Історія міста - Сторінка 12 - Форум міста Лохвиця
ЛохвицяЧетвер, 31-Лип-2014, 13:25
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 12 з 38«1210111213143738»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 09:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 459
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ObersДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 10:10 | Сообщение # 166
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Цитата (Гость)
Та нічого подібного! Ще декілька років назад одна жінка (і навіть не старша) розказувала, що на одній вулиці святкують два церковних празника, тільки по одній стороні вулиці - один, а по другій стороні - другий.

Це уривчасті спогади не надто старих людей. Щось розказати могли б ті хто народжений в 20-хх, к приміру, рр. ХХ ст. (чи й раніше), але їх вже фактично немає, у вирію...Одже Вам надто пощастить, якщо знайдете людину відповідного віку, з доброю памяттю і в здоровому глузді. )))

В мене дядько 1936 р.н., фаховий історик - то навіть він  нічого не може розповісти фактичного про довоєнні часи, бо не знає, а про простих людей годі й казати. Але є правила, а є виключення з правил - кожен спогад сьогодні безцінний саме тому, що згадувати фактично немає вже кому. Одже шукаємо і зберігаємо нашу Память, поки не пізно вже зовсім. Память, котра живе поки живі люди яких та память цікавить, як нас з Вами. Одже все рівно виходить : сподіватися можемо лише самі на себе, за нас нам нашу память ніхто не збереже, бо вона - наша власна. smile


 
ГостьДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 11:27 | Сообщение # 167
Группа: Гости





Цікавий матеріал написаний в Вікіпедії про Благовіщенську церкву (хоч і вважається за поганий тон посилатися на Вікіпедію).
"... У радянський час лохвицька Благовіщенська церква неодноразово закривалась владою.
В 1929 році з храму було знесено купол, у період 1936—41 років у приміщенні культової споруди перебував місцевий краєзнавчий музей. Під час німецько-фашисткої окупації наприкінці 1941 року діяльність церкви була відновлена..."
http://uk.wikipedia.org/wiki/Благовіщенська_церква_(Лохвиця)

То хто ж насправді "визволитель", а хто "окупант"?
Є над чим задуматися. Кожен робить свої висновки.
 
ObersДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 12:31 | Сообщение # 168
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Цитата (Гость)
хоч і вважається за поганий тон посилатися на Вікіпедію


Пусте, нікого не слухайте : Вікіпедія добротний ресурс, а в нас не науковий диспут.


 
ГостьДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 12:41 | Сообщение # 169
Группа: Гости





На серії з 6-ти фотографій з церквами на попередній сторінці, схоже, одна зайва - не лохвицька, так як немає Благовіщенської.
 
ObersДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 23:29 | Сообщение # 170
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline

Лохвица. Икона Благовещения
Благовещенский молитвенный домик
Прикрепления: 9693046.jpg(52Kb)


 
ГостьДата: Субота, 23-Бер-2013, 18:09 | Сообщение # 171
Группа: Гости





Знайшов на просторах інтернету.

О своей недавней поездке на Украину рассказывает доктор Йеошуа Шустеров, житель Бней-Айш, удивительной судьбы человек:
- ...В Одессе у нас живет дочь Йохевед. Она – супруга рава Элиезера Бланка, посланника Любавичского Ребе. В Адаре исполнилось три года их младшему сыну, нашему внуку, Аврааму-Лейбу, и по еврейской традиции должна была состояться первая стрижка волос мальчика – опшерниш. Мы с женой решили, что двоим нам такое путешествие не по карману, и поэтому от семьи полетел я один.
В Одессу прибыл благополучно. О процедуре стрижки договорились так: на исходе субботы всем составом едем в Гадяч (Полтавская область), где расположен Оэль Алтер Ребе, Первого Ребе ХАБАДа, там проводим утреннюю молитву «Шахарит», проводим сам опшерниш, а затем возвращаемся назад, в Одессу, где уже вечером устраиваем в синагоге торжественную трапезу.
Кто изучал географию, знает, что Одесса и Полтава – две противоположные точки на карте Украины. Так что ехать нам предстояло всю ночь.
Когда готовились к поездке, зять сообщил мне любопытную новость. В колеле, который расположен прямо в его центре ХАБАДа, учится парень, Савченко Игорь. Живет этот Игорь в райцентре Лохвица, неподалеку от Гадяча. Так вот он рассказал, что там когда-то стояла большая лохвицкая синагога, и свиток Торы из этой синагоги был свое время спасен местными жителями, украинцами. Он слышал, что сейчас этот свиток находится в городке Лубны, который тоже недалеко от Гадяча, в доме семьи Белоус.
Я выслушал зятя и предложил, раз уж волею Свыше нам суждено оказаться неподалеку от тех мест, стоит найти этих людей и выкупить у них свиток Торы, в каком бы состоянии он ни был, какую бы цену они ни запросили.
Из Гадяча мы возвращались рано утром. Разузнав подробности, без труда нашли Лубны, нашли дом и поднялись в квартиру. Дверь открыл хозяин, Владимир Федорович, очень приятный человек, как оказалось – художник. Мы обменялись приветствиями, поговорили. Свиток Торы действительно находился у них. И Владимир Федорович рассказал нам всю историю.
Было это в 1918 году, когда большевики захватили власть в России. Как известно, с религией они воевали не жалея сил, не гнушаясь ни церквями, ни синагогами. Разрушали до основания, превращали в склады и конюшни. Кощунствовали, как только могли. Дед Тамары Степановны, жены нашего рассказчика, был ярый большевик, а второй ее дед – такой же ярый приверженец религии. Веры он был православный, но его, как истинно верующего человека, волновала и участь синагог. Так вот, когда разрушали лохвицкую синагогу, он, рискуя своей жизнью, ночью пробрался туда, выкрал, что называется, из Арон Кодеш свиток Торы, унес домой и спрятал у себя в погребе. Тогда уничтожалось все, что имело отношение к «культу», поэтому, видимо, никто из местных евреев даже не поинтересовался, куда девался из полуразрушенной синагоги свиток Торы. Уничтожили – и все. Сам же спаситель молчал, потому что прекрасно знал, что сделают с ним, когда узнают об этом. Перед смертью он передал свиток своему старшему сыну и велел беречь его. Когда на Украине появились фашисты, этот свиток спасали и от них. Так он переходил из одних рук в другие руки, пока не оказался в доме Белоусов. Владимир Федорович решил, что свиток следует передать какой-нибудь еврейской общине. В конце концов, реликвия. В 1967 г. он написал в Москву, но ответа так и не дождался. Он еще несколько раз пытался сбыть этот свиток, но тот так и остался в его доме.
Мы развернули принесенный Владимиром Федоровичем свиток. На удивление, он неплохо сохранился. Мой зять, сам – сойфер, сразу же определил, что свиток написан особым стилем, который принят в ХАБАДе и который называется ктав Алтер Ребе. К сожалению, большей половины не было. Начинался свиток с «Бемидбар», четвертой книги Пятикнижия. Таким он дошел до семьи Белоус и узнать, куда девалась остальная часть, уже не представлялось возможным.
Нужно отдать должное этим людям. Они вполне могли потребовать с нас денег, но не сделали этого и просто передали нам свиток. Заслуга их и их предков, хранивших эту святую вещь с риском для себя, велика. Дай Б-г им всех благ.
Сейчас я рассказываю это, и звучит все просто и обыденно. А тогда, поверьте, как только возникла в моей голове мысль, за какое дело мы беремся, у меня мурашки по коже побежали. Шутка ли – спасаем свиток Торы!.. И пусть даже это никак не связано с риском для жизни, и даже клетку, в которой находился сейчас этот свиток, можно было назвать относительно золотой, но все равно это была клетка.
Свиток этот находится сейчас у моего зятя. Он подлежит лишь хранению, поскольку ни дописать его, ни исправить практически невозможно. Пусть он останется как память о большой лохвицкой синагоге и о мужестве тех, кто спасал его.
                                                                                                                                             Записал Эли Элкин

Додано (23-Бер-2013, 18:09)
---------------------------------------------
З російської радянської енциклопедії.

"ЛОХВИЦА, город (с 1781), районный центр в Полтавской обл. (Украина). Изв. с 1320. С 1569 – в составе Речи Посполитой. С 1667 – в составе Рус. гос-ва. В 19 – нач. 20 в. – уездный город Полтавской губ.В 1847 в Л. проживало 927 евреев, в 1865 – 1615 (26,7%), в 1867 – 1829, в 1897 – 2465 (52,9%), в 1920 – 2687, в 1923 – 2570, в 1926 – 2095 (19,3%), в 1939 – 614 евреев.В 1636 напавшие на Л. казацкие отряды убили ок. 50 евреев; в 1648 казацкие формирования Б.М.Хмельницкого истребили практически все еврейское население Л. Постепенно община в Л. возродилась. В кон. 18 в. евреям принадлежало неск. мельниц, воскобоен, пивоварен. Среди евреев Л. было 20 купцов. В 1859 в Л. имелась 1 синагога, в 1865 – 2 синагоги. В 1900-х гг. раввином в Л. был Эфроим Абрамович Эфроимсон. В 1910 в Л. действовали 4 синагоги, еврейское нач. жен. частное уч-ще, еврейское кладбище, в 1912 – еврейское ссудо-сберегат. т-во. В 1913 евреям принадлежали 3 склада аптечных товаров, 2 булочные, единств. баня, обе гостиницы, электротехн. контора, обе парикмахерские, обе кофейни и ок. 50 лавок (в т. ч. 5 бакалейных, обе ювелирные). Евреем был единств. в Л. лесопромышленник.В 1917 в Л. выходил ежемес. журн. «Заря», изд. союзом уч-ся еврейской ср. школы. С 1922 раввином в Л. был Шимон-Мойше Дискин (1872–1930). В 1920–30-х гг. мн. евреи Л. переселились в кр. города Украины.Летом 1941 большинство евреев Л. эвакуировалось в вост. р-ны СССР. 12 сент. 1941 Л. оккупировали части вермахта. 12 мая 1942 в Л. было расстреляно 287 евреев.В 2003 в Л. имелось еврейское население.В Л. род.: В.М.Гордон, Ш.Горелик, И.О.Дунаевский; Лев Исаакович Дунаевский (1900–1981, Москва), уролог, хирург, д-р мед. наук (1935), проф. (1945), разрабатывал проблемы воен.-полевой урологии, оперативного лечения предстательной железы; Борис Павлович (Файвелевич) Лиховецкий (р. 1919), инж.-конструктор, специалист в обл. радиоэлектроники, с 1996 – в США, «Почетный радист», Гос. пр. УССР (1976), Гос. пр. СССР (1988)."

 
aaaaДата: Субота, 23-Бер-2013, 19:31 | Сообщение # 172
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 408
Награды: 0
Репутация: 2
Статус: Offline
thumb Спасибі за допомогу  в реанімації історії міста ,та її мешканців.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ГостьДата: Субота, 23-Бер-2013, 20:11 | Сообщение # 173
Группа: Гости





Не замітив помилки, правильно має бути - з російської єврейської енциклопедії.

Зверніть увагу - в Лохвиці було 4 синагоги! Одна відома, а про решту ніколи не чув. Скоріш за все вони були деревяні і невеликі, тому і не збереглися (завдяки, звичайно, совітській владі).
Ще десь зустрічав інформацію, що в Лохвиці був молитовний дім (чи як його правильно назвати) бабтистів.
Отже, в місті було 6 церкви, 4 синагоги, 1 молитлвний дім. Всього 11 храмів. Досить багато для 10-ти тисячного міста (за сучасними мірками). Напевно, люди були по-справжньому віруючими.
 
ObersДата: Середа, 27-Бер-2013, 23:55 | Сообщение # 174
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Цитата (Гость)
Не замітив помилки, правильно має бути - з російської єврейської енциклопедії.

В апреле 1942 г. подразделение СД расстреляло 1,6 тыс. евреев в Пирятине.
12 мая та же часть уничтожила 287 евреев в Лохвице
http://www.eleven.co.il/article/13272


 
ObersДата: П'ятниця, 29-Бер-2013, 10:06 | Сообщение # 175
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Олександр Маринеско (С-13, М-96) - потопив 4 пасажирських і торгових транспортів загальною водотоннажністю 42507 тонн.



Капітан 3 рангу Олександр Маринеско очолює список радянських асів-підводників не по числу знищених кораблів противника, а по сумі їх водотоннажності і за розмірами збитку, нанесеного військовому потенціалу Німеччини.



Ольга Лисак поставила пам"ятник особистому ворогові Гітлера

 

Пам'ятний знак, присвячений подвигу Олександра Маринеско, уродженця Лохвиці, командира підводного човна, був встановлений в 2007 році біля кафе «Чайка». Автором знака був Віктор Хоменко, місцевий скульптор.



Являє собою пам'ятний знак копію парусника з бетону на цементній основі, який покритий білою водоемульсійною фарбою. Пам'ятний знак встановлений на двометровому постаменті, збоку внизу прибудована меморіальна табличка. Спонсорували встановлення пам'ятника рахунку Ольги Лисак, Лохвицької підприємниці і власниці кафе «Чайка», в тому числі і з рекламною метою, щоб привернути до свого кафе клієнтів. Тільки на виготовлення скульптури корабля було витрачено 5 тисяч гривень. Пам'ятник був підданий нападам вандалів. На жаль, він дуже вразливий до руйнувань через низьку якість матеріалів, з яких він виготовлений.



Лохвиця - старовинне козацьке сотенне місто. Лохвицька сотня брала живу участь у війні за незалежність у військах Богдана-Зиновія Хмельницького. На полях битв 2-ї світової (ВВВ) Лохвичани теж проявили надзвичайну козацьку доблесть і відвагу - ця земля подарувала нашому народові 14 (!) Героїв Радянського Союзу!



Кожен з Воїнів заслуговує окремої розповіді і про кожного пам'ятають вдячні нащадки.

Один з Героїв, наших земляків-лохвичан, не вимагає особливого представлення - легендарний підводник, командир Червонопрапорного підводного човна С-13 Червонопрапорної бригади підводних човнів Червонопрапорного Балтійського флоту Олександр Іванович Маринеско.

Маринеско народився в Лохвиці, через кілька тижнів його батьки переїхали до Одеси. Тому в багатьох біографіях Маринеско значиться, що він народився в Одесі. З 1917 р. по 1923 р. Олександр з батьками також проживав в м. Лохвиці, де в 1920 р. вступив до школи.

Експозиція в Лохвицькому Краєзнавчому музеї присвячена знаменитому підводникові:



Цитата
Вот как он вспоминал впоследствии свою первую встречу с прославленным командиром: «Как сейчас помню тот день, когда в Кронштадте меня принимал командир лодки «С-13» А.И. Маринеско, меня, молодого инженер-лейтенанта, прибывшего в его распоряжение для прохождения дальнейшей службы, временно назначенного дублером инженер-механика лодки. Выслушав мой доклад, командир, чуть улыбнувшись, произнес: «А почему дублером?» Не дожидаясь моего ответа, предложил стул, тут же буквально засыпал меня вопросами. В ходе пространной беседы оказалось, что я земляк матери командира – Татьяны Михайловны Коваль, она родом с железнодорожной станции Лохвица (Полтавская область. — Авт.), которая недалеко от моей украинской родины — села Дегтяри».

Наш земляк — участник «Атаки века»
http://www.gorod.cn.ua/news_10257.html
http://www.farvater-submariners.com.ua/marinesko2013.html

Цитата
На цю дівчину я накинув оком ще років зо два тому. Вона мені сподобалась одразу. Але я (після того, як уперше оженився) привчив себе не любити киянок. І мені це добре вдається. А ця здавалася киянкою. Тоді чому сподобалася мені?

Та ось я здогадався запитати: "Звідки ти?" І все стало на місце: вона родом з провінції. Он воно що. Вона розповідала мені про містечко свого дитинства. [u]Звідти родом композитор Дунаєвський
і герой-підводник капітан Маринеско. Назви свого містечка вона не казала, та я здогадався сам. Я знав навіть більше — з мемуарів Гудеріана.

Фельдмаршал знався на комфорті, бо брав Париж

[i]Той фельдмаршал від червня до вересня 1941 року зі своїми танкістами пройшов Білорусь і Смоленщину. Й усі оті три місяці ночував у машині, висунувши ноги з кабіни, бо ніде не знаходив пристойної хати. І от у вересні фельдмаршала перекинули з-під Москви до нас — взяти у кільце наші армії, що обороняли Київ. Кільце замкнулося якраз під тим містечком, звідки родом ця дівчина. І саме там, вперше за три місяці війни, фельдмаршал знайшов звичний, по-європейськи комфортний нічліг. Фельдмаршал знався на тому, бо брав Париж.


Ось чому та дівчина сподобалася мені одразу. Бо вона така сама тиха, охайна і затишна, як оте містечко. Проте його вона так і не назвала. Добре розумію, чому. Бо хто хоче, щоб з нього сміялися? Будь-якого сучасного киянина дуже насмішить слово з коренем "лох". А зветься те славне містечко — Лохвиця
Джерело: Gazeta.ua
 

Настав час виправити помилку в біографії Олександра Марінеска

Про подвиг і трагічну долю командира підводного човна «С-13» капітана третього рангу Олександра Івановича Марінеска, якого Гітлер назвав своїм особистим ворогом і через дії якого в Німеччині оголошувався триденний траур, написано стільки книжок і статей, відзнято стільки художніх і документальних фільмів, що сказати щось нове практично неможливо. І все-таки спробую це зробити.

Упродовж майже сорока років кілька лохвицьких краєзнавців намагаються довести громадськості України, що в їхньому місті 1912 року народився й певний час жив один із найвідоміших підводників світу Олександр Марінеско. Хоча він народився в Лохвиці, а вважався одеситом. У всіх довідниках, де згадується Марінеско, ви знайдете біографічний рядок, який прив’язує нашого земляка до Одеси. Зрозуміло, лохвичан це не влаштовує.

Колишній директор місцевого краєзнавчого музею Сергій Васильович Лесик здобув заслужену славу краєзнавця-професіонала. Він розповідає: «Те, що Олександр Марінеско народився в нашому місті, я дослідив ще багато років тому. Для цього обійшов практично всіх старожилів. Із багатьма розмовляв по декілька разів, записав їхні свідчення. Наприклад, спогади двоюрідної сестри дружини Марінеска — Олени Степанівни Панченко (дівоче прізвище — Коваль)».

Талановитий історик, пошуковець, великий патріот рідного краю Юрій Олександрович Сеньков-Буланий домагався того, щоб у Лохвиці спорудили пам’ятник герою-підводникові. Але зробити цього не встиг. На жаль, раптова смерть обірвала всі його плани. Він домігся лише одного — перейменування вулиці, на якій жив Марінеско, на вулицю його імені. А ще Юрій Олександрович лишив свої щоденникові записи, в яких є й таке: «Пам’ятаю, як в один із своїх приїздів розпитував у своєї мами про Тетяну Михайлівну Коваль (дівоче прізвище матері Олександра Марінеска), яка жила неподалік нашої хати. Під час народження сина її чоловіка Івана вдома не було. Він їздив до Одеси влаштовуватися на роботу в морський порт. А коли повернувся, його зустріла дружина із сином. Хрестили первістка в тій же Покровській церкві, де й вінчались. А через три дні вони всі разом поїхали до Одеси...»

Ще один дослідник життєвого шляху Олександра Марінеска, патріарх полтавської журналістики Дмитро Іванович Бровар, також розповідає: «У Лохвиці батько Олександра найнявся на постійну роботу й покохав дівчину Тетяну. А ще через місяць повів її під вінець... Жили молодята дружно й весело. Але згодом Іван — так його почали називати на тутешній лад — відчув, що для повного щастя йому не вистачає моря. Отже, почав умовляти дружину погодитися на переїзд до Одеси. Та згодилась це зробити, але за умови, що чоловік спочатку поїде туди сам і знайде житло. Іван того ж дня й поїхав. Поки шукав роботу й помешкання, Тетяна встигла народити сина, якого назвали Сашком...»

Мій добрий знайомий Дмитро Романович Шупта живе в Одесі, впродовж багатьох років він збирав і вивчав матеріали про життя тп подвиг нашого героя. «Через дві вулиці від мого будинку, — почав свою розповідь Дмитро Романович, — розташоване Морське училище імені Марінеска. Кілька років тому там відбувся міжнародний Конгрес підводників. Мені випала честь бути не лише його делегатом, а й представляти на ньому свою поему. Під час розмови з ветеранами-підводниками один із ветеранів порадив мені, як вирішити питання з місцем народження Марінеска: «Зайдіть до нотаріуса й у присутності трьох чоловік завірте ці свідчення печаткою. Уже з тієї миті цей папірець набуде чинності документа. А отже, жоден суд не зможе його опротестувати...»


Костянтин БОБРИЩЕВ

Маринеско Одесит, але народився в Лохвиці і там же пішов до школи.

Ці малозначимі факти його біографії природно не загальновідомі, але це факти.

Маленьке місто пишається Великим Героєм!
Прикрепления: 7614615.jpg(55Kb) · 7532484.jpg(249Kb) · 0912498.jpg(316Kb) · 0393281.jpg(231Kb) · 5463912.jpg(150Kb)


 
ObersДата: П'ятниця, 29-Бер-2013, 11:46 | Сообщение # 176
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline




Мусимо також визнати, що постать ця не однозначна, одіозна і багато хто, особливо на заході, не вважає Маринеско героєм, а його подвиг бойовою операцією. Я також не захоплююся Олександром Івановичем і його послужному списку не особливо радий, але хочу вам, шановний читачу, нагадати, що йшла найжорстокіша війна на поразку і знищення ворога на будь-якій війні є священним обов'язком кожного чоловіка, а тим більше воїна.

Трошки історії:

кращий підводник Радянського ВМФ Олександр Іванович Маринеско потопив 4 пасажирських і торгових транспортів загальною водотоннажністю 42507 тонн.

30 січня 1945 - пасажирський лайнер "Вільгельм Густлов" - 25484 тонни (на підводному човні С-13); 10 лютого 1945 року - великий транспортний корабель "Генерал фон Штойбен" - 14660 тонн (на С-13); 14 серпня 1942 - транспортний корабель "Хелені" - 1800 тонн (на М-96); 9 жовтня 1944 - невеликий транспорт "Зігфрід" - 563 тонни (на С-13).

Лайнер "Вільгельм Густлоф" мав довжину 208 метрів, ширину 23,5 метрів, 15 вузлів ходу. У момент його потоплення на борту знаходилися 3700 навчених фахівців-підводників, це готові екіпажі для майже 100 новітніх субмарин, 100 командирів підводних човнів, які закінчили спеціальний курс удосконалення з управління човнами з єдиним двигуном системи Вальтера, 22 високопоставлених партійних чиновника зі Східної Пруссії, гауляйтери польських земель, кілька генералів та старших офіцерів РСХА, батальйон допоміжної служби данцигський порту з військ СС чисельністю 300 чоловік, жіночий батальйон ВМФ, військове з'єднання 88-го зенітного полку, хорватські добровольці.


Екіпажі німецьких підводних човнів на борті лайнера

У цьому ж поході 10 лютого "С-13" майстерно атакувала і торпедувала допоміжний крейсер "Генерал фон Штойбен" водотоннажністю 14660 тонн (перевозив 3600 танкістів, яких вистачило б на укомплектування кількох танкових дивізій). Олександр Маринеско за тоннажем потоплених ворожих транспортів і кораблів (42557 т) виявився найрезультативнішим підводником. Обидві атаки Маринеско здійснив, прорвавши сторожову охорону.

За даними західних дослідників на борту лайнера було в той момент близько 6 тисяч біженців із Кенігсберга, в тому числі майже 4 тисячі дітей. Тому на Заході загибель "Густлофа" вперто вважають не бойовим результатом, а найбільшій в історії трагедією на морі за кількістю жертв (врятувалося лише 988 осіб)
©

У мене залишилося достатньо совісті, щоб не захоплюватися людськими смертями. А ось майстерністю "асів" війни (в тому числі і німецьких "асів") захоплюватися маю гріх.

Пілоти, підводники, танкісти, артилеристи - в силу специфіки та складності використовуваних механізмів - майстри за замовчуванням. А бойові дії в умовах агресивних для людини (в даному випадку підводний, чужий світ) під силу лише справжнім професіоналам (підготовка підводника триває довго, складно і витратно) це справжня майстерність. "Аси", в тім числі й Маринеско Олександр Іванович, уродженець нашої Лохвиці, довели цю майстерність до рівня мистецтва.



Прикрепления: 5429243.jpg(355Kb) · 8029718.jpg(252Kb) · 4878348.jpg(241Kb)


 
ObersДата: Субота, 30-Бер-2013, 11:38 | Сообщение # 177
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
От красных лап в неизвестную даль. Поход уральцев.

От автора:

"Начинаю свою повесть не с первых своих походов в неизвестность, а только с прибытия в Форт-Александровск: с этого времени мы становимся „уходцами" - людьми, если не навсегда, то на долгое время сознательно покинувшими свой родной край.

Что толкнуло нас в неизвестную даль? Каждому честному русскому человеку, оставшемуся в живых от „безкровной революции" не могут быть непонятны причины этого: коммунизм нам не по душе и новым паразитам не хотелось отдавать ни труда своих рук, ни своей крови. Тяжел был наш путь, но он не закончен. Куда нас бросит вновь судьба? Неизвестно. Теперь же мы как и большинство русских, только существуем, на что-то надеемся и вполне сознаем, что дальнейшее меньше всего зависит от нас самих. В предыдущем страшном зимнем походе была хоть борьба со стихией. Много, бессмысленно много там погибло. Кто остался жив, тот едва ли чувствует себя вполне здоровым человеком. Теперь же что скрывают в себе наши странствования?"


ОБ АВТОРЕ:

Владимир Сергеевич Толстов (1884, Лохвица — 29 апреля 1956, Брисбен, Австралия) — участник Первой мировой войны,Гражданской войны на стороне Белого движения, последний атаман Уральского казачьего войска, последний командующий Уральской отдельной армии . Генерал-лейтенант.

Участник Первой Мировой войны — командир 6-го Уральского казачьего полка, кавалер ордена Святого Георгия 4-й ст.. Весной 1916 года последовательно был произведён в чины есаула и войскового старшины, а 15 марта 1917 года — в полковники. Принимал участие в январе 1918 года в восстании астраханского казачества против большевиков в Астрахани.

После разгрома Уральской армии у Гурьева 5 января 1920 года, вышел с остатками армии и беженцами в поход протяженностью 1200 километров, вдоль восточного берега Каспийского моря в форт Александровский по безлюдной пустыне при ледяных ветрах и морозах до минус 30 градусов. До форта Александровский в феврале 1920 года дошло всего около 2000 казаков и гражданских лиц, остальные либо были убиты в стычках с красными, либо умерли вследствие обморожения, холода и голода. 4 апреля 1920 года в 23.30 с небольшим отрядом в 214 человек, вышел в поход из форта Александровского по направлению на г. Красноводск, пройдя далее в Персию. Через два месяца тяжелейшего похода, 2 июня 1920 года отряд вышел к г. Рамиану, теперь в его составе было всего 162 человека. 11 ноября 1920 года был помещён в лагерь для русских беженцев в городе Басра. Во время девятимесячного пребывания в этом лагере Толстов В. С. написал свою знаменитую книгу «От красных лап в неизвестную даль», первоначально изданную в г.Константинополе в 1921 году.

В конце лета 1921 года уральцев отправили во Владивосток по договору генерала барона П. Врангеля с англичанами, согласно которому все русские беженцы должны быть доставлены к началу 1922 года в ближайший не занятый красными морской порт России. Уральцы проживали в этот период на острове Русский. С падением осенью 1922 года Владивостока, уральские казаки ушли в Китай, откуда осенью 1923 года группа в 60—70 человек во главе с атаманом В.С.Толстовым переехала в Австралию. Умер 29 апреля 1956 года в Брисбене.




1921. "От Красных лап в неизвестную даль", поход Уральцев. 325 стр.

(~330 pg) Read Online

(20 mb) PDF ...

ЛОХВИЦЯ Й ГЕНЕРАЛИ МОСКОВСЬКОЇ СЛУЖБИ ТОЛСТОВИ - ОТАМАНИ КОЗАЧИХ ВІЙСЬК
Прикрепления: 2200957.jpg(17Kb)


 
ObersДата: Субота, 30-Бер-2013, 12:35 | Сообщение # 178
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2507
Награды: 4
Репутация: 3
Статус: Offline
Лохвиця - назва міста, версії


ЛОХВИЦЯ

Коли ми їдем Київ - Суми,
побіля Лохвиці - місток.
Обабіч - зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина
дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох, лохина,
що є в Грінченка в словнику.

Та головне, що річка в'ється
повз давні насипи, вали.
Сухою Лохвицею зветься
і є притокою Сули.

Снігами живиться й дощами,
й, буває, так пересиха,
що, мов калюжка між кущами,
стає воістину суха.

Та назва не дає спокою:
що ж Лохвиця в собі таїть,
що може бути і сухою -
як тайну слова зрозуміть?

Щоб дивну назву розтлумачить,
нас може виручить слівце -
слов'янське локва. Що це значить?
А означає слово це -

калюжа, рудочка, болітце
(а зменшувальне - локвица).
І докажіть ви, що не звідси
походить назва Лохвиця!



№1. Назва міста є гідронімом ― походить від назви річки Лохвиця, яка набагато давніша за назву населеного пункту, і містить в собі складову „лох” ― назву риби родини лососевих або дикої маслини.


№2. Гідронім «Лохвиця», що визначив і назву міста Лохвиці, ймовірно, походить від слов'янського слова локва — «калюжа, болітце».


№3Походження назви міста Лохвиця



Лохвиця (Локвиця) місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Лохвиця (басейн Дніпра), на автомагістралі Київ — Суми. Час заснування невідомий. Вперше згадується в літописах 1320 року. Назва від р. Лохвиця. Утворення від "лохв-", за допомогою гідронімічного суф. "-иц(я)".

Лохвиця (Локвиця) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра) (колишнє Лохвища, Лохвя, Лохфича, Лохвица, Хвиця). Походження назви не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. За однією з них, гідронім виник від лох «самець сьомги в період нересту». Тлумачення наївне. Інші назву виводять від давньослов’янського «дощ», «калюжа».

Про походження назви Лохвиця пише Олександр Панченко у книзі "Лохвиччина. Мала енцеклопедія" - "...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом, з якого витікає річка Сулиця. Кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" - калюжа, болітце, за іньшими твердженнями, - від стародавньої назви "лохина" - кущика з роду брусничних, або "лох" - дикої маслини.

Побутує й інша версія. Буцімто, в ХІІІ столітті в околицях міста та прилеглої місцевості до розташування населеного пункту стали селитися втікачі (версія Г. І. Халимоненка), які повиривали під землею так звані "льохи" для захисту від набігів кочівників. Річка Лохвиця, яка майже висохла, в той час називалася "Хвицею" через свою покрученість. Від назв "Льох" та "Хвиця" і набула назву "Льохвиця", яка з часом перетворилась на "Лохвиця", але від деяких старших місцевих жителів можна почути "Льохвиця"...".

Ще одну, литовську, теорію пропонує Костянтин Миколайович Тищенко, за його версією місто Лохвиця походить від литовського слова - lokys «ведмідь», lókiškas «ведмежий», lókininkas «ведмежатник». Отже Локіса - Локвіца - Лохвиця.

http://legendsukraine.at.ua/publ....1-0-101



№4Локня. Село в Полтавской области у речки с названием Локня. Кроме старославянского слова “лока” – дождь, “локва” – лужа, название может иметь в своей основе санскритское “loka” (laukika, laukya) – место, край, страна, простор, мир, вселенная, земля, люди, народ, сборище или место сбора. Санскрит “lokay” – знать, “loka yatra” – будничная жизнь.

Лопань. Река, при слиянии которой с рекой Харьков расположен город Харьков. Прусское "lopis" - "пламя", литовское "lope" - "свет", “сияние”, литовское “lopas” – “скот”; хетское "lap" - "пылать"; древнеиндийское "lip" - "зажечь". Но санскритское “lopa” – помеха, “lopana” – вред или повреждение, “lopin” - ущерб, “loptra” – преступник, нарушитель. В основе гидронима и топонима "Харьков" - греческое "χαρ" - "дар", "χαρα", "χαρις" - "радость", "красота" (о свете, сиянии). См. Харьков, Старый Салтов, Луганск, Марцево, Таганрог, Киммерия, Лопатин. Готское "skeima" - светильник (факел). Украинский глагол "лопатись" - "трескаться", "разрываться" - косвенно указывает на утренний разрыв светом ночной тьмы. Венгерское ="lopas" - "кража", "воровство" (латинское "peculatus", "surripio", "furor" - краду), албанское „lope“ – корова, греческое “λοπας” - миска, но “λωπη” - накидка. Смысл утреннего огня (рассвета) несёт санскритское “loha” – “красноватый” (в названии Лохвица). Санскрит “lopana” – повреждение, нарушение.

Лохвица. Город у рек Лохвица и Сулица в Полтавской области. В основе топонима возможно использовано санскритское “loha” (loχa) – “красноватый”. Греческое слово "λοφος" или "λογχη" ("ф" как "хв") - "шея", "выя", "грива", "гребень" и в этом случае "грива" - "султан" на шлеме или "хохол". Такой смысл топонима служит указанием на гидроним "Сула", имеющий синонимом воинственную "Беллону" (Воинь). "Султан" ("хохол") служил знаком посвящения "Беллоне" и "ратной службе" (ср. также тохарское А. - "sul" в названии реки Сула - "гора", "холм"). Греческое "λογχη" - острие копья, копьё также указывает на Беллону или Кию, бросающую небесные копия (молнии). Так, в “Слове о полку Игореве” о воинах сказано: “Концом копья вскормлены”. Готское "lofa" означает "рука" и также может служить основой топонима "Лохвица" (для ср.: украинское "правиця"). Немецкое "Loch" - "яма" (украинское "льох") вряд ли могло быть основой гидронима или топонима. Название дерева "лох", имеющего колючки (острие) может иметь значение греческого "λογχη" - острие. Ср. также родовое имя полковника запорожского войска Остряница и немецкое "Lohe" (lo:e), древне-английское "log" - "пламя". См.: Самара.

Лтава. Олтава. Впервые топоним упомянут в 1174 году при описании погони князя Игоря Святославича за Кобяком. Полагают, что речь идёт
о Полтаве. Основа этого названия – индоевропейское “tau” – скала или
камень, кремень, о чём свидетельствуют соседние Полтаве топонимы. В то же время, санскритское “luth” (ударять, поражать, вертеть, вращать) могло бы указывать на поражающую Пирогощу (Беллону, Кию, Сулу)...

...Сула. Река в Полтавской области, правая притока Днепра. В санскрите лексема “su” имеет значения: возбуждать, волновать, понуждать, давать или дарить, создавать, производить, допускать; “su” – рождать, давать урожай, приносить урожай, порождать; “su” – родительница, родитель. Все эти значения указывают на посвящение гидронима Бористену (богу плодородия – Паппаю, Зевсу). Синонимом названию Сула является имя Беллона. В устье реки при впадении в Днепр находился город Воинь, название которого напоминает о значении названия "Сула". Латинское "bellum", "crudelis" - война, жестокость. Тохарское (А) "sul" в гидрониме "Сула" имеет значение "гора" ("Вышняя", о небесной богине) и значение „сила“, литовское „sulas“ – „шест“, “кий” („Кия“ - богиня грома и молнии, воеводная), индоевропейское “sul” – солнце, свет, румынское „sul“ – „трубка“, „рулон“, „sulita“ (sulite) – „копьё“, готское „sauls“ – колонна. Все эти значения, как и славянское “сулить” (дарить, обещать - Дарница), указывают на значение гидронима “Сула”, как “Кияница”, “Пирогоща” (хлебо- и огнетворящая, -рождающая). О воеводном имени реки свидетельствуют экспонаты Лубенского краеведческого музея. В результате проведенных раскопок (1970-е годы) в пяти курганах было найдено оружие и воинское снаряжение из III века до новой эры. См.: Самара (река), Симферополь, Фанагория.

http://ukrcenter.org/mitologija.doc

Оксентій Онопенко
Образи української міфології
в історії і географії




№5...Водночас на Полтавщині маємо річки Ревна й Ревущина (Лохвицький і Кобеляцький райони). Цікавою видається фонетична подібність індійської назви Рохіта/ Лохіта (споріднена з Рохіні) й української  Лохвиця. Санскр. rohita/lohita — «червоний», «рудий» (звідки й хінді lahu — «кров»; пор. слов’янське руда — «кров»).
  • Тож назва Лохвиця, виходячи з санскриту, мала б означати «Руда», «Рудавиця» (санскр. суфікс vati у назвах тотожний укр. виця), скажімо, за кольором води. А лише на Полтавщині маємо 10 річок Руда, Рудка, Рудька, Руда-Лозова, Крива Рудка тощо (СГУ, 476–479). Причому деякі з них, як і річка Лохвиця, є притоками Сули...


...Козацьке прізвище Шекерявий у козака Черкаського полку Остапа Шекерявого (РВЗ, 65), деякі дослідники виводять із діал. шекеряти — «шепелявити» (РВЗ, 565). Справді, українська мова знає слова шегерявий — «шепелявий», яке вважається діалектним і засвідчене в колишньому Лохвицькому повіті (Він трохи шегерявий). Є і слово шегеря — різновид танцю (У Київі заказали, щоб шегері не скакали; СУМ, ІУ 490). Проте наявність гідронімів із цим компонентом заперечує тлумачення прізвища Шекера від дієслова, тим більше діалектного, із значенням «шепелявити», попри навіть те, що українці добре знають прізвище Шепель. Бо річки чи потоки так називатися не можуть. Це видно й на прикладі козацького прізвища Баглай, яке виводилося від діал. баглай — «ледар», «нероба» і яке теж відбите в українських річкових назвах (ТРС, 177–186).
http://lib.rus.ec/b/202900/read
http://fb2.booksgid.com/publici....ni.html
Степан Наливайко
Індоарійські таємниці України




№6...Близьке за змістом зі словом тала у санскриті функціонує слово лока — місце, простір, земля, країна, Світ. Ведійський Бог Вішну мав епітети Локпаті, Локматі, себто батько, мати Землі/Світу. А Богиня Землі/Світу у Ведах має ім’я Локматрі. Фігурує у Ведах назва міфічної гори Локалока. А ще санскрит знає слово лок у значенні бачити. А чи не вклали колись українці у назви своїх річок із основами лок/лока зміст, близький до змісту ведійських міфологем, за якими Боги із компонентами лок/лока в іменах — то батьки Землі? Адже, дійсно, споконвіку річки поїли, кормили людину. По українських землях протікає вісім річок із назвою Локня — у басейнах Сули, Сейму, Ворскли, Десни, Псла і Дніпра. Течуть нашими землями й дві річки із назвою Локниця — у басейнах Прип’яті й Уборті, а річка Локнянка тече у басейні Десни. Серед українських населених пунктів із лок–основою в назвах маємо аж три Локні у різних районах Сумщини, Локачі на Волині, Локницю на Рівненщині...
http://www.personal-plus.net/296/4089.html
І напоїли санскрит праукраїнські джерела
З книги відомого філолога Станіслава Губерначука
«КАРБИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНСЬКИХ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВАХ ТА ІМЕНАХ ОСОБОВИХ»


№7Сула — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) ліва притока Клевені (басейн Десни). Походження назви остаточно не з'ясовано. Існує ряд запропонованих етимологій, які залишаються спірними: тюркське «мок­ре місце»; в перекладі з балтійського «сік дерева»; з німецького «загрязняти»; з іранського «сильний»; з турецького «рідкий». Звідси ж Сулиця — річки: 1) права притока Сули; 2) права притока Лохвиці (басейн Сули). Назва утворена від кореня сул- та давнього гідронімічного суф. -иця. Звідси ж Сулка — ріка, ліва притока Сули (басейн Дніпра). Назва утворена за допомогою демінутивного суф. -к(а).
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/index.p....emid=19
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/
Топонімічний словник України

Лохвиця (Локвиця) — 1) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра) (колишнє Лохвища, Лохвя, Лохфича, Лохвица). Походження назви не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. За однією з них, гідронім ви­ник від лох «самець сьомги в період нересту». Тлумачення на­ївне. Інші назву виводять від давньослов’янського «дощ», «калю­жа». Назву виводять від старослов’янського «калюжа, водойма»; 2) місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Лохвиця (басейн Дніпра), на автомагістралі Київ — Суми. Час заснування невідомий. Вперше згадується в літописах 1320 року. Назва від р. Лохвиця. Утворення від лохв- за допомогою гідронімічного суф. -иц(я).
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/index.p....emid=13
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/
Топонімічний словник України

Локниця — річки: 1) ліва притока Стоходу (басейн Прип'яті); 2) права притока Свидівки (Болотниці) (басейн Прип'яті). Існує кілька гіпотез щодо по­ходження назви Локниця. Одні виводять її від давньослов’янського локи, докове «ка­люжа, дощ» або ж Іикпа — «болотяне місце». Інші — від давньослов’янського локня «лікоть, вигин річки» в розумінні «звивиста», дана за вели­ку кількість меандр, що вірогідніше. Звідси, ймовір­но, Локня — річки: 1) ліва притока Виру (басейн Десни); 2) права притока Ворскли (басейн Дніпра); 3) права притока Клевені (басейн Десни); 4) ліва притока Реті (басейн Десни); 5) права притока Псла (басейн Дніпра); 6) права притока Сули (басейн Дніп­ра); 7) права притока Сейму (басейн Десни). Звідси ж Локнянка — ріка, ліва притока Виру (басейн Десни). Утворилася від основи Локн- за допомогою суф. -янк(а).
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/index.p....emid=13
http://www.toponymic-dictionary.in.ua/
Топонімічний словник України

№8.



Історія, походження назв міст, сіл і річок Чернігівщини та Сіверщини

Походження назви села "Х" - користуйтеся пошуком по сторінці, щоб знайти походження назви певного села (натисніть клавіші Ctrl та F)

Дослідження доктора філологічних наук, професора, шанованого студентами викладача, унікального поліглота та щиро відданого своїй справі фахівця, корінного поліщука з Глухова, завідувача Лінгвістичного музею Київського Національного Університету імені Шевченка Костянтина Миколайовича Тищенка (www.langs.com.ua).

ЛИТВА НА СІВЕРЩИНІ

Топонімічні свідчення. Частина І

На перший погляд, гідно подиву, як мало лишилося в пам’яті народу спогадів про перебування українських земель у складі Литовської держави. Вочевидь, наступні події польської доби, пов’язані з формуванням нової української державності, цілком затерли ті давніші спогади. І тільки віками паплюжена й переслідувана українська мова зоставалася "німим" для людини пересічної, невтаємниченої, однак промовистим для фахівця свідком тих давніх життєдайних взаємин.

Наші запозичення з балтійських мов, передусім литовської, не просто численні: вони утворюють один з найколоритніших пластів української «лексичної ментальності», українського світосприйняття...

...Течуть, сочаться у рівному степу Лівобережжя тихі річки Слоут, Слот на Чернігівщині, Сула на Полтавщині, Білорусі; подібні назви є і в Росії — Сулоть, Сула на Оці; а в далекій польській, але теж з литовським субстратом Сувалщині є село SvXiszki. = sulà «березовий сік», sùltys "сік", sulóti «сочитися»...

...Споконвіку хазяїном лісу був ведмідь — тож і не дивні численні річки Локні Сіверщини, Сумської області, Курщини, Локна на Оці і село Локня, далі с. Локниця Рівненщини, р. і с. Лохніца Білорусі, с. Лохня, дві річки й місто Лохвиця на Полтавщині, пол. Loknica і навіть полабське Loknica. Зрідка подибуємо і слов’янські аналоги — село Ведмеже Сумської обл., Медведовка (інакше в Топорова) Брянщини, — зрозуміло, що «ведмежих кутків» за Литви було куди більше, аніж у пізніші часи: lokys «ведмідь», lókiškas «ведмежий», lókininkas «ведмежатник»...

Докладніше: http://www.polissya.eu/2007....pUcIwIs



№9Сула — может восходить к индоевропейскому и еще ностратическому sulā «сок, напиток» [29, с. 148]. Можно предложить также этимологии от и.-е. *su- хороший и *sū- рождать; при этом *-el- выступает как именной суффикс [1, с. 780, 597, 218]. Сравним: в Украине есть реки Добра (4), Добра Вода, Добренька, Родишка, Родунька, потiк Рожанка [21, с. 174, 467]...

Лохвица, п. Сулы л. Днепра — от и.-е. *lоНŭ /*lоНo «мыть, лить» [1, с. 171], что-то вроде «Мойки». 

http://www.libros.am/book/read/id/271247/slug/prarodina-rusov
И. Н. Рассоха 
Прародина Русов




Отака наша Лохвиця і її назва - таємнича, чарівна, весела і неймовірно красива водночас.  smile



Прикрепления: 0432571.jpg(64Kb) Прикрепления: 6389891.jpg(186Kb)
Прикрепления: 3337381.jpg(131Kb)


 
aaaaДата: Субота, 30-Бер-2013, 17:30 | Сообщение # 179
Генерал-майор
Группа: Пользователи
Сообщений: 408
Награды: 0
Репутация: 2
Статус: Offline
"...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом,
з якого витікає річка Сулиця.


Невірно .
Можна навіть нині  дослідити  русло р. Сулиці яке починається  з південної сторони  "гори Лазірки" .Лазірка  є водорозділом басейнів рік Сули та Сулиці. З тої долини  витоки річища проходить з північної сторони будівель кутка "Демяна бідного" міста.Русло річки  Сулиці ще контрастно видно поблизу Рай.плоліклініки ,вул., 60 річчя Жовтня,  перетинаючи вул .Дунаєвського.
Східніше  муз.школи , пересікає вул.Леніна , і протікаючи  вул.Сулицькою ,повз територію бувшої  швейної фабрики  вул.  .....  .А потім... під час забудівель пятиповерхівок її русло ... знищили. Нині на тому відрізку  від русла лишилась лише в новому сквері невеличке водоймище з недолугим фонтанчиком.Подалі русло засипали збудованою дорогою вул.Леніна .Ще в 1970 році там були два  пішохідні  та автодорожний мости через русло річки . Далі вона протікала низиною повз нині збудовану в 70 -х роках  двуповерхівку, , західніше між  автостанцією  та територією церкви  . Водоймище "Брідок" це також залишки річки.А куток за ним звався , в народі -"Засулиця".Подальше річка текла  повз "Лісок" в напрямку с. Риг, Венслав. І далі  на Ждани.Там вона й нині радує своїми виодами мешканців нищележачіх  сіл.Впадаючи  в Сулу біля с.
Річка Сулиця раніше  ще у (1970- 1974 р.)  нагадувала про себе бурхливими потоками та повенями, після  танення снігу , або дощів підтопленням будівель що стояли на її берегах .
До речі  Ворта Фортеці   ,праобраз Герба міста , стояли іменно на  березі  р. Сулиця.
Прикрепления: 5912846.jpg(357Kb) · 8857375.jpg(369Kb) · 6346861.jpg(363Kb) · 9273951.jpg(372Kb) · 0756988.jpg(322Kb)


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - П'ятниця, 05-Кв-2013, 18:42
 
ГостьДата: Субота, 30-Бер-2013, 22:26 | Сообщение # 180
Группа: Гости





Цитата (aaaa)
"гори Лазірки"
Цитата (aaaa)
кутка "Демяна бідного"
Цитата (aaaa)
"Засулиця"
Цікаві назви різних районів, деяких навіть незнаю. Було б добре зібрати перелік всіх цих районів чи навіть скласти карту. А ще, пояснити від чого вони так називаються.
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 12 з 38«1210111213143738»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2014Створити сайт безкоштовно