ЛохвицяСереда, 22-Лис-2017, 15:36
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 11 з 54«129101112135354»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Історія міста
rootДата: Середа, 05-Бер-2008, 11:02 | Сообщение # 1
Адмін
Группа: Администраторы
Сообщений: 464
Награды: 4
Репутация: 16
Статус: Offline

ЛОХВИЦЯ

Лохвиця — старовинне місто, центр Лохвицького району Полтавської області. Розташоване на річці Лохвиці (права притока р. Сули, басейн Дніпра) на автошляху Київ-Суми, за 12 км від залізничної станції Сула. Відстань до столиці м. Києва — 220 км, до обласного центру м. Полтави — 175 км. Міській раді підпорядковане селище Криниця. Населення Лохвиці складає близько 13 тис. жителів.
Історія

Точний час заснування міста невідомий. За часів Київської Русі входила до складу Переяславського князівства і була одним з укріплень Посудьської оборонної лінії. Вперше в історичних джерелах згадується у 1320 році. У "Книге большому чертежу" (1618 р.) зазначена як містечко, що мало укріплення-фортецю. У 1644 р. місто одержало магдебурзьке право і герб, що зображував міські ворота з баштами на них.

Герб російського періоду затверджений 4 липня 1782р. на основі старого герба: білокам’яна фортечна брама з трьома вежами і блакитними флюгерами на золотому тлі французького щита.

Герб Лохвиці російського періоду затверджений 4 липня 1782р

В 1648-1658 роках, Лохвиця — сотенне місто Миргородського, пізніше Лубенського (1658-1781 р.р.) полків. Під час Визвольної війни проти польської шляхти лохвицька козача сотня у складі війська Богдана Хмельницького брала участь у битвах під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653). Під час Північної війни між Росією і Швецією Лохвицький сотник П.Мартос підтримував гетьмана Івана Мазепу. В місті знаходилася гетьманська казна.

Після ліквідації автономії Лівобережної України Лохвиця — центр повіту Чернігівського намісництва (1781-1796), заштатне місто Малоросійської (1796-1802) і центр повіту Полтавської губернії (1802-1923).

У 1825 році у Лохвиці діяв осередок Південного таємного Товариства декабристів. У 1905 році в місті мали місце народні заворушення, спрямовані проти самодержавства.

Переписом 1910 року у Лохвиці зафіксовано 1689 господарств (козацьких — 691, селянських — 216, єврейських —406) і 9531 жителя. Станом на 1917 рік у місті діяли 6 православних церков і синагога, жіноча гімназія, реальне, міське та комерційне училища, учбові ремісничі майстерні, електростанція, аптека, земська лікарня, кінотеатр. Народний будинок (театр), Товариство сільських господарств, два товариства взаємного кредиту, три друкарні, цегельний і шкіряний заводи, тютюнова фабрика.

10 березня 1917 року обрано першу Лохвицьку Раду робітничих депутатів. Радянську владу проголошено 22 січня 1918 року. У 1919 році для боротьби з добровольчою армією Денікіна у місті створено 500-й Лохвицький робітниче-селянський полк. У період колективізації 1929-1932 рр. на околицях Лохвиці було створено 7 приміських колгоспів. Не обійшло Лохвицю лихо голодомору 1932-1933 років.

У роки німецько-фашистської окупації (12.09.1941-12.09. 1943 роки) гітлерівці стратили бизько 400 жителів міста, 536 чол. вивезли на примусові роботи до Німеччини. У Лохвиці діяли міська підпільна група і антифашистське підпілля у вірменському легіоні. У вересні 1943 року, після визволення, у місті знаходився штаб Воронезького фронту на чолі з генералом армії М.Ф. Ватутіним.

В Лохвиці в різний час видавалися наступні газети: "Бюлетень Лохвицкой уездной земской управи" (1903-1905), "Лохвицкий вестник" (1913-1914), "Лохвицкое слово" (1912-1918), "Провесінь" (1918), "Робітник" (1919), "Известия" (1919), "Вісті" (1920-1923), "В соціалістичний наступ" (1930-1937), "Більшовицька трибуна" (1937-1941,1943), "Лохвицьке слово" (1941-1942), "Вісті Лохвиччини" (1942-1943), "Зоря Лохвиччини" (1943-1944), "Зоря" (з 1944),"Лохвицький вісник" (1990-1991), "Добридень" (з 1997 р.).


 
ГостьДата: Четвер, 28-Лют-2013, 22:14 | Сообщение # 151
Группа: Гости





Покровська  була за мостом через річку Суха Лохвиця на  яхницькому повороті..Нині там 16 кв. жилий дім.
2- це та що лишились фундаменти під танц.майданчиком в парку біля камяних рядів.
3 - є на фото №1 ,це приблизно район кінотеатрку.
"в кого є реєстрація в лохвицькій групі" -  в якій?
 
ObersДата: Четвер, 28-Лют-2013, 22:40 | Сообщение # 152
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (Гость)
Покровська  була за мостом через річку Суха Лохвиця на  яхницькому повороті..Нині там 16 кв. жилий дім. 2- це та що лишились фундаменти під танц.майданчиком в парку біля камяних рядів.
3 - є на фото №1 ,це приблизно район кінотеатрку.
"в кого є реєстрація в лохвицькій групі" -  в якій?

Дякую! А привязано до фото? Тобто де що стояло...

А їх там багато? surprised В усих! Де є цікавинки для цієї теми. smile




Сообщение отредактировал Obers - Четвер, 28-Лют-2013, 22:44
 
ObersДата: Вівторок, 05-Бер-2013, 11:46 | Сообщение # 153
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Лохвиця, спогади про торішню весну...

Іван


 
ObersДата: Четвер, 07-Бер-2013, 11:29 | Сообщение # 154
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


73stalkers


 
aaaaДата: Четвер, 14-Бер-2013, 15:31 | Сообщение # 155
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Пане Obers ,цікаво було б  дізнатись про "Червону могилу" яку колись згадував пан Янушевський .І про місто Ромен.  Щось вже згадувалось,як в Нестора Літописця,але хотілось би ще  повніше.
  І що-до  Лубно та Ромно та інші містечка поміж них.


"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."


Сообщение отредактировал aaaa - Четвер, 14-Бер-2013, 15:35
 
ГостьДата: Вівторок, 19-Бер-2013, 00:04 | Сообщение # 156
Группа: Гости





Схоже історія лохвицьких храмів зовсім забута або витерта з памяті режимом. Хоча повинні бути старші люди, які ще можуть розказати багато цікавого. Доречі, а чи хтось знає, хто в Лохвиці найстарша людина? Скільки їй років?
Кожна церква має велику історію, адже нова будувалася на місці старої, яка або згоріла, або яку просто розбирали через старість. Тому тут великий кусок непочатої роботи для професійних істориків.
 
aaaaДата: Вівторок, 19-Бер-2013, 10:06 | Сообщение # 157
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Церкви  і собор є на фотках в попередніх постах. Є визначені місця де вони стояли. А от конкретики покищо немає.А нинішні  " лохвичани" - сонна аморфна  маса. Неначе основна ціль їх буття - а де б його  опохмелитись.І це кожного дня  і кожного ранку.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ГостьДата: Четвер, 21-Бер-2013, 00:26 | Сообщение # 158
Группа: Гости





Цитата (aaaa)
Церкви  і собор є на фотках в попередніх постах. Є визначені місця де вони стояли.
Поділіться своїми знаннями, будь-ласка.

Цитата (aaaa)
А нинішні  " лохвичани" - сонна аморфна  маса. Неначе основна ціль їх буття - а де б його  опохмелитись.І це кожного дня  і кожного ранку.
Це проблема всієї України.
 
aaaaДата: Четвер, 21-Бер-2013, 09:32 | Сообщение # 159
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Так може  знайдеться  ще хтось кого зацікавить буття на  планеті  Земля.Надіюсь.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Четвер, 21-Бер-2013, 15:33 | Сообщение # 160
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (aaaa)
І про місто Ромен.  Щось вже згадувалось,як в Нестора Літописця,але хотілось би ще  повніше.

На жаль навряд чи зможу щось суттєво доповнити крім загальновідомого-літописного. Краще про походження назви нашої Лохвиці зкомпоную матеріалу, його є трошки.

Цитата (aaaa)
Пане Obers ,цікаво було б  дізнатись про "Червону могилу" яку колись згадував пан Янушевський .


Для мене це майже така ж Terra Incognita як і для більшості з нас. Знаю, що земля наша - скитська, і Червона Могила Свиридівки - скитська. В Київському історичному музеї чи не половина експонатів скитської доби походженням саме з Лохвицького й Чорнухинського р-ів. А сьогодні Кургани притягують здебільшого "чорних археологів" (котрі навіть не розуміють і не -знають з якої цінності матеріалом мають справу, не кажучи про містичну сторону справи - могили ці небезпечні, якщо не для життя, то для психічної рівноваги : нікому не раджу займати їх).


Могили ці називаються червоними (є багато "червоних могил" в Україні), тому що при похованні скіфи вживали червону фарбу - охру. Нею покривали частини тіла померлого, також кістки. Це мало магічне значення. При розкопках курганів до цих пір знаходять цю червону фарбу. У великих курганах поховані племінні вожді скіфів.©


ЧЕРВОНА МОГИЛА

...Сталося те дуже давно. Ще як земля наша руська від татарської неволі стогнала. Велику біду тоді народ терпів. Як лютий вітер, налітала щоразу на село дика орда. Вона залишала після себе тільки море сліз і крові.

Одного разу, розказують, щоб захистити себе від нових несподіваних нападів, жителі села вирішили варту виставити. Але де? Степ навколо був рівний і безмежний. В такому степу і в сонячну днину далеко не побачиш. Тоді хтось із жителів села підкотив камінь — з нього стало видно дальше. Вже ніхто сьогодні не скаже, хто був той перший винахідник, але за ним потягнулись у степ всі односельчани. Йшли жінки й чоловіки, йшли діти й старі. І кожен з них приносив і висипав на одне й те ж місце землю і каміння: хто повний мішок, хто торбу, вузлик, а хто тільки одну пригорщу — скільки принести зміг...

Так незабаром за селом виріс чималий горб. А щоб краще видно було з нього, на вершині спорудили дерев'яну вишку. Важко після цього стало орді гуляти степом: не встигне вона з'явитись далеко на горизонті, як вартові вже б'ють на сполох, люди беруться за вила... Ординці тоді вирішили знищити варту. Як ті змії, підповзли до підніжжя горба, та хлопці не розгубилися. Вони підпалили під собою вишку, і в селі помітили сигнал...


Але коли жителі села, озброєні вилами, прибігли на поміч, земля на горбі вже була червона від крові і вогню... Вона і досі від того червоніє. А як добре прислухатись, то можна почути, як там щось глибоко-глибоко гуде...



Поход к скифским курганам
yanushevich


В Полтавской обл. в Лохвицком районе есть т.наз.
"Красные могилы" - скифские курганы 2000-летней давности.
Разрыты золотоискателями.






Скитські кургани. Обведено лівобережне середнє Подніпровья, частиною якого є наше Посулля.



Ось що писала про «Червонi могили» З.В. Янушевич:

«Великі кургани на «Ведмідцi», які місцеві люди називають «червоніми», а іноді «шведськіми» могилами, - це скіфські кургани-поховання. Скіфську кераміку з нижніх шарів валу я збирала і возила фахівцям-археологам, вони підтвердили її походження. На цій території в 6 - 5 століттях ДО н.е. жили скіфи-орачі ».

Могили ці називаються червоними (є багато "червоних могил" в Україні), тому що при похованні скіфи вживали червону фарбу - охру. Нею покривали частини тіла померлого, також кістки. Це мало магічне значення. При розкопках курганів до цих пір знаходять цю червону фарбу. У великих курганах поховані племінні вожді скіфів.

http://sviridovka.blogspot.com/2010/10/i.html

http://sviridovka.blogspot.com/





Из скифских курганов.

На этой территории в 6 – 5 веках до н.э. жили скифы-пахари.

Большое городище в Свиридовке – скифское.

Оно значится в списке археологических памятников Украины (кажется, 1973 года издания
).

Большие курганы на «Ведмидцi», которые местные люди называют «красные», а иногда «шведские» могилы, - это скифские курганы-захоронения. Скифскую керамику из нижних слоев вала я собирала и возила специалистам-археологам, они подтвердили ее происхождение.
Керамике же, которая выпахивается ежегодно из верхних слоев того же городища, по их определениям, принадлежит славянам.

Занятие скифов на этой территории земледелием подтверждается многочисленными находками обугленных остатков зерна хлебных злаков и семян бобовых растений, найденных археологами во многих поселениях в Полтавской области. Об их видовом составе мне пришлось писать в публикации совместно с проф. Харьковского университета Б.А.Шрамко.

В гончарной печи, найденной при постройке дома Заики, кроме посуды, была и облицовочная плитка с очень интересным орнаментом фантастические животные и стилизованные растения. Для кого и чего она готовилась? Почему печь была внезапно оставлена?

Зоя Янушевич, 9 сентября 1991 г.
http://zoya-yanushevich2.blogspot.com/2008/01/blog-post_3304.html
Прикрепления: 5169706.jpg(120Kb) · 3983835.jpg(137Kb)


 
ObersДата: Четвер, 21-Бер-2013, 15:40 | Сообщение # 161
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (Гость)
Хоча повинні бути старші люди, які ще можуть розказати багато цікавого.

Немає вже таких людей. Сподіватися можемо лише на самих себе.


 
ObersДата: Четвер, 21-Бер-2013, 17:25 | Сообщение # 162
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Городища в бассейне реки Сулы

Свиридовка, село в Полтавской области. В селе, на высоком мысу правого берега реки Сулы, городище, состоящее из 2-х частей. Первая площадка, вытянутая (100 x 15-80 м) по оси С-Ю занимает стрелку мыса и укреплена с напольной стороны валом (высотой 7 м) и рвом (глуб.4 м). Вторая площадка располагается за первой у основания мыса (300 x 40-300 м) и также со стороны поля обнесена валом (высотой 6-8 м) и рвом. При обследовании на первой площадке была собрана только гончарная древнерусская (XI-XIII вв.) керамика. На второй площадке обнаружена также лепная посуда эпохи железа (зольная культура) и конца I тыс. н. э.(роменская культура). За валами городища расположено синхронное открытое селище.

http://ruina.ru/goroda3/sula.html


Цитата
«…Решта великих культур, що зміняли одна
одну, знаходяться у великій кількості на території
Роменського повіту. Досить сказати того, що не
тільки в російській вченій літературі, а навіть в
закордонній наша Роменська скитська культура
має своє окреме місце під назвою «культура
аксютинського типу», або слов’янська культура
«городищ Роменського типу».

pdf





Сухобоков О.В. СЛАВЯНЕ ДНЕПРОВСКОГО ЛЕВОБЕРЕЖЬЯ (Роменская Культура И Её Предшественники). – Киев: «Наукова Думка», 1975




Карта составлена на основе Куза А.В. "Древнерусские городища X-XIII вв." М, 1996.
/карта в повному розмірі ТУТ/
Список городищ
/номер, соответствующий номеру городища на карте; современное название населенного пункта;
века, в которые существовало городище (X-XII вв); площадь, га
/

1110 Свиридовка ( XI XII ) 6,60

http://pogorinie.livejournal.com/1598.html



Свиридівське городище. VII-III ст. до н.е.
Гейко А. В.
Підготовчі етапи виготовлення посуду населенням дніпровського лісостепового лівобережжя у VII—III ст. до н. е.

Гончарне ремесло, як й інші ремесла, має чітко визначені, взаємопов'язані одне з одним послідовні етапи, без яких воно не може існувати: 1) відбір і підготовка сировини; 2) формування; 3) обробка поверхні; 4) сушіння; 5) випалювання.

Виробництво кераміки у лісостепових племен скіфського часу базувалось на місцевих запасах сировини. До неї належать: глини, збіднюючі домішки (пісок, жорства). У скіфську епоху використовували озалізнені, слабоозалізнені та неозалізнені глини. Перева'га віддавалась першим, які були більш пластичними, легкоспікаємими та легкодоступними. Інші глини використовувалися лише як доповнення.



Скiфська керамика

У Дніпровському Лівобережжі, а саме у Полтавській, Київській, Сумській, Чернігівській, Харківській областях, поширені глини так званого полтавського ярусу — строкаті і бурі, які є єдиною сировиною на цій території. Саме з них виготовлявся керамічний посуд у VII—ІІІ ст. до н. е. Тогочасні гончарі добре розумілися на місцевих глинах, у їх перевагах і недоліках, тому брали не перше-ліпше, що було під рукою — лес і лесоподібдні суглинки, які неглибоко залягали під землею. Вони мають значну пористість і водопроникність, часто високий рівень засміченості вапняковими конкреціями, що вело до браку виробів. Ця сировина йшла лише для обмазування стін та долівки приміщень, або ж для спорудження жертовників.


Скiфська ваза

Поки що на поселеннях VII—ІІІ ст. до н. е. добування глини не зафіксоване. Базуючись на етнографічних і археологічних дослідженнях різночасових пам'яток, можна говорити, що остання видобувалась неподалік від поселень чи, можливо, на їх території. Глини, очевидно, видобувалися відкритим способом у кар'єрах, у відслоненнях берегів річок, балок чи ярів.

Після видобування глина не має високих технологічних властивостей, малоиластична. Щоб зробити сировину придатною до використання, її шматки розбивали, розминали, вибирали сторонні домішки.

Вона ставала більш розпушеною, дрібноструктур-ною, перемішувалась, що покращувало її властивості, зокрема пластичність. Іноді навіть сировину погано просіювали, саме таку неозалізнену глину виявлено у формувальній масі на Свиридівському городищі. З підготовлених глин легше формувати вироби, у них краще проходили усадка, сушіння і випалювання, а посуд ставав міцнішим.

Потім готувалася формувальна маса. Вона складалась із самої глини чи суміші декількох глин і доповнень. Вони змішувалися між собою та із доповненнями у сухому стані. Лише, в одному випадку, на Свиридівскому городищі зафіксовано, що глина була вологою. Чиста глина дуже масна, тому має велику усадку. Цьому запобігали введенням доповнень, їх завданням було регулювання пластичності, сушіння, усадки, випалювання, покращення техніко-експлуатаційних характеристик посуду. Такими домішками були: пісок, жорства, шамот та екскременти травоїдних тварин. Вони вводилися у концентрації від 1:2 до 1:4-1:5. Екскременти птахів зафіксовані у формувальній масі горщика із Свиридівського городища.

У даному регіоні зафіксовані такі традиції приготування формувальної маси: глина + шамот + органіка, глина + шамот + пісок + органіка, глина + шамот + жорства + органіка, глина + органіка. В останньому, одиничному рецепті формувальної маси (велике блюдо із Книшівського городища) — глини: озалізнена і неозалізнена введені у пропорціях 1:1. Сюди внесена і велика кількість органіки, у вигляді гною та соломи.

Панівною традицією під час приготування формувальної маси у гончарів землеробсько-скотарського населення регіону було використання у якості доповнень шамоту і органіки. Тому, можна не погодитися із думкою В.А.Іллінської про різку відмінність кераміки із Посулля та Поворскля. [29]



Керамика з скiфських курганiв

Спираючись на отримані дані, можна твердити, що у Дніпровському лісостеповому Лівобережжі у скіфський час існувала історико-культурна спільність людей, які виготовляли керамічний посуд за єдиними технологічними традиціями. Деякі особливості виготовлення посуду пов'язані із характером сировини окремих мікрорегіонів, що знайшло вираження у відмінностях відсоткового складу формувальних мас та етнокультурною неоднорідністю населення у VII—VI ст. до н. е.

http://sviridovka2.blogspot.com/2009/11/vii-iii.html

Прикрепления: 4252928.png(261Kb) · 6075286.gif(497Kb) · 2623385.jpg(193Kb) · 9567734.png(4Kb) · 3108239.png(8Kb)


 
ObersДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 09:31 | Сообщение # 163
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline

М. Грушевський. Історія України-Руси. Том II. Мапи. Стор. 4  

Римів вказаний стрілочкою, шукаємо )))

Римів - українська Атлантида


НЕВІДОМА ПОЛТАВЩИНА

РИМІВ – ЦЕ ДЕСЬ… НА ПОСУЛЛІ


Проїжджаючи від Лубен через Пирятин аж до Лохвиці, можна перенестись в уяві на тисячоліття в сиву давнину. Колись тут проходив кордон сильної держави – Київської Русі, будувалися вали, укріплення Посульської оборонної лінії. Ці землі досі зберігають таємниці давньої історії. Подекуди позалишалися рештки оборонних застав – городища – німі послання з минулого, які можуть «прочитати» лише археологи та історики.
Одна з таких таємниць – літописне місто Римів. Воно вперше «засвітилося» в писемних згадках 1094 – 1097 років, а після монголо-татарської навали про нього більше не згадувалося. У «Літописі Руському» йдеться про трагічні події, не позбавлені героїзму: після поразки князя Ігоря половці «пішли приступом до [города] Римова, а римовичі закрилися в городі. І коли вони вилізли на заборола, то тут, за божим промислом, упали дві городниці з людьми прямо до ворогів, і на інших городян найшов страх. І котрі ж городяни вийшли з города і билися, ходячи по римівському болоту, то ті уникнули полону, а хто зостався в городі, то ті всі взяті були». Згадується Римів і в «Слові о полку Ігоревім»: «Се у Римъ кричатъ подъ саблями половецкыми» та в «Повчаннях Володимира Мономаха».

Місто було. Але де – не записали

Де ж могло бути розташоване слов’янське місто – тезка давньої столиці Римської імперії? На жаль, літописці, згадавши про Римів, не залишили жодного натяку щодо прив’язки міста до певної місцевості. Це питання, майже таке ж каверзне, як і пошуки Атлантиди, вже багато років «мучить» науковців. За однією з гіпотез Римів міг бути поблизу нинішньої Лохвиці, на місці городища в селі Свиридівка.

Цієї гіпотези дотримується зокрема краєзнавець Володимир Грипась. У своїй статті «На краю поля Половецького», опублікованій у газеті «День» 2000 року, він зробив цікаве дослідження. Краєзнавець пише, що Римів був досить великим давньоруським містом, яке оточував не частокіл на земляних валах, а стіни, причому давні, а тому ветхі. Цим начебто й пояснюється те, що городниці зруйнувалися під вагою городян. А на розташування Римова може вказувати те, що місто лежало на одному з імовірних шляхів відступу половців від Переяслава (нині Київська область).

Володимир Грипась пише: «Серед об’єктів, що можуть бути причетними до літописного Римова у верхній течії Сули, заслуговує на увагу Свиридівське городище, яке на 12 км північніше від м. Лохвиці Полтавської області. Високі пагорби над болотистою заплавою Сули уподобало населення ще за скіфської доби… Свиридівське городище було не тільки порубіжним укріпленням Київської Русі – за твердженнями дослідників, у ХII ст. поблизу нього також проходила межа поміж Переяславською та Новгород-Сіверською землями. Поєднує між собою літописний та археологічний об’єкти й інша деталь: серед досліджених археологами городищ на ділянці Посулля між селами Свиридівкою та Снітином (літописний Кснятин) тільки перше було в другій половині ХII ст. зруйноване і згодом відбудоване; а в тогочасних джерелах серед порубіжних міст зафіксовано захоплення половцями лише Римова. Однак низка збігів в історіях літописного Римова та Свиридівського городища не є достатньою для однозначного їх ототожнення».

За іншими гіпотезами вчених Римів міг бути і в інших місцях Посулля. Так, курський археолог Юрій Липкінг ідентифікує місто з Гочевським археологічним комплексом на річці Псел – поблизу села Гочево Біловського району Курської області.

На думку письменника Петра Ротача, Римів міг бути розташований біля села Харкове Талалаївського району Чернігівської області, де стояв хутір Багреєві корчми. Неподалік від цих місць у Варвинському районі цієї ж області між Мармизівкою та Брагинцями є урочище Рим. До 1938-го тут було навіть невеличке поселення Рим. Краєзнавець з Варви Валентина Саверська-Лихошва також переконана, що саме біля цього Рима у 1090-х роках Володимир Мономах розгромив половців.

Частина дослідників ототожнює з літописним Римовом городище у Великій Буримці Чорнобаївського району Черкаської області. Поблизу цього села є давньоруське городище й велике болото, а поруч пролягав шлях ординців на Русь. Такої гіпотези дотримується зокрема археолог Юрій Моргунов, який брав участь у розкопках Свиридівського городища, давньоруського поселення у Великій Буримці та багатьох інших і докладно описав про це в книзі «Давньоруські пам’ятки Посулля».

Кордон проходив через Лохвиччину

Ми звернулися також до полтавських краєзнавців. Роман Луговий, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу археології Полтавського краєзнавчого музею, підтримує гіпотезу Юрія Моргунова щодо Римова – Великої Буримки. Однак Лохвиччина, за його словами, так само відігравала велику роль як один із захисних рубежів давньоруської держави:

У Лохвицькому районі є кілька городищ часів Київської Русі: поблизу сіл Свиридівка, Гаївщина, Васильки, Сенча, Бербениці, Христанівка. Коли створювалася давня держава, тут проходив офіційний кордон, за яким починався степ. Треба було укріпляти рубежі, бо нападали печеніги й половці. За Володимира Святославовича, у X – XІ століттях, почало будуватися посульське укріплення. Сюди долучали людей із Чернігівщини, Київщини та інших місць. Потрібні були робочі руки й озброєні люди. Поруч створювали посади, де селилися мирні люди. Так склалося, що Сула стала географічним кордоном між степом і більш залісненою територією. Решта Полтавщини між Сулою і Ворсклою була буферною зоною між двома різними світами – осілим слов’янським та кочовим. У буферній зоні могли селитися і слов’яни, і кочівники.

Отже, на сьогоднішній день «офіційним» Римовом визнана Велика Буримка на Черкащині. Городище літописного м. Римова – пам’ятка археології ІХ – ХІІІ століть – занесене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини національного значення згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 928. Але для численних дослідників питання розташування легендарного міста залишається відкритим.


Людмила ПЕРЕДЕРІЙ



Стояв Римів край поля Половецького



Року 1240-го шалька терезів одвічного протистояння Давньої Русі із кочівним Степом різко похитнулася на користь Степу. Не в змозі стримати навальний натиск підпорядкованих залізній дисципліні Батиєвих туменів упали одне за одним розрізнені, охоплені міжусобицями руські князівства, під руїнами Десятинної церкви пішла в небуття Київська Русь, у полум’ї пожеж перетворилася на прах частина нашої історії...

...Серед об’єктів, що можуть бути причетними до літописного Римова у верхній течії Сули, заслуговує на увагу Свиридівське городище, яке на 12 км північніше від м. Лохвиці Полтавської області.

Високі пагорби над болотистою заплавою Сули уподобало населення ще за скіфської доби. Назва давньоруського міста, що стояло на них, пішла в небуття разом із часом, коли воно існувало, але в народній пам’яті збереглася назва гори з городищем — Дитинець. Так у Давній Русі називали укріплене ядро поселення, що мало також укріплені посади (окольний град). Археологічні дослідження підтвердили існування на місці городища в Х-Х III ст. населеного пункту, котрий за своїми розмірами стояв поруч із такими добре відомими містами Переяславської землі, як Воїнь, Остер, Донець. Отже, ми маємо, з одного боку, велике порубіжне місто Римів без певної «прописки», а з другого — неідентифіковані залишки давньоруського міста, такою ж мірою значного і древнього, як і літописний Римів.

Свиридівське городище було не тільки порубіжним укріпленням Київської Русі — за твердженнями дослідників, у ХII ст. поблизу нього також проходила межа поміж Переяславською та Новгород-Сіверською землями. Поєднує між собою літописний та археологічний об’єкти й інша деталь: серед досліджених археологами городищ на ділянці Посулля між селами Свиридівкою та Снітином (літописний Кенятин) тільки перше було в другій половині ХII ст. зруйноване і згодом відбудоване; а в тогочасних джерелах серед порубіжних міст зафіксовано захоплення половцями лише Римова. Однак низка збігів в історіях літописного Римова та Свиридівського городища не є достатньою для однозначного їх ототожнення. Адже на маршрут Кончакової орди міг вплинути і будь-який інший невідомий нині чинник. Незаперечним є лише факт, що за сивої давнини на одному з безіменних городищ Посулля стояло місто-фортеця Римів, яке охороняло рубежі нашої держави від вторгнень кочівного Степу
.

Володимир ГРИПАСЬ

http://www.day.kiev.ua/uk....veckogo



Де стояв літописний Римів: гіпотези, дослідження...

Під залишками земляних ватів порубіжних острогів, городків, градів, які зруйнували монгольські орди, поховано не одну таємницю. Серед них — літописне місто Римів, про яке крізь товщу віків дійшло до нас лише кілька згадок у старовинних рукописах.

Уперше писемні джерела згадують Римів між 1094 і 1097 рр., зазначаючи перемогу дружини Мономаха над половцями поблизу цього граду. Короткий запис у «Повчаннях...» Володимира Мономаха, крім назви поселення, не містить жодної інформації.


Трохи більше можна дізнатися про Римів з літописного повідомлення від 1185 р. Воїни хана Кончака (після перемоги над князем Ігорем) не зуміли взяти Переяслав та «ідучи мимо, пішли приступом до міста Римова, а римовичі зачинилися в місті. І коли вони вилізли на заборола, то тут, за Божим промислом, упали дві городниці з людьми просто до ворогів, і на інших городян найшов страх. І котрі ж городяни вийшли з міста і билися, ходячи по римівському болоту, то ті уникнули полону, а хто зостався в місті, то ті були взяті». За цими рядками впізнається аж ніяк не острог, а доволі великий град.

Не обійшов увагою трагедію римовичів, що «у Римі кричачи під шаблями половецькими» і автор «Слова о полку Ігоревім».
На жаль, ніяких прив'язок, за якими можна було б визначити розташування міста, жодне джерело не наводить. Безумовним є лише те, що Римів стояв на одному з імовірних шляхів відступу половців од Переяслава.

У Галицько-Волинському літописі є запис про хана Кончака, який «зніс Сулу». Цю згадку можна вважати непрямим свідченням розташування Римова на р. Сула. Частина дослідників ототожнює городище в с. Велика Буримка (Черкаська обл.) з Римовом — там є давньоруське городище й велике болото поблизу нього; та й традиційний шлях ординців на Русь пролягав саме там. Але малоймовірно, що Кончак вирішив іти на Русь через нижню або середню течію Сули — проскочити непоміченим тут було неможливо.

Серед об'єктів, які можуть бути причетними до літописного Римова, є Свиридівське городище (у верхній течії Сули), яке на 12 км північніше від м. Лохвиці Полтавської області. Археологи підтвердили існування на місці Свиридівського городища поселення Х-ХІІІ ст. завбільшки як Воїнь, Остер, Донець. Отже, з одного боку, маємо повідомлення про велике порубіжне місто Римів без певної «прописки», а з другого — невизначені залишки давньоруського міста, такою ж мірою значного і давнього, як і літописний Римів.

Поєднує між собою літописний та археологічний об'єкти й інша деталь: серед досліджених городищ на порубіжному Посуллі тільки Свиридівське було в другій половині XII ст. зруйноване й згодом відбудоване; а в джерелах серед порубіжних міст зазначене захоплення половцями лише Римова. Однак низка збігів в історіях літописного Римова та Свиридівського городища не є достатньою для однозначного їх ототожнення. Незаперечним є лише те, що за сивої давнини на одному з безіменних городищ Посулля було місто-фортеця Римів, яке боронило рубежі нашої держави від степових кочовиків.

Можливо, розгадка таємниці Римова чекає в майбутньому саме на вас.


За публікаціями В. Грипася



Прикрепления: 9245994.jpg(254Kb) · 5955513.jpg(179Kb)


 
aaaaДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 10:14 | Сообщение # 164
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
king hands haha

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ГостьДата: П'ятниця, 22-Бер-2013, 11:59 | Сообщение # 165
Группа: Гости





Цитата (Obers)
Цитата (Гость)Хоча повинні бути старші люди, які ще можуть розказати багато цікавого. Немає вже таких людей. Сподіватися можемо лише на самих себе.
Та нічого подібного! Ще декілька років назад одна жінка (і навіть не старша) розказувала, що на одній вулиці святкують два церковних празника, тільки по одній стороні вулиці - один, а по другій стороні - другий. На моє питання - як так, відповіла, щопо по одній стороні - одна церква, празник якої празнували, а по другій - друга церква, відповідно і другий празник. Тільки непамятаю про яку вулицю йшла мова і про які празники.
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Лохвиця » Історія міста (історія рідного міста)
Сторінка 11 з 54«129101112135354»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017