Великі древні народи卍Зникнувші цивілізації卐Таємниці історії - Сторінка 46 - Форум міста Лохвиця
-
ЛохвицяПонеділок, 05-Гр-2016, 17:33
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 46 з 49«12444546474849»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers 
Форум міста Лохвиця » Дозвілля » Спілкування » Великі древні народи卍Зникнувші цивілізації卐Таємниці історії (хто не пам'ятає своє минуле, той не має майбутнього)
Великі древні народи卍Зникнувші цивілізації卐Таємниці історії
ObersДата: Понеділок, 02-Вер-2013, 14:29 | Сообщение # 676
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Колиска індоєвропейців

Українські степи відіграли провідну роль у формуванні народів індоєвропейської мовної сім’ї



Яскраве сонце трипільської культури, що 7 тис. років тому засяяло на Правобережжі, затьмарило собою народження в степах Лівобережжя народів індоєвропейської сім’ї. Індоєвропейці – це близько 200 споріднених народів, що протягом останніх 5 тис. років населяють Європу та західну частину Азії від Індії до Британії та Піренеїв. Саме вони є творцями європейської цивілізації, культурні досягнення якої значною мірою зумовили прогрес людства протягом останніх сторіч.

Тому зайве говорити про значущість проблеми походження індоєвропейської сім’ї народів для історії людства загалом і для первісної історії України зокре­­ма. До того ж більшість сучасних дослідників включають територію нашої держави до прабатьківщини індоєвропейців, а дехто навіть звужує останню до степів між Південними Карпатами та Кавказом.

ВИОКРЕМЛЕННЯ СКОТАРСТВА ЗІ ЗМІШАНОЇ ЗЕМЛЕРОБСЬКО-СКОТАРСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ В САМОСТІЙНУ ГАЛУЗЬ РОЗПОЧАЛОСЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ

У квітні 1986-го виповнилося 200 років від великого відкриття члена Верховного суду Індії в Калькутті сера Вільяма Джонса. Читаючи книгу релігійних гімнів арійських завойовників Індії Ріґведу, він дійшов висновку про спорідненість генетичних попередників сучасних індоєвропейських мов: санскриту, латини, давньогрецької, германських та слов’янських.

Справу англійського юриста продовжили лінгвісти (переважно німецькі) ХІХ століття, які розробили принципи порівняльного аналізу мов та остаточно довели походження індоєвропейських від одного спільного предка. Результатом їхніх зусиль стала класифікація індоєвропейських мов, яка охоплює 13 етномовних груп: анатолійську, індійську, іранську, грець­­ку, італійську, кельтську, іллірійську, фригійську, вірменську, тохарську, германську, балтську, слов’янську.

Генетичне дерево індоєвропейських мов


Високий ступінь спорідненості згаданих мов науковці пояснюють їхнім походженням від єдиного генетичного пращура – індоєвропейської прамови. Перед наукою постало завдання відшукати країну, де мешкали її носії, та простежити шляхи їх розселення, що розпочалося в ІV тис. до н. е. Таємниця походження народів індоєвропейської мовної сім’ї ось уже два століття турбує вчених різних країн.

У пошуках батьківщини

Пошуки індоєвропейської прабатьківщини мають драматичну двохсотрічну історію. Одразу ж після відкриття Вільяма Джонса нею була проголошена Індія, а санскрит Ріґведи розглядали мало не як пращура всіх мов, який нібито зберіг усі особливості прамови. Вважалося, що завдяки благодатному клімату на півострові Індостан відбувалися демографічні вибухи і надлишки індоєвропейського населення розселялися на захід у Європу та Західну Азію.

Однак незабаром виявилося, що мова іранської Авести не набагато молодша за санскрит Ріґведи. Тобто спільний предок усіх індоєвропейських народів міг мешкати в Ірані або десь на Близькому Сході, де саме в цей час були зроблені великі археологічні відкриття.

ПРОВІДНУ РОЛЬ У ПОБУДОВАХ ІНДОЄВРОПЕЇСТІВ ХХ СТОЛІТТЯ ВІДІГРАЛА ЯМНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО СТЕПУ, У ЯКІЙ ВБАЧАЛИ НОСІЇВ НЕРОЗЧЛЕНОВАНОЇ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАМОВИ

У 30–50-х роках ХІХ століття індоєвропейців виводили з Центральної Азії, яку тоді вважали «кузнею народів». Ця версія живилася історичними даними про міграційні хвилі, що періодично котилися з центральноазійських степів до Європи протягом останніх двох тисяч років. Ідеться про прихід у Старий світ сарматів та тюрко-монгольських племен гунів, булгар, аварів, хозарів, печенігів, половців, татар, калмиків та ін. До того ж саме в цей час зріс інтерес європейців до Центральної Азії, оскільки розпочалася її колонізація росіянами з півночі та англійцями з півдня.



Однак бурхливий розвиток лінгвістичної палеонтології в середині ХІХ століття виявив невідповідність Азії природно-кліматичним реаліям прабатьківщини. Реконструйована вченими спільна індоєвропейська прамова свідчила, що остання зародилася в регіоні з помірним кліматом і відповідними флорою (береза, осика, сосна, бук тощо) та фауною (тетерів, бобер, ведмідь тощо). Крім того, виявилося, що переважна частина індоєвропейських мов локалізувалися не в Азії, а в Європі. Між Рейном та Дніпром концентрується переважна частина давніх індоєвропейських назв річок та озер (гідронімів).

Відтак із другої половини ХІХ століття більшість дослідників вважали, що індоєвропейська батьківщина міститься в Європі. Вибух патріотизму в Німеччині, зумовлений її об’єднанням, не міг не вплинути на долю індоєвропеїстики, адже переважна частина тогочасних фахівців із цієї проблеми були етнічними німцями. Що, своєю чергою, сти­­мулювало популярність концепції походження індоєвропейців з території цієї країни.

Посилаючись на встановлений лінгвістами помірний клімат прабатьківщини, її почали локалізувати саме в Німеччині. Додатковими аргументами ста­­ли північноєвропеоїдна зовнішність найдавніших індоєвропейців. Світле волосся і блакитні очі – ознака аристократичності як в арійців за Ріґведою, так і в стародавніх греків згідно з їхньою міфологією. Дійшли вис­новку, що німецька мова є прямим нащадком праіндоєвропейської, а мови інших індоєвропейських народів начебто виникли в процесі змішування мови прибулих із півночі Центральної Європи індогерманців із мовами аборигенів.

Німецький філолог Ґустаф Коссінна проаналізував археологічний матеріал і 1926 року видав книжку «Походження і поширення германців у доісторичний та ранньоісторичний час», яку нацисти використали як наукове обґрунтування своєї агресії на схід. Дослідник назвав індоєвропейців індогерманцями і простежив за археологічними матеріалами доби неоліту та бронзи «14 колоніальних походів мегалітичних індогерманців на схід через Середню Європу до Чорного моря». Зрозуміло, що ця заполітизована версія розселення індоєвропейців зазнала краху водночас із гітлерівським Третім Рейхом.

Степова версія колиски

Разом із центральноєвропейсь­­кою концепцією походження індоєвропейців народилася і південноруська, або степова. Її фундатором вважають видатного німецького вченого Освальда Шрадера. Між 1880 та 1920 роками він узагальнив досягнення лінгвістів та нові археологічні дані зі степових курганів півдня України й проголосив праіндоєвропейцями скотарів східноєвропейського степу ІІІ–ІІ тис. до н. е. Ос­кільки індоєвропейські мо­­ви поширені в Європі та Західній Азії, то, на думку Шрадера, прабатьківщина мала розміщуватися десь посередині – у степах Східної Європи. З українських степів тією чи тією мірою виводили індоєвропейців й інші вчені з Британії, Польщі, Литви, Росії та України. Провідну роль у побудовах індоєвропеїстів ХХ століття відіграла ямна культура українсь­­кого степу, у якій вбачали носіїв нерозчленованої індоєвропейської прамови.

Згідно зі степовою версією прабатьківщини найдавніші індоєвропейці постали на півдні України у IV–ІІІ тис. до н. е. внаслідок виділення скотарства в окрему галузь первісної економіки. Цьому сприяли прогресуюча аридизація клімату, поширення степів, що призводило до кризи землеробської економіки Балкан та Подунав’я і водночас створювало сприятливі умови для розвитку різних форм тваринництва.

Виокремлення скотарства зі змішаної землеробсько-скотар­ської економіки в самостійну галузь розпочалося на півдні України, на кордоні зайнятих трипільськими землеробами ро­­дючих чорноземів Правобереж­­жя Дніпра та євразійських степів, що відтоді стали домівкою рухливих і войовничих скотарських народів. Тож у IV тис. до н. е. територія України стала порубіжжям між осілими, миролюбними землеробами Європи та агресивними номадами євразійського степу. Це визначило драматичну історичну долю України на майбутні 5 тис. років аж до XVIII століття включно.

Отримані від трипільців скотарські навички прижилися і швидко розвинулися в окрему галузь у сприятливих умовах степів та лісостепів Лівобережної України. Стада корів та отари овець весь час пересувалися в пошуках пасовиськ, що потребувало від скотарів рухливого способу життя. Це стимулювало стрімке поширення колісного транспорту, а також приручення коней, яких разом із биками спочатку використовували як тяглових тварин. Постійні пошуки пасовиськ призводили до військових сутичок із сусідами, що мілітаризувало суспільство. У скотарів, на відміну від землеробів, не жінка, а чоловік є головною фігурою в сім’ї та громаді, оскільки все життєзабезпечення лежить на пастухах та воїнах. Можливість зосере­дження худоби в одних руках створила підґрунтя для майнового розшарування. З’являється військова еліта. Мілітаризація суспільства зумовила будівництво найдавніших фортець, поширення культів верховного бога воїна та пастуха, бойової колісниці, зброї, коня, сонця-ко­леса (свастика), вогню тощо.

В основі господарства степовиків ІV–ІІІ тис. до н. е. лежало рухливе відгінне скотарство. Воно передбачало осіле мешкання сімей у долинах річок, де вирощували ячмінь, пшеницю, розводили свиней, полювали на дичину, ловили рибу. Разом із тим чоловіче населення дедалі більше часу проводило зі стадами корів, овець та коней на літніх пасовиськах. Навесні худобу в супроводі пастухів та озброєної охорони гнали далеко в степ і лише восени повертали на зимівлю додому. Такий напівосілий спосіб життя набирав усе рухливіших форм завдяки зростанню ролі скотарства.



мовні групи індоєвропейців

Ці ранні напівкочові скотарі українських степів залишили мало поселень, але величезну кількість могил. Їх зараховують до середньостогівської, ямної, катакомбної та зрубної археологічних культур ІV–ІІ тис. до н. е. і впізнають по так званому степовому поховальному комплексу. Його найважливішими елементами є курганний насип, покладення небіжчика в могильну яму на спині з підігнутими ногами, посипання похованого червоною вохрою. У могили нерідко клали зброю (кам’яні бойові молоти та булави), грубі глиняні горщики, орнаментовані відбитками шнура. Нерідко в кутках могильної ями клали колеса, які символізували поховальний віз. У курганах знаходять кам’яні антропоморфні стели, що зображують родового патріарха з відповідними атрибутами вождя воїнів і пастухів.

Від Рейну до Дінця, Індії та Ірану

Однак обмеження індоєвропейської прабатьківщини лише лісостепами та степами України не дає пояснення, чому основний масив індоєвропейської гідронімії лежить у Центральній Європі від Рейну до Середнього Дніпра. Не зовсім в’яжуться зі степовою Україною і такі реалії прабатьківщини, як гори та болота, осика, бук, тис, верес, тетерів, бобер тощо. Ці елементи природи властиві більш прохолодним і вологим регіонам Європи, ніж південь України.

Позбутися цих суперечностей дає змогу припущення, що Україна була східним крилом індоєвропейської прабатьківщини. Вочевидь, найдавніші індоєвропейці сформувалися у IV тис.

до н. е. в Лісостеповому Подніпров’ї на східному крилі культурної спільноти, що, судячи з поширення індоєвропейської гідронімії, охоплювала помірну зону Європи – від Дніпра до Рейну.

Про формування найдавніших індоєвропейців у помірній смузі Європи свідчить їхній антропологічний тип. Перші індоєвропейці були північними європеоїдами і мали міцну статуру, високий зріст, світлий колір шкіри, волосся, очей. Про це свідчать як результати антропологічних досліджень кістяків із курганних поховань України V–ІІІ тис. до н. е., так і фольклорні та писемні джерела.



Так, за Ріґведою, до арійців можна застосувати епітет «Svit­nya», що означає «світлий», «білошкірий». У героїв відомого арійського епосу «Махабхарата» очі нерідко кольору «синього лотоса». Згідно з ведійською традицією справжній брахман повинен мати каштанове волосся та сірі очі. В «Іліаді» ахейці – золотоволосі блондини (Ахіллес, Менелай, Одіссей), ахейські жінки і навіть богиня Гера світлокосі. Золотоволосим зображували і бога Аполлона. На єгипетських рельєфах часів Тутмоса IV (1420–1411 роки до н. е.) хетські колісничі (маріану) мають нордичну зовнішність, на відміну від їхніх вірменоїдних зброєносців. У середині І тис. до н. е. до перського двору з Індії нібито приходили світлокосі нащадки аріїв. Давньокитайські хроніки також свідчать про блакитнооких блондинів, що в давнину мешкали в пустелях Центральної Азії.

Рухливі скотарі Над­чорномор’я в пошуках пасовиськ поширилися по степовій зоні як на схід в Азію до Алтаю, Індії, Ірану, так і на захід на Подунав’я та Балкани. У степах Нижнього Подунав’я міграційний потік ділився на три нап­рямки: на південний схід у Малу Азію (Анатолію), на південь на Балкани в Грецію, на захід у Центральну Європу. Так скотарі надчорноморських степів ІV–ІІ тис. до н. е. стали далекими пращурами індо- та іраноаріїв, анатолійської, грецької, вірменської та фригійської гілок індоєвропейської мовної сім’ї. Досягнувши долиною Дунаю його верхів’їв, вони стимулювали постання центральноєвропейського вогни­­ща етногенези індоєвропейців. З нього походять пращури кельтів, італіків, іллірійців, германців, балтів, слов’ян.

Таким чином, український степ відіграв провідну роль у формуванні народів індоєвропейської мовної сім’ї. Небувале за розмахом розселення найдавніших індоєвропейців з півдня України на безкраїх степових обширах до Верхнього Дунаю на заході й до Алтаю та Індії на сході пояснюється скотарською економікою, поширенням колісного транспорту, тяглових тварин (кінь, бик), пізніше вершництва, що стали передумовою відносно рухливого способу життя та войовничості ранніх індоєвропейців.



Про автора

Леонід Залізняк – український учений, завідувач відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАНУ, представник України в Комісії з палеоліту Міжнародної спілки протоісториків. Автор праць «Нариси стародавньої історії України» (1994), «The Swidrian Reindeer-Hunters of Eastern Europe» (1995), «Від склавинів до української нації» (1997), «Найдавніше минуле України» (1997), «Передісторія України Х–V тис. до н. е.» (1998), «Фінальний палеоліт північного заходу Східної Європи» (1999), «Первісна історія України» (1999), «Походження українців: між наукою та ідеологією» (2008) тощо.


Прикрепления: 9268543.jpg(186Kb) · 0700685.jpg(226Kb) · 9050473.jpg(125Kb) · 0646254.jpg(189Kb) · 6924167.jpg(438Kb)


 
русДата: Понеділок, 02-Вер-2013, 16:44 | Сообщение # 677
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
http://www.youtube.com/watch?v=Q5pqZn12p3s Таємний Код Прапора України
 
ObersДата: Середа, 04-Вер-2013, 17:37 | Сообщение # 678
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Під Лубнами мамонти випасалися жіночими стадами



Через 140 років після відкриття першої у Східній Європі палеонтологічної стоянки в селі Гінці продовжують знаходити останки мамонтів

Коли в 1993 році в село Гінці Полтавської області приїхали археологи з Києва, вони навіть не сподівалися розкопати на території стоянки хоча б один бивень мамонта. За сотню років тут тільки офіційно вели розкопки чотири експедиції. А скільки ще вирили місцеві жителі? До того ж пам’ятку археології селяни перетворили на справжнє звалище...

Заради інтересу вчені вирили 4 траншеї і остовпіли — в усіх були знахідки! І ось уже 20 років археологи з України, Росії та Франції продовжують досліджувати перлину палеонтології й не перестають захоплюватися її новими експонатами. За цей час розкопано вже чотири первісних житла, споруджених мисливцями кам’яного віку з останків мамонтів. Кількість знайдених кісток і черепів стародавніх тварин вже давно перевалила за сотню.

Бивні десять років зберігала в сараї бабуся

На перші 15 великих кісток мамонта між селами Духове та Гінці натрапили робітники поміщика Кир’я-кова під час земляних робіт ще в 1823 році. Згодом фахівці Харківського університету визначили їх як «останки стародавнього слона», і поміщик передав рештки у Полтавську та Лубенську гімназії. Кир’яков був упевнений, що гінцівські знахідки виключно палеонтологічні, тому навіть не приділяв значення численним крем’яним пластинам, знайденими у селі. Малеча розносила брязкальця та використовувала їх як гроші у своїх іграх.

Перші офіційні розкопки в Гінцях провів учитель гімназії Камінський у 1973 році. Саме він здивував увесь світ доказами про те, що давні люди жили не тільки на території Західної Європи, а й на Сході. Адже Гінцівська стоянка до сих пір вважається перлиною палеонтології не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі.

У 1914-ому тутешніми розкопками зайнявся відомий археолог Вадим Щербаківський із Полтави. Після скрупульозних пошуків він виявив велику кількість кісток мамонта, що лежать колом, немов хата. 

Щербаківський описав і накрив знахідку дерев’яним настилом, і більше сюди не повернувся — після революції емігрував.

Цей дощатий «дах» відкрили вже в 1935 році під час спільної експедиції фахівців з Інституту матеріальної культури (так називався нинішній Інститут археології НАН України) та Історичного музею Москви. До речі, полтавські бивні й кістки мамонта й донині експонуються в Історичному музеї Росії. Потім археологічне затишшя перервали члени московської експедиції у 1977—1981 роках. Але російський дослідник Віктор Сергін аморально повівся з останками мамонтів — найцінніші вивіз, а решту віддав на зберігання місцевій бабусі, у якої винаймав житло. 
— Прийдіть, заберіть у мене бивні, увесь сарай завалений, — попросила українських археологів старенька на початку 1990-их. — Ваші попередники безгосподарно звалили їх у мішки і не забрали.

Звісно, що кістки за десятиліття струхли. Але науковці були дуже вдячні жінці, що не позбулася їх чи не роздала односельцям на амулети.



Мамонт із рушницею


Нині є кому охороняти місце розкопок. Цього чоловіка в селі називають Мамонтом із рушницею. Насправді він не тільки учасник експедиції й президент громадської організації «Гінцівська спадщина». Валерій Цибрік ось уже 20 років — місцевий житель, котрий без жодного сумніву проміняв Київ на Гінці, збудував дім біля заповідної території, щоб охороняти її.

— Коли вперше приїхав у Гінці, побачив жахливу картину. Біля стовпчика «Археологічна пам’ятка України» утворилося справжнє звалище, — розповідає Валерій Цибрік. — Тут намагалися побудувати клуб, але не закінчили. Місцеві жителі потихеньку розбирали стіни, непотрібний будматеріал розтягли по всій території. А потім до нього почали звозити сміття. Навіть після прибирання території, селяни продовжували поводитися, як свині.

Валерій посадив у заповідній зоні парк, але за ніч хулігани знищили 70 саджанців лип, беріз та ялинок. Вони продовжували приїжджати сюди різати худобу і залишати відходи прямо біля археологів. Так довелося Валерію Цибріку і за рушницю взятися, щоб налякати непрошених гостей. 

І йому вдалося перевиховати сільський народ. Зараз до Валерія часто звертаються місцеві чоловіки з питанням: «Вас там ніхто не ображає?» Та й прізвисько Цибріку вдале придумали, він як мамонт — з вимираючого виду людей. Таких ентузіастів у країні мало залишилося.

На одне житло витратили 66 черепів мамонтів!

Завдяки старанням президента організації «Гінцівська спадщина» археологам вдалося отримати гроші від меценатів на побудову ангара. Тепер їм не доводитися працювати під палючим сонцем і вдається консервувати всі знахідки прямо на місці розкопок.

— Суть стоянки в тому, щоб все залишити так, як воно було знайдене, а не перекласти в ящики, відвезти до музею й забути. Люди мають побачити останки житла на кістках мамонта і уявити, яким воно було, — пояснює керівник експедиції, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Людмила Яковлєва.

«Вечірка» побувала на розкопках практично останнього дня цьогорічної експедиції. Археологи хоч і втомлені, але старанно готувалися до наступного робочого літа — накривали знайдені скарби тентом, щоб під час холодів вони не постраждали від перепаду температур. У Гінцях для них ще багато роботи: копати — не перекопати. А нам вдалося побачити відкриту цього року, мабуть, найбільшу «хату» з кісток давньої тварини.

Мисливці палеоліту робили їх овальними або круглими (7 метрів у діаметрі). В основу конструкції по колу закопували черепи мамонтів. В останній знахідці вчені нарахували їх 66 штук! Тазові й лопаткові кістки мамонта вкопували в землю вертикально і скріплювали, формуючи каркас стін. А посередині житла робили заглиблення для кострища. Зовні його теж обкладали кісточками і накривали шкурою.
Щоб уберегти все це для історії, археологи працюють тільки зі щіточками або дерев’яними паличками. У траншеї спускаються без взуття, лише в шкарпетках. А потім кожну кістку по 8 разів обробляють спеціальним клеєм французького виробництва. Його, до речі, виготовила француженка Дельфін де Скло після відвідин Гінцівської стоянки і захисту дисертації на цю тему.



Мамонтами керувала самка


Учасникам україно-французької експедиції вдалося зрозуміти, як жили люди кам’яного віку 15 тисяч років тому. З точністю можна сказати, що це були мисливці або збирачі, оскільки на місці розкопок виявлено знаряддя праці та полювання із кременю, ріг і бивнів. Давнє поселення Гінців функціонувало періодично протягом теплих і холодних сезонів, залежно від використання мисливської території та необхідності поповнення запасів сировини для різних потреб.

Поряд із людьми в лісах водилися олені, бізони, песці, лисиці та росомахи. Також доведено, що в цих краях проживали навіть печерні леви. Але найважливішою здобиччю для кроманьйонців було велике скупчення мамонтів.

— Часто ці тварини гинули самі, без «допомоги» людей, — пояснює Людмила Яковлєва. — У Гінцях є мис, який оточують два широкі яри. Ось у цих великих ямах було знайдено багато кісток мамонтів. Імовірно, під час паводку там накопичувалася вода і вони спускалися на водопій, але назад вибратися не могли. Так і гинули. Взагалі ці тварини хоч і холоднолюбиві, але вологість переносили погано. Їх міг погубити будь-який природний катаклізм — неочікуваний снігопад навесні або злива. Зими на території України в часи палеоліту були тривалими і сухими, а літо коротким.

Археологам вдалося зробити ще один цікавий висновок. Вони запевняють, що стада мамонтів були великими (20—30 особин) і в основному жіночими. Ними керувала самка, поруч знаходилися сестри, кузини і їхні діти. Тварини чоловічої статі, так би мовити, гуляли самі по собі.

Чи буде музей?

Подібні історії в Гінцях вам розповість будь-хто. Навіть діти. Школярі не тільки мають у колекції свого музею бивень мамонта, а й самі його неодноразово розкопували. Річ у тому, що на розкопках бувають не лише студенти профільних вишів, а й місцева дітвора з 14 років.
— Практично всі старшокласники з радістю влітку працюють на стоянці, дівчата озброюються щіточками, хлопці — лопатами, — розповіла нам директор Духівської школи Лідія Хороняк. — Багато випускників потім навіть ідуть вчитися на істориків.

І взагалі місцевий люд почав любити свою перлину палеоліту, адже завдяки їй Гінці відомі на весь світ. І хоч залишилося в селі всього 200 жителів, воно точно не зникне з карти, як колись мамонти. Тим більше, порушується питання про будівництво музею, щоб була можливість показати бажаючим знахідки не тільки в літній час, а й узимку. Залишилася справа за «малим» — знайти гроші.

Цінні знахідки у Гінцях

Поміж жител та останків давніх тварин на стоянці були знайдені й інші раритети — прикраса із зуба бізона, підвіска з бивнів мамонта, а також намистина з чорноморської мушлі Nassa reticulata Linne. А на початку минулого століття вчений Щербаківський викопав на території стоянки уламок бивня з насічками, який вважають календарем первісної людини або рахівницею.

Сауну винайшли кроманьйонці

А нещодавно науковці натрапили на будівлю коптильні-сауни. У невеликому приміщенні, заглибленому в землю, знаходилися залишки вогнища і чорні обпечені бивні мамонта. Їх, імовірно, первісні люди використовували як шампур. Молоточок із рогу північного оленя свідчить про те, що вже в часи палеоліту люди відбивали м’ясо, щоб зробити його м’якшим. У цій термокамері не тільки готували їжу, але й грілися. У тазовій кістці мамонта були знайдені залишки червоної вохри. Мабуть, уже тоді кроманьйонці виявили її антисептичну властивість і обробляли нею рани та оздоровлювали тіло після пропарювання у сауні.

Олеся КУЧЕРЕНКО 
спеціально для «Вечірньої Полтави»
Фото автора та громадської організації «Гінцівська спадщина».


 
русДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:30 | Сообщение # 679
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Северная и Восточная Тартария» Н. Витсена (в трёх томах) http://via-midgard.info/news....-v.html
20 сентября 2011 года в Главном здании Российской национальной библиотеки
(Садовая ул., 18) в рамках программы «Окно в Нидерланды» состоялась
презентация изданной на русском языке книги амстердамского бургомистра
Николаса Витсена «Северная и Восточная Тартария».

Тартария - это страна, которую древние географы помещали на территории от Карпат до Тихого океана.

Николас Витсен - видный голландский политический деятель, издатель, картограф,
занимавшийся изучением истории России. Книга «Северная и Восточная
Тартария» – уникальный источник сведений об истории Сибири. Оригинальная
монография на голландском языке датируется 1705 годом. Автор
использовал многочисленные русские и зарубежные материалы, а также
собственные наблюдения. Труд привлекает внимание ученых в России с XVIII
века, однако на русском языке он стал доступен только сейчас.
Амстердамское издательство «Pegasus» бесплатно разошлет книгу российским
библиотекам.
 
русДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:33 | Сообщение # 680
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Тартария, громадная страна в северной части Асии, граничащая с Сибирью на севере и западе, которая называется Великая Тартария.
Тартары, живущие южнее Московии и Сибири, называются Астраханскими,
Черкасскими и Дагестанскими, живущие на северо-западе от Каспийского
моря, называются Калмыкскими Тартарами и которые занимают территорию
между Сибирью и Каспийским морем; Узбекскими Тартарами и Моголами,
которые обитают севернее Персии и Индии и, наконец, Тибетскими,
живущие на северо-западе от Китая». 

(Энциклопедия «Британика», первое издание, Том 3, Эдинбург, 1771 г.,
с. 887).
 
русДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:34 | Сообщение # 681
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
"Encyclopedia Britannica", 1771-73 г.
Тартария, огромная страна в северной части Асии, ограниченная Сибирью на
севере и западе: которая называется Великая Тартария. Тартары, живущие
южнее Московии и Сибири, на северо-западе от Каспийского моря,
называются Астраханскими, Черкесскими; Калмыкские Тартары занимают
территорию между Сибирью и Каспийским морем; Узбекские Тартары и Моголы
обитают севернее Персии и Индии; и, наконец, Тибетские живут на
северо-западе от Китая.
 
русДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:37 | Сообщение # 682
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Аскард Ирийский - 108 000 лет назад - самый старый город на земле, известный
на сегодняшний день, находится на территории России, имеет возраст 108 000
лет и называется Омск.

Раньше он назывался Асгард Ирийский и был столицей
Великой Тартарии – огромной Ведической Империи, существовавшей на Земле сотни
тысяч лет, и занимавшей всю Евразию, Северную Америку и северную часть
Африки.
 
русДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:38 | Сообщение # 683
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Храм - 111 000 лет назадОколо Окунево действительно был когда-то храм. Он был построен примерно 111000 лет тому назад
цивилизацией, которая много позже освоила Индийский полуостров.
Под землей
остались его останки.
В результате постепенного изменения климата
(похолодания) эта цивилизация медленно мигрировала на юг и осела окончательно
там, где теперь Индия и Пакистан.
Летом 1963 года,  в 250 километрах
севернее Омска, в самом центре маленькой деревеньки  Окунево (Муромцевский
район), под Школьной горой, находящейся на крутом берегу реки Тара, местные
ребятишки нашли две зеркально-отполированные плиты светло-серого цвета с
параметрами 100х60х20 сантиметров каждая, являющихся, по-видимому, обломками
какого-то искусственного сооружения. А через 30 лет, в 1993 году, ясновидящая
Ольга Гурбанович “разглядела” глубоко под землей…древний храм.
Прошло еще 7
лет, и в 2000 году под той же Школьной горой, но уже с помощью приборов было
обнаружено какое-то искусственное сооружение, находящееся на 12-метровой
глубине.
Загадки начинаются с названия самой реки Тара, на берегу которой
проводились все эти изыскания. В переводе с древнеиндийского, уже много веков
вышедшего из употребления языка (санскрита) слово “Тара” означает
“спасительница”, по другой версии - “звезда”.
Языковая связь с Индией здесь
не случайна. Открытые в Омской области древнейшие подземные строения каким-то
непостижимым образом связаны с этой великой страной. Индианка Расма, принимавшая
в археологических раскопках непосредственное участие, утверждает, что тысячи лет
назад на берегу реки Тара (тогда такой же полноводной, как нынешний священный
Ганг) стоял огромный храм, развалины которого находятся теперь глубоко под
землей, под деревушкой Окунево, или, как еще называют эти места, под Татарским
Увалом. (Увалы - крутые берега древней реки Тара, сохранившиеся до нашего
времени).
В этом убежден и великий индийский пророк Сатья Саи Баба: "Глубоко
под землей на берегах северной реки Тара скрывается древнейший индийский храм
великого целителя Индии, бога-обезьяны Ханумана." О том же записано в
древне-арийском источнике “Ригведа”.
По одной из версий, на обширной
территории Западной Сибири в незапамятные времена существовала могущественная
праславянская цивилизация с городом, стоявшим на месте слияния Иртыша с
Омью.
 
русДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:46 | Сообщение # 684
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Асгард-Ирийский
Прикрепления: 1513781.jpg(44Kb)
 
ObersДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 12:57 | Сообщение # 685
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (рус)
"Encyclopedia Britannica", 1771-73 г.
Тартария, огромная страна в северной части Асии...


Взагалі то не "тартарія", а звичайна "ТАТАРІЯ" - в англійській транскрипції "Tartaria" читається саме як "Татарія" і ніяк інакше ("AR" читається "А" ). І навпаки : Tataria читаємо Тейтарія. Одже ніякої "тартарії" не існувало і не існує. Більше того - ніякої КРАЇНИ Тартарії-Татарії не існувало й не існує, лише територія, як "дике поле" на інших картах, припустимо.

Бо...Лєвашов рулез, пане Рус? Чи не так? Його вже немає, зате "йогові" марення лишилось і квітують рясним цвітом в ваших головах...

Цитата
"Когда люди предпочитают верить, а не знать - наступает время шарлатанов..."

Левашов и "государство Тартария"
http://www.slovensk.su/msevm/a/vsyako-razno/95--q-q


 
ObersДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 13:03 | Сообщение # 686
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (рус)
Аскард Ирийский - 108 000 лет назад - самый старый город на земле, известный
на сегодняшний день, находится на территории России, имеет возраст 108 000
лет и называется Омск.


...марення...

Цитата (рус)
Раньше он назывался Асгард Ирийский и был столицей
Великой Тартарии – огромной Ведической Империи, существовавшей на Земле сотни
тысяч лет, и занимавшей всю Евразию, Северную Америку и северную часть
Африки.


А от "Британіка" не знає ніякої столиці цієї "самої великої країни світу", немає там нічого про "столицю". А знаєте чому? Бо не існувало такої "імперії", ніколи взагалі, а не лише "сотні тисяч років", лише виключно в хворобливих лєвашовських "ідеях" всєросіянської першородності. Відповідно і столиці н е б у л о, хіба у вас з Лєвашовим в голові ! lol

Цитата (рус)
Храм - 111 000 лет назадОколо Окунево действительно был когда-то храм. Он был построен примерно 111000 лет тому назад
цивилизацией, которая много позже освоила Индийский полуостров.
Под землей
остались его останки.


...дійсно був? Ога-ога... І немає? Чи може розкопали? Ні? Тоді навіщо брехати??? Га? smile

Цитата (рус)
...А через 30 лет, в 1993 году, ясновидящая
Ольга Гурбанович “разглядела” глубоко под землей…древний храм...


мдя...децкий сад!.. )))

рус"когда люди предпочитают верить, а не знать - наступает время шарлатанов..."© - це про вас сказано, шановний. Ви просто боїтесь знань, тому й віддаєте перевагу чужим маренням, примітивно приймаючи їх на віру. Врешті це ваша особиста справа, і я б не звертав на це жодної уваги, але мене засмучує інше, що ви пропагуєте цей маразм, видаючи його за істину, причому зі свої сторони без жодних зусиль, тупо копіпастячи брехню шарлатанів а-ля-"лєвашов" і Ко.


 
ObersДата: Понеділок, 30-Вер-2013, 13:31 | Сообщение # 687
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2897
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата
Россию могут переименовать в Тартарию

В России начали сбор подписей в пользу переименования страны.

Авторы петиции, которую уже подписали почти 3,4 тысячи человек, не желают, чтобы их как-то связывали с украинцами-русинами.
Альтернативное название, предложенное в петиции, — Тартария. Так до 17го века включительно именовали большую географическую область, на территории которой жили племена финно-угров, а теперь находится западная часть России.

«Русины — в Украине. Оттуда они расселилсь по России передав ей культуру и богослужебный язык из которого вырос нынешний русский. Рось — это украинская река», — говорится в петиции, которая размещена на портале Causes.com. Авторы надеются собрать 150 тысяч подписей, чтобы их инициативу рассмотрел российский парламент.

Свое нынешнее название Россия носит на большинстве европейских карт с 18-го века, когда она прекратила платить дань Крымскому Ханству


lol biggrin smile


 
русДата: Вівторок, 01-Жов-2013, 12:47 | Сообщение # 688
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Украинцы праприемники Атлантиды.

Антлань находилась на западе за водной преградой
и т.к. погибло там много наших Предков из-за падения осколков Фатты, а
спасённые ушли на восток, то поселения строили на берегу реки с восточной
стороны, а кладбища, могилы, погосты, курганы за рекой на западной стороне.
После гибели Антлани
выжившие праведные люди Расы Света Чистого переселились на территорию Великой
Страны Та-Кеми (территория современного Египта), что находилась на юге от
Великой Венеи. Там проживали племена с кожей цвета Мрака. Из Древнеегипетских
преданий известно, что эта страна была основана девятью Белыми Богами, четверо
из них пришли с севера, а пятеро с запада из земли, которая погрузилась во
глубину Великих Вод. Самого главного из них египтяне называли Ра, он пришел с
со своими Братьями-Богами из северной земли.
Под Белыми Богами в данном случае скрываются
белокожие Жрецы – посвящённые в Древние Знания, несомненно, были Богами для
негроидного населения Древнего Египта. Греки их называли киммерийцами. Белые
Боги создали государство Египет и передали местному населению шестнадцать тайн:
умение строить жильё и храмы, владение техникой земледелия, животноводство,
орошение, ремесленное искусство, судовождение, военное искусство, музыка,
астрономия, поэзия, медицина, секреты бальзамирования, тайные науки, институт
жречества, институт фараона, использование полезных ископаемых.
Все эти навыки египтяне получили с первых династий. Четыре Рода Расы Великой,
сменяя друг друга, обучали Древней Мудрости новых Жрецов. Знания их были столь
обширны, что позволили быстро организоваться в мощную цивилизацию. Срок
образования государства Египет известен – 12-13 тыс. лет назад.
В “Саньтиях Веды Перуна” говорится о том, как
появились в Древнем Египте Белые люди и о их взаимоотношениях с местным
населением: “Люди с кожей цвета Мрака будут почитать потомков Рода Небесного за
Богов и будут учиться у них многим наукам. Люди из Великой Расы построят новые
Грады и Капища, и научат людей с кожей цвета Мрака выращивать злаки и овощи.
Четыре Рода из Рода Небесного сменяя друг друга, будут обучать Древней Мудрости
новых Жрецов и строить Трираны-Гробницы, в виде Гор Рукотворных,
четырехгранных” (Cаньтия 5, шл. 7).
Кроме того, существует и такое предание: раньше у
Белых народов было принято за правило, спрашивать чужестранцев: с берегов какой
реки прибыли гости, какого Рода-Племени, как звать-величать. А у чернокожих
народов – наоборот, с начала спрашивали, как звать-величать, какого
Рода-Племени, а уже потом с берегов какой реки прибыли гости. И как всегда
получился исторический казус, в виду не знания языка. Пришли потомки Рода
Небесного в Северную Африку, стали строить Грады и Храмы, на берегу Нила. И
пришли к ним местные жители и спросили Вождя: как звать-величать тебя Бог. А
тот понял вопрос так, что его спрашивают, с берегов какой реки они прибыли, и
ответил им – Ра (Ра – др. название реки Волга. Так наименование Великой русской
реки стало именем Верховного Бога Египта.
Позднее, когда отступил ледник, Роды Расы Великой
расселились по рекам Ишим и Тобол. Таким образом, Пятиречье превратилось в
Семиречье. Пятиречье, Беловодье, Семиречье имело и другое, более древнее
название – земля Свята Расы. Земля Свята Расы простиралась от Урала до Великого
океана на Востоке и от Северного океана до Ирийских гор (Монгольского Алтая) и
Индии.
После падения на Землю огромного куска Фатты и
смещения её оси в течение нескольких тысяч лет шел переходный, т. е.
колебательный процесс, при котором после глобального похолодания были локальные
то похолодания, то потепления длительностью по 300-500 лет (это описано в
папирусе Ипувера и книге “Исход” Ветхого Завета). Во время этих потеплений в
Египте наблюдались засухи. Во время одной из этих засух жившие там далеко не на
лучших землях анты двинулись на север, в Европу, к своим сородичам. Они
расселились в бассейне Дуная и среднего Днепра. Вожди Антов брили головы и
носили на голове “оселедец”. Колебания до сих пор имеет место. Ось возвращается
на своё место по принципу “ваньки-встаньки”.
Таким образом, современная Украина (славяне,
живущие “у края”) является правопреемницей государства, которое было на
Атлантиде. Об этом говорят многие факты. Об этом свидетельствует
древнеславянское название Атлантиды – Антлань (земля Антов), поскольку именно
украинское слово “лан” как раз и обозначает пахотную, а в более широком смысле
– благодатную, плодородную землю или землю обитания, поскольку на неплодородных
землях люди не поселялись.
На территории современой Украины проживало четыре
славянских народа: Анты, Росы, Русы, Русины. Позже Росы и Русы породинлись и
стали их называть Малороссами. Русины живут в Прикарпатье и в Закарпатье.
Черное море называлось: Спокойное, потом Русское, сейчас Чёрное. Украинским оно
никогда не было, как пытаются навязать современные украинские историки. Анты
его назвали Спокойным, т.к. после жизни в Атлани оно им показался очень
спокойным. Анты почитали Бога Рода и в честь него они выбривали волосы и
оставляли только на родничке – связь с Родом. Этот хохолок способствовал тому,
что Антов стали называть Хохлами, а хохолок мы знаем по называнию “оселедец”.
Но это не значит, что это казаки. Т.к. “козаче” – это воинское сословие,
охраняющее рубежи большого нашего государства. Козаче – коник зрячий, т.е.
всадник в дозоре. Казаками были не только Анты, но и Малороссы и др. Малороссы
волосы заплетали в “хвост” или косы.
Византийские историки называли восточных славян
антами. В первой половине I тысячелетия н. э. в Юго-Восточной Европе
существовал мощный Антский союз. В дальнейшем восточная часть Антского союза
превратилась в Киевскую Русь, а ее основные земли – в нынешнюю Украину. Кстати,
“Киевская Русь” придумана М. Погодиным, который в своей диссертации “О
происхождении Руси” (1825), также как и господа Г.Байер, позднее Г.Миллер и
А.Шлёцер обосновывал норманнскую теорию возникновения русской
государственности: “придитя и володейте нами”. Русью они считали только
Киевскую и окрестные земли. (Изначально Русь писалась как Р где – буквица
“оук”, дифтонговое “оу”, т.е. Роусь)
На средневековых картах Киевской Руси антами
названы племена, проживающие в лесостепной зоне вдоль 50-й параллели от
Западной Украины до Дона. Время их существования по упоминанию в исторических
источниках – с 375 г. (первое упоминание об антах) по 602 г. (последнее
упоминание об антах) н. э. Но более объективные источники на основе углеродного
анализа так называемых Змиевых валов показывают, что Антский союз существовал,
как минимум, тысячелетие.
Длина Змиевых валов – около 1 000 км (по
некоторым оценкам их длина доходила до 1 500 и даже 2 000 км), которая сравнима
с длиной Великой китайской стены. Глубина валов – 200 м. Строились они со II
века до н. э. по VII век н. э., т. е. целое тысячелетие. Более 600 км валов
проходило по Древлянской земле (опоясывало с юга), остальные – по Полянской
(длина валов в Киевской области равна 800 км). Причем интересная деталь: вначале
валы строились жителями двух земель вроде бы и раздельно (первые валы
расположены всего в 60 километрах от Киева), но методически обе линии валов
продвигались на юг. А это значит, что у них был один хозяин. Более того, валы
строились по единому плану в обоих землях, а с IV века они были состыкованы.
Вал же Фастов-Житомир длиной 120 км вообще был построен прямым, защищая, таким
образом, две земли сразу.
В те времена в Европе бесчинствовали гунны. Царь
гуннов Аттила побеждал императоров Царьграда и Рима, папа римский перед ним с
трудом вымолил пощаду. Остановлен он был только в 451 г. в 200 км от Парижа (в
то время – Лютеции). Гунны покорили десятки царств, но Антский союз тогда так и
не смогли покорить!
Таким образом, первая половина первого
тысячелетия была заполнено борьбой Антского союза против сарматской, готской,
гуннской и аварской агрессии, для чего, собственно говоря, и сооружались Змиевы
валы. Из этого можно также заключить, что племена Антского союза, проживающие в
лесостепной зоне, были оседлыми и миролюбивыми, но всегда боровшимися за свою
независимость.
Только христианизация славян и разделение
Христианской церкви на Православную и Католическую раскололи Антский союз на
две части. Из восточной части после прихода с севера Рюриковичей образовалась
Киевская Русь, а с западной – ряд центральноевропейских славянских государств.
Такие названия стран как Булг-Ария (Болгария), Хунг-Ария (Венгрия) сами за себя
говорят в пользу антско-арийского происхождения. Славянскими же они считаются,
по-видимому, от Право-Славия, которое духовно объединяло как Арийские, так и
Славянские Роды.
У славянских племен на территории Антского союза
были родственные языки, что сохранилось до сих пор. По современным
лингвистическим данным, к украинскому языку наиболее близки белорусский (84%
лексических совпадений), польский (70% лексических совпадений), немного дальше
словацкий и чешский, принадлежащие к одной подгруппе. К русскому языку ближе
всего болгарский (73% совпадений), сербский (66%), несколько меньше хорватский,
македонский и словенский, что составляют вторую подгруппу. В украинском и
русском языках 62% общей лексики (44% морфемно общей и 18% морфемно похожей).
Далее, украинский язык наполовину отличается от
русского по грамматике. Если учесть, что грамматика меняется на 2-5% в
тысячелетие, то на такое изменение нужно от 10 до 25 тысяч лет, что и могло
произойти с единым первичным языком наших Предков, когда их часть переселилась
на Атлантиду. При этом нужно учесть, что уже прошло где-то 2-3 тысячи лет с
того времени, как анты вернулись на территорию нынешней Украины, после чего шло
сближение русского и украинского языков (т. е. обратный процесс). На русском
разговаривали малороссы и Русины. Также русский язык был привнесен в основные
города Киевской Руси Рюриковичами, их дружиной, торговцами и другими
переселенцами с севера. Поэтому он был официальным языком Киевской Руси.
Потом и название страны “Украина” (у края) никак
не вяжется с центральным положением поселенцев в Европе. Скорее всего, название
относится к поселениям славян у края земли, на острове, т. е. в Атлантиде.
Оттуда оно и перекочевало сюда, потеряв свое первичное значение. Тех славян
называли укрaинами, украинцами, от чего и пошло, по-видимому, название
современной страны – Украины.
Доказательств реальности существования Атлантиды
и потопа на сегодня уже столько, что нет никаких сомнений относительно их
реальности. Также большая засуха в Египте, приведшей к миграции населения
зафиксирована древними историками.
Таким образом, на сегодня уже достаточно обоснованно
можно констатировать тот факт, что в Украине значительная часть населения
является потомком населения Атлантиды. По-видимому, и Древние Знания могут
храниться где-то в пределах этой страны. Тогда становится понятным и
значительный интерес к ней Чужеземцев.
У нас много имен и фамилий типа Антон и Антонов.
У греков есть предания, что они воевали с атлантами. Теперь понятно с какими
атлантами, с теми потомками, предки которых покинули Атлань.
Т.к. Анты долго жили на острове в океане –
Антлань – земля Антов (др. греч. Атлантис, современное Атлантида), то почитали
Бога Ния, покровителя морей, океанов (т.е. всей воды), мореходства и
рыболовства. У египтян это Посейдон, от “посей воду”, дон – название воды у
южных народов. ”Из моря Ний выходит в туне” (в белом одеянии, в тунике), Ний в
туне у греков стал Нивтуний (Нептун). Отсюда и Земля (планета) Ния (которую
покровительствует Ний) стала планетой Нептун. Бог Ний оберегает плодородные
земли, на которых жили и живут племена Антов.
Ний всегда изображался с священным трезубцем в
своей правой руке. Трезубцем Ний управлял погодой, ветрами и штормами на море.
По-видимому, трезуб был на гербе Атлантиды. Трезуб – главный элемент герба
Киевской Руси и нынешней Украины. В своей левой руке Он держал морскую
раковину, которую использовал для призыва своих верных помощников – дельфинов,
касаток и китов.
Флаг был перевернутый и символизировал снизу
море, сверху солнце. Сейчас наоборот: снизу поле, сверху небо.
http://newspark.net.ua/nasledie/ukraincy-prapriemniki-atlantidy/
 
русДата: Вівторок, 01-Жов-2013, 12:49 | Сообщение # 689
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (Obers)
Бо не існувало такої "імперії", ніколи взагалі
Тобто Британська енциклопедія бреше? biggrin biggrin biggrin
 
русДата: Вівторок, 01-Жов-2013, 12:51 | Сообщение # 690
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Цитата (Obers)
Чи може розкопали? Ні? Тоді навіщо брехати???
А ви там були?
 
Форум міста Лохвиця » Дозвілля » Спілкування » Великі древні народи卍Зникнувші цивілізації卐Таємниці історії (хто не пам'ятає своє минуле, той не має майбутнього)
Сторінка 46 з 49«12444546474849»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2016