ЛохвицяНеділля, 22-Жов-2017, 14:51
ЛОХВИЦЯ
Вітаю Вас Гость | RSS
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 19 з 37«1217181920213637»
Модератор форуму: Stepan, Бабай, Obers 
Форум міста Лохвиця » Дозвілля » Спілкування » мова і язык (Свои версии)
мова і язык
VantrДата: Середа, 12-Вер-2012, 10:49 | Сообщение # 271
Рядовий
Группа: Пользователи
Сообщений: 2
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline
Не можу добавити пост, перевищення ліміту знаків? Але не добавляється і новою відповіддю... (Оберс)...

Сообщение отредактировал Vantr - Середа, 12-Вер-2012, 12:12
 
ObersДата: Середа, 12-Вер-2012, 11:33 | Сообщение # 272
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Quote (tolik286)
Пишу на русском, чтоб было понятнее людям утратившым способность понимать как молвили предки наши.
На многих форумах идет молва что Украинская мова - это для селюков или свинячий язык.
Но мне здается что язык, - это часть плоти, которя есть и у свиньи во рту.

------
Нет однозначного ответа в происхождении современного слова "Украина".
Привожу свою версию происхождения слов и смысловой нагрузки:
"ра" - утраченное в обиходе, обозначающее солнце.
"рай" - место под солцем где жить хорошо
"край" - та земля, которая понравилась людям (рай), где оселялись люди (пример: "Мій рідний КРАЙ")
"з(из) краю" - за пределами "края", гдето там, за горизонтом.
"окраина" - вокруг "края", на границе "края"
"у(в) краю" , "У краине" - внутри "края" (пример: "Из какого ты КРАЯ")
Так и полуяается что Московиты видят только "Окраину", но Мы то Украинцы, и живем внури "КРАЯ"!!!


Несомненно слова "окраина" и "украина" однокоренные и построены по одинаковому принципу (структура этого слова с точки зрения деления на приставку, корень (КРАЙ - Об.), суффикс и окончание©), как "установка" и "остановка", "ушибиться" и "ошибиться", "у колі" (укр.) и "около" (рус), и т. д. Но они имели изначально разное смысловое наполнение -

Украина – была область, находящаяся у некоторого края государства, а окраина была территория вокруг краёв.© А. А. Зализняк.

"Украина" и "окраина" это однокоренные слова, созданные по сходному принцыпу, имеющие изначальное РАЗНОЕ значение : "окраина" это то, что вне границ, "около" - "украина" то что внутри края, "в коли". Повторю : окраина это то что снаружи, около, во вне, да и собственно ЗАГРАНИЧЬЕ, ЗА РУБЕЖОМ. А Украина - то что в коли, в середине, на рубеже - приграничье, германская "марка", "внутренняя земля" - Inland. Слова "украина" (укр.) и "окраина" (рус.) соотносятся почти точно как "у коло" (укр.) и "около" (рус.) - внутри и снаружи, хотя корень един.

Окраина Руси - это залесье, северо-восток, волго-окское междуречье. Украина Руси - это Переяславщина, "внутрення земля", оплечье Киева перед границей/приграничьем с "диким полем" и той самой "ОКРАИНОЙ", известной нам в старой картографиии (как, собственно, и термин Украина).

ps\ то что справедливо для языка далеко не всегда справедливо для мовы и даже наоборот : лихой-лихий, урод-врода, около-у коли, окраина-украина и т.п.



Додано (12-Вер-2012, 08:52)
---------------------------------------------
Quote
Несомненно слова "окраина" и "украина" однокоренные и построены по одинаковому принципу (структура этого слова с точки зрения деления на приставку, корень (КРАЙ - Об. : праславянское слово *krajь от krojiti прошло в развитии от значения «отрезок» через «предел, сторона, край, рубеж» к «стране (країна), краю (в значении ограниченной земли)». ЕСУМ, Т.3, С.73. ), суффикс и окончание© ), как "установка" и "остановка", "ушибиться" и "ошибиться", "у колі" (укр.) и "около" (рус), и т. д. Но они имели изначально разное смысловое наполнение :

    Украина – была страна, находящаяся у некоторого края государства, а окраина была территория вокруг краёв.© А. А. Зализняк.


В украинском языке есть такие слова как ”країна”, „окраєць”. Країна (как и край) означает страну, а „окраєць” означает отрезаную часть, например „окраєць хліба”. С. Шелухин утверждает, что «Украина» или «Вкраина » это часть земли который „укряно”, „вкраяно” из целого и который после этого сам становится отдельным целым и имеет самостоятельное значение, сам является отдельным миром, отдельную землю, теритрию, со сваоими границами и окраинами. Это понятие относится только к земле.

В украинском народном творчестве часто употребляемый термин „україна” используется именно в понятии земля, край, область владения в определённых границах, не как окраина какой-то земли. Постепенно этот термин стали использовать как имя собственное для территории, на которой жил украинский этнос.©

Quote
Reč Ukrajina je slovenskog porekla i prvobitno je značila ono što danas nazivamo krajem, zemljom, prostorom, krajinom. (Срб.) - Слово Украина является славянского происхождения и первоначально означало то, что мы сегодня называем край, земля, простор, страна. (Рус.)


Quote
Словник української мови
Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КРАЙ1, ю, ч.

1. Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кінець * 1). Він підбіг до краю покрівлі і скочив униз зручно й легко, як кіт (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 399); — Бери, Іване, невід за один край та закидай, — порядкував пан (Панас Мирний, І, 1954, 313); Вона [пустеля] впирається в небо мертвотними жовтими тонами, і, здається, там і є край світу (Михайло Стельмах, І, 1962, 174); Відчувши величезну втому, сідає [Володимир] на край постелі (Олександр Довженко, І, 1958, 112); * Образно. Краєм думки тішив себе: може, то міліція по бандитах стріляла/ (Ігор Муратов, Бук. повість, 1959, 221);
// Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. О. Хведор зареготавсь, наливаючи горілки в чарку, аж горілка перелилась через край (Нечуй-Левицький, І, 1956, 125); А ранок наливає В прозору чашу, що країв не має, Рожевого цілющого вина (Максим Рильський, II, 1960, 121);
// Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця. Тим часом Кирила повели аж на край міста (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 209). Край неба — те саме, що крайнебо 1. Темрява скрізь панувала; зоря ж освітила край неба і до живих завітала (Леся Українка, IV, 1954, 281); Край неба запалав червоною загравою. Сходило сонце (Оксана Іваненко, Тарас, шляхи, 1954, 191).
▲ Передній край, військ. — найближча до супротивника лінія оборони. За кілометр від ожередів., розсипались ракети і не вщухала стрілянина. Там був уже передній край (Олесь Гончар, III, 1959, 215); * Образно. Однією з наук, яка перебуває на передньому краї боротьби за створення матеріально-технічної бази комунізму, є кібернетика (Колгоспник України, 7, 1962, 44).
♦ Бити через край — бурхливо виявлятися (про енергію, почуття тощо). Але нас скоряла сила, Що, неначе водограй, Вирувала в ньому [Андрієві] й била, Як то кажуть, через край (Леонід Первомайський, II, 1958, 80); Бути (опинитися) на краю загибелі див. загибель; Взяти (дати і т. ін.) через край — не дотриматися міри в чомусь; переборщити. Він тепер міркував, чи не дуже взяв через край, говорячи про земських начальників (Володимир Самійленко, II, 1958, 231); Від краю до краю; Із краю в край — на всьому просторі. Плацдарм., забульбився від краю до краю вибухами (Олесь Гончар, III, 1959, 363); Краєм вуха слухати — слухати неуважно, не зосереджено; Краєм вуха чути (почути і т. ін.): а) не повністю, трохи чути; б) між іншим, мимохідь, випадково чути. Хлопчик краєм вуха почув, що командування має намір присвоїти Маслюку звання (Іван Багмут, Щасл. день.., 1951, 159); Краєм ока бачити (побачити, дивитися, помітити і т. ін.): а) не повертаючи обличчя до об'єкта, що знаходиться збоку, бачити його. Глухенький дивився в поле, проте бачив Марину краєм ока (Олесь Гончар, Новели, 1954, 145); б) (тільки док.) побіжно, мигцем побачити, помітити. На базарі краєм ока помітила [Оленка] цілі гори яблук, помідорів, капусти (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 199): На край світу — кудись дуже далеко. Забіг би [сотник] на край світу, та уже шлюбу не розірве (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 217); На краю могили— близько до смерті. Надто довго він писав цей твір, початий ще в дні юних мрій і закінчений вже на краю могили (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 165); На краю світу — в дуже віддаленому, глухому, необжитому місці. Кому спало б на думку шукати живу людину тут, на краю світу? (Олесь Гончар, III, 1959, 110); Піднімати (підняти) край завіси див. завіса1; Привести на край безодні див. безодня; Стояти на краю безодні див. безодня; Через край — понад міру. Горілки не вживав [Кузьма Трохимович] так, щоб через край (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 6); Співай [поете], та тільки щоб не сумно, Бо в вік наш поступу журитись через край І непрактично, й нерозумно (Володимир Самійленко, І, 1957, 185).

2. розм., рідко. Те саме, що шматок. Коли єсть хліба край, то й під вербою рай (Номис, 1864, № 1397); От ми купимо будинок, Добрих коней, поля край (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 244).

3. чому. Закінчення, припинення якоїсь дії, стану. Пора й перестати, бо є кінець сльозам, є край і лементові (Панас Мирний, III, 1954, 19): [Гелен:] Люди не стихії, і лиху й гніву людському є край (Леся Українка, II, 1951, 305); На берегах Сиваша лунає залізний гомін будівництва, прийшов край віковій тиші і дрімоті (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 226);
// кому і без додатка. Закінчення життя; смерть. І зігнувшись під вагою, Хирна шкапа краю жде (Павло Грабовський, І, 1959, 299); — Ти тоді певний був, що мені настав край, бо машина моя вся взялася вогнем (Юрій Яновський, II, 1954, 75);
// у знач. присудк. сл. Усе закінчено. Крик нестримного відчаю вирвався з чиїхось грудей: — Край! Ми — оточені!!! (Олесь Гончар, III, 1959, 141).
♦ Доводити (довести) до краю (рідко краю) див. доводити; Доходити (дійти) [до] краю див. доходити; Класти (покласти) край див. класти і покласти.


4. рідко. Те саме, що країна 1,2. Усіх кличе [Остап]: — Ходім, браття, за край воювати! (Марко Вовчок, І, 1955, 331); Як щирі народу свого громадяни, За край ми повинні гадать! (Павло Грабовський, І, 1959, 83); Славсь і розцвітай, Вільна земле — наш Радянський край! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 84). Рідний край — батьківщина, вітчизна. Давно., в далекім ріднім краю я чула казку (Леся Українка, І, 1951, 457).

5. Місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона. Легенький вітрець подихає з теплого краю (Панас Мирний, II, 1954, 31); Звенигородський повіт — пишний куточок України, край садків (Нечуй-Левицький, II, 1956, 27); Донбас — індустріальний край; Ц тільки мн., у сполуч. з присв. займ. Про місцевість, у якій хтось проживає, з якої хтось походить. Він мав заїхати в ваші краї і казав, що завезе Вам книжки (Володимир Самійленко, II, 1958, 439); / Давид кинувся: — Що, встаєте [дівчата]? — Та ми до Вербівки брали квитки, бо до Ганівки ж дорого. А тут уже свої краї — пішки підемо (Андрій Головко, II, 1957, 9). Екзотичний край див. екзотичний.

6. Велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в РРФСР та Казахській РСР. Алтайський край; Краснодарський край; Цілинний край.
♦ Без кінця-краю; Без кінця й краю див. кінець 1; Без краю: а) який не має видимих меж (у просторі); безмежний. Синь і синь над полями без краю (Володимир Сосюра, І, 1957, 225); б) який безконечно триває; необмежений (у часі). Нудьга без краю, серце гасне (Павло Грабовський, І, 1959, 99); в) безмежно (в просторі). Довкола без краю іскрився під сонцем сніг (Петро Панч, Ерік.., 1950, 99); г) постійно, безперервно. З неба темного невпинно Ллється дощ без краю (Леся Українка, IV, 1954, 96); д) дуже, надзвичайно. — Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю .. без краю (Леся Українка, III, 1952, 584): Знову зустрічі тихі! Й без краю сумні розставання (Максим Рильський, І, 1960, 115); є) у дуже великій кількості. Бачу в тьмі я пожежу руду і знамена червоні без краю (Володимир Сосюра, І, 1957, 194); До [самого] краю: а) цілком, зовсім, гранично. Ніхто не мучив мене так, як один мій шкільний товариш, безвольний до краю (Леся Українка, III, 1952, 687); Вийшовши з-за стовбура могутнього кедра, Глушак зупиняється, до краю зосереджений (Олександр Довженко, І, 1958, 104); б) до межі, після якої продовження дії неможливе: далі нікуди. Доборолась Україна До самого краю (Тарас Шевченко, І, 1951, 335); —Ну, добалакався до краю. Коли вже справника з заробітчанами змішав в одну купу — далі йти нікуди (Андрій Головко, II, 1957, 196); І (та й) край — і все, та й годі. — Що мені люди, я сам собі хазяїн, та й край! (Степан Васильченко, III, 1960, 95); — Та вже з ним як не говорили — затявся і край (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 436); Немає (небуде, не було, не видної т. ін.) краю (кінця-краю, ні кінця ні краю) чому: а) щось дуже далеко простягнулося. Краю плавням не було (Михайло Коцюбинський, І, 1955, 364); Золотисті лани пшениць такі, що їм кінця-краю не видно (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 107); б) щось дуже довго триває. Все йде, все минає — і краю немає... (Тарас Шевченко, І, 1963, 71); Підійшов Осадчий, нахилився до Бачури і прошепотів: Іване Семеновичу, припиняйте позачергові дебати, бо їм не буде ні кінця ні краю (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 175); Непочатий край чого — дуже багато. Як послухати, що він про село розповідає,.. — роботи край непочатий (Андрій Головко, II, 1957, 413).

Том 4, стор. 320.
http://sum.in.ua/s/kraj


Quote
СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» — перекладний укр.-рос. словник. Вид. 1907 — 09 у Києві у 4 томах за ред. Б. Грінченка.

Край, краю, м.

1) Край, конецъ. Суне, суне той кухлик аж на край столу, — поки впав і розбився. Харьк. До краю одежі його приторкнулись. Єв. Мр. VI. 56. Нема краю тихому Дунаю. Мет. 14. Уразив він моє серце в самий край. КС. 1882. X. 37. од краю до краю. Изъ конца въ конецъ. Тому доля запродала од краю до краю, а другому оставила те, де заховають. Шевч. 75.

2) Конецъ, окончаніе. Він отто переговорив та й край, більш нічого й не промовив. Екатер. г. Край уже! більше не хочу сьогодня робити. Харьк. Оце ж моєму наймитуванню край. Полт. до краю. Окончательно. Він і перш був ледащо, а як прийшов з війська, то вже до краю розлайдачився. Подольск. краю, до краю доводити. Оканчивать, приводить къ концу. Треба краю доводити, коли й де вінчати, та й весілля. Шевч. 107. Та доведу вже до краю, доведу — спочину. Шевч. 206.

3) Бортъ (судна). Мнж. 179.

4) Берегъ. На широкім Дунаю, недалеко від краю козак потопає. Гол. І. 115.

5) Сторона. Ой ходімо, товаришу, да на той край помалу. Мет. 85.

6) Край, страна, область. Ой визволи, Боже, нас всіх бідних невольників з тяжкої неволі, з віри бусурменської на ясні зорі, на тихі води, у край веселий. ЗОЮР. І. 214. Тяжко-важко умірати у чужому краю. Шевч. рідний край. Родина, отечество. От і виходили з Запорожжя один за одним гетьмани козацькі... супротив ворогів рідного краю. К. ЧР. 11. Треба рятувати рідний край. Стор. МПр. 57.

7) Кусокъ (хлѣба). Як хліба край, то й під вербою рай. Посл. 8) Употребленное какъ нарѣчіе: а) Очень, крайне. Тут край треба грошей, а їх нема. Волч. у. Мені край треба продати корову, а инчу купити. Волч. у. б) На концѣ, на краю. Довго вони на могилі край села стояли. Макс. А думка край світу на хмарі гуля. Шевч. в) Возлѣ, около, при, надъ. Котору дитину любила-кохала, — край себе не маю. Макс. Наплакала карі очі, край козака стоя. Н. п. Тільки край мого серденька як гадина в'ється. Грин. III. 220. По діброві вітер віє, гуляє по полю, край дороги гне тополю. Шевч. Надибав дівчину край долини. Гол. I. 120. Моя хата край води. Н. п. Ум. краєчок, крайок. З краєчку рожево зорялося од схід сонця. МВ. ІІ. 188.

Том 2, стор. 298.

http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/24503-kraj.html


Словарь української мови 1909 р. (Б. Грінченко)

Україна, -ни, ж.

1) = Країна. Прибудь, прибудь, мій миленький, з україн далеких. Нп. Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак похожає. Нп.
2) Украйна, Малороссія — страна, заселенная украинскимъ народомъ, Так звана по письменські Мала Россія, а по народньому Україна. К. XII. 116. Зажурилась Україна, що нігде прожити: гей витоптала орда кіньми маленькії діти. АД. І. 73. Як із день-години зчинилися великі війни на Україні. АД. II. 3. Та немає лучче, та немає краще, як у нас на Вкраїні: та немає ляха, та немає пана, немає унії. АД. ІІ. 49. Паша дума, наша пісня, не вмре, не загине, — от де, люде, наша слава, слава України. Шевч. 46. Настав инший порядок на Вкраїні, як почали князьки-Русь її оберегати, з неї собі данину брати і своєю, Руською землею її називати. К. (О. 1861. IX. Исторія України. 86). Ум. Українонька, україночка. О. 1862. IX. 109; 1861. IX. 9.

http://hrinchenko.com/slovar....w_point


Украина это народное, местное название :

Вассер де Боплан писал, что подготовил генеральную карту знаменитой провинции ...
которая в просторечии называется Украина [vulgo Ukraina dicta] (так и на знаменитой генеральной карте).

Raczey utar alia phrasi — gentis nomine: Ukraina sive Rus - Назову другой фразой - народным именем: Украина или Русь
Ярослав Лещинский, XVII


Додано (12-Вер-2012, 08:59)
---------------------------------------------
Quote
"в древнерусском языке вообще не было слова "окраина" - было "околица". В современном украинском языке ситуация не изменилась: нет слова "окраина" в принципе - есть "околица" (околыця). Да и в русском иногда слово "околица" существует: например, околица села(сказать "окраина села" нельзя и в русском языке."©





Карта Николаса Вискера 1660 г. Тут Украина обозначена как UKRAINIA и находится там где ей и положенно находиться - среднее поднепровье. Есть здесь и OKRAINA, где-то в Московии.



Тут хорошо видно где находится Окраина Московского царства - регион Московии с названием «Okraina» (на картах России, изданных в Европе с средины ХVII в.) расположен где-то между Рязанью и Азовским морем (на старых картах можно прочитать как «Okraina Dikoia Pole» (окраина (граница) дикого поля)), что к Украине Киевской очевидно не имеет ровно никакого отношения.


Украина на карте...1370 года. Там где ей и положено находиться - среднее поднепровье, киевщина.

Quote
Карта взята из исторического атласа, а именно это - немецкий атлас «Истории Польши», издания 1848 года.

J. LELEWEL, Historischer Atlas von Polen, Leipzig 1847

\ Чистым приобретением оказалось значительное увеличение личных коллекций ученого, которые комплектовались особенно при картографических исследованиях. «Сто двадцать с лишним фолиантов, почти триста томов разного объема, содержащих более десятка тысяч карт, - таковы собранные моими стараниями в течение восьми лет географические коллекции», - отмечал он не без гордости.©\
Quote
Историческая картография - науч. дисциплина, задачей к-рой является составление ист. карт и атласов, разработка методики их создания. Карта - графическое изображение части или всей земной поверхности. Атлас - систематическое собрание карт с пояснительным текстом, издано в виде тома или набора отдельных листов (например, географический атлас, астрономический атлас). Исторические карты могут существовать как отдельные произведения, так и включенные в атласы, приложения в монографиях, в учебниках. Исторические атласы нового времени - собранные копированные старинные исторические карты.


Додано (12-Вер-2012, 09:16)
---------------------------------------------
Quote
УКРАИНА

историч. самоназвание терр. Украинской Советской Социалистической Республики. Назв. "У.", связанное с Переяславской землей, впервые встречается под 1187 в Киевской летописи. В описании историч. событий 1189 летописец называет "У." часть Галицкой земли между pp. Юж. Буг и Серет, под 1213 "У." именуется приграничная терр. Галицко-Волынского княжества в басс. Зап. Буга (в значении: "пограничная терр. родной земли"), в последующие века "У." наз. преим. Среднее Приднепровье.

В период феод. раздробленности, когда Киевская Русь распалась на Сев.-Вост., Юго.-Зап. и Зап. Русь, Юго-Зап. Русь стала носить имя "У.", а народ, обитавший на ее землях, стал называться украинским. В историч. источниках 14 в. появляется и еще одно назв. У. - "Малая Русь", как сначала называлась Галицко-Волынская земля, а позже Приднепровье,
но это название не получило распространения среди народа.

http://dic.academic.ru/dic.nsf....D%D0%90
Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982.


Додано (12-Вер-2012, 09:18)
---------------------------------------------
Quote
Слово Украина впервые в письменном виде встретилось в Ипатьевской летописи (1187г.), и обозначало Переяславское княжество. Некоторые историки утверждают, что это есть подтверждением "окраинной" теории, так как Переяславское княжество граничило со степью. Но это - не доказательство, более того, это как-бы "доказательство" просто банально притянуто "за уши", это тебе любой историк скажет : на то время любое из княжеств (кроме Смоленского) имело внешние границы, то есть любое из княжество граничило либо со степью, либо с дремучими лесами, либо с европейскими странами.



Окраинными на то время были не только ныне украинские земли, но и ныне русские. Но Украиной летописец назвал Переяславское княжество, которое по сути являлось "внутренней империей" Киева (Переяславское княжество служило «оплечьем» Киева от нападений степняков), тот самый INLAND, "страна в земле", о которой я упоминал...

Со второй половины XII в. Переяслав - центр большого удельного княжества, где правили Владимир Мономах, Юрий Долгорукий, Владимир Глебович и др.

Одна из основных причин, по которой никто из серьезных историков не "выводит" название "Украина" от русского словосочетания "у края", - документально зафиксированное время ( 1187 г. ) возникновения слова "Украина". Но могло ли тогда ( до 1187 г.! ) слово "Оукраина" иметь смысл "окраинные земли" в применении к землям, находящимся рядом с Киевом (от Переяслава до Киева - менее 80 км)??? В XII веке, рядом не было ни одного государства, которое могло бы назвать еще могущественную Киевскую Державу термином, соответствующим русскому слову "окраина".

Во времена Российской Империи в «Росписи городов» 1652 г. упоминаются "украинские" города Тула, Кашира (ныне Московская область), Калуга, Коломна(ныне Московская область), Переславль(Ярославская область), Рязанский Ярославец и другие, всего 37 городов. В «Росписи городов» 1674 г.говорится: «Малороссийских городов жители приезжают в Московское государство и в украинные городы».

И что же получается? - древнейшие города московской области вдруг оказываются украинскими (окраинными), а малоросы приезжают из нынешней Украины в какую-то "московскую украину".

Наиболее вероятной (заметь, наиболее вероятной - это кардинально отлично от вашего "железобетона" хесторического (псевдо-исторического), исходя из этого, является версия "INLAND" (в (у) краине, в стране = внутренние земли).

Подобное определение "украинских земель" (внутренней части страны) - встречаются в различных исторических источниках и достаточно часто. Так же слово "украина" часто отождествляется со словом "страна", "государство", "держава", например о столице современной Сербии говорится: "«Бiаград — столичный град тоя украины»" - то есть Биаград - столица той страны. Так же слово "украина" используется как синоним слова территория, область, например: в словаре этимологии русского языка Макса Фасмера южное побережье Кольского полуострова назвается «Украина Терская».

Ни сейчас, ни в древности в "натуральном" ("native") языке народа, испокон веков населявшего эти территории, вообще нет и не было слова "окраина". Русскому "окраина" у нас соответствует слово "околиця" (в русской транслитерации - "околЫця"). Украинское же слово "країна" переводится на русский язык как "страна", а словосочетание "у країні" (сравни с "Україна") переводится как "в стране", "внутри страны"
.


Додано (12-Вер-2012, 09:21)
---------------------------------------------
Quote
На самом деле существует 3 основных версии происхождения слова Украина :

1) Руссоверсия, выводящая "Украину" от окраина. Версия "Украина" = "окраина" возникла в российской историографии и усиленно пропагандируется до сих пор (исключительно российскими историками). В действительности эта версия не имеет под собой оснований и сейчас уже не воспринимается в научных кругах (кроме российских - и то не всех).

Одна из основных причин, по которой никто из серьезных историков не "выводит" название "Украина" от русского словосочетания "у края", - документально зафиксированное время ( 1187 г. ) возникновения слова "Украина". Но могло ли тогда ( до 1187 г.! ) слово "Оукраина" иметь смысл "окраинные земли" в применении к землям, находящимся рядом с Киевом (от Переяслава до Киева - менее 80 км)??? В XII веке, рядом не было ни одного государства, которое могло бы назвать еще могущественную Киевскую Державу термином, соответствующим русскому слову "окраина".

На то время любое из княжеств (кроме Смоленского) имело внешние границы, то есть любое из княжество граничило либо со степью, либо с дремучими лесами, либо с европейскими странами. Окраинными на то время были не только ныне украинские земли, но и ныне русские. Но Украиной летописец назвал Переяславское княжество. ( Так какая же Украина о князе скорбела? http://www.day.kiev.ua/222719 )

Цитата :
Quote
Если вы имеете в виду происхождение названия современного государства Украина, то это не в ru_etymology, то это ua_etymology. Так как украинское понятие понятие «Україна» і «Вкраїна» нельзя отождествлять с его русским «украина», который в русском языке означает окраину (рязанская, псковская). В украинском языке есть такие слова как ”країна”, „окраєць”. Країна (как и край) означает страну, а „окраєць” означает отрезаную часть, например „окраєць хліба”. С. Шелухин утверждает, что «Украина» или «Вкраина » это часть земли который „укряно”, „вкраяно” из целого и который после этого сам становится отдельным целым и имеет самостоятельное значение, сам является отдельным миром, отдельную землю, теритрию, со сваоими границами и окраинами. Это понятие относится только к земле.

В украинском народном творчестве часто употребляемый термин „україна” используется именно в понятии земля, край, область владения в определённых границах, не как окраина какой-то земли. Постепенно этот термин стали использовать как имя собственное для территории, на которой жил украинский этнос.©


2) Теория "Инланд", земля внутри, внутренняя империя (я её сторонник, ведь Переяславское кн. собственно и есть Украина (Оукраина), оплечье Киева, империя в империи). Об этом я писал подробно несколько ранее, не буду повторяться.


Україна - очерчена, виділена границями земля в краї(-ні).Украина - внутренняя земля, т.е. - окраяна(обозначена) границами в большом государстве (очерчена, виділена границями земля в краї(-ні)), INLAND, "страна в земле", внутренняя империя.

3) Украина - приграничье :
Quote
Назва Україна, — єдина тепер назва території, заселеної українським народом, — слов’янського походження й означала первісно »пограниччя«, »окраїну«, »пограничну країну« (індоєвропейський корінь найімовірніший *(s)krei- »відокремлювати, різати«).
Назва України й українців належить генетично (тобто щодо свого виникнення) до того самого типу географічно-етнічних назв, що, напр., назва балтійського племени ґаліндів (= »пограничників«, пор. литовське galas — кінець, край, межа) чи германських маркоманнів ( = »люди з пограниччя«, пор. нім. Mark — кордон, прикордоння). В такому значенні ця назва засвідчена посередньо в чужій іранській формі з VI-VII ст. по Хр. назвою анти (»пограничне плем’я, краяни«), що з історичних, географічних, ономастично-філологічних і інших міркувань тотожна з назвою українців — останнім, крайнім плем’ям тогочасної слов’янщини на південному Сході від сторони іранців.

НАЗВА »УКРАЇНА«
http://litopys.org.ua/rizne/nazva_eu.htm


Немцы о Украх-укранах, интересное совпадение в паре с "анты - пограничники) :

Quote
Мнение немцев о происхождение племени, цитата:

m 6./7.Jahrhundert n.Chr. kommen dann von Osten her die Ukranen- ein slawischer Stamm- und besiedeln das Gebiet beiderseits der Ucker bis zum Oderhaff. Sie errichten in dem weitestgehend menschenleeren Gebiet Siedlungen und Schutzburgen. Von ihnen stammt auch die spatere Bezeichnung "Ukera" oder "Terra Ukera", was Grenzland bedeutet.

примерный перевод:

в 6-7 веке от Рождества Христова украны (славянское племя) - приходят с востока сюда и заселяют область по обе стороны реки Уккер до Oderhaff. Они основывают в этом регионе многочисленные поселения и защитные замки. Им принадлежит также более позднее название "Укера" или "терра Укера", что обозначает пограничную страну.
http://uckermark-erleben.de/land_leute/geschichte/geschichte.php


Quote

Украина : ‛пограничье’ и ‛любая удаленная местность’.

Малоруско-нїмецкий словар. Львів, 1886 = Ruthenisch-Deutsches Wörterbuch. Lemberg, 1886. Т. 2. П—Я / Уложили Є. Желеховский та С. Недїльский. С. 1007.
http://litopys.org.ua/djvu/zheleh_slovnyk.htm


Quote

Етимологічний словник української мови / Опрац. Я. Б. Рудницький. Оттава, 1982. Т. 2. Д—Ь. С. 1075—1076.

Рудницкий пишет, что исконное значние слова на протяжении XII—XVI веков — ‛пограничная земля’ и что лишь в XVII веке это слово стало прилагаться по преимуществу к казачьим землям, чему весьма поспособствовал французский инженер Боплан. Украина означала «границу между азиатским Востоком и цивилизованной Европой».
http://www.litopys.org.ua/djvu/rudnycky_slovnyk.htm




Сообщение отредактировал Obers - Середа, 12-Вер-2012, 16:22
 
VantrДата: Середа, 12-Вер-2012, 11:43 | Сообщение # 273
Рядовий
Группа: Пользователи
Сообщений: 2
Награды: 0
Репутация: 0
Статус: Offline

Quote
В большинстве славянских языков слово краина имеет то же значение что и в украинском - земля, территория. И ваши птицы возвращаюцся в родные края (в родные границы, очерченную границами землю, а не в приграничье, окраину, околицу чего-то, заметь).

И наоборот, ни в современном, ни в стародавнем варианте украинского и даже так называемого древне-русского нет слова "украина" в смысле "окраины", околицы. Зато есть, было и будет слово краина (как и в большинстве славянских, кстати, где оно значит по сути, то что и в украинском - Реч Украјина је словенског порекла и првобитно је значила оно што данас називамо крајем, земљом, простором, срб.).

Quote
Reč Ukrajina je slovenskog porekla i prvobitno je značila ono što danas nazivamo krajem, zemljom, prostorom, krajinom. (Срб.) - Слово Украина является славянского происхождения и первоначально означало то, что мы сегодня называем край, земля, простор, страна. (Рус.)


Quote
Словарь української мови 1909р. (Б. Грінченко)
Україна, -ни, ж.
1) = Країна. Прибудь, прибудь, мій миленький, з україн далеких. Нп. Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак похожає. Нп.
2) Украйна, Малороссія — страна, заселенная украинскимъ народомъ, Так звана по письменські Мала Россія, а по народньому Україна. К. XII. 116. Зажурилась Україна, що нігде прожити: гей витоптала орда кіньми маленькії діти. АД. І. 73. Як із день-години зчинилися великі війни на Україні. АД. II. 3. Та немає лучче, та немає краще, як у нас на Вкраїні: та немає ляха, та немає пана, немає унії. АД. ІІ. 49. Паша дума, наша пісня, не вмре, не загине, — от де, люде, наша слава, слава України. Шевч. 46. Настав инший порядок на Вкраїні, як почали князьки-Русь її оберегати, з неї собі данину брати і своєю, Руською землею її називати. К. (О. 1861. IX. Исторія України. 86). Ум. Українонька, україночка. О. 1862. IX. 109; 1861. IX. 9. [12]
Українонька, -ки, ж. Ум. отъ Україна. [12]
Україночка, -ки, ж.
1) Ум. отъ Україна.
2) Ум. отъ Українка. [12]

Украина-Русь известное обозначение исторических земель собранных в государственное образование Украина. Русь - древнее название Украины. Украина, соответственно , более позднее название Руси (напомню, и то и тдругое название тардиционно именно как обозначение Киевщины и среднего наднепровья).

И в этом нет ничего оригинального : Франция раньше называлась Галией, Испания Иберией, а Россия Московским царством.

Quote
Назва Русь на означення України вживається не тільки в литовсько-руських літописах XIV—XVI ст., але й за козацьких часів, коли назва Україна вже широко прийнялася. Б. Хмельницький хотів визволити ввесь »руський народ по Вислу«, в гадяцькому договорі гетьмана І. Виговського 1658 р. Україну названо »Великим Князівством Руським«. В інструкції гетьмана П. Дорошенка (1670) згадується теж »руський православний український народ«. І чужинці, як, напр., Павло з Алеппо (1654), називають Україну Руссю, а українців русинами або русами, відрізняючи їх усюди від москвинів, яких аж до початків XVIII ст. знали тільки під назвою москвичів, москвинів або москалів, а їхній край під назвою Московія.
В західноукраїнських землях в Австро-Угорщині назва Русь і русин втрималася майже до кінця XIX ст. на означення української території й українського народу (Studium Ruthenum у Львові, Руська Трійця, З’їзд руських учених 1848 р. й ін.).

После восстановления независимости Украины термин Русь-Украина получил широкое распостранение как в научной среде так и в масскультуре.

Quote
1. Филологи утверждают, что в украинском языке нет чередования "у" с "о" в
таком контесте. То есть ставить знак равенства нет оснований.

2. Название "Украина" первоначально возникло для обозначение центральной части
Украины - современные Киевская, Потавская, Черкасская области. В то время это
НЕ БЫЛО окраиной ни по отношению ни к чему (даже по отношению к Новгороду) -
далеко на Юге была Тмутаракань, на западе - Галич.

3. Название "Украина" является самоназванием - так украинцы назвали сами себя.
Соседи не использовали это название. А любой этнос всегда "эгоцентричен" - он
всегда ведет отсчет "от себя". Тоесть окраина - это то, что далеко от нас. "Мы"
всегда в центре универсума. Для "чукчи с края света" - окраиной может быть что
угодно - любая цивилизация, но не Чукотка. Доказателсьва этого есть в фольклоре
каждого народа, у русских - любой центр цивилизация - это всегда - "за
тридевять земель" - то есть "окраина" по отношешению к "нам". Так что "окраина"
может быть названием, самоназванием - никогда.


То что русскоязычные россияне пытаются соображать соответственно своей соображалке и близости понятийных образов их проблемы, но не более.

Цитата :
Quote
Если вы имеете в виду происхождение названия современного государства Украина, то это не в ru_etymology, то это ua_etymology. Так как украинское понятие понятие «Україна» і «Вкраїна» нельзя отождествлять с его русским «украина», который в русском языке означает окраину (рязанская, псковская). В украинском языке есть такие слова как ”країна”, „окраєць”. Країна (как и край) означает страну, а „окраєць” означает отрезаную часть, например „окраєць хліба”. С. Шелухин утверждает, что «Украина» или «Вкраина » это часть земли который „укряно”, „вкраяно” из целого и который после этого сам становится отдельным целым и имеет самостоятельное значение, сам является отдельным миром, отдельную землю, теритрию, со своими границами и окраинами. Это понятие относится только к земле.

В украинском народном творчестве часто употребляемый термин „україна” используется именно в понятии земля, край, область владения в определённых границах, не как окраина какой-то земли. Постепенно этот термин стали использовать как имя собственное для территории, на которой жил украинский этнос.©


Додано (12-Вер-2012, 09:42)
---------------------------------------------
Quote
...Змісту і значіння українського слова “україна” ніяк не можна поясняти змістом і значінням такого-ж по голосові московського слова, як се зробили з поясненням слова “Україна” проф. Грушевський, проф. Лінніченко, Цеглинський, Барвинський, Свєнцицький, В. Шульгин, князь Волконський, Стороженко, Щеглов і багато инших, чим допомогли великому політичному й культурному баламуцтву та шкоді проти національного, культурного, політичного і міжнародового відродження й життя українського народу.

Правдивим і науковим шляхом в сій справі пішов ще в 40-х роках XIX. віку проф. Максимович, який за поясненням українського слова пішов не до польської та московської, а до української мови, з якою українські народні слова звязані органично.

По московськи “україна”, відносившись до землі, значить те-ж саме, що по українськи “окраїна”. В значінні “окраїни” московської землі слово “україна” вживається в московських (напр. в Псковській) літописах, законах, актах. З офіціяльного московського вжитку слово “україна” в змислі “окраїни” Московці стали помалу виводити у себе з 1654 року, з якого часу вони мусіли вживати його в українськім змислі. Вони замінили його у себе українським словом “окраїна”, щоб уникнути плутанини й непорозумінь що до українського народу та його території.

Московське слово “україна” виводять звичайно од “у края” (чого). Земля, яка лежить “у края” якоїсь території — се по московські є “україна” тої території. Але-ж по українські така земля зветься “окраїною”, а ніяк не “україною”. По українськи не можна сказати “у края” чогось, а треба сказати “скраю”, “о край”, “о краї” чогось. Вже через се одно не можна виводити українського слова “україна” од “у края” (порівн. окраєць, окрайка, окрайок).

По українськи “окраїна” і “україна” — се цілком ріжні поняття і походять од ріжних слов зовсім не одного, а ріжного змісту.

Сергій Шелухин.Назва України у стародавніх географів
Сергій Шелухин.Назва України у стародавніх географів

Quote


Сергій Шелухин.Назва України у стародавніх географів
Сергій Шелухин.Назва України у стародавніх географів
http://kievroos.110mb.com/articles/article16.html
Карта басейну Чорного моря, з якою французький купець Мотіель їздив з 1580 року через Україну в Турцію і повернувся к Париж 1582 року. Невідомий автор зробив її раніш 1580 р. Зберігається в Парижі в Національній Бібліотеці. На карті вгорі зліва Україна мав на обидва боки річки Дніпра напис по латині Uckrania — Уккраніа, Україна ...
http://archive.org/details/nazvaukrany00sheluoft


Додано (12-Вер-2012, 09:43)
---------------------------------------------
Епохальний момент. Кінець суперечки через значення слова "оукраина".
http://narodna.pravda.com.ua/history/4f1d2c271d3db/


Сообщение отредактировал Vantr - Середа, 12-Вер-2012, 12:09
 
БабайДата: Середа, 12-Вер-2012, 17:37 | Сообщение # 274
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Матеріал цікавий, підібрано багато, але є й багато повтореннь. Повторення просто нецікаво читати.
А по поводу поста № 270 є кілька приміток.
Пласти слів не відкриваються. А було б дуже цікаво ознайомитися.
І стосовно Рибакова, який знайшов прототип Кия. Він то знайшов, але там згадується ріка Дунай ...
А Київ на Дніпрі. Принаймі я досі так гадав.


Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
ObersДата: Середа, 12-Вер-2012, 18:31 | Сообщение # 275
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Quote (Бабай)
Матеріал цікавий, підібрано багато, але є й багато повтореннь. Повторення просто нецікаво читати.
А по поводу поста № 270 є кілька приміток.
Пласти слів не відкриваються. А було б дуже цікаво ознайомитися.

Повторення - мати навчання ))) Насправді вони можуть бути, бо інформація збиралась поступово в режимі дискусій з ідеологічними супротивниками, відповіді давались різним людям на інших форумах і мені просто забракло часу розібрати їх поступово - тому виклав як є, мушу визнати, даруйте, але одначе "авторське"...

Що саме не відкривається в №270? Я перевірив, там все гаразд. Просто то картинка без активних посилань, а тут http://www.langs.com.ua/publics/KM/Zapozychennia/index.htm гіперпосилання, все має відкриватися.

Додано (12-Вер-2012, 16:31)
---------------------------------------------
Quote (Бабай)
І стосовно Рибакова, який знайшов прототип Кия. Він то знайшов, але там згадується ріка Дунай ...
А Київ на Дніпрі. Принаймі я досі так гадав.


Quote
Повесть временных лет

...Полем же жившемъ особЪ и волод'Ьющемъ роды49 своими, иже и до сее братьЪ бяху поляне, и живяху кождо съ своимъ родомъ и на своихъ м'Ьст'Ьхъ, владЪюще кождо родомъ своимъ.50 ИЗА быша 3 братья: единому имя Кий, а другому Щекъ, а третьему Хоривъ, и38 сестра ихъ Лыбедь. С"Ьдяше51 Кий на горЪ, гд"Ь же ныне увозъ Боричевъ, а Щекъ сЬдяше на гор"Ь, гд"Ь же ныне зовется Щековица, а Хоривъ на третьей гор1>, от него же прозвася Хоревица. И створиша градъ во имя брата своего стар"Ьйшаго, и нарекоша имя ему Киецъ. Бяше около града лЪсъ52 и боръ великъ, и бяху ловяща звЪрь, бяху мужи мудри и смыслени, нарицахуся поляне, от них же есть поляне в Киев"Ь и до сего дне.

Ини же, не сведуще, рекоша, яко Кий есть перевозникъ былъ, у Киева бо бяше перевозъ тогда с оноя стороны Днепра, тЪмь глаголаху: на перевозъ на Киевъ. Аще бо бы перевозникъ Кий, то не бы ходилъ Царюгороду; но се Кий княжаше в родЪ своемь, приходившю ему ко царю, якоже сказають, яко велику честь приялъ от царя, при которомь приходивъ цари. Идущю же ему вспять,53 приде къ Дунаеви, и34 възлюби мЪсто, и сруби градокъ малъ, и38 хотяше сЪсти с родомъ своимъ, и не даша ему ту близь живущии;

еже и донын^ наречють дунайи,и$4 городище Киевець. Киеви же пришедшю въ свой градъ Киевъ, ту животь свой сконча; и55 брать его Щекъ и Хоривъ и сестра их Лыбедь ту скончашася...

http://www.wunderkind-school.ru/liteart....owall=1
СЕ ПОВЪСТИ ВРЕМЯНЬНЫХ ЛЪТ, ОТКУДУ ЕСТЬ ПОШЛА РУСКАЯ ЗЕМЛЯ,11 КТО ВЪ КИЕВЪ НАЧА ПЕРВЪЕ КНЯЖИТИ, И ОТКУДУ РУСКАЯ ЗЕМЛЯ СТАЛА ЕСТЬ


Влаштувавши місто на Дніпрі Кий спорядив військо до Греції і, не дійшовши до неї, закінчив похід на Дунаї, де заснував другу резиденцію. Обране місце припало до душі Кию, але сам він не сподобався місцевим жителям. Не бажаючи війни, поляни покинули недобудоване село, яке ще довго називалося Дунайський Києвець.

Хто ж такий Кий? До літописця дійшло кілька варіантів розповіді про Кия. Кий - простий перевізник. Але якби Кий був простим перевізником, міркує літописець, то навряд чи він їздив до візантійського імператора («царю») в Константинополь (Царгород). А Кий їздив, причому «велику честь прийняв від царя». Повертаючись назад («Ті, що йдуть ... назад»), Кий прийшов до Дунаю, облюбував місце, зрубав «градок малий» Києвець і хотів влаштуватися тут «з родом своїм», але «не даша йому близь лежать» залишитися в Київці, і опір дунайців змусив його повернутися «в свій град Київ», де Кий і помер.

У цьому сказанні укладено зерно історичної істини. Анти дійсно жили і боролися на Дунаї, вели переговори з імператорами, оселялися на території імперії, отримували від імператорів міста або займали їх з боєм, засновували свої поселення («градок малий»). Все, що літописець наводить як оповіді про Кия, могло мати місце в VI-VII ст. Оповідіня це дуже давнє.

З повагою.




Сообщение отредактировал Obers - Середа, 12-Вер-2012, 18:39
 
БабайДата: Середа, 12-Вер-2012, 19:56 | Сообщение # 276
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Дякую, тут відкривається.
З Дунаєм теж зрзуміло.
Щиро дякую.


Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
aaaaДата: Середа, 12-Вер-2012, 21:22 | Сообщение # 277
Генерал-лейтенант
Группа: Пользователи
Сообщений: 569
Награды: 4
Репутация: 1
Статус: Offline
Недавно ро радіо Ера виступала Фарінгой , "Свобода",з її слів , - до 1712 року Нинішня росія величалась Московське Царство. Нинішня територія України називалась Русь .А Пітер 1 за свого царювання перейменував свої володіння в Русь, практично присвоївши , вкравши назву, а традиційні землі стали зватись - малоросся.

"... в каждом из нас живут ангел и демон,и голоса их порй неразличимы".
"Ангел же заставляет нас размышлять о наших поступках, и ему иногда нужны чьи-нибудь уста,чтобы высказатся."
 
ObersДата: Четвер, 13-Вер-2012, 11:02 | Сообщение # 278
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Quote (aaaa)
Недавно ро радіо Ера виступала Фарінгой , "Свобода",з її слів , - до 1712 року Нинішня росія величалась Московське Царство. Нинішня територія України називалась Русь .А Пітер 1 за свого царювання перейменував свої володіння в Русь, практично присвоївши , вкравши назву, а традиційні землі стали зватись - малоросся.


З 15 століття в церковній документації Московського царства вживалася назва назва «Росія» для позначення власної країни, а також східних і південних земель Великого князівства Литовського. Це слово було калькою з грецького слова «Росія» (рос. Ρωσία), яким у середньовічній Візантії позначали Русь з центром у Києві. Паралельно з цим, з останньої чверті 16 століття в титулатурі великих князів московських, за прикладом монархів Литви і Польщі, стали використовувати слово «Русія». У 17 столітті воно було змінене на «Росія» під впливом церковно-книжної традиції. На початку 18 століття, за сприяння українських гуманістів і церковників, таких як Феофан Прокопович, московський цар став іменуватися «імператором Російським», а Московське царство — Російською імперією

Насправді ще в 1613 році в титулі у царя Михайла Федоровича зустрічаємо «Росія», ще з однією "С"

Термін «Росія» остаточно закріплюється Петром Великим - на монетах Петра I ще до прийняття титулу імператора значилося «Цар Петро Олексійович, всієї Росії Повелитель»(вже з двовма "С") і «Московський рубль» на звороті. Офіційний статус терміну «Росія» дійсно надав Петро I, перетворивши країну Російську імперію (1721 р).

А як же ж до недавніх часів Росія називалася? Виявляється ще за часів Петра I самі московці частенько називали Російську державу "Московською". Наприклад, перша російська газета, що видавалася з 1702 року - «Відомості про військових та інших справах, гідних знання і пам'яті, що трапилися в Московській державі і в інших навколишніх країнах»:



Росія - це грецька калька древнього імені Русь. Назва Росія з'явилася не раніше XV ст. під греко-візантійським впливом. Росіяни, як етнонім, штучний "новодєл" XVIII-XIX ст. Народ який населяв ці (московські, "заліські", ісконно великоросійські) території не мав історичної зв'язку з назвою РУСЬ, тому їм було байдуже як їх обізвали. Люди Московії себе взагалі россеянцамі величали, від слова розсіяти: розсіяні серед мордви русини, говорячи гранично умовно.

Але чому ж Росія, а не Русь? Тому як Руссю в Європі називали Україну. А московським попам і царям так хотілося доторкнутися з величчю древньої Русі (до якої, треба визнати, вони мали якесь відношення) - ось і довелося їм Московію переназвати Росією. Як кажуть, щоб в явному плагіаті не звинуватили. Хоча все одно він очевидний.


Russiæ, vulgo Moscovia, pars australis, Edited by Willem and Joan Blaeu, 1645.
«Russia, vulgo Moscovia» - «Руссія, в просторіччі Московія».




Сообщение отредактировал Obers - Четвер, 13-Вер-2012, 11:33
 
ObersДата: Четвер, 13-Вер-2012, 12:11 | Сообщение # 279
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Україна давня (топографічна\географічна) назва землі русинів (Середнє Подніпров'я, Київщина), відоме з письмових джерел щонайменше XII ст. і мінімум з XVІ ст. в картографії. Етнонім відомий з XVI cт. Назва «Україна» з'явилося істотно раніше, ніж назва «Малоросія», причому, випереджає її на кілька століть.

Вассер де Боплан писав, що підготував генеральну карту знаменитої провінції ... яка в просторіччі називається Україна [vulgo Ukraina dicta] (так і на знаменитій генеральній мапі).

Україна це народне, місцева назва :

Raczey utar alia phrasi - gentis nomine: Ukraina sive Rus - Назву інший фразою - народним ім'ям: Україна або Русь
Ярослав Лещинський, XVII

Етнонім «українці» вперше фіксується наприкінці XVI століття і лише в з першої половини ХІХ ст. українська інтелігенція починає використовувати топонімічну назву середнього подніпровья (власне Русь в вузькому історичному значенні слова) назву «українці» як загальноукраїнський етнонім. Фактично до кінця ХІХ поч. ХХ ст. самоназвою був древній етнонім РУСИНИ.


Народонаселение и языки Европы. 1907 г.
East European population and languages - Russian map of 1907
Издание товарищеста А.Ф. Маркса в С-Петербурге (Российская империя, 1907г.)


Российская карта Европы 1907 года, на которой украинцы называются: «малоруссы или русины».

Додано (13-Вер-2012, 09:40)
---------------------------------------------
Quote (Бабай)
Дякую, тут відкривається.
З Дунаєм теж зрзуміло.
Щиро дякую.

Нема за віщо, мені і самому цікаво. )))

Додано (13-Вер-2012, 10:05)
---------------------------------------------


Ось непогана історична (не "істерична"))) статья про еволюцію нашого етноніму (як русини стали українцями) і становлення нашого етносу (поява єдиної самоназви) :

Quote
...раніше всі українці звалися «русинами», а етнонім цей походить саме з Середнього Подніпров’я. Етнонім «русини» — перша самоназва українського народу, який пізніше, з певних причин, змінив самоназву, і до того ж не так уже й давно.

Вперше цей етнонім у збірній формі множини «русь» і в однині «русин» фіксується в «Повісті временних літ» під 911—912 рр. у договорах князя Олега з Візантією. (Такий тип етнонімії зі збірною формою множини взагалі характерний для давньоруської та староукраїнської мови, наприклад, «литва» — «литвин», «чудь» — «чудин», «мордва» — «мордвин» і т. п.)

Походження самої назви «Русь», від якої утворився названий етнонім, дуже дискусійне, заплутане й заслуговує на окремий розгляд. Але, як свідчать мовознавчі дослідження, всі етноніми, як правило, утворюються доволі випадковим шляхом і, виникнувши, швидко втрачають зв’язок із середовищем свого походження (наприклад, франки були відмінним від французів народом, хоча й дали їм свою назву, а болгарами спочатку звалися тюркські кочівники). В давньоруський час етнонім «русь»/«русин» вживався лише стосовно жителів Київського і Переяславського князівств, тобто Русі у вузькому чи власному розумінні.

Решта ж мешканців Давньоруської держави, як це добре видно з літописів, звалися так, тільки зіштовхуючись із представниками чужих держав, оскільки мали власні, земельні етноніми. Вони утворилися після зникнення давніх племінних етносів (полян, волинян, деревлян та ін.) і виникнення в період удільної роздробленості нових етнічних спільнот у межах «земель»-князівств. На території України це «чернігівці», «галичани», «володимирці» («волинці»), невелика спільнота «болохівців», а також «турівці» на нинішньому україно-білоруському прикордонні і «севрюки» на україно-російському.

У кінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. самоназва «русь»/«русин» поширюється на всю територію Південної Русі (в майбутньому України), витісняючи земельні етноніми. Поширення тут етноніма «русь»/«русин» як самоназви всього місцевого населення, що чітко фіксується в літописах (найбільше у Галицько-Волинському), є свідченням завершення українського етногенезу. Адже поява єдиної самоназви, як показують дослідження етнологів, свідчить і про появу етносу.

На теренах Росії приблизно тоді ж утверджується самоназва «русские», яка хоч і подібна до «русь»/«русин», проте утворена за зовсім іншою моделлю...
http://dt.ua/SOCIETY/yak_rusini_stali_ukrayintsyami-43953.html
http://slavs.org.ua/yak-rusini-stali-ukrantsyami
Як русини стали українцями

Додано (13-Вер-2012, 10:11)
---------------------------------------------

Ок. 1907–1915г.
Фотография С.М. Прокудина-Горского.


Группа девушек и замужних женщин в праздничных нарядах. Украинцы. Полтавская губ. Конец XIX - начало XX в.


Украинский кобзарь Кравченко из Полтавской губернии и Демченко из под Харькова. Календарь 1910г.


Работа в поле. Полтава. Календарь 1910 г.


Работа в поле. Полтава. Календарь 1910 г.


Село Зиньцы близ Полтавы. Календарь 1910г.

Село Шишаки. Миргородщина. Календарь 1910г.

Украинская хата. Полтавская губ. Календарь 1910г.


Группа юношей в чумарках. Полтавщина. Начало XX века.


Женщина в повседневной одежде. Полтавская обл. ЦЭЛУХП УССР. Вторая половина ХХ века.


Полтавская губерния. Плахты, гардины и коврик из учебно-ткацкой мастерской Миргородского Уездного Земства Полтавской губ., в с. Олефировке. Олефировская ткачиха в местном костюме со старинным шелковым фартуком, затканным серебром, в черной корсетке и монистах. Начало XX века.


Полтавская губерния. Мастерская Решетиловского пункта. На широком станке три ткачихи работают «переборную» скатерть. Начало XX века.



Прикрепления: 5744283.jpg(371Kb)




Сообщение отредактировал Obers - Четвер, 13-Вер-2012, 12:06
 
ObersДата: Четвер, 13-Вер-2012, 16:11 | Сообщение # 280
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Quote (рус)
...Зараз, я раніше наводив приклад, слово ВЄДЬМА вживається тільки в негативі. Чія це подача, яких офіційних чи прорелігійних істориків чи мовознавців? У старовірів ВЄДЬМА це ВЄДОМА мати, тобто мати яка Вєдає, яка народила 12 дітей. Звідси слово невеста (яка не отримала весті і вєста, слово нами не вживане). Що ж тут поганого в цьому слові і чому перекрутили це слово попи....


Молодая девушка , не получающая вести от жениха - НЕВЕСТА, получившая весть - ВЕСТА. Женщина, родившая ребёнка - ВЕДЬМА (ведущая мать), значит МУДРАЯ. © Михаил Задорнов.

Ве́дьма укр. вiдьма "ведьма; ночная бабочка", блр. ве́дзьма, чеш. vědma, польск. wiedźma "ведьма, колдунья". Как и кашуб. wieszcz "упырь, вампир", связано с праслав. *vědě "я знаю" (см. ве́дать, ведь), др.-русск. вѣдь "колдовство, ведовство, знание", см. Брюкнер, "Slavia", 13, 280; Mi. EW 390 и сл.; Траутман, BSW 338; Младенов 59. © Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973

Интересна мысль слависта 19-го века П.А.Лавровского. Он указывает в своём труде "Коренное значение в названиях родства у славян" происхождение слова невеста от санскритского глагола vic (входить, вступать) в сложной форме nevic (жениться). То есть, по его мнению, "основное значение невесты есть вошедшая (в чужой дом?) или введённая; другими словами, невеста есть молодая жена, только что вступившая в брак." И закрепляет эту мысль тем, что в семье до сих пор сохранилось невестка (жена сына, брата, шурина)

  • "Главные действующие лица в акте брака, очевидно, суть невеста и жених. Понятия, соединяемые с этими названиями в настоящее время у славян, едва ли мыслимы и a priori для древнейшей поры, когда получили выражающие их речения свое образование"http://urss.ru/cgi-bin/db.pl?lang=Ru&blang=ru&page=Book&id=25067 Лавровский П.А., Коренное значение в названиях родства у славян.

Quote
Лавровский Петр Алексеевич
(1827-1886)

Один из виднейших славистов XIX века, исследователь истории славянских языков и культуры славянских народов, член-корреспондент Императорской академии наук и югославянской академии наук и искусств, был первым ректором Варшавского университета. Автор работ: "О языке северных русских летописей"(1852), "Исследование о летописи якимовской"(1856), "О русском полногласии"(1858), "Замечания об этнологических особенностях старинного языка польского" (1858) и др.

Книга "Коренное значение в названиях родства у славян"(1867) в течение довольно долгого времени оставалась единственным и уникальным источником сведений о славянских терминах родства. Здесь впервые в науке было дано наиболее полное и систематическое их описание по строгим научным методам и воплощена одна из ранних и наиболее успешных попыток раскрытия истории значений слов и установления ее связи с историей народов.

http://urss.ru/cgi-bin/db.pl?lang=Ru&blang=ru&page=Book&id=25067


http://gbooks.archeologia.ru/Lib_1_12.htm тут її можна скачати, якщо цікаво...

Додано (13-Вер-2012, 14:01)
---------------------------------------------
Quote (рус)
Дякую за пораду. А Вам би радив почитати й як для Вас "непрофесійних" Левашова чи Чудінова.

Ви мабуть також невірно мене зрозуміли, як і я раніше пана Бабая - читати потрібно різну літературу і різних авторів, різні погляди мають цінність, як академічної науки, так і незвичні, нетрадиційні скажімо, особливо коли вони тотально обґрунтовані.

ps\
Quote (рус)
оскільки ми спілкуємося на українській мові, яка є уламком мови русів


Добре хоч не сказали "уламком мови російської"... smile

рус, а давайте все таки переберемось в мовний розділ?




Сообщение отредактировал Obers - Четвер, 13-Вер-2012, 18:07
 
БабайДата: Четвер, 13-Вер-2012, 18:10 | Сообщение # 281
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 3895
Награды: 5
Репутация: 1
Статус: Offline
Пане Obers, перепрошую, але я дозволив собі перемістити Ваше повідомлення в цю тему.

Умное выражение лица, еще не признак ума !
цитата из фильма.
 
ObersДата: П'ятниця, 14-Вер-2012, 19:27 | Сообщение # 282
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
Quote (Бабай)
Пане Obers, перепрошую, але я дозволив собі перемістити Ваше повідомлення в цю тему.

Тут йому місце.

Додано (14-Вер-2012, 17:00)
---------------------------------------------
Декілька "мовних" статей які, на мій погляд, заслуговують на увагу.

Quote
...1883 р. дискусія про автохтонність українців та української мови в Києві і на всій Наддніпрянщині спалахнула між російським академіком О. І. Соболевським та українським філологом П. Г. Житецьким. Соболевський виступив на засіданні Історичного товариства Нестора-лі-тописця 20 листопада 1883 р. із доповіддю «Как говорили в Киеве в ХІV и XV веках». Дослідник дійшов антинаукового висновку про належність київського говору не до української, а до російської мови, що нібито підтверджувало погодін-ську гіпотезу. Неслушність такого твердження Житецький аргументовано довів на цьому ж засіданні товариства, а на наступному виголосив доповідь «По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в ХІV и XV веках», де переконливо доводив, що у старокиївських писемних пам'ятках спостерігається чимало мовних рис, характерних для галицької писемності, що в Давньому Києві і в Галичині «панував звуковий тип одного й того ж наріччя». П. Г. Житецького підтримали В. Б. Антонович, М. П. Дашкевич та інші вчені [4]...
http://www.personal.in.ua/article.php?ida=393
Ґенеза української мови у гіпотезах та концепціях мовознавців ХІХ–ХХ століть (початок)
Світлана ХВАТКОВА, Галина ОНУФРІЄНКО


Додано (14-Вер-2012, 17:00)
---------------------------------------------
Quote
Проблемою походження української мови дослідники цікавляться вже майже двісті років. На певних історичних етапах ця проблема не раз перетворювалася із суто наукової в політичну. Особливо гострого політичного забарвлення вона набула в наш час важкого й болісного процесу творення української держави після багатовікового колоніального становища нашого народу в різних імперіях. Імперське мислення, як відомо, дуже живуче, і деякі його апологети нині з усіх сил намагаються перешкодити утвердженню української мови як державної, довести її нібито неспроможність виконувати державницькі функції і для цього вдаються до фальсифікації проблеми її походження. Зокрема, вони знову проголошують українську мову «російсько-польським діалектом», тобто російською мовою, зіпсованою польськими впливами після розпаду Київської Русі.

Цю тезу вперше висунув М. Ломоносов. Ще в середині XVIII ст. він у своїх філологічних працях двічі констатував, що «малороссийский диалект» через сусідство з поляками та через те, що вони тривалий час панували над Західною Україною, змішався з польською мовою і від того «зіпсувався». Цю тезу підхопили й деякі інші російські діячі — політики, історики та філологи, і на початку XIX ст. вона вже сприймалася як незаперечна істина.

Зокрема, шовіністично настроєний історик російської літератури М. Греч писав: «Малорусское наречие родилось и усилилось от долговременного владычества поляков в юго-западной России, и может даже назваться областным польским» 60. Його підтримали й перелякані царські чиновники після польського повстання 1830 р., коли їм скрізь стала увижатися «рука Варшави» та «происки ляхов».

Антинаукового погляду на українську мову як на наріччя польської мови, що нібито утворилося після розпаду Київської Русі внаслідок змішування московської мови з польською, дотримувалися в першій половині XIX ст. навіть деякі московські філологи, з якими полемізував М. Максимович. Ця ідея особливо посилилася в російських правлячих колах і реакційних газетах під час національно-визвольного повстання 1863-1864 рр. у Польщі, Литві й Білорусі проти царизму.

Не випадково тодішній міністр внутрішніх справ царської Росії П. Валуєв у своєму відомому циркулярі від 18 липня 1863 р. про заборону друкування книжок українською мовою в Російській імперії, посилаючись на думку анонімних малоросійських українофобів (свабоде_слива перевед - Об.), відзначив, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши; ...общерусский язык... так же понятен для малороссов, как и для великороссиян и даже гораздо понятнее, чем теперь сочиняемый для них некоторыми малороссиянами и в особенности поляками так называемый украинский язык».
http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt11.htm
Живуча помилка Ломоносова
Григорій Петрович ПІВТОРАК
ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ
Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски»

http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm


Додано (14-Вер-2012, 17:04)
---------------------------------------------
Quote
...В истории украинского языка было немало драматичных моментов: он не раз официально запрещался, ставился «под сомнение», лукаво выдавливался из различных сфер обихода царской (в ХIХ ст.), или же советской (в ХХ ст.) властью ради «общерусского языка»... Причем каждый раз проблемы лингвистические приобретали остро политический характер. Украинский язык объявлялся результатом польской (или австрийской) интриги; попытки отстоять его права отождествлялись с сепаратизмом и национализмом; отказы украинцев от родного языка всячески поощрялись...

Перелистаем несколько страниц этой печальной летоп
иси, знать которую следует каждому в Украине сущему...

...БУНТ КОСТОМАРОВА

Собственно, не так бунт, как просьба. В конце июля того же 1863 г. профессор истории Николай Костомаров обратился к министру Валуеву с письмом, в котором жаловался на то, что его лишают возможности публично высказаться в свою защиту. Газета «Московские новости», известная своей шовинистической агрессивностью, заподозрила историка в солидарности с польскими мятежниками. А все из-за намерения Костомарова издавать книги научного характера — на украинском языке! Том самом, который и языком не является и который самим украинцам, сказано, «без надобности»...

Ответить же своим оппонентам со страниц тех же «Московских ведомостей» Николаю Ивановичу редакция не считала нужным. Вот он и взялся напомнить П. Валуеву о свободе слова, о зафиксированном в цензурных постановлениях «праве (обличенного) печатать свое оправдание в том же издании» — с тем, чтобы министр вмешался... обязал редакцию...

Но Костомаров просил министра не только, чтобы тот посодействовал публикации его опровержения. Он пытался взять под защиту и само украинское книгопечатание, убедить Валуева, что когда в свет выходит научная книга на украинском языке, то в этом совсем не обязательно искать злой умысел «лиц польской национальности»...

Письмо Костомарова, написанное якобы по частному поводу, приобретает неожиданный характер: в заключительной его части автор, бывший кирилло-мефодиевец, выступает как адвокат украинства! «Нет такого постановления, которое бы лишало возможности невинную по мыслям книгу явиться в печати единственно потому, что она написана на том или ином языке или наречии, — убеждает Костомаров министра. — Умоляю Ваше Высокопревосходительство отстранить от вопроса об издании книг научного содержания на малорусском языке бездоказательные и крайне оскорбительные для всех, имеющих честь принадлежать к малорусскому племени (курсив мой — В.П. ), подозрения в солидарности с какими-либо вредными замыслами святого дела народного образования... »
http://www.day.kiev.ua/69126
Секреты валуевского циркуляра 1863 года
Владимир ПАНЧЕНКО, доктор филологических наук, профессор Национального университета «Киево-Могилянская академия»


Додано (14-Вер-2012, 17:05)
---------------------------------------------
Звідки взялася російська мова?
http://www.unian.ua/news/238061-zvidki-vzyalasya-rosiyska-mova.html

Звідки в Києві взялася українська мова?
http://www.unian.ua/news....va.html

Додано (14-Вер-2012, 17:05)
---------------------------------------------
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! - та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав - нема мелодій...
.

http://www.youtube.com/watch?v=0dung7I6xPY

Додано (14-Вер-2012, 17:06)
---------------------------------------------
Quote
Переходь на українську! /уривки з книги/

Уривки з книжки-порадника щодо того, як подолати психологічний бар'єр в переході у спілкуванні з російської мови на українську. Брошуру презентовано в Дніпропетровську під час акції громадського руху "Не будь байдужим!"

"Українська - це мова землі, якою ходять українці. Споконвічно майже у всій Україні розмовляли українською /…/

У великих містах - після приєднання України до Росії - російська мова як панівна витіснила українську з широкого вжитку. Нові міста, які будувалися Російською імперією, також ставали російськомовними. Покоління за поколінням українці мали обирати між невизнаною мовою батьків та офіційною мовою імперії. Тому в Україні склалася цікава ситуація - мешканці великих міст розмовляють російською, а навколишніх сіл і містечок - українською. Чому? Бо в селах та невеликих містах, які менше стикалися з офіційною владою, наче законсервувалася культура цієї землі. Землі, яка була серцем першого державного об'єднання Східної Європи - Київської Русі.

Чому б російській не надати статусу другої державної?

Надання російській мові статусу державної, як би логічно воно не виглядало, може призвести до роз'єднання України. Воно породить ментальне двовладдя, чітко розмежує країну на два табори.

Яскравий приклад - Канада, де після введення в 1969 р. французької як другої державної Квебек не лише не передумав від'єднуватися від Канади, а навпаки - сепаратистські настрої там посилились. Так, за незалежність Квебеку на виборах у 1980 році виступило близько третини його мешканців, а в 1996 р. - вже майже половина квебекців. Сьогодні відокремлення Квебеку - один з варіантів розвитку, який офіційно визнає влада Канади.

У Бельгії, де сьогодні дві головні державні мови - нідерландська (фламандська, 55 % населення) та французька (33 wacko - країна чітко поділена на два табори, два світи. Бельгія розділена на автономії, в кожній з яких офіційною визнається лише її мова. Розподіл за мовною ознакою відбувається у всіх сферах життя. Так, наприклад, нідерландсько мовні бельгійці часто не купують товарів, вироблених франкомовними, а останні воліють купувати продукцію з Франції, ніж платити своїм іншомовним співвітчизникам. Але мовні кризи виникають там і сьогодні.

У Швейцарії, де також кілька державних мов - німецька, італійська, французька та ретороманська - так само немає єдиної нації. Швейцарія - це економічний союз різних народів, яких об'єднало те, що вони разом живуть у горах ізольовано від своїх націй. Може, й Україні треба так само стати країною з кількох частин, із кількома мовами, як Швейцарія чи Бельгія, та пишатися цим? На нашу думку, це неправильно. Адже ці країни є об'єднанням різних але майже однакових за чисельністю народів. В Україні саме українці становлять більшість - 78 %, вони є дітьми цієї землі.

А як щодо прикладу Фінляндії, яка колись була частиною Швеції, але зробила шведську мову державною? Двомовній Фінляндії розкол не загрожує тому, що там фактично панує одна мова - фінська. Нею розмовляє 95 % населення. Лише 5 % фінів - шведськомовні.

Розкіш зберегти свою мову випадає далеко не кожній країні. З такою складною історією, як Україна. Наприклад, Ірландія, після століть залежності від Англії, з часу отримання незалежності в 1922 р. так і не змогла відродити свою мову у повсякденному спілкуванні. Проте влада Ірландії, вперто продовжує боротися за неї - з 2007 р. Ірландська стала 23-ю офіційною мовою ЄС. Цікаво, що в долі Ірландії та України є багато схожого - обидві були включені до складу імперій у XVII ст., в Ірландії також був свій голодомор у 1840 р., з якого почалася активна фаза повної англізації країни.
http://spetskor.dp.ua/art_730.php


Додано (14-Вер-2012, 17:14)
---------------------------------------------
Quote
...“Описание Харьковского наместничества”, составленное, ВНИМАНИЕ!, в 18 веке ЛИЧНО для императрицы Екатерины ІІ, и по ее “указному дозволению” напечатанное в 1788 году. Оно переиздано в 1991 году издательством “Наукова думка” в Киеве. Читаем на стр. 18-19:

“Сие роковое отделение Южныя от Северные или Великия России преобразило навсегда оныя жители так, что из того явилась как будто бы иноплеменная какая нация; от сего произошел малороссийский, украинский диалект, как удельный язык славенскаго племени. ...Жители Южной России, отлученные одни от других разстоянием мест, инородным владением, различным чиноправлением, гражданскими обычаями, речью, некоторые и религиею (униею), обращают на себя взор зрителя, не без знания примечающего. Когда они собираются для поклонения в Киев с востока, от Волги и Дону, с запада, из Галиции и Лодомерии и ближе к Киеву лежащих мест, взирают один на другого не как на иноязычного, но на будто однородца, однако много отчужденного в словах и поступках, что для обеих сторон показывается странным явлением: но вообще все сии рассеянные одноземцы и доныне сохраняют сыновнее почтение к матери древних своих жилищ, граду Киеву.

Как видим, лично Екатерина ІІ свидетельствует: во-первых, жители “Южныя России” представляют отдельную нацию с собственным украинским языком как “удельным славянским языком”, а во-вторых, вся Украина (“Южная Россия”), включая Галичину, есть единая страна с единым народом...

Кто тебя выдумал, украинский язык?
Игорь РАССОХА.
http://glavnoe.ua/articles/a2282


Додано (14-Вер-2012, 17:14)
---------------------------------------------
Quote
Украинцы: откуда мы и наш язык

Происхождение украинского и русского языков: мифы и историческая правда


Григорий ПИВТОРАК, академик НАН Украины, доктор филологических наук, профессор, заведующий Отделом общеславистической проблематики и восточнославянских языков Института языковедения им. А. Потебни НАН Украины
http://www.day.kiev.ua/210261


Додано (14-Вер-2012, 17:15)
---------------------------------------------
Quote
Чим українська мова багатша за російську?
http://forum.korrespondent.net/read.php?2,67450
http://ukrlife.org/main/prosvita/r0.htm

Quote
Чи справді російський язик богоугодний, а українська мова ні?
http://narodna.pravda.com.ua/history/48bd86beb64f0/


Додано (14-Вер-2012, 17:27)
---------------------------------------------


smile




Сообщение отредактировал Obers - Вівторок, 18-Вер-2012, 12:06
 
русДата: П'ятниця, 14-Вер-2012, 19:36 | Сообщение # 283
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Як приклад нашої древньої мови то можна почути читання Велесової книги в Акі 7-3 14 хвилина фільма "Игры Богов" С. Стрижака. Своїми вухами послухайте здравомислячі українці чи росіяни і зробіть висновки на яку більше мову була схожа наша мова раніше 2тис. років тому. На мій погляд той хто знає російську і українську мову то зрозуміє більшість слів, а хто обділений знаннями однієї із мов то . . . .
 
ObersДата: Понеділок, 17-Вер-2012, 21:17 | Сообщение # 284
Генераліссімус
Группа: Модераторы
Сообщений: 2907
Награды: 10
Репутация: 5
Статус: Offline
рус, не мав протягом вихідних доступу до компутера, а сьогодні мав, але обмаль вільного часу. Завтра прокоментую побачене й почуте, якщо все буде гаразд.

З повагою.

Додано (17-Вер-2012, 19:14)
---------------------------------------------
Неизвестен этнический состав Киева времен киевской Руси.
Неизвестно, как выглядили киевские славяне - были они
блондинами или черноволосыми, как армяне
.© Yanushevich

Страницей назад мы узнали, что средневековые киевляне и современные украинцы имеют антропологическое сходство, доказывающее популяционную преемственность населения данной территории (Древніе кіевляне по ихъ черепамъ и могиламъ /Древние киевляне по их черепам и могилам, Богдановъ А.П., 1879).

Теперь рассмотрим этот же вопрос касательно украинцев в общем, а не только киевлян. Как мы увидим картина всё та же - популяционная преемственность с средневековым населением характерна и для украинцев в общем (в отличии от русских и беларусов, увы...):

Quote
...В облике средневековых восточных славян достаточно отчётливо проступают особенности субстрата (Алексеева, 1971). Так, например, вятичи и северо-восточные кривичи в антропологическом отношении могут рассматриваться как ославяненное узколицее восточнофинское население Волго-Окского междуречья; финский же субстрат, но в широколицем варианте, проявляется в словенах новгородских; поляне по сути дела представляют собой непосредственных потомков черняховцев; балтийский субстрат получил отражение в группах радимичей и дреговичей. Участие всех этих племён в сложении восточнославянских народов бесспорно, следовательно, бесспорно и проявление в последних дославянского субстрата.
Сопоставление средневекового и современного восточнославянского населения по характеру эпохальных изменений выявляет преемственность населения на одних территориях и смену на других. Преемственность обнаружена для следующих этнических и территориальных групп: белорусы – дреговичи, радимичи, западные кривичи; украинцы – тиверцы, уличи, древляне, волыняне, поляне; русские Десно-Сейминского треугольника – северяне, русские верховьев Днепра и Волги, бассейна Оки и Псковско-Ильменкого поозерья – западные кривичи и словене новгородские.
В отношении Волго-Окского бассейна обнаруживается изменение антропологического состава по сравнению со средневековьем за счёт прилива славянского населения из северо-западных областей, по-видимому в эпоху позднего средневековья.

Контакты с финно-угорским населением в современную эпоху заметны на севере Восточной Европы и в Среднем Поволжье.

Перенося данные, полученные для современного населения тех областей, где намечается преемственность, в глубь времён, можно более или менее определённо утверждать, что средневековые восточные славяне относились к разным ветвям европеоидной расы. Словене новгородские, западные кривичи, радимичи, дреговичи, и, возможно, волыняне – к кругу северных европеоидов, древляне, тиверцы, уличи и поляне – к кругу южных.

Как же в общих чертах рисуется генезис русских, белорусов и украинцев?

Расселение славян в Восточную Европу осуществлялось из Центральной Европы. Здесь были представлены долихокраные, относительно широколицые южные формы. Первые больше проявляются в племенах, связанных с генезисом белорусов и русских, вторые – украинцев. По мере своего продвижения они включали в свой состав аборигенное финно-, балто- и ираноязычное население. В юго-восточных районах расселения славяне вступили в контакт и с кочевническими тюркоязычными группами. Антропологический состав восточных славян эпохи средневековья в большей мере отражает участие местных групп, нежели в последующие века. По-видимому, некоторые славянские группы средневековья, например вятичи и восточные кривичи, представляли собой не столько славян, сколько ассимилированное славянами финское население. Примерно то же можно сказать и в отношении полян, которых есть основание рассматривать как ассимилированных черняховцев.

В последующие века наблюдается прилив славянского населения, в какой-то мере нивелирующий антропологические различия между отдельными восточнославянскими группами. Однако и антропологическая неоднородность субстрата, и некоторые различия в исходных формах, и специфика этнической истории не могли не отразиться на физическом облике восточнославянских народов.

Русские в настоящее время оказываются более или менее гомогенным в антропологическом отношении народом, генетически связанным с северо-западным и западным населением, и впитавшим в себя черты местного финно-угорского субстрата.

Выделяемые в нём антропологические варианты, кроме контактных зон, по-видимому, связаны с величиной круга брачных связей, а не с различными генетическими истоками.

Что касается финно-угорского субстрата в восточных славянах, то в средневековье он проявляется у вятичей и северо-восточных кривичей – племён, принимавших участие в сложении русского народа. Вятичи, отражая черты финно-угорского населения Восточно-Европейской равнины, через дьяконцев восходят к неолитическому населению этой территории, известному по единичным, правда, грацильным, европеоидным черепам из Володарской и Панфиловской стоянок.

Северо-восточные кривичи обнаруживают особенности, характерные для неолитического населения культуры ямочно-гребенчатой керамики лесной полосы Восточной Европы. Черты финно-угорского субстрата прослеживаются в антропологическом облике русского народа, но удельный вес их в современном населении меньше, чем в эпоху средневековья. Это объясняется распространением славянского населения с западных и северо-западных территорий, по-видимому в эпоху позднего средневековья.

Украинцы, будучи связаны в своём генезисе со средневековыми тиверцами, уличами и древлянами, включили в свой антропологический состав черты среднеевропейского субстрата – относительно широколицего, мезокранного, известного по неолитическим племенам культуры колоколовидных кубков и населению l тыс. до н. э. левобережья Дуная.

В то же время, учитывая их антропологическое сходство с полянами, можно сделать заключение, что в сложении физического облика украинского народа принимали участие, наряду с о славянскими элементами, элементы дославянского субстрата, по-видимому ираноязычного. Как уже было отмечено, поляне представляют собой непосредственных потомков черняховцев, которые, в свою очередь, обнаруживают антропологическую преемственность со скифами лесной полосы (Алексеева, 1971).

Белорусы, судя по сходству их физического облика с дреговичами, радимичами и полоцкими кривичами, формировались на базе той ветви славянских племён, которая связана с северной частью славянской прародины. В то же время территориальная дифференциация антропологического состава белорусов допускает предположение об участии в их генезисе балтов, с одной стороны, и восточнославянских племён более южных территорий, в частности Волыни, с другой.

http://rugiland.narod2.ru/slavyan....deniya_
Т. И. Алексеева

Антропологический состав восточнославянских народов и проблема их происхождения
в отличие от уверенного однозначного решения по отношению к русским возможно половинчатое.

Предки белорусов издавна соприкаса­лись с балтами, а монголоидная примесь в составе восточных балтов - факт, мы в этом убедились. Правда, она сама пришла к балтам, по-видимому, через финнов, но непосредственно к белорусам могла перейти и от балтов

http://roksalan.narod.ru/vikingi.htm
В.П.Алексеев В поисках предков. Антропология и история
«Советская Россия», М., 1972


Додано (17-Вер-2012, 19:17)
---------------------------------------------
Quote
...Вален­тин Васильевич Седов, один из немногих археологов, профес­сионально владеющий палеоантропологической методикой, посвятил превосходное исследование выявлению антропологи­ческих различий этих двух групп и получил вполне определен­ный, четкий и ясный, не вызывающий сомнений итог - средне­вековые финны отличались от славян более широким, низким и плоским лицом, более плоским носом, то есть так же, как современные русские в свою очередь отличаются от славян. Построим их в один ряд по развитию монголоидных черт - максимум падает на средневековых финнов, минимум падает на современных русских, посередине находятся средневековые славяне. Построим их в один ряд по ширине и высоте лица - минимум высоты лица и максимум его ширины падает на средневековых финнов, максимум высоты и минимум ширины падает на современных русских, посередине находятся средне­вековые славяне. Они находятся посередине оба раза - это легко объяснить, если допустить, что средневековые славяне - это ославяненные финны, уже новый народ то языку и куль­туре, но стойко сохраняющий свой физический тип, роднящий его с местным населением, его предками, говорившими на фин­ских языках.

Средневековые славянские серии - это начало славянской колонизации, начало проникновения славянского этноса, поэтому они отличаются от коренных финских серий сравнительно немного. Затем колонизация усиливается, и к современности формируется новый антропологический тип, отличающийся от типа средневекового населения.

Итак, финский элемент вошел в состав русского народа в значительной пропорции - вот историческая гипотеза, следую­щая из антропологических сопоставлений. Она не нова: многие историки и этнографы защищали ее, приводя исторические и этнографические аргументы, во многом убедительные, но каж­дый раз оспаривавшиеся. В антропологии эта старая гипотеза получает еще одно подтверждение, подтверждение серьезное, основательное, сразу выводящее ее на первую линию обсужде­ния.

Вообще говоря, чтобы воскрешать старые гипотезы, нужно иметь для этого очень веские основания, но, когда они есть, возрождение старой гипотезы неизбежно, но воскресает она на новом фундаменте, в новой одежде свежих, только что появившихся фактов - движение науки вперед идет здесь концентри­ческими кругами.

Чтобы сделать, однако, гипотезу финского элемента или, как говорят лингвисты, субстрата в этногенезе русского народа убедительной, придать ей окончательную силу, нужно показать сопоставлением тех же краниологических данных, что современные украинцы не отличаются также от вошедших в их состав средневековых племенных групп, где наличие финского элемента предполагать трудно, точнее говоря, просто невозможно, нет для этого никаких фактических данных.

Это и было сделано и с успехом подтвердило субстратную гипотезу - ни по уплощенности лица и носа, ни по размерам лица нет на Украине закономерных различий между современ­ным и средневековым населением.

А в Белоруссии они есть, хотя и слабее, чем в центральных районах европейской части РСФСР,- современные белорусы так же отличаются от своих средневековых предков, как русские от своих. Является ли этот факт доказательством финского субстрата и в составе бело­русов? Возможно, да, является, но в этом случае в отличие от уверенного однозначного решения по отношению к русским возможно половинчатое.

Предки белорусов издавна соприкаса­лись с балтами, а монголоидная примесь в составе восточных балтов - факт, мы в этом убедились. Правда, она сама пришла к балтам, по-видимому, через финнов, но непосредственно к белорусам могла перейти и от балтов...

http://roksalan.narod.ru/vikingi.htm
В.П.Алексеев В поисках предков. Антропология и история
«Советская Россия», М., 1972




Сообщение отредактировал Obers - Середа, 19-Вер-2012, 16:27
 
русДата: Вівторок, 18-Вер-2012, 10:57 | Сообщение # 285
Генерал-лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 716
Награды: 1
Репутация: 5
Статус: Offline
Приклад для разнообразія так би мовити http://www.youtube.com/watch?v=0m2FhfnupHs
 
Форум міста Лохвиця » Дозвілля » Спілкування » мова і язык (Свои версии)
Сторінка 19 з 37«1217181920213637»
Пошук:

Copyright Лохвиця © 2017