ЛохвицяЧетвер, 19-Жов-2017, 10:29
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 3 з 4«1234»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers 
Форум міста Лохвиця » Дозвілля » Спілкування » Наш дім? Земля... (дике життя та природа)
Наш дім? Земля...
ObersДата: П'ятниця, 29-Бер-2013, 14:21 | Сообщение # 31
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Новый ледниковый период может наступить в 2014 году 

Ученые: К 2014 году на планете начнется малый ледниковый период 

Начинается малый ледниковый период. Разве не видно? 

Как версия: На Земле начался новый ледниковый период 

Гольфстрим умер. Нас ждет новый ледниковый период? 





 
ObersДата: Неділля, 31-Бер-2013, 14:39 | Сообщение # 32
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Вид Землі з космосу вночі.

Непрямий показник щільності населення укупі з економічною розвиненістю - яскравість нічного світла.
Прикрепления: 9640790.gif(137Kb)


 
ObersДата: Вівторок, 02-Кв-2013, 22:23 | Сообщение # 33
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


Полное географическое описание нашего отечества.
Настольная и дорожная книга для Русских людей
Авторы: П.П. Семенов, академик В.И. Ламанский
Том 7
Издательство: В.И. Давриена, год выпуска: 1903


http://dalizovut.narod.ru/semenov/maloros.htm

...ГЛАВА IV.
Исторические судьбы Малороссии и культурные ея успехи.
Я. Ф. Ставровскаго.


О статки каменнаго и бронзоваго веков. — Скифы, сарматы, готы, гунны, аланы, хазары. — Чернигово-Северская и Переяславская Русь. — Печенеги, половцы. — Бродники.—Нашествие татар.—Литовское владычество. — Польское владычество н малорусская колонизация.— Казачество.—Московская колонизация и постепенное подчинение Малороссии Москве.—Упадок  казачества и постепенный переход к  современному положению.—Народное образование (высшее, среднее и низшее).

...Область трех  малороссийских  губерний весьма богата своим прошлым. Кроме обильнаго литературнаго материала, свидетелями ея многовековой истории могут  служить курганы, городища, валы, наконец  могильные памятники тюркских  народов, известные под  именем  „каменных  баб", которыми она усеяна. Изучение всех  этих  памятников без  сомнения обогатит историческую науку ценными вкладами, насколько можно судить по тому сравнительно немногому, что сделано уже в  этой области. Раскопанные здесь курганы относятся почти ко всем  периодам  как  исторической, так  и доисторической жизни.

Из  находок, относящихся к  доисторическому периоду, всего интереснее оказались сделанныя в  центральных  уездах  Полтавской губ. по берегам  рек Сулы, Удая, притока последняго Коровки, Лохвицы и Оржицы. Здесь, возле села Гонцов  Лубенскаго у. в  1873 г. Г. С. Кирьяков, К. М. Феофилактов и Ф. И. Каминский нашли в  слое лёсса кости мамонта вместе со множествои  каменных  и костяных  орудий грубой обделки. Находки остатков  мамонта, носорога и севернаго оленя, сопровождаемых  грубыми орудиями, были сделаны также близь села Вязовки (Лубенск. у.), в  г. Лубнах, близ селений Рудки (Лубенск. у.), Креслян (Прилуцкаго у.), Яблоновой (на правом  склоне долины р. Оржцы), в  Лесовой Слободке (Лохвицкаго у.), и у села Волошскаго близ впадения р. Олавы в  Сулу.

В  пределах  Черниговской губ. кости исчезнувших  животных  попадались в  оврагах возле Новгорода-Северска и в  Стародубском  у., особенно можду селениями Тетюрамп и Дохновичами. Не лишена представителей доисторической фауны н Харьковская губ. Так, в  Чугуеве найден  мамонтовый зуб, в окрестностях  Купянска—мамонтовый бивень, в  деревне Костевке (Ахтырскаго у.)—почти цельный остов  мамонта, наконец  на границе Харьковской и Полтавской губерний, недалеко от  города Недригайлова были находимы кости мамонта.

Указанныя находки остатков  исчезнувших животных, в  особенности сопровождаемый грубыми орудиями—на территории Полтавской губ., без  всякаго сомнения, относятся к  самому древнему периоду каменнаго века—палеолитическому. В  Полтавской губ. можно предположить стоянку большого охотничьего племени, жившего здесь в  ледниковый период  одновременно с  мамонтом.

Находки предметов  каменнаго века в  Полтавской губ. оказались настолько убедительными, что покончили споры о существовании человека на территории России в  ледниковый периодМало того, на основании их  сделано предположение, что каменный век  в  России относится к  более отдаленным временам, чем  в  Западной Европе...


http://dalizovut.narod.ru/semenov/semen_4.htm





Скелет мамонта, зібраний з кісток, знайдених на Полтавщині |
Експозиція відділу природи Полтавського краєзнавчого музею




smile
Прикрепления: 3617711.gif(25Kb) · 3271670.jpg(123Kb) · 4956547.jpg(308Kb) · 8703332.gif(105Kb)


 
ObersДата: Середа, 03-Кв-2013, 17:29 | Сообщение # 34
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Літосферне зміщення


Межі льодовика Валдайського

Попередній північний полюс знаходився в районі Скандинавії.

Пригляньмося до конфігурації льодовика під час останнього, т. зв. “валдайського” або “вюрмського” зледеніння (80—10 тис. років тому). З карти добре видно, що льодовик не зачепив Азії — він не дійшов навіть до Уралу. Водночас відомо, що напередодні потепління в Північній Африці було значно холодніше, ніж тепер, а в горах Лівану був льодовик.

Валдайський льодовик дуже нагадує полярну льодо-снігову шапку. Якщо це так, то полюс мав би знаходитись приблизно в центрі цієї шапки (приблизно, тому що розвиток льодовика пов’язаний не лише з низькою температурою, а й з рельєфом місцевості, вологістю повітря та іншими чинниками).

На основі карти поширення валдайського льодовика можна у першому наближенні зробити припущення, що попередній північний полюс знаходився в районі Скандинавії.

А може, скандинавський льодовик — це ніяка не полярна шапка?

А де ви ще знайдете льодовик завтовшки кілька кілометрів, як не біля полюсу? Нагадаємо, що в нинішній Антарктиді середня товщина льода становить 1880 метрів. Пізніше ми розглянемо додаткові свідчення на користь того, що в пізньому палеоліті Північний полюс останній раз знаходився в районі між Скандинавією та Ісландією, а приблизно в 7562 році до н. е. він стрімко змістився градусів на 25-30 і зайняв нинішнє становище. Зрозуміло, що зміщення полюсів викликало серію катаклізмів. Момент зміщення полюсів розділяє період палеоліту і мезоліту (перехід до неоліту), а також допотопний клімат (плейстоцен) і післяпотопний (голоцен).

Зміщення літосфери лише на перший погляд видається фантастичним. Геофізики і географи знають, що протягом багатомільйонної історії Землі такі зміщення, а також інверсії геомагнітного поля (зміна полярності) відбувалися багато разів. Серед іншого, про це свідчать поклади кам’яного вугілля в Антарктиді і за Північним полярним колом, сліди древніх екваторів і пов’язані з ними пасма гірських хребтів та розломів земної кори.

Якщо справді Європа знаходилась раніше на 25—30 градусів північніше, то ближча до Європи частина Антарктиди (Земля Королеви Мод) також мала би знаходитись на 25-30 градусів північніше, тобто ближче до екватора.

Так воно і було. На основі геологічних досліджень, зокрема аналізу залишків рослинності, вчені дійшли висновку, що “тривалий період, протягом якого Земля Королеви Мод і прилеглі до неї райони були вільними від льоду, завершився не більш, ніж 6 тисячоліть тому”.

Феномен стрімкого танення льодовика у північній півкулі (який формувався протягом принаймні 40 тисячоліть) і так само стрімкого обледеніння частини Антарктиди можна розумно пояснити лише тим, що приблизно 10 тисячоліть тому відбулось зміщення літосфери приблизно по нульовому меридіану в напрямку з півночі на південь.

Які ж потрібні титанічні сили для такого зміщення!

Насправді вони на кілька порядків менші, ніж здається на перший погляд. Розгляньмо механізм цього природного явища.

Ми знаємо, що Земля складається з тонкої твердої кам’яної плівки — літосфери (земної кори) яка плаває на розплавленій магмі, точніше — на “змащувальному прошарку”, який називають астеносферою. Вся ця система — і земна кора, і внутрішньопланетна рідина — обертаються навколо своєї осі зі швидкістю 1 оберт на добу. Розташування цієї осі стосовно площини обертання планети Земля навколо Сонця є досить стабільним, хоча також може коливатись під впливом специфічних ситуацій у Сонячній системі.

Тоді про яке зміщення ми говоримо?


Планета Земля до останнього літосферного зміщення

Ідеться не про зміну осі обертання планети, а про зміщення літосфери щодо планетарної осі. Давайте проведемо уявний експеримент і побудуємо найпростішу модель. Візьміть кульку для настільного тенісу і заповніть її ртуттю. На поверхні кульки намалюйте моря і континенти. Тепер розкрутіть цю кульку навколо своєї осі в умовах невагомості, скажімо, в кабіні космічного корабля. Кулька буде добре і стабільно обертатися доти, доки на її поверхню не налипне яка-небудь порошинка. Ця порошинка породить нескомпенсовану відцентрову силу, яка розвертатиме поверхню кульки так, що порошинка врешті-решт опиниться на екваторі. Зверніть увагу, що зі ртуттю, яка обертається всередині кульки, нічого не станеться — вона як крутилась, так і крутиться — вісь її обертання залишається незмінною. Розвернеться лише оболонка з намальованими на ній морями і континентами. Якби ми там жили, то все, що помітили б — це незвичну поведінку Сонця.

Це була дуже спрощена модель, на реальній Землі відбуваються складніші процеси. Річ у тім, що внаслідок обертання і відцентрової сили екваторіальний радіус нашої планети на 21 км більший за полярний радіус. Тому при переміщенні полярних територій до екватора їхня висота щодо рівня Світового океану буде зменшуватись. Продовжимо наш експеримент і уявимо собі, що полярна територія миттєво перемістилась на екватор (тобто зміщення становить 90 градусів — екстремальний варіант). У такому разі ця територія опиниться під шаром води завтовшки 2 десятки кілометрів. Щоправда, через якийсь час відбудеться “релаксація” земної кори: приполярні території опустяться на два десятки кілометрів, а екваторіальні на таку ж висоту піднімуться. Все врешті-решт повернеться “на круги своя”, проте нові екваторіальні землі вже будуть омиті водами Великого потопу.

Десять тисячоліть тому відбулося зміщення земної кори приблизно на 25—30 градусів, що призвело до затоплення значних територій. Якщо розділити 21 км на 90 градусів, то отримаємо 0,23 км/град. Це значить, що при переміщенні території в меридіональному напрямку до екватора на 1 градус вона занурюватиметься в воду на 230 метрів. Це дуже грубі розрахунки, проте з них випливає, що при зміщенні на 25 градусів шар води міг становити кілька кілометрів.

Ось вам і Всесвітній потоп! Навіть якщо врахувати, що релаксація літосфери почалась відразу після початку зміщення, то максимальний шар води все ж таки міг досягати сотень метрів. Італійський дослідник Флавіо Барбієро, який спеціально займався цим питанням, вважає, що вертикальний рух земної кори не може перевищувати 3 або 4 кілометри.

Додамо, що внаслідок релаксації літосфери затоплені території незабаром піднялися до свого природного рівня (т. зв. “рівня ізостатичної рівноваги”). Очевидно, що така швидка перебудова земної кори супроводжувалась сильними землетрусами і різким посиленням вулканічної діяльності.

Невже раніше науковці не бачили можливості зміщення літосфери як причини катастрофічних кліматичних змін і потопів?

Чому ж, добре бачили. Просто вони, як жартують вчені, “належали не до тієї профспілки”. Тобто в процесі конкуренції “перемогли” інші наукові школи, а праці “переможених”, як це прийнято, всіляко замовчувалися (і далі замовчуються).

Гіпотезу про літосферні зміщення запропонував ще в 50-х роках XX століття американський вчений, професор Кинського коледжу Чарльз Хепгуд. Він обґрунтовував думку про те, що за певних умов літосфера може “ковзнути” по астеносфері (яка виконує роль змащувального прошарку) і зміститися стосовно центрального ядра планети. В результаті саме такого зміщення 10 тисячоліть тому, стверджував Хепгуд, Південний полюс пересунувся за межі Південного полярного кола, а північно-західний сектор — Аляска і Сибір — змістилися на Північ. Додамо, що Альберт Ейнштейн не лише схвально відгукнувся про ідею Хепгуда, а й виступив автором передмови до його книги “Дрейфуюча земна кора”, написаної в 1953 році.


Північний полюс до і після літосферного зміщення

Інший американський вчений — геофізик А. О’Келлі в результаті проведених досліджень дійшов висновку, що в період останнього зледеніння Північний полюс знаходився на 30 градусів південніше, ніж сьогодні. А за даними французького традиціоналіста Поля Ле Кура, опублікованими в 1929 році у статті про Гіперборійську традицію, у початкову епоху Північний полюс “був не там, де він знаходиться сьогодні, а, судячи з усього, в регіонах, близьких до Ісландії і Гренландії”.

Вчені вважають, що зміщення літосфери відбувались і на інших планетах Сонячної системи, зокрема, на Венері та Марсі (стаття американського дослідника Пітера Шульца “Міграція полюсів Марса”, опублікована в журналі “У світі науки” за лютий 1986 р.).

Згідно з емпіричними даними, проаналізованими Хепгудом, під час минулих “мандрівок” літосфери кут зміщення ніколи не перевищував 40 градусів. Можливо, що потужності поштовху, отриманого внаслідок зовнішнього збурення, вистачає лише на проковзування до 40 градусів — внаслідок в’язкості астеносфери отриманий літосферою імпульс поступово згасає.

Сьогодні ми ще точно не знаємо, які фактори спричинили останнє літосферне зміщення. Найімовірніше, що воно було викликане збуренням у Сонячній системі. Це збурення могло призвести до надмірно різкого, хоча й невеликого коливного руху земної осі, проте достатнього для зрушення літосфери. І в цьому немає нічого неймовірного, оскільки Сонячна система розвивається в пульсуючому режимі, а всі її планети і Сонце перебувають у постійній взаємодії — нині це навряд чи хтось стане заперечувати.

Можливість невеликого, але різкого коливання земної осі та спричинюваного ним “проковзування” літосфери по астеносфері виглядає ще реальнішою з позицій фізики ефіру. Згідно з сучасними підходами, Сонячна система (як і вся галактика) знаходиться в єдиному ефірному потоці, який підпорядковується законам, подібним до законів гідродинаміки. Тому раптове збурення в одному місці поширюється в просторі приблизно так, як у рідкому середовищі, і може викликати різкі (катастрофічні) зміни орбітальних параметрів планет.

http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=5


 
ObersДата: Середа, 03-Кв-2013, 17:40 | Сообщение # 35
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Ледниковые периоды

Рассмотрим такой феномен как периодические ледниковые периоды на Земле. В современной геологии принято считать, что наша Земля в своей истории периодически переживает Ледниковые периоды. В эти эпохи климат Земли резко холодает, а арктическая и антарктическая полярные шапки чудовищно увеличиваются в своих размерах.



Во время Последнего ледникового периода на пике оледенения, который наблюдался 18 000 лет назад (в канун Великого Потопа) границы ледника в Евразии проходили приблизительно по 50° северной широты (широта Воронежа), а граница ледника в Северной Америке - даже по 40° (широта Нью-Йорка). На Южном полюсе оледенение захватывало юг Южной Америки, а также, возможно, Новую Зеландию и юг Австралии.

Впервые теория ледниковых периодов была изложена в работе отца гляциологии Жана Луи Агассиса «Etudes sur les glaciers» (1840). За истекшие с тех пор полтора века гляциология пополнилась огромным количеством новых научных данных, причём максимальные границы четвертичного оледенения были определены с высокой степенью точности.

Однако за всё время существования гляциологии ей не удалось установить самого главного - определить причины наступления и отступления ледниковых периодов. Ни одна из выдвинутых за это время гипотез не получила одобрения научного сообщества. И вот сегодня, например, в русскоязычной статье Википедии "Ледниковый период" вы не найдёте раздела "Причины ледниковых периодов". И не потому, что этот раздел забыли сюда поместить, а потому что этих причин никто не знает. Каковы же истинные причины?

Парадоксально, но на самом деле никаких ледниковых эпох в истории Земли никогда не было. Температурно-климатический режим Земли задан, в основном, четырьмя факторами: интенсивностью свечения Солнца; орбитальным расстоянием Земли от Солнца; углом наклона осевого вращения Земли к плоскости эклиптики; а также составом и плотностью земной атмосферы.

Эти факторы, как показывают данные науки, оставались стабильными на протяжении, как минимум, последнего четвертичного периода. Следовательно, никаких причин для резкого изменения климата Земли в сторону похолодания не было.

В чём же причина чудовищного разрастания ледников в течение Последнего ледникового периода? Ответ прост: в периодическом изменении местоположения земных полюсов. И здесь сразу следует добавить: чудовищное разрастание Ледника во время Последнего ледникового периода – явление кажущееся. На самом деле общая площадь и объём арктического и антарктического ледника всегда оставались примерно постоянными – в то время как Северный и Южный полюса изменяли своё положение с интервалом в 3 600 лет, что предопределяло блуждание полярных ледников (шапок) по поверхности Земли. Ровно столько ледника образовывалось вокруг новых полюсов, сколько таяло его в тех местах, откуда полюса ушли.

Иными словами, ледниковый период - понятие весьма относительное. Когда Северный полюс находился на территории Северной Америки, то там был ледниковый период для её обитателей.



Когда северный полюс переместился в Скандинавию, то ледниковый период наступил в Европе, а когда Северный полюс "ушёл" в Восточно-Сибирское море, то ледниковый период "пришёл" в Азию. В настоящее время ледниковый период лютует для предполагаемых обитателей Антарктиды и бывших жителей Гренландии, которая постоянно подтаивает в южной части, поскольку предыдущий сдвиг полюсов был не сильным и переместил Гренландию чуть ближе к экватору.

Таким образом, ледниковых периодов никогда не было в истории Земли и одновременно они есть всегда. Такой вот парадокс.

Общая площадь и объём оледенения на планете Земля всегда были, есть и будут в целом постоянными до тех пор, пока будут постоянными четыре фактора, определяющие климатический режим Земли...

http://yarkov89.narod2.ru/sdvigi_polyusov/lednikovie_periodi/
Прикрепления: 4859085.gif(82Kb) · 8003582.gif(107Kb)


 
ObersДата: Середа, 03-Кв-2013, 18:28 | Сообщение # 36
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


 
ObersДата: Четвер, 04-Кв-2013, 17:37 | Сообщение # 37
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline








РАСШИРЯЕТСЯ ЛИ ЗЕМЛЯ!

Глобальное тектоническое расширение

Планета Земля расширяется. Увеличение массы планеты.

О ПРИЧИНАХ РАСШИРЕНИЯ ЗЕМЛИ

Землетрясения: Земля расширяется?



wacko


 
ObersДата: Четвер, 04-Кв-2013, 17:43 | Сообщение # 38
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


 
ObersДата: П'ятниця, 05-Кв-2013, 14:00 | Сообщение # 39
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


РОСЛИННІСТЬ ПОЛТАВЩИНИ



ТВАРИННИЙ СВІТ


ВОДИ І ВОДНІ РЕСУРСИ



 
ObersДата: Четвер, 18-Кв-2013, 12:43 | Сообщение # 40
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




 
ObersДата: Четвер, 18-Кв-2013, 12:44 | Сообщение # 41
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline




 
ObersДата: Четвер, 18-Кв-2013, 12:47 | Сообщение # 42
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline






 
ObersДата: П'ятниця, 19-Кв-2013, 17:05 | Сообщение # 43
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline


 
ObersДата: П'ятниця, 19-Кв-2013, 17:18 | Сообщение # 44
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
НА ПОЛТАВЩИНІ ОХОРОНЯЮТЬ ОСОБЛИВО ЦІННІ... БОЛОТА



Фото: Віктор Ткаченко

Сьогодні екологи нагадують про цінність і вразливість водно-болотних угідь2 лютого 1971 року в іранському місті Рамсарі була підписана Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів. Україна є учасником цієї Конвенції з 1996 року, коли був прийнятий відповідний Закон України. 

Попри інколи зверхнє ставлення пересічних громадян до боліт, насправді це — важлива частина нашої природи. Тут беруть початок річки, нерестяться риби, ростуть унікальні квіти, живуть рідкісні птахи. Чимало водно-болотних угідь і у Полтавській області. Як розповіла головний спеціаліст держуправління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області Ірина Євдокимова, відкриті заболочені землі Полтавщини складають майже 86 тисяч гектарів, що дорівнює 2,9% всієї площі області. Насамперед, це — чарівна Сулинська затока, заплави річок Ворскли, Псла, Кременчуцькі плавні. Вони визначені серед інших українських угідь, як перспективні для внесення до Рамсарського списку. Науковці говорять, що тут живуть понад 130 видів хребетних тварин: 19 видів ссавців, 80 видів птахів, 24 види риб, плазуни та земноводні. Зустрічаються рідкісні тварини та птахи, занесені до Червоної книги України: чернь білоока, лежень, лебідь малий, гоголь, кулик-сорока, журавель сірий та інші.

Пріоритетами в напрямку відтворення водно-болотних систем на сьогодні є виявлення цінних об’єктів, забезпечення їх охороною, а також екологічно безпечне використання їхніх ресурсів. Наприкінці минулого року природно-заповідний фонд України, відповідно до Указу Президента, поповнився новими територіями, в тому числі й на Полтавщині. Серед них зокрема — ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Христанівський» у Лохвицькому районі. На його території охоронятимуть і водно-болотні угіддя. 


Пальчатокорінник м'ясо-червоний – болотна орхідея, що росте на Полтавщині

Територія ландшафтного заказника «Христанівський» — 1705,2 гектара. Створений він в околицях села Христанівки Лохвицького району для збереження біологічного і ландшафтного різноманіття унікальних лісостепових та заплавно-болотних природних комплексів Лівобережної України. Його територія охоплює різноманітні природні ландшафти долини річки Сули — підвищений правий берег із остепненими та широколистяно-лісовими ділянками, заплавну частину із старицями, рукавами з водними та прибережно-водними комплексами, болотами — високотравними, низькотравними, чагарниковими, луками, засоленими місцями, притерасну частину із вільховими лісами. На території заказника виявлено 13 рідкісних видів флори (лісові, лучно-болотних, водних). Тут ростуть навіть два види болотних орхідей, занесених до Червоної книги України. Також у заказнику мешкають 256 видів наземних хребетних (14 видів занесено до Червоної книги України), 191 вид птахів (11 видів занесено до Червоної книги України).

Отже, полтавцям залишається тільки пишатися тим, що в нашому краї ще залишилися ділянки справжньої української природи. І, звісно, робити все, щоб вона такою і залишилася. І це стосується, звісно, не лише водно-болотних угідь.
Ганна КОЗЕЛЬСЬКА, «Полтавщина»


 
ObersДата: Понеділок, 27-Тр-2013, 12:48 | Сообщение # 45
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
ДЕВ’ЯТЬ РОСЛИН ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗАНЕСЕНІ ДО СВІТОВОГО ЧЕРВОНОГО СПИСКУ



Брандушка різнокольорова занесена до Червоної книги України 

На цьому тижні, 22 травня, міжнародна спільнота відзначила Міжнародний день біорізноманіттяЯк повідомили в Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, рослинний світ Полтавської області багатий і різноманітний. Рослинний покрив представлений угрупованнями степів, лук, заплавних і соснових лісів, широколистяних лісів (здебільшого дібров), прибережно-водних і водних фітоценозів. Сучасний рослинний покрив регіону має трансформований характер. Напівприродні ценози збереглися переважно на заплавах річок, іноді — на їх терасах, хоча останнім часом також зазнали значних змін.

Зональні типи рослинності — широколистяні ліси та лучні степи — займають незначні площі. Ліси трапляються переважно на терасах річкових долин. Їх поширенню, крім антропогенного впливу, заважає засолення ґрунтів, яке є характерним для області.

Степова рослинність займає схили балок і річкових долин, нерозорані кургани. Лучні степи області характеризуються найбільшою флористичною різноманітністю.

Флора Полтавщини нараховує понад 1500 видів квіткових рослин, голонасінних — 3 види (в природних умовах), папоротеподібних — 16, хвощів — 9, плаунів — 3, мохів — 159, лишайників — 161 вид.

Науковці інформують про наступні види рослин, занесених до Червоної книги України і які відтворено на територіях та об’єктах ПЗФ Полтавській області протягом останніх років, а саме — пальчатокорінник м’ясо-червоний, зозулинець болотний, косарики тонкі, рябчик малий, рябчик руський, тюльпан дібровний, коручка морозниковидна, коручка болотна, сон чорніючий, астрагал шерстисто-квітковий, брандушка різнокольорова, шафран сітчастий, сальвінія плаваюча, альдрованда пухирчаста.

Усього рослин, занесених до Червоної книги України, що зустрічаються на території області 1512 од., з них 169 рідкісних видів, 9 занесено до Світового Червоного списку, 6 до Європейського Червоного списку, 9 до додатку Бернської Конвенції, 66 до Червоної книги України, 145 регіонально рідкісних, 52 пропонуються до регіональної охорони.

Загальна чисельність видів фауни, що зустрічається на території Полтавської області складає 397 одиниць, що становить 70,6% до загальної чисельності видів України. Фауністичний список Полтавської області представлений: 66 видами ссавців; 307 видами птахів, 150 видів з яких постійно гніздяться; 10 видами земноводних та 11 видами плазунів; 38 видами риб та великим різновидом комах. Серед загальної кількості видів найбільш вразливими є степові зооценози, з них більше половини потребують особливої охорони.

За даними науковців до Червоної книги України занесені 397 видів наземних хребетних Полтавщини. З них найбільш вивченою є орнітофауна. Класифікуючи тварин по екосистемах: прибережно-водні та водно-болотні — 141 вид занесено до Червоної книги, лісові — 136 видів, степові — 56 видів, лучні — 22 види, тварини урболандшафтів — 20 видів. Відтворені на територіях та об’єктах ПЗФ червонокнижні види тварин: бобер звичайний, деркач, гадюка степова, орлан-білохвіст, кулик-сорока, журавель сірий. 156 видів зникли, або їх чисельність знаходиться у загрозливому стані.

Збільшення кількості живої природи також залежить і від розширення природно-заповідного фонду області. На сьогодні в області налічується 29 територій та об’єктів загальнодержавного значення, включаючи 2 національні природні парки, та 355 — місцевого значення, і саме вони сприятимуть збереженню та відновленню природних систем. Середній показник заповідності складає — 4,95% та, на жаль, цього вже не достатньо. Полтавська область має унікальні природні ділянки, які необхідно заповідати. Тому постійно ведуться роботи по створенню нових заповідних територій з метою подальшого поліпшення заповідної справи в області, збереження цінних природних ландшафтних комплексів, об’єктів тваринного і рослинного світу.

Першочерговим заходом щодо забезпечення охорони рідкісних видів рослин і тварин є організація моніторингу стану їх популяцій.
У природи немає поняття «поганий, непотрібний вид». Кожний вид є цінним, якщо він займає свою природну нішу. Поважати й оберігати треба не тільки рідкісні види тварин і рослин, а й ті, що здаються нам доволі звичними.

Враховуючи зазначене, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області закликає громадськість Полтавщини долучитися до відзначення Дня біорізноматіття та зробити свій внесок у справу збереження живої природи.

Підготував Андрій ПЕТРОВ, «Полтавщина»



Брандушка різнокольорова

Судинні рослини
Ряд Покритонасінні - Magnoliophyta (angiosperma)
Родина Лілійні - Liliaceae

Наукове значення. Європейський помірно субтропічний вид.
Статус. I категорія.
Поширення. Лiсостеп i Степ. Вид поширений у степовiй та лiсостеповiй зонах Європи (вiд Угорщини до Дагестану, Росiя), i у Сх. Середземномор`ї.
Місця зростання. Степи, степовi чагарники, трав`янистi схили, узлiсся.
Чисельність. Незначна. Знайдено декілька нечисленних локальних популяцій.
Причини зміни чисельності. Розорювання цілинних степів, інтенсивне випасання худоби, масове зривання на букети.
Загальна характеристика. Вага-. торічна трав`яниста рослина заввишки 8-15 см. Бульбоцибулина яйцевидна, обгорнута чорно-бурими оболонками. Листки (здебільшого 3) ланцетно-лінійні з ковпачковидною верхівкою. Квітки (одиничні або по 2-3) з`являються одночасно з листками, бузково-рожеві. Цвіте у березні- квітні. Плодоносить у травні. Плід - видовжена або видовженояйцевидна коробочка. Розмножується насінням і вегетативно. Ксеромезофіт. Весняний ефемероїд.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у Стрільцівському Степу - відділі Луганського природного заповідника. Вирощують з 1975 р. у Донецькому ботанічному саду НАН України. Необхідно контролювати стан популяцій, використовувати вид для озеленення та у селекційній роботі.
Джерела інформації. Флора УРСР, 1950; Флора Европейской части СССР, 1979; Кондратюк Є. М., Бурда Р. І., 1981; Горелова Л. Н., 1983; Тарасов В. В., 1983; Определитель высших растений Украины, 1987.
Р. І. Бурда.
http://mail.menr.gov.ua/publ....int_ver

Прикрепления: 5087479.jpg(31Kb)


 
Форум міста Лохвиця » Дозвілля » Спілкування » Наш дім? Земля... (дике життя та природа)
Сторінка 3 з 4«1234»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017