Этот термин вышел из психологии морального развития личности Лоренца Кольберга. Постконвенциональное моральное сознание предполагает, что человек соблюдает нравственные нормы исходя из внутреннего побуждения. См.: Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. СПб.: Наука, 2000. С. 248-250 и далее.

Насправді, я стараюся не заморочувати собі голову новітніми термінами, значення яких не зовсім розуміють навіть ті, хто їх придумав, не кажучи вже про звичайних людей. Просто я переконаний, шо всі дії і явища можна описати простими і зрозумілими для всих словами. Інакше кажучи : "Все гениальное - просто !"

17 октября 2008, 11:25
Данило МОКРИК

Українським політикам найспокійніше було б залишатися переконаними атеїстами. Приймаючи занадто близько до серця будь-яку віру чи духовність, вони лише нажили б собі зайвих проблем зі сном і, гляди, навіть почали б перейматися своєю кармою – що могло б узагалі поховати їхні політичні кар’єри.

Та й розкопати давно забуту і ледь живу совість під завалами своїх грішків і гріхів вони навряд чи вже захочуть. Бо тоді доведеться відзвітуватися перед собою не лише за усю свою брехню, продажність і зловживання владою, а й за злочин набагато важчий. Злочин, що вони щоденно коять проти віри, надії та любові свого народу.

Щоб побачити, що вони своїми діяннями зробили з нашою вірою, не потрібно вивчати роздруківки соцопитувань. Запитайте в тих, хто навколо вас, запитайте в себе – чи вірите ви українським політикам? Це питання давно вже стало риторичним. Наші можновладці на протязі багатьох років систематично умертвляли в нас здатність вірити їхнім словам і обіцянкам, підживлюючи її сьогодні лише для того, щоби назавтра завдати їй ще більш нищівного удару.

Наша надія, якщо ще й жива, то тільки через те, що за визначенням помирає останньою. Але й вона стає все дедалі більш абстрактною, бо українці вже й не знають, на яке «світле майбутнє» сподіватися і коли воно має настати. Ті цілком конкретні надії, котрі об’єднали народ у 1991 чи підняли частину його наприкінці 2004, політики сплюндрували і викинули одразу ж після того, як вони перестали бути їм потрібними і корисними.

Їхніми стараннями безліч людей в Україні майже перестали вірити та сподіватися. У відповідь на запитання, чи думають вони, що Ющенко, Тимошенко чи Янукович ще щось змінять на краще, українці просто махають рукою. Вони радше схильні на повному серйозі повірити, що з нас потрібно ще на протязі 40 (60, 80) років вигулювати рабські установки, чи навіть у те, що «Україні просто не судилося».

Можновладці успішно переконали їх, що «всі політики – однакові», «усі вони – брешуть», «їх цікавлять лише посади та нажива» і «їм усім – начхати на народ». І лише напередодні виборів державні мужі змагаються один з одним у тому, кому менше начхати, хто менше бреше і хто «найменш однаковий». Що й говорити, якщо люди вже готові підтримувати не того, хто не крастиме, а того, хто «крастиме менше».

Навіть з любов’ю народу до своєї держави політики погралися так, що вона ледве дихає. Поділивши і розікравши країну, змарнувавши безліч нагод і перетворивши політику на цирк, вони майже не залишили для патріотизму місця в нинішньому дні. При державі, пишатися якою немає жодних підстав, він переховується у поетичних образах і згадках про героїчне минуле. А в багатьох його місце зайняла звичайна сіра байдужість.

Це все неможливо виправдати улюбленими посиланням на історичні чи географічні умови. Це – не результат української пограничності чи радянського минулого. Це не потрібно пояснювати «складним періодом становлення молодої держави» чи несприятливим розташуванням зірок на небосхилі. Це – результат наполегливої роботи українських «незалежних» політиків у цьому напрямку. І тільки.

Позбавляючи свій же народ віри, надії та любові, вони заробили свій політичний капітал. Для того, щоб стояти на чолі суспільства, вони труїли і труять його брехнею, пустими обіцянками і нескінченними битвами за владні повноваження. Це – не просто злочин проти своєї відключеної совісті. Це – злочин проти людства і людськості.

Звісно, за нього наших політиків не судитиме жодний світський суд, їх не з’їсть власне сумління, та й навіть владу вони через нього, на жаль, не втратять. Поки що він залишається безкарним. Та нам нема чого цим перейматися. Для нас головне – зуміти залишитися здоровими, коли над нами стоять каліки. А свої кармічні діри нехай вже латають самі.

Перед цим депутати внесли зміни в календарний план роботи ВР, вирішивши, що наступного тижня парламент працюватиме в пленарному режимі. «За» ухвалення такого рішення проголосували 368 депутатів.

Як повідомив Арсеній Яценюк, наразі зареєстровано 6 антикризових проектів, але по жодному з них не досягнуто згоди між фракціями і немає голосів для їх підтримки.

"Урядовий закон не має вотуму довіру, як і всі решта актів", - зазначив спікер.

Тому в Раді буде створено робочу групу, яка спробує звести всі законопроекти в один, який і буде винесено на голосування.

"Не результативне голосування призведе до зриву переговорів з міжнародними фінансовими організаціями", - попередив Яценюк.

Він закликав членів робочої групи в суботу, неділю попрацювати, а на 12 годину понеділка призначено зустрічі лідерів фракцій з міністром фінансів у спікера.

Голова Верховної Ради також закликав депутатів або припиняти блокування, або "закривати всю цю історію".

Він розкритикував депутатів за блокування системи Рада сторонніми предметами, зауваживши, що "так робити не можна, м’яко кажучи".

Источник:ИнтерМедиа консалтинг

Такого не может быть, чтобы собрались вожди с плохой кармой. "Неправильная карма народа" - так надо было написать в заголовке. И не неправильная, а отягощенная, недоработанная. В целом, весь наррод мало надо собой работал. Здесь частно пытаются отделить правителей от народа, якобы правители это такие чужеродные элементы, пираты, захватившие родное судно, или инопланетяне. Нет и нет! Правители - кровь и плоть от своего народа. Каждый народ заслуживает своего правительства (уже такое избитое выражение...).

"У відповідь на запитання, чи думають вони, що Ющенко, Тимошенко чи Янукович ще щось змінять на краще, українці просто махають рукою".

Это инфантильность - верить, что вот придет кто-то и изменит нашу жизнь в лучшую сторону. Дети так мыслят ("папа купит мне то-то и то-то, как будет хорошо!"). Во всех странах, даже в самых процветающих, народ недоволен своими правительствами и никогда доброго слова о них не скажет. Как правило, правителей проклинают. Восхвалают (фальшиво) при тоталитарных режимах.