, 12-Кв-2013, 11:44 | Сообщение # 220
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


24 августа 1933 года в городе Лохвице Полтавской области родился Анатолий Павлович ЗАВАЛИШИН — организатор испытаний и запусков ракетно-космической техники, заместитель начальника космодрома Байконур (1986-1988), генерал-майор. Лауреат Государственной премии СССР (1981). Президент Федерации космонавтики Украина (1991-2001). Инициатор подготовки и соавтор Первой Национальной космической программы Украины.


В 1957 году Анатолий Завалишин окончил Харьковское высшее авиационное инженерное училище ВВС.

С 1957 по 1989 гг. — на космодроме Байконур: на наземных измерительных пунктах (1957-1959); в испытательном управлении космодрома (1959-1986) — инженер, старший инженер, начальник лаборатории, начальник отдела, заместитель начальника управления, начальник управления.

В 1986-1988 гг. — заместитель начальника космодрома по научно-исследовательской и опытно-испытательной работы.
Участник запусков в космос более 300 космических аппаратов — первых искусственных спутников Земли, первых космических кораблей, орбитальных и межпланетных станций, спутников связи и телевещания и специального назначения, космического самолета «Буран». Принимал участие в обеспечении 90 пусков межконтинентальных баллистических ракет С.П.Королева и В.М.Челомея, 266 пусков космических ракет-носителей С.П.Королева, В.М.Челомея, М.К.Янгеля, В.Ф.Уткина, В.П.Глушко, в т.ч. 51 раз был руководителем бригады испытателей — «стреляющим».

После увольнения в запас прибыл в Киев, в 1992-1997 годах работал в Национальном космическом агентстве Украины, с 1993 года — начальником управления космических программ, инициатор подготовки и соавтор Первой Национальной космической программы Украины.

В 1997-2001 гг. — советник директора Института космических исследований НАНУ-НКАУ.
В 1991-2001 гг. — возглавлял Федерацию космонавтики Украины, в 2002-2007 гг. — вице-президент Аэрокосмического общества Украины.

Написал более 10 книг по истории космонавтики.


Умер 2 мая 2011 года в Киеве, похоронен на Байковом кладбище.




Пішов з життя організатор випробувань і запусків ракетно-космічної техніки, заступник начальника космодрому Байконур, генерал-майор Анатолій Павлович Завалішин

2 травня 2011 року на 78-му році пішов з життя Завалішин Анатолій Павлович – організатор випробувань і запусків ракетно-космічної техніки, заступник начальника космодрому Байконур (1986-1988), генерал-майор, лауреат Державної премії СРСР (1981), Президент Федерації космонавтики України (1991-2001), ініціатор підготовки та співавтор Першої Національної космічної програми України.
    Анатолій Павлович Завалішин народився 24 серпня 1933 р. у м. Лохвиці Полтавської області. Закінчив Харківське вище авіаційне інженерне училище ВПС (1957)...
    http://www.nkau.gov.ua/nsau....&Lang=U




Слово об Анатолии Павловиче Завалишине



Прикрепления: 5391788.jpg(51Kb) · 4560038.jpg(43Kb) · 2804050.jpg(27Kb) · 5267212.jpg(37Kb)


 
ObersДата: П'ятниця, 12-Кв-2013, 11:59 | Сообщение # 221
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


О первых годах космодрома Байконур и героической профессии испытателя космической техники рассказал в интервью информагентству «Спейс-Информ» Анатолий Павлович Завалишин – почетный гражданин и ветеран Байконура, лауреат Государственной премии СССР, кавалер орденов Октябрьской революции и Красной звезды, ныне кивлянин, генерал – майор в отставке.


- Анатолий Павлович, 2 июня исполняется 55 лет космодрому Байконур, на котором Вы прослужили более 30 лет. Как Вы, один из создателей и первопроходцев космодрома Байконур, оцениваете этот период своей жизни?

- В те времена, когда я прибыл на еще непостроенный космодром, в истории человечества начиналась новая эпоха – эпоха освоения космического пространства. Почти все события, связанные с космодромом и ракетными пусками были засекречены и имели значительный вес в государстве. Первые космические программы, как Америки, так и Советского Союза были построены по принципу «кто кого опередит», что было политически обосновано в то время. Мне лично, молодому офицеру, только попавшему на космодром, такие тонкости не были известны, но как испытатель я фактически участвовал в «космической гонке» с США. Вспоминая сейчас жизнь на космодроме, я могу сказать словами, которые любят повторять актеры: «Мне повезло». Повезло, потому-что стоял у истоков зарождения новой и очень интересной области деятельности человечества. Мне повезло, что свою работу я начал под руководством Сергея Павловича Королева. Причем, мой приезд на Байконур осенью 1957 года совпал с запуском первого в мире искусственного спутника Земли, а позже я участвовал в запуске в космос Юрия Гагарина...

К 55-летию космодрома Байконур: Интервью с ветераном космодрома, заслуженным испытателем ракетно-космической техники, генералом-майором А.П. Завалишиным


Генерал-майор в отставке Анатолий Завалишин:

«о своем участии в подготовке юрия гагарина к полету на орбиту я не имел права говорить даже жене, хотя она тоже работала на космодроме»



С семейной парой ветеранов Байконура, киевлянами Анатолием и Валентиной Завалишиными мы беседовали в минувшее воскресенье, накануне отмечающейся сегодня 45-й годовщины первого полета человека в космос. Когда речь зашла о режиме секретности на космодроме, Валентина Александровна вспомнила такой показательной случай: «12 апреля 1961 года я приехала на работу и застала своих коллег столпившимися у окна. Спрашиваю: «Что случилось?» Мне отвечают: «А ты подойди, сама увидишь». Гляжу, ракета взлетает. К тому времени мы уже привыкли к такому зрелищу. «Ну и что удивительного?» — недоумеваю я. «Так там же человек!» — хором пояснили девчата. Я была поражена как этим известием, так и тем, что ничего не знала о подготовке первого в истории полета человека на орбиту. А ведь работала на космодроме, занималась расшифровкой телеметрической информации, поступающей с ракет. Но самое поразительное: мой муж участвовал в подготовке Гагарина к полету, ежедневно с ним общался, но мне об этом даже не намекнул».



http://fakty.ua/45328-g....me-quot



Почему Советский Союз не был первым на луне?
По волнам нашей памяти

Лев Корсунский

...В апреле 1991 года, когда до 12 апреля-Дня советской космонавтики- оставалось чуть больше недели, позвонил мне в редакцию ленинградской газеты «Час пик» Анатолий Павлович Завалишин, прослуживший 33 года испытателем на Байконуре. Первый спутник, первый полет человека в космос, многократные запуски ракет, работа под непосредственным руководством Королева, Келдыша, Бармина, Челомея, Глушко, Решетнева…

…Позвонил мне Завалишин из Киева. Сказал, что прочел в газете мою статью об институте медико-биологических проблем, в котором на должностях механиков и лаборантов держали группу профессиональных испытуемых. Платили им даже по тем временам смехотворные оклады. Из этого «почтового ящика», если удавалось выжить, в лучшем случае уходили с орденом и с книжкой инвалида первой группы. В худшем –в казенном деревянном ящике…В памяти сохранилась «ударная « расценка за 17(!) минут вращения на центрифуге-54 рубля. Приемлемая норма для тренировок космонавтов была в 8 раз меньше-2 минуты…

...Теперь же, познакомившись с книгой Вендта, я вспомнил: в конце беседы Анатолий Павлович, попросив меня выключить диктофон, с горечью сказал :

- КГБ потратил миллиарды рублей на то, чтобы любыми путями не допустить американцев на Луну. Чекисты чуть не спровоцировали третью мировую войну! А все потому, что космонавтикой руководили генсеки, а не ученые

Ну а факты, указанные в книге бывшего директора NASA , пусть и десятилетия спустя, еще раз подтверждают то, что рейгановское определение СССР как империи зла не было преувеличением.

Вот полная расшифровка беседы с Завалишиным. Напомню еще раз : шел апрель 1991 года…
http://russian-bazaar.com/ru/content/694.htm
Прикрепления: 3461816.jpg(75Kb) · 1943686.jpg(19Kb) · 9737128.jpg(17Kb)


 
aaaaДата: Субота, 13-Кв-2013, 11:44 | Сообщение # 222
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Водопілля  . РічкаСуха Лохвиця  квітень 2013 р.

Прикрепления: 0669543.jpg(108Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Субота, 13-Кв-2013, 11:52
 
aaaaДата: Субота, 13-Кв-2013, 11:50 | Сообщение # 223
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Водопілля в місті 
Прикрепления: 2575758.jpg(206Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Субота, 13-Кв-2013, 20:54 | Сообщение # 224
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Іван Наливайко. "Повіт вітряків і гуралень". // Зоря Полтавщини. -№№ 106-107(20128-20129) - п'ятниця,11 липня 2003р.



Повіт вітряків

На календарі був 1803 рік. Саме тоді Лохвиця стала повітовим містом. Тут слід зазначити, що колишній Лохвицький повіт, обіймаючи дев'ять волостей і одне староство, був по території значно більшим від сучасного району. До нього входили і Чорнухи, і Варва. В селах і хуторах проживало 45116 чоловік. Все населення поділялось на такі станові групи: козаків — 24621, поміщицьких селян — 19750, міщан — 285-душ. Решта — дворяни, купці, церковнослужителі. Примітна така деталь. В повіті в ту пору мешкало 120 євреїв. Такої кількості їх не було в жодному повіті губернії.


Прикрепления: 2366696.jpg(39Kb) · 7122135.gif(138Kb) · 4538533.jpg(83Kb)


 
ObersДата: Субота, 13-Кв-2013, 21:56 | Сообщение # 225
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline

...Науково-академічна діяльність
Лохвицького товариства сільських господарів, як загалом і інших подібних
інституцій, полягала у популяризації наукового матеріалу, ознайомленні з
працями дослідних установ, сільськогосподарським життям інших країн, 
участю у розробці різних питань в органах влади. Тематика представлених на
зібраннях доповідей стосувалася як питань місцевого сільського господарства
(розведення худоби, садівництва, тютюнництва), так і загальних теоретичних
аспектів агрономії. Подамо перелік лише окремих доповідей, прочитаних на
засіданнях, і, власне, окреслимо практичні заходи, що виявилися результатом
представлених читань. Так, професор Харківського університету, відомий
фізіолог К.Я. Данилевський виголосив доповідь «Про влаштування курсів для
підготовки санітарів і дезінфекторів для боротьби з епідемією холери»; 
І.М. Женжурист – «Про влаштування в Александрівському повіті Херсонської
губернії І. Левицьким артілей безкінних господарів» [10], після чого товариство
запросило до міста самого організатора цих артілей, який і виступив 3 липня
професор Петербурзького університету М.І. Туган-Барановський, який свого
часу виконував обов’язки голови Загальних зібрань товариства і був членом
Кустарного комітету, 25 квітня 1907 р. запропонував на розгляд повідомлення
«Допомога кустарному ткацтву»; засновник наукового ґрунтознавства, 
професор В.В. Докучаєв виступав із доповіддю «Про ґрунтові дослідження
Полтавського губернського земства»; професор М.П. Чирвинський – «Про
потреби вівчарства на Півдні Росії»; почесний член товариства Ф.Я. Вороний, 
знавець тютюнової промисловості, виступав з доповідями «Статистичні
дослідження Полтавського губернського земства та пропозиції для
сільськогосподарської промисловості в Полтавській губернії», «До питання про
об’єднання діяльності сільськогосподарських товариств», «Про зменшення
видатків на перевезення худоби та зернових вантажів», «Про Московський
всеросійський з’їзд сільських господарів», «Про становище і потреби
спеціальних культур у Лохвицькому й інших повітах», «Про необхідність
скликання З’їзду сільських господарів Малоросії»; професор Харківського
університету О.Г Зайкевич читав доповідь «Про введення агрономічного курсу
до складу університетської науки»..

pdf
Прикрепления: 3168882.gif(79Kb)


 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 15 з 54«1213141516175354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017