ЛохвицяЧетвер, 21-Вер-2017, 19:07
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 3 з 8«1234578»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers, zakon 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Загальне » Голодомор на Лохвитчинi (Повiдомлення про голодомор на нашiй землi)
Голодомор на Лохвитчинi
mikhailДата: Неділля, 23-Лис-2008, 23:53 | Сообщение # 31
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 157
Награды: 3
Репутация: 7
Статус: Offline
«Соромно дивитись на деякі позиції тих чи інших політичних сил, прикро, що дехто, хто відносить себе до українського політикуму, залишаються малоросами або хохлами»,-Апотрібно відчувати великоросами?Щось я пана Ющенка незрозумів,тай нетільки я.!

911

Сообщение отредактировал mikhail - Неділля, 23-Лис-2008, 23:53
 
YanushevichДата: Понеділок, 24-Лис-2008, 13:12 | Сообщение # 32
Генерал-полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 1008
Награды: 5
Репутация: 4
Статус: Offline
Юлия Латынина: «Так называемый Голодомор»

Уважаемые хохлы! Разорвите с советско-совковым прошлым и перестаньте сосать русскую сиську!
 
БабайДата: Понеділок, 24-Лис-2008, 14:31 | Сообщение # 33
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Все правильно вона написала. Ніхто не збираєтья вбивати клин між російським і українським народами.
Винний тодішній режим, і ті партійні керівники, які цим всим керували. І коли теперішні керівнии Росіїї (Путін, Медведев) до цього так відносяться, то вони моло чим відрізняються від своїх попередників тих часів.


Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
musiccatДата: Вівторок, 25-Лис-2008, 06:01 | Сообщение # 34
Лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 51
Награды: 0
Репутация: 1
Статус: Offline
Quote
від слів до діла. Можу записати всім бажаючим ДВД диск з спогадами тих часів, жительки Лохвиці 2007 року, власний запис, бо у свій час сам цією проблемою займався.

я хочу !!! подивлюсь, а там, від побаченого, може зроблю переклад в текст.
 
clapsДата: Вівторок, 25-Лис-2008, 11:10 | Сообщение # 35
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 159
Награды: 2
Репутация: 2
Статус: Offline
musiccat, Підходь в неділлю, диск буде готовий

...серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує її ходою.
 
YanushevichДата: Середа, 26-Лис-2008, 14:34 | Сообщение # 36
Генерал-полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 1008
Награды: 5
Репутация: 4
Статус: Offline
Quote (musiccat)
від слів до діла. Можу записати всім бажаючим ДВД диск з спогадами тих часів, жительки Лохвиці 2007 року, власний запис, бо у свій час сам цією проблемою займався.

Диск - это для ограниченной аудитории. Надо выложить хотя бы по частям в Интернет, в Сеть.

Додано (26-Лис-2008, 13:34)
---------------------------------------------
"...украинцы (были) нацией, несовместимой с советской властью..." - здесь.


Уважаемые хохлы! Разорвите с советско-совковым прошлым и перестаньте сосать русскую сиську!
 
БабайДата: Четвер, 27-Лис-2008, 15:38 | Сообщение # 37
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Так ми й зараз не підтримуємо політику росії...

Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
musiccatДата: Субота, 29-Лис-2008, 19:43 | Сообщение # 38
Лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 51
Награды: 0
Репутация: 1
Статус: Offline
Quote
musiccat, Підходь в неділлю, диск буде готовий

підійду...

 
РК-86Дата: Понеділок, 01-Гр-2008, 03:36 | Сообщение # 39
Генераліссімус
Группа: Пользователи
Сообщений: 1591
Награды: 3
Репутация: 5
Статус: Offline
claps, musiccat, Мені приємно зустріти Вас на форумі. Справа в тому, що подивитись Ваш диск зможу тільки фізично. Швидкість обміну не дозволяє. І, мабуть, я не одинак. Пошаткуйте на частини, 30-50 мегабайт я ковтну.

Я не боюсь умереть. Просто противно присутсвовать при этом...
 
clapsДата: Вівторок, 02-Гр-2008, 11:46 | Сообщение # 40
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 159
Награды: 2
Репутация: 2
Статус: Offline
Розповідь про голодомор від жительки
м. Червонозаводське
Лохвицького району
Полтавської області
Каряченко Ольги Іванівни, 1949 року народження

«Про роки голодомору мені розповідала моя бабуся – Лукія Василівна Пожар 1895 року народження та моя мама – Хиль Ганна Василівна 1922 р.н. Ось що я запам’ятала: жили на хуторі в Сумській області біля р. Хорол, недалечко був ліс. Місце було дуже красиве. Сім’я налічувала 5 дітей: Василь, Ганна (моя мама), Надія, Володимир і Федір, чоловік і я. Мали небагато землі, реманент для обробітку, тримали худобу і птицю. Землю обробляли самі. Діти були ще малі, найстарший із 1918 року. Були, як говорили, не багаті, але і не бідні – середняки. Десь у 1932 році пізнім вечором викликали чоловіка і сусіда на збори. До ранку вони не прийшли. Ми з сусідкою пішли в село, щоб дізнатися, де поділися наші чоловіки. Прийшли, а там ще таких жінок було багато і дізналися, що їх кудись повезли. Куди? Ніхто нічого не знає. Сум, плач. Ми вже чули, що кого ввечері забирали, то навіки вічні. Пізніше дізналися, що «приписали» належність їх до якоїсь спілки. І їх в «товарняку» повезли до Казахстану. Чоловік (мій дідусь) був здоров'ям слабий і по дорозі на Казахстан помер. І не тільки він один. Викинули їхні тіла в степу. Ніхто не знає і де.(Про це все ми дізналися від сусіда, який пізніше повернувся). Залишилася з малими дітьми. Потім почалося найстрашніше.
Позабирали з двору все, що могли, з хати теж. Як почали ходити по хатам, люди ховали все, що могли, а де сховаєш? Як одна жінка і малі діти. Заховала я вузлик солі на печі, а на вузлик посадила Галю. Так дитину кинули з печі на долівку за ніжки, бо діти кричали з переляку, а на дворі йшлось до зими. Ми з сусідкою перейшли в одну хату, дітей на піч. В сусідки теж п'ятеро. Вікна і двері чим могли тим і закривали, а вітер по хаті, іній по стінах. За їжу і говорити немає чого. До весни ледь дожили, тоді почали пухнути. В мене були золоті сережки( в дитинстві була золотуха і почала сліпнути, то батьки виміняли золоті сережки), за них я виміняла трохи борошна і підмішувала до качанів з кукурудзи, давала дітям, але Надя спочатку померла, а потім Федя. Надворі весна, цвітуть проліски, ліс оживає, листя зеленіє, а я напівопухла сама копаю яму для своїх діток і плачу – плачу, зозулькою кую над ними. Весною добрі люди забрали Васю на цукроварню на відгодівельний пункт, бо він був високого зросту і його взяли на роботу. Це врятувало його від голоду. Їли калачики, лободу, з липи об’їдали і кору. А потім почали ходити по колоски, я вже зовсім була пухла, але до поля долізла. Влізла в поле, а встати не можу. Лежу і зробилося мені все байдуже. Спасибі, що смерть прийшла по мене, а потім думка «А ще ж двійко діток у хаті самі, що ж буде з ними».Де взялися сили, нам’яла колосків за пазуху і ввечері доповзла до хати. Діти вже говорити не могли від голоду. Чудом вижили. Дочку забрали в Грабщину служити (їй було 10 -11 років)- глядіть дітей, а Володю підкинула в приют. Спасибі, діти вижили. Люди мерли, як мухи. Підводою по селу їхали, забирали мертвих і скидали в одну яму. Тим, хто хоронив мертвих, давали якусь їжу
Не дай Бог такого виживання нікому.

Додано (02-Гру-2008, 10:46)
---------------------------------------------
Лузік Ксенія Миколаївна народилася 25 листопада 1923 року в с.Їсківці Сенчанські Чорнухинського району (тепер Лохвицький район) Полтавської області. На момент голодомору 1932 – 1933 рр. проживала у рідному селі.

«... Голодомор пам'ятаю дуже добре, мені тоді було 9 років, я тільки почала ходити до школи. У нас була велика сім'я: батько – Микола Максимович Рак, мачуха і 11 дітей. Наша родина була із «середняків», не дуже багата і не бідна. Ми мали землю, ліс, коней, млин, олійницю, жатку, молотарку, худобу, хорошу хату, клуню, хлів, конюшню. Але всього цього не стало, бо селом почали ходити комсомольці і забирати все з господарства і хати. Ніякого оголошення про такі заходи не було. Їздила бригада з підводою і все забирала, а куди не знаю, при цьому документів ніяких не показували. Комсомолки забирали навіть сорочки, карсетки, а потім їх у цьому одязі бачили на сільських танцях. Звичайним явищем на селі було шпигунство.
Пам'ятаю, як я з братом бігала і дивилася, що, як шукають. Це була група людей із 3-6 чоловік, ми називали їх комсомольцями, а батько «старці лубенські». Серед них були «свої» і «чужі». До нас додому теж приходили і заглядали у всі кутки, тицяючи довгими гострими палями. Мій найменший брат сидів на коминку і дивився, а один взяв «хватки», придавив його за горло і підняв аж до стелі, а тоді кинув. Тоді у нас винесли все, що могли, навіть квасолю. Забирали речі, щоб люди не могли обмінювати їх на продукти.
Одного разу, коли я була в школі, бачила, як людей везли на підводах, візках купами. Один молодий чоловік гукав:« Хлопці, заберіть і мою, бо вона вже доходить, а хто ж мені яму копатиме?», - а жінка сиділа ледве жива на порозі і просила:« Серьожа, я ж іще жива..., я жива...».
Хто міг вловити якусь пташку, з'їдали одразу. Хто міг, ходив у Сталінку (тепер м. Червонозаводське) на цукроварню, збирати сухий жом. Ми жили біля лісу, там, у проваллі, батько наховав хліба (зерна), м'яса, муки, проса, гречки. Ми ділилися як могли, поки були жорна, зерно мололи, збирали навіть шелуху від зерна, їли калачики, акацію, липу, молочай, пасльон, всю зелень, навіть варили собак. Вимирали цілі хутори і села. Хоронили, де могли, возили колгоспними волами, їхали по вулиці і кричали «В домі хто є?», потім забирали померлих, везли на сільське кладовище, скидали у яму і її не закопували, а трохи прикидали.
Взагалі вижити змогли ті, хто щось зумів заховати або пішов до колгоспу. А нам вдалося вижити завдяки батькові.


...серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує її ходою.

Сообщение отредактировал claps - Вівторок, 02-Гр-2008, 11:45
 
РК-86Дата: Неділля, 14-Гр-2008, 22:25 | Сообщение # 41
Генераліссімус
Группа: Пользователи
Сообщений: 1591
Награды: 3
Репутация: 5
Статус: Offline
Обурення викликае обсмоктування вартості спорудження Меморіалу "шановними"...
Але ніхто не підраховував і не підраховує вартості "тодішніх" пам"ятників, "тодішніх" витрат на "наглядну" агітацію і о... ну, дуже "огромних" витрат тільки на виборчі кампанії...
А на пам"ять загиблим - зась...


Я не боюсь умереть. Просто противно присутсвовать при этом...
 
БабайДата: Понеділок, 15-Гр-2008, 11:29 | Сообщение # 42
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Пане РК-86, ось тут я з Вами згоден повністю. Люди не змогли пережити таке страхіття, померли жахливою смертю. А тепер живі рахують гроші, затрачені на меморіал ... Бридко ... Гидко ... Нелюди ... Нічого святого .

Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
РК-86Дата: Вівторок, 16-Гр-2008, 01:41 | Сообщение # 43
Генераліссімус
Группа: Пользователи
Сообщений: 1591
Награды: 3
Репутация: 5
Статус: Offline
Бабай,
Бачите, є і спільні позиції. Радію, коли знаходяться однодумці.


Я не боюсь умереть. Просто противно присутсвовать при этом...
 
АЛЕКСДата: Субота, 20-Гр-2008, 16:41 | Сообщение # 44
Полковник
Группа: Пользователи
Сообщений: 234
Награды: 1
Репутация: 6
Статус: Offline
Ви оце говорите, обговорюєте голодомор, а хто з вас, шановні, вийшов до пам*ятника зі свічкою у день вшанування
жертв голодомору?ХТО?


Я УКРАЇНЕЦЬ!
Я знаю багато таємниць, але я не знаю усіх відповідей...

 
БабайДата: Субота, 20-Гр-2008, 18:13 | Сообщение # 45
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Пам"ять, вона або є, або її нема .
На прилюдному вшануванні, багато хто просто робить собі імідж. Це називається піар .
Це як віра в Бога. Не всі, хто ходить в церкву - вірять.
І не всі віруючі ходять.
Це різні речі. Реально пам"ятати, і просто показувати, що ти пам"ятаєш.


Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
Форум міста Лохвиця » Населені пункти » Загальне » Голодомор на Лохвитчинi (Повiдомлення про голодомор на нашiй землi)
Сторінка 3 з 8«1234578»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017